Основи мед. знань

впливом тепла або холоду подразнюються шкірні чутливі нерви й рефлекторно виникає розширення шкірних судин. Лікувальні ванни мають температурну механічну та хімічну дію; вплив на тепловий обмін є найбільш істотним, при цьому змінюється потовиділення і дихання, кровонаповнення внутрішніх органів і т. д. Такий перерозподіл крові й подразнення чутливих нервів сприятливо позначаються на роботі всіх органів та систем і на самопочутті хворого.

На здорову людину вода температурою 34-35 °С не діє, така вода індиферентна, її не відчувають ні як тепло, ні як холодно. При зануренні ж у ванну з іншою температурою організм передає воді або відбирає в неї деяку кількість тепла. При цьому для збереження теплової рівноваги в організмі виникають численні рефлекторні реакції. Вони часто сприяють процесам видужання. Так, наприклад, при зануреннів холодну ванну відразу ж відбувається звуження шкірних кровоносних судин й посилення процесів обміну речовин. Це приводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції. При зануренні в гарячу ванну настають зворотні явища: шкірні кровоносні судини розширюються, потовиділення збільшується, інтенсивність окисних процесів зменшується. Отже, тепловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується.

Усі ці процеси проходять тим сильніше, чим температура води нижча або вища від температури тіла, чим більша поверхня тіла занурена у воду. Слід враховувати і час застосування ванни. Тривалі ванни надто високої або низької температури призводять до низки неприємних ускладнень, а іноді до загрозливих для життя хворого ускладнень. При повторному прийманні ванн їх вплив слабшає, тому що організм пристосовується, мовби звикає до них.

При проведенні гарячої ванни у воду температурою 35-36 °С додають гарячу воду до необхідного рівня. Після ванни хворого витирають насухо, тепло закутують. Під час ванни й після неї потрібно стежити за станам хворого, головним чином за пульсом.

Механічний вплив ванни полягає у стисненні шкірних кровоносних судин, у здавлюванні грудної клітки, внаслідок чого зменшується число дихальних рухів грудної клітки, а також здавлюється й черевна порожнина. Хімічно ванни діють при додаванні до води лікарських речовин: мінеральних солей, хвої тощо.

При застосуванні ванн велику роль відіграють різні зовнішні впливи на організм. Температура повітря в приміщенні, де приймається ванна, близько 22 °С, що сприяє розширенню периферичних судин і зігріванню організму. Лікувальний ефект зменшують шум у приміщенні, розмови, незручна кушетка для відпочинку тощо.

261

Розрізняють загальні ванни - коли у воду занурюється все тіло, і локальні - часткові ванни.

Часткові ванни, у свою чергу, бувають половинні або поясні - коли вода вкриває тіло до пояса; сидячі або тазові - коли у воду опускаються таз, нижня частина живота й верхня частина стегон; ручні - при яких у воду занурюються кисть і передпліччя; ножні - стопа й голінка і т. д. Найчастіше застосовуються загальні ванни.

Залежно від температури води розрізняють такі види ванн: прохолодні (температура води нижче 34 °С), холодні (нижче ЗО °С), теплі (вище 34 °С) й гарячі (вище 40 °С). Тривалість ванн різна: короткочасні (від 1 до 5 хвилин), звичайні (від 15 до 30 хвилин) і тривалі.

Ванни бувають прості - з прісної річкової або водопровідної води, лікарські - з додаванням різних солей, газів тощо. Індиферентні ванни (температура 34-35 °С) гігієнічно діють на шкіру.

Гарячі ванни стомлюють хворих, викликають загальну слабкість, задишку, серцебиття, запаморочення і тому повинні бути короткочасними. Якщо ці явища під час ванни стають тяжкими для хворого, тоді потрібно її припинити, а голову й лице хворого змочити холодною водою. Після гарячих ванн хворий повинен відпочити не менше 30 хвилин. Якщо треба підтримати потовиділення, хворого закутують у ковдру, при потребі припинити його - призначають прохолодний

душ або обливання. Гарячі ванни не можна приймати при багатьох серцево-судинних захворюваннях, підвищенні артеріального тиску, схильності до кровотечі, загальному виснаженні.

