65.Творчість п.Тичини.

«Дивовижна ерудиція Тичини — свій духовний світ він оформив у постійній самоосвітній культурній експансії», — писали про нього в книзі поетичної антології 2005 року.

У спадщині поета, окрім великої кількості поетичних збірок — близько п'ятнадцяти великих поем. Найбільші з них лишились недовершеними, але кожна — по-своєму. З поеми «Шабля Котовського» в різний час були надруковані чотири великих розділи, за якими важко скласти уявлення про зміст цілого твору. З драматичної поеми «Шевченко і Чернишевський» відома самостійна за сюжетом перша частина з пізніше дописаною фінальною сценою, що замінила другу частину поеми, рукопис якої загинув у часи війни. Велика за обсягом поема-симфонія «Сковорода», над якою автор працював щонайменше двадцять років, — твір теж недописаний (виданий він був уже після смерті автора). В «Сковороді», поемі «Похорон друга» (1942), окремих фрагментах з посмертної збірки «В серці у моїм» (1970) Тичина, не зважаючи на загальну пропагандистську нудотність переважної частини свого післявоєнного поетичного здобутку, засвідчив живучість свого поетичного таланту.

У 1970-71 рр. український письменник Василь Стус написав літературну розвідку про творчість Павла Тичини під назвою «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)». У цій роботі він схвально оцінював ранню творчість Тичини і піддавав критиці загальновідомий і прославлений соцреалізм. У 1972 р. після арешту Стуса робота була конфіскована і пролежала в архівах КДБ упродовж двох десятиліть. Під час суду вона слугувала одним із свідчень злочинної діяльності Стуса. Ось яку характеристику Стус дає творчості Тичини.

66.Творчий доробок м.Рильського.

Творчий доробок Максима Рильського, попри значну кількість досліджень, потребує реінтерпретації в аспекті міфопоетики, оскільки ця сфера вивчення спадщини митця ще не була предметом спеціального дослідження.  До творчості М. Рильського в різні роки зверталися В. Агеєва, Ю. Булаховська, С. Єфремов, В. Моренець, М. Неврлий, Л. Таран та ін. Окремими монографіями вийшли дослідження життя і творчості письменника І. Білодіда, В. Борщевського, І. Ільєнка, Н. Костенка, С. Крижанівського, Л. Новиченка, Б. Рильського. Актуальність обраного напрямку дослідження полягає насамперед у застосуванні до сьогодні нетрадиційного для вивчення творчості Рильського міфопоетичного аналізу.  Дослідження міфопоетики здійснене на основі архетипної критики К. Юнга, концепції мономіфу Дж. Кемпбелла та ін.  Метою розвідки є дослідження адаптації мономіфу в творчості М. Рильського на прикладі поезії «Трубить ріг співучий в чистій далині…». Подана розвідка є фрагментом дисертаційного дослідження. Поняття мономіфу порушує у своєму дослідженні «Герой з тисячею облич» Дж. Кемпбелл, обґрунтовуючи його на прикладах первісної базової структури більшості міфів. За Дж.Кемпбеллом мономіф являє собою принцип «кола» – циклічне повторення актів, які мають у собі велике значення пошуку певного коду екзистенції. Мономіф будується за такою моделлю: етап відчуження (криза цінностей), поява порогу пригоди, відсторонення від сил, що стали стримуючим початком, боротьба протилежностей, звільнення власного «Я», оновлення (вихід – ініціація – повернення).