10. Псих. Риси працівника, які впливають на ефективність його діяльності.

  Найчастіше виокремлюють такі обов'язкові для управлінця якості:    1. Компетентність (кожен керівник має знати, як виконувати свою роботу на високому професійному рівні).    2. Висока відповідальність, особиста гідність.    3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.    4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.    5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше.    6. Комунікабельність, здатність установлювати контакти.    7. Увага до підлеглих.

11. Псих. Структура управлінської діяльності

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.

 Втіленням її є дії, операції, виконувані людиною в процесі управління, здійснення управлінських функцій. Це праця людей, між якими виникають певні соціально-психологічні відносини. В управлінській діяльності об'єктивно переплітаються такі закономірності: — організаційно-технічні. Відображають відносини людини та природи, людини й техніки; — соціально-економічні. Відтворюють широкий спектр відносин між класами, соціальними прошарками та групами і виникають у процесі суспільного виробництва в різних сферах суспільної свідомості й суспільної психології; — соціально-психологічні. Походять із суспільної та біологічної зумовленості людської поведінки, міжособистісних, міжгрупових, внутріособистісних людських відносин, які характеризують ставлення людей до праці, нагромадження й використання ними свого потенціалу.    Управлінська діяльність завжди передбачає самодіяльність і творчість суб'єктів та об'єктів управління. Саме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності закономірностей і зв'язків, які виникають між учасниками управлінського процесу. Вони потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме отриманню значного соціального, економічного та морального ефекту в організації. Недбале ставлення до психологічних ресурсів може спричинити ескалацію (загострення) суперечностей, непорозумінь, конфліктів, плинність кадрів тощо.

  Необхідність управлінської діяльності зумовлюють такі чинники:    1) управлінська діяльність — цілеспрямований процес вияву активності людини відповідно до потреб суспільства;    2) управлінська підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно пов'язаних керівників, залучених до суспільних процесів на підставі соціокультурної та етнопсихологічної специфіки;    3) у процесі управління відбувається перетворення актів індивідуальної діяльності в цілісну спільну управлінську діяльність відповідно до правил і норм організації, а також на підставі економічних, технологічних, правових, організаційних і корпоративних вимог.

12. Морально-психологічні засади управлінської діяльності.

Моральність — це вимір, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості здійснення моральних дій та вчинків. Але не завжди управлінці дотримуються моральних норм, не завжди одні й ті самі дії, вчинки, поведінка у різних країнах набувають однакової етичної форми та етичної оцінки.    Неетична поведінка керівника є деструктивним, деморалізуючим чинником, може зруйнувати психологічну цілісність організації. Здебільшого її спричинюють:    1. Конкурентна боротьба, значний обсяг “тіньової” економіки, що знецінює етичні проблеми. Однак діловий ризик не повинен виходити за межі закону. Керівник має пам'ятати, що професіоналізм, патріотизм, порядність і відповідальність — важливі складові його морального авторитету, ігнорування яких значно послабить його позиції.    2. Морально-психологічна непідготовленість управлінців, яка проявляється в патологічному ставленні до грошей, нерозумінні важливості спрямування доходів на розвиток, підвищення конкурентоздатності організації. Великої шкоди репутації керівників завдає незнання етико-технологічних аспектів ведення переговорів, психологічних прийомів переконуючого впливу, етнопсихологічних особливостей етики інших народів (міжнародної етики), етики відносин зі співробітниками, споживачами, партнерами, конкурентами тощо.    3. Загальне зниження ролі етики в організації, суспільстві, відсутність стимулювання етичної поведінки керівників. На противагу їм створюють комітети з етики (для повсякденного оцінювання етичної практики), запроваджують спеціальні посади з етики (адвоката, соціального працівника тощо).

