74. Кінець українізації. Запровадження в школах України обов’язкової російської мови. Уніфікація навчальних програм.

З централізацією прийшла й русифікація. Спочатку, в 1933 р., вона проводилася у формі напливу до України тисяч російських функціонерів для підсилення колективізації. Під кінець десятиліття після чистки націонал-комуністів більшість членів найвищого керівництва партії та держави на Україні, включаючи Микиту Хрущова, були росіянами. Деякі вчені охарактеризували ці зміни в політичній верхівці України як«повернення росіян».

За кадровими змінами стояв рішучий поворот у національній політиці Москви, що стався в 1933 р., коли основною загрозою для єдності Радянського Союзу Сталін оголосив місцевий націоналізм (а не російський шовінізм). Це означало кінець українізації й початок систематичних утисків української культури. Скоротилася кількість українських шкіл, помітно зменшилася частка українських учителів і дослідників, із бібліотек було вилучено видатні твори української науки та літератури, заборонено сотні українських п'єс і закрито десятки українських театрів, а музейним працівникам наказали припинити «ідеалізацію історії козаччини». Власті при кожній нагоді знущалися з «націоналістичної теорії про самобутність України».

Водночас звеличувалися всі аспекти російської культури й підкреслювалася провідна роль Росії в СРСР. Причому все це робилося під виглядом розвитку інтернаціоналізму, пролетарської солідарності та «дружби народів».

Не викликав подиву й висновок, що до нього прийшли радянські ідеологи, за яким російська мова й культура найкраще відповідають завданням розвитку інтернаціональної дружби, співпраці та прогресу

В результаті наприкінці 1930-х років в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови; було змінено українську абетку, граматику і словник у напрямі наближення їх до російської, і взагалі вживання російської мови на Україні значно розширилося. Вже у 1935 р. Постишев зізнався, що «члени Комуністичної партії України почали де українізуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою». Аналогічні зміни розгорталися і в пресі: якщо у 1931 р. українською мовою виходило 90 % газет та 85 % часописів, то до 1940 р. їхній відсоток упав відповідно до 70 й 45. У літературі стало політичним принципом наголошувати, що всі видатні українські поети та письменники минулого розвивалися під благотворним впливом Росії. На разючу відміну від кінця 1920-х років, коли власті підтримували українізацію в містах, у 30-х роках вони енергійно намагалися поширити вплив російської культури на селі.

Сталінська «революція згори» спричинилася до приголомшуючих змін в умовах життя українців та інших народів СРСР. Основною складовою економіки стала промисловість. Міста почали швидко зростати, що через кілька десятиліть перетворило їх на головні осередки населення країни. Докорінних змін зазнало сільське господарство, однією з основних тут була ліквідація приватного землеволодіння. Ці зміни й особливо колективізація на Україні проводилися із застосуванням нечуваного насильства й ціною величезних людських жертв. Хоч би які блага принесла Україні радянська модернізація, безперечним є те, що блага ці коштували невиправдано дорого.

На додаток до матеріальних змін Сталін справив на політичне і культурне життя України вплив, який важко осягнути. Найтяжчі втрати від сталінських кампаній терору зазнали інтелігенція й селянство — дві верстви, що становили соціальну базу українського націоналізму. В результаті рух за самоутвердження українців, що, здавалося, набирав сили у 20-х роках, утратив незліченну кількість прибічників. Цей удар особливо відчувався у середовищі двох поколінь української інтелігенції — тих, хто активно діяв до революції, й тих, хто вийшов на передній план у 20-ті роки. Саме ці покоління мали відіграти визначальну роль у процесі будівництва нації, й саме вони були винищені Сталіним. Знекровлюючі наслідки страшних демографічних утрат 30-х років допомагають зрозуміти ту відносну кволість політичної волі та культурний занепад, що їх виявлятимуть у наступні роки радянські українці. Нарешті, Сталін повернув назад розвиток дуже важливої та багатообіцяючої тенденції на Україні. У 20-х роках модернізація великою мірою перепліталася з українізацією. Але коли в 1930-х роках Сталін знищив українську еліту й поновив політику русифі- кації, модернізація знову набрала російського вигляду. Водночас українською культурою маніпулювали так, щоб вона знову зосередилася на традиційному для себе ототожненні з консервативним і відсталим селом.

Система освіти в Україні в 20-ті роки докорінно відрізнялась від російської. Як уже було сказано, на Україні затвердгаи систему освіти, яка складалась з семирічної школи двох концентрів (1-го - чотири роки навчання, 2-го - три) й профшколи. У цей час у Росії склалася така система освіти: початкова школа (I ступіль) - 4 роки навчання; семирічна школа як фундамент всієї шкільної системи; школа II ступеня (девятирічна середня школа); фаорично-заводські семирічки; школи селянської молоді; школи фабрично-заводсікого учнівства; робітничий факультег.

У середині 20-х років уряд Радянської Росії рішуче змінює свою тактику щодо інших радянських республік В квітні 1930 р. на Всесоюзній партійній нараді нарком освіти України М Скрипник виступив з пропозицією уніфікації системи народної освіти СРСР, обґрунтовуючи це тим, що "цього вимагає єдиний план господарської перебудови СРСР". Таким чином, поступово сформований наприкінці 20-х років тоталітарний режим ліквідував українську освітню специфіку в рамках загальносоюзної уніфікації системи освіти. При цьому за взірець було взято, звичайно, російську систему народної освіти.

Таким змінам також сприяли постанови ЦК ВКП (б) про організацію і зміст роботи радянської школи. 5 вересня 1931 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову "Про початкову і середню школу", в якій зобов^зав наркомоси республік негайно розпочати роботупоскладанню нових навчальних планів і програм, що забезпечили б засвоєння учнями основ наук і відповідали б завданням політехнічного навчання. яке повинно здійснюватись на основі опанування учнями загальноосвітніх дисциплін, зв'язку теорії з практикою, вивчення основ виробництва.

 

Невдовзі після цієї постанови були затверджені нові навчальні плани, побудовані на основі предметного викладання, і введені нові програми з основних навчальних предметів, в яких ще було багато серйозних недоліків.

25 серпня 1932 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про навчальні програми та режим у початковійі середній школГ. Даною постановою було засудасено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод, метод "цілих слів" у навчанні ірамоти, недооцінку класно-урочної системи навчашш. Вимагалось, щоб основною формою навчальної роботи став урок зі сталим складом учнів і стабільним розкладомГ при навчанні повинен використовуватись систематичний виклад учителем матеріалу, самостійні та лабораторні роботи, екскурсії. В постанові давались принципові вказівки щодо обліку знань учнів Рекомендувалось проводити індивідуальний систематичний облік знань.