52. Монети різних країн на землях України в XVI-xviIст.

Грошовий обіг початку XVI ст. характеризувався зменшенням значення дрібних монет і погіршенням їхньої якості. Вони обслуговували лише місцевий ринок. Ріст торгівлі у Польщі й Литві спричинив необхідність уведення в обіг сильнішої валюти стабільної вартості. 15 жовтня 1526 р. в Польщі почалася грошова реформа, основним завданням якої були стабілізація власної монетної системи та об'єднання її з литовською. 16 лютого 1528 р. польський король Зигмунт І (1506—1548 рр.) почав карбувати нову обігову монету — червоний злотий, або дукат, вагою 3,5 г, діаметром 21,2 мм, який містив зображення короля, їх курс становив 45 срібних грошів, або півтора рахункового злотого. Карбувалися також червоні злоті подвійні (дводукати). Так у Польщі було започатковано біметалізм. Такий крок мав велике значення для престижу країни, поза-як Польща була єдиною християнською державою, яка ще не карбувала золотих монет. Зигмунт І також розпочав карбувати нові срібні монети — трояки, або тригрошовики, які дорівнювали трьом грошам. На зламі XV—XVI ст. ці монети були досить популярними в обігу. Найгрубі-шими монетами, введеними в обіг цим королем, були шостаки, які мали вартість 6 грошів і величиною не дуже відрізнялися від трояків. На обох видах монет було зображення короля. Невеликі відмінності були лише в діаметрах (трояки мали 29 мм, а шостаки — 31 мм) і товщині срібної бляхи (трояки карбували з тоншої). Отже, згідно з проведеною реформою один польський злотий (рахунковий) мав вартість 5 шостаків, 10 трояків, ЗО грошів, 60 на-півгрошів, 90 шелягів, 180 тернаріїв або 540 денаріїв. У XVI ст. чільне місце на грошовому ринку українських земель, переділених між Литвою і Польщею, посіли литовські гроші. До активізації їх випуску доклав зусиль король Зигмунт II Август (1548—1572 рр.), який на монетному дворі Вільна карбував велику кількість номіналів. Саме цей правитель 1564 р. розпочав масове карбування срібних талерів і напівталерів. На український ринок надходили талери не лише литовського чи польського виробництва, а й із сусідніх держав: Саксонії, Австрії, Бранденбургу, Голландії, Баварії, Гессену. Ці великі й важкі монети (близько ЗО г) використовувалися для великої торгівлі та в розрахунках між знаттю, їх також відкладали в скарби. Дрібною литовською монетою були пенязі. їх кількість у польському гроші становила 8, у литовському — 10, у празькому — 12. Останній у XVI ст. використовувався лише для збирання податків і мит. ..,, (.іИ Після об'єднання Польської та Литовської держав у Річ Посполиту зросла необхідність уніфікації монетних систем. Необхідні кроки в цьому напрямку було зроблено королем Стефаном Баторі-єм (1573—1586 рр.). З 1580 р. карбування грошей було доручено підскарбіям: коронному та литовському. Вони платили сталу плату залежно від перероблених на монету гривень, несучи повну відповідальність за 'їхню якість. Багато уваги в часи грошової реформи 1578—1580 рр. було приді-лено стабілізації грошової валюти та утриманню ціни золотих і срібних монет. Від 1578 р. до 1596 р. ціна дуката становила 56, талера — 35 грошів. Відтоді польські й литовські монети зрівнялися метро-логічно, тобто виготовлялися з однакового металу, мали однакові вартість і вагу. У 1578 р. передбачалося, що карбуватимуться п'ять видів монет: талери, напівталери, трояки, гроші й шеляги. Останні карбувалися в Польщі ще з XV ст. і дорівнювали двом тернаріям чи шести денаріям. Але 1580 р. сейм вніс поправки до цього указу, доповнивши перелік монет шостаками, напівгрошами й денаріями. Найбільш динамічним періодом у карбуванні монет Речі Посполитої було правління Зигмунта III Вази, короля Польщі (1587—1632 рр.) та Швеції (1592—1599 рр.). В Європі панувала грошова криза, спричинена зміною вартості срібла щодо золота і 30-літньою війною (1618—1648 рр.). У той час кращі монети вивозилися з Польщі за кордон, а для внутрішнього обігу добрих грошей не вистачало. На-прикінці XVI — на початку XV ст. стрімко зросла вартість дуката (з 52 до 120 грошів) і талера (з 32 до 60). В обігу перебувала величезна кількість дрібних монет польського та іноземного походження, що призводило до їх знецінення. За часів Зигмунта III 1609 р. почалося карбування ортів (уртів, вуртів), які становили чверть талера. Спершу вони дорівнювали 10 грошам і важили 7 г (щирого срібла — 6 г), але вже 1622 р. їхня вартість складала 18 грошів. У 1614р. було запроваджено ще один новий вид монети - пів-торагрошовик, які в Галичині та на Волині називалися «пулторака-ми», а на Чернігівщині, Київщині та Поділлі — «півтораками». Згодом їх почали називати «чехами». Вони становили вартість 1,5 гроша і поряд із трояком були найбільш популярними в обігу. Попервах їхня вага становила 1,54 г (щирого срібла - 0,72 г), потім вона зменшилася до 1,08 г (0,31 г). На аверсі вказувалося число «З», яке означало вартість монети — 3 напівгроша, а на реверсі — число 24, яке означало 1/24 талера. Таку вартість повинен був мати півторагрошовик. Із золотих монет в обіг випускалися одно-, дво-, три-, чотири-, п'яти- (напівпортугали) і десятидукатні (португали)' і навіть значно більші номінали, що доходили до 100 дукатів. Аби запобігти подальшому знеціненню дрібної срібної монети (ортів, шостаків, трояків, півторагрошовиків, грошів і шелягів), сейм у 1620 р. перейняв від короля контроль над карбуванням і передав під відповідальність місцевої влади стабілізацію ціни грошей. Ще перед тим було заборонено вивіз із держави добрих грошей. Але ці заходи не дали очікуваних наслідків, і 1627 р. було закрито монетні двори, що карбували монети номінальною вартістю нижче талера. Лише срібну й золоту монету карбували і за правління наступного короля Речі Посполитої Владислава IV (1633-1648 рр.). Але його монети, як і грубі монети його попередника, рідко знаходять у скарбах на українських землях. Натомість в обіг надійшли ще одні іноземні срібні монети — голландські левендальдери, які були легшими від талерів і зробленими з гіршого срібла.