 Етика відносин усередині організації. Основоположними для неї є такі принципи: — відповідність моральних цінностей організації загальнолюдським цінностям; — відповідність моральних цінностей організації її соціокультурному та етнопсихологічному контексту; — орієнтація, інтегрування інтересів працівників навколо поставлених цілей; — свідома трудова дисципліна; — моральна захищеність особистості в організації; — моральна зацікавленість працівників в опануванні моральними цінностями; — стимулювання етичної поведінки працівників, наявність в організації моральних традицій. Та ін..

13.Псих. риси особистості менеджера.

Див.10

14. Стилі керівництва.

Стиль керівництва –  сукупність принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей; спосіб, метод роботи, манера поведінки. Стиль роботи стосується як керівників, так і підлеглих або виконавців. Кожен має свій стиль роботи, має природне чуття стилю.  

Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників. Структура керівництва є гранично жорсткою. Це означає, що ухвалені на верхніх рівнях ієрархії рішення надходять униз як директиви, які не підлягають обговоренню – їх потрібно чітко виконувати

Авторитарне керівництво має такі форми:

1. Патріархальне, породжене уявленнями про колектив як велику родину, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них;

2. Бюрократичне. В основі його — надмірне ставлення до значущості й ролі чиновництва, погляд на людину як носія регламентованих функцій;

3. Харизматичне. Суть його у визнанні видатних, неповторних якостей лідера. Такий керівник може зажадати будь-чого від підлеглих, не турбуючись про них.   Отже, авторитарний стиль керівництва породжує нещирість, недовіру, напруженість у стосунках. Підлеглі змушені маскуватися і пристосовуватися, поводитись так, як бажає керівник.

Демократичний стиль. Він ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками, поінформованості управлінського апарату про проблему, цілі організації, а також про виконання накреслених завдань і цілей. Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює її значущість у досягненні загальної мети. Функції контролю та оцінювання розподіляються між рівнями влади, дедалі більше переходячи від верхніх рівнів до нижчих. 

Керівник організовує двостороннє спілкування і грає направляючу роль. Він намагається навчити підлеглих вникати в проблеми організації, видавати їм адекватну інформацію і показувати, як шукати і оцінювати альтернативні рішення.

Ліберальний стиль. Його характеризують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність, співробітники — мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації. Активні, творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної з організацією. Чим сильнішою є залежність підрозділів або організації від вищих владних структур, тим частіше формується ліберальний стиль керівництва. Його ще називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими.

15. Влада і авторитет менеджера.

Авторитет - це особистий вплив людини на колектив, яке він набуває своєю працею, професійними знаннями, організаторськими здібностями, нововведеннями і здатністю працювати з людьми. Авторитет керівника має два джерела:

1. Особистий, що виражається в здібностях керівника до лідерському впливу;

2. Громадський, виражається у володінні керівником владою та посадовим престижем.

Авторитет припускає добровільне, засноване на повазі і свідомості виконання розпоряджень керівника підлеглими.

Підтримка співробітників - це ключ до ефективного керівництва. Бути хорошим керівником - це, перш все, бути в добрих стосунках з підлеглими. Вони мають саме вірне уявлення про стиль вашого керівництва. Те, як ви виглядаєте в їхніх очах, і пояснює всі ваші успіхи і невдачі. Підлеглі прекрасно віддають собі звіт в те, яка різниця в роботі між поганим і хорошим керівником. При хорошому керівництві стає цікавішим їх робота, а досягнуті результати підкріплюють почуття професійної гордості. На авторитет керівника робить величезний вплив наявність високої культури спілкування, яка виражається в нормах професійної етики. До них відносяться: демократизм спілкування керівника з підлеглими, колегами по роботі; його доступність, уважність; вміння створити товариську атмосферу довіри, ввічливість і коректність в обігу, точність і відповідальне ставлення даному слову. Має значення підтягнутість і акуратність, чіткість і організованість у манері поведінки. Але зовнішня сторона вчинків повинна відповідати внутрішнім моральним переконанням керівника. Тільки за цієї умови норми службового етикету зможуть допомогти керівнику спілкуватися більш ефективно з людьми. Постійне спілкування керівника з підлеглими піднімає його авторитет і рівень довіри в колективі.