Холодні ванни застосовують для загартовування організму. Вони також повинні бути короткочасними. Після них хворий відчуває стан свіжості, бадьорості. Локальні

ванни викликають рефлекторні реакції в Мал. 56. Сидяча ванна.усьому організмі. Найважливішими з ло-

кальних ванн є сидячі й ножні (мал. 56). Для приймання сидячої ванни хворого садовлять так, щоб його таз

був опущений у воду, рівень якої досягає пупка. Нижня частина стегон і голінки ніг, зігнутих у колінах, при цьому водою не вкриті.

Для ножних ванн застосовують широке й глибоке відро, бак і т. п. Є й спеціальні посудини для ножних ванн.

Лікарські ванни бувають вуглекислі, сірчані та йодисті. У природних умовах лікарськими ваннами широко користуються на курортах.

262

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ПЕРШАМЕДИЧНАДОПОМОГА ПРИТРАВМАХТАНЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ

2.1.ТРАВМИ, ЇХ УСКЛАДНЕННЯ. КРОВОТЕЧІ УДІТЕЙТАДОРОСЛИХ

2.1.1.Поняття про ушкодження (травму). Класифікація та ознаки

Ушкодження (травма) виникає від дії на організм зовнішнього фактора (механічного, фізичного, хімічного, біологічного, психічного) і викликає в організмі, а також в окремих органах і тканинах його анатомічні й фізіологічні порушення, які супроводжуються загальною та місцевими реакціями організму.

Розрізняють закриті й відкриті ушкодження. Відкриті характе-

ризуються порушенням цілості покривів тіла - шкіри і слизових оболонок; при закритих покриви тіла залишаються цілими.

Механічні ушкодження виникають внаслідок прикладення механічної сили і супроводжуються видимими анатомічними руйнуваннями та молекулярними змінами (струсом). Ушкодження залежно від місця прикладання сили поділяються на прямі й непрямі.

Прямі ушкодження характеризуються руйнуваннями тканин на місці прикладання сили (удар тупим предметом, розріз тканин гострим предметом тощо).

При непрямій травмі руйнування тканин виникають на іншій, віддаленій від удару ділянці тіла; наприклад при падінні з висоти та приземленні на п'ятки може виникнути перелом таза, тіл хребців, основи черепа.

Низка лікувальних заходів і фізіологічних актів також супроводжуються травмою. До них належать родова травма та оперативні втручання, пов'язані з більш або менш вираженою операційною травмою.

Фізичні ушкодження настають унаслідок впливу на тканини високих або низьких температур (опіки і відмороження), електричного струму та променевої енергії; хімічні - від дії на тканини кислот, лугів, отруйних речовин; біологічні — від впливу бактеріальних і паразитарних токсинів; психічні — внаслідок рефлекторного подразнення нервової системи (переляк, жах тощо).

За видами ушкодження поділяються на шкірні, підшкірні й порожнинні. Найтяжчими є порожнинні ушкодження. Важкість травми залежить від характеру пошкодження життєво важливих органів і патогенності та вірулентності інфекції, яка проникла в рану. Наприклад,

264

проникаючі поранення живота з ушкодженням шлунково-кишкового тракту завжди ускладнюються місцевим або загальним перитонітом (запаленням очеревини). Дифузне запалення очеревини нерідко закінчується смертю, тоді як підшкірно ушкоджені тканини та розтягнення зв'язок під впливом консервативних заходів швидко відновлюються.

Травми бувають комбіновані (наприклад переломи кісток черепа та поранення мозку) і множинні (множинний перелом кісток).

Оцінюючи тяжкість ушкодження, необхідно враховувати: його механізм, анатомо-фізіологічні особливості, анатомічну будову, патологічний, фізіологічний стан органів і тканин, а також навколишню обстановку, за якої травма була заподіяна.

Механізм ушкодження. Дія механічної сили проявляється ударом, стисненням, розтягненням, тертям, скручуванням по осі та протиударом. Ефект дії залежить від напрямку й кута травмуючої сили, від швидкості й тривалості впливу травмуючого фактора. Сила дії останнього залежить від ступеня захисту організму. Опіки не виникають при наявності відповідного спецодягу, металеві скалки під час роботи на виробництвіне уражують очей, якщовони захищені окулярами й т. ін.

Органи і тканини відіграють різну роль у життєдіяльності організму, тому після травми регенерація їх відбувається неоднаково. Слід відзначити, що в життєво важливих органах (мозок, печінка, залози внутрішньої секреції, нирки тощо) регенерація майже зовсім відсутня.