53. ХАРАКТЕРИСТИКА МОНЕТНИХ РЕФОРМ XVI-XVII СТОЛІТТЯ

• Польща та ВКЛ

В 1526-1528 роки в Польщі провадилася грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи лічби та уніфікацію різноманітних грошових систем, які існували на землях, підвладних Сигізмунду І. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польских злотих, ще не карбувалися. Сам термін лічби - “золотий (злотий)” виник ще в XV столітті, коли золоті дукати та флоріни, постійно збільшуючи свою вартість, стали коштувати 30 грошів у срібній монеті. Ціни на золоті монети і далі продовжували зростати у сріблі, але золотий як одиниця у 30 грошів закріпився у монетній лічбі, став основою польскої національної грошової системи, що й було зафіксовано реформою 1526-1528 років. Але разом із злотим у монетній лічбі використвується і “гривня лічби краківської“ та її фракції, які поступово протягом XVІ-XVІІ століть поступаються злотовим номіналам.

До 1564 року, коли було випущено реальний срібний злотий (польский еквівалент таляра), він залишався лише грошово-лічильної одиницею. Монетами ж цієї системи були 6 грошів, 3 гроші, гріш, напівгріш, солід- 1/3 гроша і денарій - 1/8 гроша. Реформа 1526 - 1528 років не змогла реально об’єднати грошове господарство Польського королівства і Великого князівства Литовського, чиї монети карбувалися за власною стопою. Тут основною лічильною одиницею залишалася копа. Лиш після Люблінської унії 1569 року в результаті заходів короля Стефана Баторія польська і литовська грошові системи було уніфіковано. Литовські і польські монети карбуються за однаковою стопою визначених типів і номіналів. Припиняється емісія старих номіналів ( напівгрошів ), розпочинається карбування нових, що значно розширюється за Сигізмунда ІІІ (1587 - 1632).

