1.Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.
1.Соціологічний підхід
Згідно із соціологічним підходом, культура - це все те, що виникає в результаті свідомої, осмисленої і цілеспрямованої діяльності людини, а отже, культура, соціальність є подібними поняттями.
Громадське життя - це свідома, ціннісно орієнтована діяльність. Люди діють в нормативно-ціннісних межах. Норми й цінності будь-якого суспільства конфліктні. Суспільство можна пізнати через побудований на основі широких спостережень, дослідницького уявлення ідеальний тип - образ культури, - який накладається на досліджувану реальність. Ідеальний тип - теоретична значеннєва конструкція, створена завдяки логічному пов'язуванню елементів, що трапляються в різних суспільствах і в різні епохи. Ідеальний тип необхідний для пояснення, систематизації, оцінки.
Таким чином, буття культури можливе лише в соціальному використанні, а культура є соціальним продуктом.
2.Теологічний підхід
(Розроблений П. Флоренським та іншими представниками релігійної філософи кінця XIX-XX ст.)
Згідно з теологічним підходом, релігійний культ є вихідною точкою культури. Культ - це першоакт життя, який визначає й спрямовує сукупність як практичних, так і теоретичних дій людини. Ця єдність закладена в літургійній діяльності, де відбувається становлення сакральних цінностей, функцією яких є безпосереднє єднання ідей (ноуменів) і речей (феноменів). За допомогою культу в просторі культури відбувається зустріч трансцендентного й іманентного. Генезис культури, згідно з теологічним підходом, такий: культ - міф - світська філософія, наука й література.
Культ є не тільки началом, але й ядром культури, що визначає увесь її зміст. За допомогою культу реалізується онтологічна єдність культури й зосереджуються метафізичні принципи її буття в кожний конкретний момент її існування. Культурні явища є не що інше, як "застиглість" культової дії, відшарування від останньої.
3.Семіотичний підхід
(Розроблений Ф. де Соссюром, Р. Бортом, Ч. Пірсом, Ю. Лотманом, Б. Успенським та ін.,)
Семіотика - наукова дисципліна, що вивчає знаки й знакові системи. Для вивчення культури становлять інтерес різні напрями семіотики - лінгвістичний (Ф. де Соссюр), соціально-психологічний, теоретико-діяльнісний. Семіотика базується на тому, що культура будує свою структуру через функцію свідомості. Ця функція реалізується в мові і може бути сама досліджена як мова. Різним формам культури властиві власні мови. Є мова політики, моди, навіть кулінарії.
Культура - це текст, у якому взаємодіють різні семантичні системи як результат зближення або протиставлення. Культура - надскладна система й неспадкоємна пам'ять людства. Світ є сукупністю первинних моделюючих систем (мова) і вторинних (мистецтво, релігія й ін.).
У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris — вироблення правил поведінки, cultura scientiae — засвоєння науки, cultura literarum — вдосконалення письма).
2.Функції культури
Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна.
Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.
Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами.
Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.
Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.
Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.
Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину.
Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб.