44. Етносоціальна структура українського суспільства другої половини хіх століття.

Скасування кріпацтва. На кінець царювання Миколи І адміністративний апарат Російської імперії складався зі 100 тисяч осіб чиновників. Тимчасом III відділ власної Його Імператорської Величності Канцелярії доповідав цареві, що тільки три генерал-губернатори не беруть хабарів, і то тільки тому, шо один з них —"з декабристів (Муравйов), другий — син Радищева, а третій і сам занадто багатий.

Невдача Російської імперії в Кримській війні 1853-1856 pp. спричинилась до викриття смертельно загрозливих місць в режимі самодержавства. Це й змусило царизм провести низку реформ. До них належить перш за все скасування кріпосного права.

Щоб запобігти революції, Олександр II19 лютого 1861 р. підписав "Маніфест" про скасування кріпосництва і "Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". Селянам і дворовим людям надавалися права "вільних сільських обивателів як особисті, так і майнові". Особисту свободу селяни отримали безплатно, а за землю треба було платити викуп. Спеціальні суди мали право виносити вирок про тілесні покарання селян. Хоча реформа запроваджувала для селянських громад самоврядування, за урядовими чиновниками зберігалися функції нагляду.

Поміщикам дозволялося залишати собі близько половини землі, а решту розподіляти між колишніми кріпаками. До того ж селяни повинні були розплатитись за землю протягом 48 років. При цьому передбачалося, що уряд компенсує поміщикам 80% вартості земель у вигляді облігацій. Обмеженість реформи проявилась і в тому, що майже 94% селянських сімей мали мізерні наділи до п'яти десятин.

45.Загальноросійський визвольний рух в Україні другої половини XIX століття

У другій половині XIX ст. одночасно з розвитком національного руху в Україні поширювалися й загальноросійський і польський визвольні рухи. У цих рухах, зокрема в загальноросійському, в цей час дедалі ширше розвивалися течії — демократична й ліберальна. Учасники обох течій були настроєні проти абсолютизму, кріпосництва, за політичні свободи, за демократизацію суспільства і конституційний правовий порядок.

Але ліберали, які відображали інтереси помірковано настроєних кіл тодішнього суспільства, стояли за еволюційний прогрес у суспільстві, за мирні реформи, які мали здійснюватися в рамках «закону» властями, збереження приватної власності як головного рушія економічного розвитку і прогресу. Найбільш послідовні, або, як їх називають у вітчизняній літературі, радикальні або революційні демократи відображали й захищали загальнодемократичні вимоги й інтереси широких трудящих мас і передусім селянства. Лідери революційної демократії виступали проти соціального й національного гніту, за перебудовнг експлуататорського суспільства в суспільство справедливе, соціалістичне.

46. Національно-визвольні рухи в Україні другої половини XIX століття

Реформи 60—70-х років намагалися пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій країни до потреб капіталістичного господарства. Відповідно запроваджувались деякі елементи буржуазної державності: виборні представницькі установи місцевого адміністративного управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді), більш гнучкі буржуазні форми фінансового контролю і цензури, принципи всезагальності в комплектуванні армії та діяльності органів народної освіти тощо. Проте реформи були непослідовними і зберігали основні дореформені вищі й місцеві установи, існуючі порядки. Але у 80-ті — на початку 90-х років уряд удався до контрреформ, які значною мірою ліквідували результати попередніх його реформаторських дій.

Поштовхом до реформ, що відбулися в 60 — 70-х роках XIX ст. в Росії, та Австрії, були передусім воєнні поразки обох країн. Росія програла Кримську війну 1854— 1855 pp. Англії, Франції, Туреччині та Сардинії. Австрія була розбита італійськими і французькими військами у 1859 p., Італією та Пруссією у 1866 р. Загроза внутрішній стабільності з боку селянського руху (в Росії), національно-визвольного руху угорців (в Австрії) примусили імператорів обох держав вдатися до "революції згори" — політичних та економічних перетворень з метою модернізації своїх країн у західноєвропейському дусі. Головними причинами реформ стали нездатність кріпаків через низьку продуктивність праці задовольнити потреби власних і поміщицьких господарств, зубожіння значної частини поміщиків і кріпосних селян, наростання антикріпосницького руху, критика європейською громадськістю царизму за обстоювання кріпосницьких порядків, станового устрою Російської імперії.

Реформи торкнулися різних сфер суспільно-політичного життя (селянська — 1861 p., земська, фінансова — 1864 p., міська — 1870 p., шкільна — 1860—1864 pp., військова — 1864—1874 pp., поліцейська та ін.).