Ушкодження шкіри, підшкірної клітковини, сухожилля, фасцій, кісток, звичайно, не є дуже небезпечними і при вчасному лікуванні відбувається їх повна регенерація та загоєння.

Має значення і фізіологічний стан органів та тканин у момент травми. Так, поранення наповненого їжею шлунка та інших порожнистих органів живота внаслідок проникнення масивної дози інфекції в черевну порожнину часто супроводжується перитонітом. При порожньому шлунку інфікування буває обмежене.

Вікові особливості теж мають значення в розвитку патологічного процесу, пов'язаного із травмою. Так, наприклад, піднадкісничний перелом кістки, відрив епіфіза буває в дітей, а перелом шийки стегна трапляється переважно в людей старечого та літнього віку. В дітей тканини еластичніші, й переломи в них бувають рідше; у людей старечого віку кістки крихкі й ламаються частіше.

Патологічний стан організму і тканин у момент травми значною мірою впливає на характер ушкодження іперебіг процесу загоєння.

При патологічно зміненій кістці (метастаз, пухлини, туберкульоз кістки, остеомієліт та ін.) незначна її травма спричиняє перелом.

265

Патологічно змінена селезінка (наприклад її збільшення при захворюванні на малярію) легко розривається при забої, перенапруженні черевного преса тощо. Під впливом травми загострюються затихлі хронічні запальні процеси (туберкульоз, сифіліс тощо). Навколо сторонніх тіл і в рубцях інфекція може зберігати життєздатність. Після видалення сторонніх тіл інколи розвивається правець. Навколишні умови й обставини, за яких відбуваються ушкодження, також впливають на характер, перебіг і наслідки травм.

Найтяжчі ушкодження, іноді несумісні із життям, бувають при стихійних лихах, землетрусі, бурі, урагані, пожежі, обвалі, аварії поїздів, дорожньо-транспортних пригодах тощо.

2.1.2. Травматизм, його види та профілактика

Однотипні ушкодження, які повторюються серед окремих груп населення, визначені поняттям «травматизм».

Залежно від умов та характеру ушкодження розрізняють такі види травматизму: промисловий, сільськогосподарський, побутовий, дорожній, транспортний, спортивний, військовий, дитячий.

Промисловий (виробничий) травматизм пов'язаний із характе-

ром виробництва, знаряддями праці й організацією методів її охорони. Ушкодження можуть бути заподіяні інструментами, машинами, оброблюваним матеріалом (металом, породою, яка обвалилася, вугіллям, камінням і т. ін.), транспортом тощо.

Кожна галузь промисловості характеризується порівняно однотипним видом травм. У гірничій промисловості внаслідок обвалів часто ушкоджуються кістки скелета, хребет, відбувається здавлення м'яких тканин. На металургійних заводах можливі опіки розплавленим і розжареним металом, на залізообробних - трапляються травми очей дрібними скалками металу. Виділяють професійні травми, що є наслідком сукупності певних умов і чинників, пов'язаних із трудовим процесом (бурсити, міозити, тендовагініти та ін.).

Сільськогосподарський травматизм виникає внаслідок падіння,

забоїв, поранення свійськими тваринами й ушкодження сільськогосподарським реманентом (вила, граблі тощо) та сільськогосподарськими машинами (трактори, комбайни та ін.). Особливістю такого травматизму є ускладнення ран. Угноєна земля містить анаеробну інфекцію, і внаслідок забруднення ран землею може виникнути правець. Профілактичне введення протиправцевої сироватки й активна протиправцева імунізація населення різко знизили кількість цих ускладнень.

266

Побутові травми за характером поранення бувають різноманітними. Це забої при падінні з висоти під час прибирання квартири, опіки, які можуть виникати під час приготування їжі, прасування білизни й розведення вогню, а також інші ушкодження.

Дорожні травми пов'язані, головним чином із дорожнім транспортом. Це травми під час автомобільних, тролейбусних, трамвайних аварій, при необережному переході вулиць пішоходом, при порушенні правил руху водієм тощо.

Спортивний травматизм найчастіше є наслідком недостатньої підготовки спортсменів або недоброякісності спортивного інвентарю. Правильна організація спортивної справи запобігає спортивним травмам.

На підставі обліку вивчення ушкоджень, характерних причин, обставин виникнення травм розробляються запобіжні заходи проти травматизму.