• Московська держава

У 1534-1535 рр.. була проведена грошова реформа, що отримала назву реформою Олени Глинської, по імені матері Івана Грозного, яка правила у той час. За реформу заборонялися до прийому усі монети старого зразка, був початий чекан нових. З 204,7 г (гривні) срібла стали карбувати монет на 3 рубля. У кожному рублі було 100 нових монет. Це були найбільші срібні російські гроші того часу.

Важливу роль у формуванні грошового обігу зіграла грошова реформа 1535-1538 рр. Її суть полягала у вилученні згрошового обігу неповноцінних грошей, впорядкування вагового вмісту рубляі введенні десяткової системи грошового рахунку. Реформа юридично закріпилазагальноросійську грошову систему. Указом 1535 була проведена уніфікація ваги ізображень на грошах. З гривенки срібла (48 золотників) стали виготовляти600 сабляніц або 300 копійок. Ця норма залишалася незмінною до 1620року, після чого вона неодноразово змінювалась. На грошах-сабляніцах зображувавсявершник з шаблею, на копійках - вершник зі списом. У XVII столітті і в першій чверті XVIII століття поряд з карбуванням грошей зі срібла почалася карбування з міді.

У 1625-1627 рр. в країні завершився процес формування єдиної грошової системи: вперше все карбування монет було зосереджено на Московському монетному дворі, який перебував у віданні Наказу великої скарбниці.

У 1654-1655 рр. була зроблена спроба ввести в грошовий обіг срібний рубль у вигляді монети. Однак регулярне карбування срібних рублів почалася лише в 1704 р. в ході проведення грошової реформи 1700-1718 рр.. Вперше в обіг рубль являв собою 28 грамів срібла 84-ої проби. Одночасно з'явилися срібні та мідні розмінні монети (копійки).

Спроба реорганізувати грошову систему Росії і наблизити її до європейської була ще до Петра I. Однак грошова реформа 1654-1663 років закінчилася повною невдачею і викликала соціальний вибух («мідний бунт» у Москві в 1662 році). Причина провалу полягала в тому, що реформа проводилася невміло, без знання елементарних основ грошового обігу. Нові рублі карбувалися на талерах вагою 28-29 грам і були вдвічі легше рахункового рубля(45грамм) старими копійками, не вилученими з обігу. Державна ціна талера становила 50 копійок, а з нього чеканили рубль, який відразу ж ставав неповноцінним.

54. МОНЕТИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ XVIII – КІНЦЯ XX СТОЛІТТЯ

Перший указ Петра І вийшов 11 березня 1700 р., в ньому говорилось про «делание медных денег» вартістю в «деньгу, полушку, полуполушку». На лицьовому боці, в центрі,— двоглавий орел, навколо — напис. На зворотному боці — номінал і всі титули Петра І.

У 1701 р. новим указом в обіг ввели срібні монети — полтину, півполтину, гривенник і десять грошей.

З 1704 р. почався випуск мідної великої копійки, срібного круглого алтина — перших срібних карбованців, на яких було зображення Петра І. Перші карбованці карбувались з старих талерів.

У 1711 р, Петро І видає новий указ, у якому говориться: «Денег, как возможно, собирать, понеже деньги суть артерия войны». Внаслідок цього Сенат зажадав від приказів Великої казни і Морського флоту відомостей про кількість срібла і міді, куплених з 1700 р. на карбування монет, а також скільки монет було випущена за цей час. Ці відомості потрібні були Петру І для випуску монет нового типу. У 1713 р. починається випуск копійки нового зразка, з гербом на лицьовому боці і зворотнім записом «копейка» і рік буквами.

У 1718 р. припиняється карбування срібної і мідної копійки, а в 1723 р. випускають мідні 5 коп. Поряд із срібною і мідною копійкою у 1724 р. виходять золоті монети — червонець, 2 крб. На всіх монетах є зображення Петра І і вказується номінал. В останні роки свого царювання Петро І вирішив випустити монети по типу шведських плит, але вони вийшли тільки після його смерті. Монети ці мають чотирикутну форму з написом у центрі: «Цена полтина, 1725 р., Екатеринбург».

Період 1730—1740 рр. характеризується занепадом казни, оскільки вивозили за кордон багато дорогоцінного металу та ювелірних виробів. Російській грошовій системі загрожувала нова криза, бо державна казна була майже порожня.У 1741 р. Єлизавета Петрівна видала указ, яким заборонявся вивіз срібла та золота за кордон під страхом смертної кари. На монетах цього періоду позначені її титул, номінал і зображення. В цей час випускається «національна серія» так званих «лівонезів», яка карбувалася для Лівонії.

Друга половина XVIII ст. характерна остаточним освоєнням Сибіру і відкриттям великої кількості родовищ золота, срібла, міді. У зв'язку з цим у Сибіру указами царського уряду були організовані державні і приватні рудні, де добували цінний метал. З цього періоду золота монета посідає значне місце у грошовому обігу Росії. Якщо карбування золотої монети раніше відбувалось на монетних дворах Москви і Петербурга, то з 1702 р. єдиним місцем карбування золотої монети став Петербург.У другій половині XVIII ст. уряд також приділяв велику увагу випуску мідної монети. Як і раніше, Сибір займав головне місце по видобутку міді. Найбагатшими були Коливанські руди. За іменним указом імператриці Катерини II у 1763 р. в Коливані було відкрито особливий монетний двір, який карбував так звану сибірську монету вартістю від до 10 копійок. На лицьовому боці цих монет було зображення сибірського герба. На щиті герба звичайно позначалися номінал і рік випуску. По колу напис «Монета Сибирская». На зворотному боці, в центрі, під царською короною — вензель Катерини II. Ці монети були в обігу в Сибіру. Карбували «Монету Сибирскую» до 1781 р.

Своєрідним явищем у нумізматиці другої половини XVIII ст. був також випуск мідного карбованця. За вказівкою Катерини II на Сестрорецькому монетному дворі, який переплавляв гарматну мідь та карбував з неї монету, у 1770 р. провадились підготовчі роботи для карбування мідного карбованця, а в 1771 р. були викарбовані перші пробні мідні карбованці. Карбованець мав такий вигляд: круглий диск, на лицьовому боці якого під короною напис: «Монета рубль». По колу напис: «Сестрорецький рубль 1771 г.». Монета мала велику вагу і тому в обіг не могла бути прийнята.З викладеного вище можна зробити висновок, що XVIII ст. було століттям великих перетворень в монетній системі Росії.

Монети XIX ст. З 1810 р. в Росії почали карбувати срібні монети вартістю 5, 10, 15 коп. З'явились мідні монети нових номіналів: 1/4 копійки і 1/2 копійки.

Зовсім своєрідним явищем у світовій грошовій системі був випуск з 1828—1845 рр. платинової монети номіналом 3, 6, 12 крб. У карбуванні платинової монети кровно були зацікавлені великі російські промисловці Демидови, на руднях яких добували велику кількість платини, яку не знали, як використати в промисловості.

У XIX ст. здійснена реформа міністра фінансів Є. Ф. Канкрина, яка відновила рівність мідної монети в ціні з срібною. Монету нової серії випускали з 1839 до 1842 р.—від полушки до 3 коп. На них був напис: «З копійки серебром».

Так само як і у XVIII ст., з 1814 р. карбується національна серія для Польщі вартістю 1,5 крб. та ін.

55.Монети СРСР. Основні грошові реформи радянського періоду

Монети царської Росії випускались до 1915 р. У 1916 р. царський уряд зробив спробу викарбувати монети легкої ваги, але далі пробних монет справа не пішла. Імперіалістична війна і Велика Жовтнева соціалістична революція поклали край старій монетній системі Російської імперії.

