- •8. Графічні методи управління
- •9,10.Економічні методи управління та механізм їх використання.
- •11. Концепції визначення ефективності управління
- •12. Збори та наради як форма обміну управлінською інформацією
- •13.Інструктування як форма організаційно розпорядчих методів
- •14. Інформаційне забезпечення процесу управління
- •15. Інформація та її роль в управлінні.
- •17. Керівник – адміністратор та організатор виробництва його функції та зміст.
- •18. Керівник – вихователь трудового колективу.
- •19. Керівник-спеціаліст.Вимоги до нього.
- •20. Керівник в системі управління. Вимоги до керівника.
- •21. Колектив та його особливості, шляхи його формування
- •23. Методи виховання в колективі
- •24. Мотивація як функція управління.Види мотивацій та їх характеристика.
- •25. Наукова організація управлінської праці
- •26. Ноп в управлінні.
- •27. Нормування в менеджменті.
- •28. Нормування як метод організаційного впливу.
- •29. Організаційно-розпорядчі методи управління
- •30. Організація роботи кадрової служби підприємства
- •31. Особливості планування особистої праці менеджера
- •32. Організація праці спеціаліста на підприємстві
- •36, 37. Перешкоди на шляху між особистих комунікацій.
- •38. Правові методи управління.
- •39. Психологічні методи управління
- •40 Регламентування в менеджменті.
- •41. Регламентування в менеджменті.
- •42 Рекомендації до формування трудового колективу
- •43. Різновиди управлінського рішення.
- •45. Соціальні методи управління.
- •46. Соціально-психологічні методи управління.
- •47,48. Стиль роботи керівника
- •49. Техніка в управлінні.Її роль та значення.
- •50. Типи керівників та їх характеристика.
- •51. Управління дисципліною. Методи виховання.
- •52. Планування соціального розвитку трудових колективів
- •53. Управління формування трудового колективу
40 Регламентування в менеджменті.
41. Регламентування в менеджменті.
Регламентування - це опис порядку виконання управлінських рішень. Служить для розподілу управлінських завдань між виконавцями. Опис здійснюється у формі регламенту, де зафіксовано, хто, коли і в яких умовах вирішує ті чи інші завдання і хто несе відповідальність за їх виконання. Під регламентом управління розуміється встановлення сукупності правил, що визначають структуру, функції і порядок діяльності персоналу управління. Регламент визначає послідовність виконання управлінських завдань і умови їх вирішення. Він є науковою основою побудови і розвитку структури управлінського апарату, наділяє цю структуру, відповідно до цілей організації, необхідним комплексом виконуваних завдань. Наявність регламенту дозволяє при виникненні необхідності вирішення нових завдань проводити аналіз необхідних змін в структурі персоналу управління. Регламент - це офіційний документ, він фіксує розподіл управлінських функцій, прав і обов'язків існуючих органів управління для досягнення цілей організації.
Регламентація в організації здійснюється менеджерами вищого і середнього рівнів, керівниками функціональних підрозділів (відділ маркетингу, фінансовий відділ ...).
Регламентація здійснюється на основі обраної стратегії, діючих правових норм.
Внутріфірмова регламентація охоплює: функції; роботи; операції, методи, способи; прийоми впливу; зміст та процедури підготовки, прийняття і виконання рішень; структури управління; схеми підпорядкування і зв'язку; потоки інформації; документообіг; діловодство; механізацію управлінських робіт; елементи стилю управління.
Результатом організаційної регламентації стає перелік правил, процедур, оформлених у вигляді фірмового стандарту, положення, інструкції, методики, організаційної карти, схеми, таблиці, графіка. Для цих документів характерна багаторазовість їх застосування. Вони призначені для однорідних і повторюваних робіт.
Стандарти, положення, інструкції передбачають більший ступінь регламентації і стабільності. Їх використання засновано на однозначності виконання, обмежує прояв ініціативи виконавців.
42 Рекомендації до формування трудового колективу
Трудовий колектив формується з окремих працівників, які мають різні психічні властивості та соціальні характеристики. Іншими словами, члени трудового колективу є представниками різних темпераментів, статтєвовікових та етнічних груп, відрізняються один від одного різними звичками, поглядами, інтересами, які, власне, є спільними чи розходяться з їхніми соціальними позиціями.
Працездатний і згуртований трудовий колектив виникає не одразу. У своєму розвитку він проходить тривалий процес становлення, який дуже часто буває непростим, тернистим і не завжди завершується успішно. Це залежить від низки обставин, які впливають на формування будь-якого колективу, незалежно від того, чи створення його є свідомим і цілеспрямованим, чи спонтанним, стихійним. До них належать:
1) уявлення про мету створення колективу. Якщо це уявлення чітке і ясне і відповідає внутрішнім переконанням та прагненням людей, то вони готові заради її досягнення повністю чи частково відмовитися від свободи рішень і вчинків і підкоритися груповій владі;
2) позитивна оцінка організацією результатів діяльності колективу. Якщо колектив досяг певних успіхів у процесі спільної роботи, то це свідчитиме на його користь. Отже, члени колективу впевнюються у правильності свого рішення щодо входження у нього і з ентузіазмом налагоджуватимуть співпрацю;
3) психологічна і соціально-психологічна сумісність членів колективу. Основу першої складає відповідний темперамент членів колективу; в основі другої – відповідність їх професійних та моральних якостей.
У випадку несумісності характерів чи позицій окремих членів колективу він стає конфліктним і малоефективним.
Розвиток колективу відбувається за певними стадіями, основними з яких вважаються:
1. Формування нової групи.
2. Боротьба (притирання).
3. Стадія нормалізації стосунків (зміцнення).
4. Стадія повної інтеграції (єдності).
На кожній із стадій існують певні проблеми, пов'язані із налагоджуванням стосунків у групі і усвідомленням індивідом свого місця (ролі, статусу) у ній. Для усунення цих проблем керівник групи мусить застосовувати різні стилі управління.