Промисловий і сільськогосподарський травматизм у нашій країні різко зменшився у зв'язку із суворим дотриманням правил охорони праці й проведенням заходів їх профілактики (правила організації техніки безпеки, правила індивідуального та колективного захисту, спецодяг, відповідна сигналізація, чіткість роботи механізмів, відсутність захаращеності й скупченості, а також висока кваліфікація робітників, регламентована відпустка, санітарно-освітня робота й т. п.).

Зниження вуличного травматизму досягається шляхом регулювання дорожнього руху, очищення вулиць від снігу й льоду, посипання тротуарів піском тощо.

Побутовий травматизм із року в рік зменшується, що пов'язано з поліпшенням побутових умов, підвищенням культурного рівня населення.

Дитячий травматизм - одна з прогресуючих соціальних проблем, яка не тільки загрожує здоров'ю і життю дітей, а й спричиняє переживання батьків і рідних. Зростання дитячого травматизму пояснюється швидким індустріальним розвитком країни, науково-технічною революцією, пов'язаною з наростаючою концентрацією машинної техніки в побуті й на вулицях, перенаселенням міст.

Найчастіше травми дітей виникають удома й на вулиці; менше травм пов'язано з міським транспортом, із випадками у школі, під час занять спортом, ще рідше спостерігаються отруєння та утоплення. Найбільш небезпечні три види травм: побутові, від зіткнення з транспортом і утоплення.

267

Найчастіше травми бувають у дітей молодшого шкільного віку (від семи до одинадцяти років), коли вони відвідують школу, тобто самостійно йдуть до школи та проводять час відпочинку. Травми у хлопчиків з'являються частіше, ніж у дівчат (3:1). Це пояснюється тим, що хлопці рухливіші, сміливіші, відчайдушніші. Кількість травм зростає у травні й червні, коли діти найбільше часу проводять на вулиці.

Дитячий травматизм можна поділити на п'ять великих груп. Особливої уваги заслуговують три групи травм — побутова,

транспортна та втеплення, які становлять 65,6 % дитячого ушкоджень і 97 % смертних наслідків від загальної кількості травм. Транспортний травматизм і утоплення становлять 5,5 % травматизму й дають 53 % смертних випадків. Саме ці групи потребують особливої уваги при плануванні профілактичних заходів, але не можна послабляти увагу й до інших груп. Висока питома вага втрати працездатності припадає на травми очей, вибухи, опіки, ушкодження від транспорту й побутовітравми в цілому.

З побуту зникають небезпечні кислоти й луги, якими часто отруюються діти. Зате з'явилося багато небезпечних препаратів побутової хімії, засобів для боротьби зі шкідниками в місті й у сільській місцевості. Вдома нагромаджується велика кількість різноманітних, гарно упакованих ліків, які здатні спокусити не тільки малюка, а й підлітків. Із міських вулиць зникає трамвай, на зміну йому приходить потік приватних машин, що створює небезпеку на дорогах. Зменшилася кількість травм від вибухів мін, гранат і снарядів, але повністю цей вид ушкоджень не зник: діти майструють із допомогою старших товаришів самопали, вибухові пристрої та іншу вогнепальну техніку. Зростають випадки електротравм. які виникають при ремонті вдома різноманітної потужної побутової електроапаратури. Стабільно загрозливим залишається показник нещасних випадків на воді, що спричиняє від 8 до 40 % смертностей.

Близько 40 % смертних випадків припадає на перше чотириліття дитини. Останні роки, за відсотками смертних випадків, розподіляються однаково. Найчастіше діти гинуть від пошкодження черепа (30 %). травм внутрішніх органів (16 %), численних пошкоджень (16 %), опіків, електротравм, отруєння (14 %) й утоплення (25 %).

Профілактику дитячого травматизму слід проводити за до-

помогою таких заходів: адміністративних - упорядкування вулиць, міст, наявність достатньої кількості дитячих садків, регулювання дорожнього руху, обладнання дитячих та спортивних майданчиків, наявність у школах груп продовженого дня; агітаційно-виховних - аналіз причин дитячого травматизму, вироблення навиків і навчання правил

268

поведінки дітей на вулиці, систематичне роз'яснення небезпеки вуличних і побутових травм, використання наочних посібників, які є в школі. Треба частіше обговорювати в дитячому колективі кожен випадок загибелі дитини від травми будь-якого характеру. Діти вразливі, і там, де не спрацьовує плакат, листівка, мультфільм, сильний виховний вплив може зробити звичайна розповідь про обставини загибелі ровесника. У школах кожен нещасний випадок доцільно обговорити зі школярами у класах, із батьками - на зборах.