Нумізматика Радянської держави. У перші роки Радянської влади, уряд почав роботу по створенню радянської монетної системи. Народний комісаріат фінансів поставив питання про випуск металевої монети вартістю 1, 2, 3 та 5 карбованців. Але монетний двір не зміг розпочати карбування нової монети, оскільки необхідно було замінити штемпелі, тому грошова реформа у 1918 р. здійснена не була. В роки громадянської війни внаслідок розрухи і голоду країна стала на шлях випуску паперових грошей. Але питання про грошову реформу не було зняте з порядку денного. Рада Праці та Оборони видала постанову від 29 квітня 1921 р. про пуск монетного двору в Петрограді, і з 1921 р. почалось карбування срібних монет вартістю: 1 карбованець, 50 коп. (полтинник), 20 коп., 15 коп., 10 коп.

Карбованець — кругла монета; на лицьовому боці, в центрі,— герб РРФСР і напис: «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!» На звороті — зірка, в центрі якої напис: «1 рубль, 1921 г.». Такі зображення і написи були і на монеті в 50 коп. У 1923 р. були випущені червінці, що відіграли певну роль у зміцненні паперових грошей. З 1924 р. вийшли монети союзного значення — карбованець, полтинник, на лицьовому боці яких зображені робітник і селянин або один робітник з молотом і викарбовано рік — 1924. На зворотному боці напис: «Рубль» і герб СРСР.Реформа 1922—1924 рр. мала величезне значення для країни. Радянський карбованець був стабілізований. Створення міцної грошової системи і стійкість грошової одиниці — карбованця, ставила господарство першої в світі соціалістичної держави на твердий грунт.

20 травня 1925 р. вийшла постанова РНК СРСР про видання монет з червоної міді вартістю 7 г коп., 1 коп., 2 коп., З коп., 5 коп. На лицьовому боці — напис: «Полкопейки 1925» і т. д. У 1926 р. мідну монету замінила бронзова, а у 1931 р. сталася заміна срібної монети нівельованою вартістю 10, 15 та 20 коп. Випуск в обіг цієї монети затверджений 27 лютого 1932 р. постановою ЦБК і РНК СРСР.

З 1935 р. встановлено новий тип монет, що зберігся до 1961 зі зміною в гербі, де відзначені всі союзні республіки.Після Великої Вітчизняної війни, 14 грудня 1947 р. було опубліковано постанову Ради Міністрів СРСР про проведення грошової реформи та скасування карткової системи. Реформа вилучила зайві та фальшиві купюри, укріпивши таким шляхом карбованець.

Ще 15 листопада 1961 р. Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про зміну цін і укріплення масштабу цін, а також підвищення значення карбованця і копійки.У зв'язку з цим випущені нові монети — вартістю 1 крб., 50, 20, 15, 10, 5, 3, 2, 1 коп.

Монети, що випускаються в Радянській державі, займають скромне місце в радянській грошовій системі. Монети—найбільш чутливий матеріал, що реагує на зміну епох, різні економічні та політичні події. Вони — ніби «живі» свідки різних історичних явищ.

56. Монети незалежної України.

Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна взяла на себе питання фінансового забезпечення функціонування економіки. На виконання постанови Президії Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний банк України ввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу.Хоча купони багаторазового використання планувалось ввести для використування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар.

Безпосередня робота з виготовлення українських грошей розпочалася в квітні 1991 року за двома напрямами: розробка дизайну та виготовлення купюр і монет. Дизайн гривень був розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовим під безпосереднім керівництвом В. П. Матвієнка. Вже в вересні 1991 року, після розгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200 гривень. Пізніше замість 3 гривень було випущено 2, 25-ти — 20 гривень.

Згідно з постановою Президії Верховної Ради України «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України» від 10 грудня 1991 року Національний банк України встановлював детальні ознаки купюр всіх номіналів, а Голова Правління НБУ отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот.2 березня 1992 року були затверджені номінали монет: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25, 50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок в обіг випущені не були.

14 листопада 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про національну валюту в Україні». Цим документом передбачалось введення в обіг на території України національної валюти в І півріччі 1992 року. Тому заходи з виготовлення гривні здійснювались у прискореному темпі. Ще 23 жовтня 1991 року було підписано контракт з «Кенедієн Банкнот Компані» на виготовлення гривні. Проте достатніх потужностей для якісного друку щонайменше 1,5 млрд. необхідних банкнот фірма не мала. Отже, за згодою Леоніда Кравчука, 18 січня 1992 року у Києві було укладено контракт з англійською фірмою «Томас Де Ла Рю». Від Національного банку його підписав тодішній голова НБУ В. П. Матвієнко. Він же затвердив до друку купюри номіналом 50 і 100 гривень.