Організація першої медичної допомоги та особливості обстеження потерпілих із гострою травмою

Хворі з ушкодженням потребують швидкої діагностики й термінового надання допомоги. Іноді травма буває настільки тяжкою, особливо при ушкодженні великих судин, що може загрожувати життю хворого. Людина, яка надає допомогу, повинна вміти швидко розпитати потерпілого або, коли він непритомний, осіб, які його оточують та супроводжують, про обставини справи і після швидкого обстеження приступити до надання допомоги. Обстеження хворого слід проводити за звичайним планом, тобто потрібно з'ясувати його скарги, зібрати короткий анамнез із вивченням таких питань:

1.Що стало причиною ушкодження?

2.Обставини, за яких сталася травма.

3.Скільки часу минуло з моменту ушкодження?

4.Чи хворів потерпілий до травми?

5.Ким, коли, як і яку саме було надано першу допомогу?

Об'єктивне обстеження треба починати із загального огляду потерпілого, а потім перейти до огляду місця локалізації вогнища ушкодження. З анамнезу отримується уявлення про характер травми (механічна, хімічна, фізична і т. ін.), про її обставини (спортивна, дорожня, побутова) і давність, самопочуття потерпілого до травми, тобто був він здоровий чи хворий перед тим, як вона сталася.

Втраті свідомості при травмі черепа надається особливе діагностичне значення. Якщо людина втрачає свідомість, потім падає і дістає травму, потрібно з'ясувати причину цього, тобто характер первинного захворювання. Якщо ж хворий падає під впливом зовнішніх чинників і втрачає свідомість під час травми голови, то в цьому випадку непритомний стан найчастіше настає внаслідок струсу мозку. Втрата свідомості безпосередньо після травми свідчить про струс мозку, якщо вона настає через деякий час (2-3 год), то при розвитку брадикардії

269

(уповільнення серцевих скорочень) вказує на зростаюче здавлювання мочкугематомою.

Різка блідість покривів, частий пульс і прогресуюче падіння кров'я- ного тиску є ознаками тяжкої травми, яка супроводжується шоком або кровотечею.

При ціанозі обличчя й утрудненому диханні слід думати про ушкодження легень, плеври або дихального центру.

При травмі різних органів і тканин спостерігаються більш або менш виражені ознаки. Так, при ушкодженні органів живота характерною ознакою є напруження м'язів черевної стінки, при внутрішньоочеревинній кровотечі - приглушення перкуторного звуку, при травмі нирок - гематурія (кров у сечі).

Для перелому й вивиху кінцівок характерним є порушення форми, функції, кольору покривів, довжини кінцівки, а при пораненні великої судини - охолодження кінцівки й відсутність периферійного пульсу. При ушкодженні органів грудної порожнини відбувається кровохаркання, пневмоторакс, підшкірна емфізема і та ін. Травма хребта нерідко супроводжується стисненням спинного мозку з порушенням функції тазових органів (мимовільне сечовипускання і дефекація), зміною чутливості та порушенням функції кінцівок (парези та паралічі).

При травмі обов'язково вимірюють температуру тіла, артеріальний тиск. Ці об'єктивні показники є істотними в діагностиці шоку і крововтрати.

Основна мета надання першої медичної допомоги потерпілому

при травмі полягає у збереженні його життя й відновленні анатомічної цілості та фізіологічної функції ушкоджених органів.

Загальні явища при травмі. Травматичні ушкодження залежно від ступеня руйнування різних органів і тканин супроводжуються змінами функції нервової системи, кровообігу, дихання та інших загальних реакцій організму. Клінічно це проявляється у вигляді непритомності, колапсуй шоку.

2.1.3. Поняття про травматичний шок

Під травматичним током треба розуміти загальну реакцію організму, що розвивається, у відповідь на важке ушкодження з наступним розладом життєвих функцій організму.

Травматичний шок спостерігається у 5-10 % потерпілих від тяжких травм, а також іноді наступає як ускладнення великих травматичних операцій. Найчастіше шок виникає в поранених у живіт, стегно ігруди.

270