Художник Василь Іванович Лопата, за його ж висловом, був шокований, коли побачив введені в обіг «англійські» 50 гривень з бородатим дідом Чорномором, що віддалено нагадував Грушевського, а особливо був вражений банкнотою в 100 гривень, з якої замість тонко промальованого Шевченка дивився грубо намальований дядько з мутним поглядом, що нагадував махновця в кудлатій шапці. Замість портрета — грубий бездарний шарж. Обидва «портрети» на банкнотах замість прізвищ Грушевський і Шевченко були підписані Гетьман і Ющенко. Хто, коли і навіщо це зробив — ще одна специфічно українська таїна. Хоч іноді і намагалися пояснити недостатньою кількістю ступенів захисту в банкнотах канадського варіанту. Проте при чому тут портрети? Чи не тому, що вони надто українські? Надто величні і виразні? Перші українські 50 і 100 гривень мали виглядати зовсім по іншому. На найвартіснішій на сьогодні 500-гривневій купюрі Григорія Сковороди при зображеному куті повороту голови, друге вухо не має бути видно. Стосовно віку і образу Шевченка на 100 гривневій банкноті, то В. І. Лопата у своїй книзі «Надії та розчарування, або метаморфози гривні» писав: «Я прагнув репрезентувати універсальний портрет великого українського поета і мислителя, який би символізував усе, що є для нас Тарас: пророцтво, бунтарство, трагізм, ліричність. Я вивчав і детально проаналізував велику кількість різних портретів, прагнучи створити такий, який би став універсальним, всеохопним і символічним. Я виконав вісім варіантів портрета. Зупинився на найменш традиційному образі немолодого Шевченка, який наче потенційно вміщував у собі все, що він значить як для кожного українця так і для того, кому не байдужа наша земля».

Хоча гривня була виготовлена вчасно, складна економічна ситуація вимагала введення перехідних грошей, які б прийняли на себе тиск інфляції і загрозу неплатежів, як це було в свій час і в США. Виготовлені тоді купоно-карбованці виконали функцію таких грошей, забезпечивши виплати зарплат шахтарям, пенсіонерам, державним службовцям. Це дало змогу уникнути дефіциту грошових знаків, який виник при виході України з рублевої зони.

Паралельно з виготовленням гривні здійснювались заходи з впровадження власних потужностей для друкування грошових знаків і цінних паперів. 18 вересня 1991 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення потужностей з виготовлення національної валюти і цінних паперів». Згідно з цією постановою Національний банк створив дирекцію з будівництва необхідних об'єктів. Були укладені угоди з провідними світовими виробниками найсучаснішого обладнання з виготовлення грошей, яке і стало технічною базою для друку гривні на вітчизняному Банкнотно-монетному дворі. Таким чином, були закладені основи для самостійного випуску українською державою власних грошових знаків.

Грошова реформа. 25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Безпосередньо виконання грошової реформи було покладене на Національний банк України, який тоді очолював Віктор Ющенко.Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилася 2—16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Час для цього було обрано не цілком вдалий. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін. Внаслідок цього курс долара в 1996 р. знизився на 24 % (вплив гривні був незначний, оскільки її було впроваджено наприкінці того ж року), в 1997 — на 9 %. У 1997 дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств тощо в 1998 це призвело до поступової девальвації гривні, яка становила 84 %. Водночас при запровадженні режиму конвертованості гривні не було дотримано основних вимог конвертованості.

Перші монети були викарбовані у 1992 році, але в обіг вони надійшли тільки у 1996 році. Монети були виготовлені на Луганському набойному заводі та на Монетному дворі Італії.З колекційною метою виробляються памятні та ювілейні монети номіналом 2, 5, 10, 20, 50, 100, 125, 200, 250, 500 гривень.