26. Особливості посттравматичного консультування

Психотерапія пацієнта, що страждає ПТСР, залежно від виразності його психологічної дезадаптації, може тривати від одного місяця до декількох років.

Оцінка тривалості терапії - важливий параметр для прогнозу ефективності реабілітації й багато в чому залежить від експертного психолого-психіатричного висновку, де визначається рівень обмеження життєдіяльності й соціальної дезадаптації. Позитивний реабілітаційний прогноз, швидше за все, буде в тих, хто здатний зберігати гарні стосунки на роботі й вдома, хто має позитивну установку на терапію.

Інший аспект психотерапії можна назвати дидактичним або освітнім. Як правило, суб’єктові тим або іншим способом повідомляють про те, що він може очікувати через кілька днів, тижнів або місяців. Якщо очікувані зміни не відбуваються, то це може переживатися ним як почуття втрати контролю або "ненормальність". Ці почуття можуть ще більше підсилити травматизацію особистості, тимчасово підвищуючи тривогу й затримуючи відновлення. Цей аспект терапії має потребу в пропрацюванні або в індивідуальній сесії, або в груповій роботі. Таке пропрацювання повинно здійснюватися під керівництвом підготовленого психолога або психотерапевта, що має досвід групової й індивідуальної роботи.

Терапевтичний процес може бути умовно поділений на три стадії: 1) встановлення довірливого, безпечного контакту клієнтом, що дає право на "одержання доступу" до травматичного матеріалу, який ретельно охороняється; 2) терапія, центрована на травмі; з дослідженням травматичного матеріалу, з роботою з уникнення, відчуженістю; 3) допомога пацієнтові в "відділенні" від травми й возз’єднанні з родиною, друзями й суспільством.

За даними більшості авторів [13,10,11,8,9], програми психотерапевтичної допомоги, в основному, спрямовані на: корекцію образу "Я"; досягнення об’єктивності власної оцінки; реабілітацію "Я" у власних очах і досягнення впевненості в собі; корекцію системи цінностей, потреб, їхньої ієрархії; приведення домагань у відповідність зі своїми психофізичними можливостями; корекцію ставлення до інших; досягнення здатності до емпатії й розуміння пережитих іншими станів й їхніх інтересів; придбання навичок рівноправного спілкування, здатності до запобігання й розв’язання міжособистісних конфліктів; корекцію неадекватного способу життя й пригніченості.

На думку багатьох авторів [13, 10, 11, 8, 9], що працюють в напрямку терапії ПТСР, перевага надається наступним методам: десенсибілізація й переробка травмуючих переживань за допомогою рухів очей; візуально-кінестетична дисоціація; ослаблення (або редукція) травматичного інциденту; терапія мисленнєвого поля.

27. Техніки та прийоми посттравматичного консультування.

Внутрішнє відволікання - пацієнтові пропонується уявити собі картину подій, що викликали в минулому позитивні почуття, або пофантазувати із приводу очікуваних у майбутньому приємних речей. Очікується заміщення цими думками або фантазіями думок й образів події, що травмували.

Зовнішнє відволікання - разом з пацієнтом виділяються заняття, які звичайно, приносять йому задоволення. Дається завдання займатися якнайчастіше цими приємними справами. Якщо вже давно планується який-небудь приємний захід, то цим рекомендують зайнятися негайно.

Як зовнішнє відволікання можуть використовуватися й не дуже приємні справи, але які повністю займають всю увагу (ремонт, механічна робота, допомога кому-небудь у складній справі й т.п.).

Інтенсивна зовнішня діяльність, особливо приємна клієнтові, виступає як заміщення хворобливої поведінки. Від зовнішнього відволікання, що може використовуватися кілька разів протягом дня й перемежовуватися з іншою діяльністю, інтенсивна зовнішня діяльність допускає повне поглинання людини протягом усього дня (наприклад, складний туристичний десятиденний похід).

Позитивна самоінструкція може бути використана в терапії, якщо кризові події заважають пацієнтові виконувати його прямі обов’язки, виступають як внутрішній бар’єр. Пацієнтові рекомендують вимовляти про себе прості, спрямовані на успіх інструкції: "Зараз я сяду за комп’ютер і продовжу роботу над статтею" або "Я негайно займуся ремонтом на кухні".

Відреагування. Лють і злість, образа й обурення можуть бути виражені за допомогою фізичних вправ, особливо з розряду східних практик або бойових мистецтв. Пацієнту можна допомогти виплакатися, покричати, сказати голосно, допускаючи будь-які висловлювання.

Зменшення дози стресу. Якщо кризу було викликано якою-небудь подією або установою, особою або об’єктом, і ці стимули постійно потрапляють пацієнтові на очі, то ступінь страждання ми можемо зменшити, якщо придумаємо спосіб зменшення масштабу або ступеня конфронтації із цими стимулами.

Описані методи короткочасного полегшення доцільно доповнювати прийомами довгострокових змін. Звичайно, довгострокових змін складніше досягти [13, 10, 2, 4, 5].

Систематичне розслаблення відрізняється від спонтанного тим, що клієнтові дають завдання регулярно відвідувати заняття для тренування навичок релаксації в тренінговій групі. З метою систематичного розслаблення використовують аутотренінг, м’язову релаксацію за Джекобсоном та ін.

Вирішення проблем. Багатьом пацієнтам почуття безпеки дає здійснення заходів щодо запобігання критичних подій у майбутньому (наприклад, устаткування квартири охоронною сигналізацією або переїзд із сейсмонебезпечного регіону).

Зміна установок: раціонально-емоційний тренінг. Якщо проблема полягає в спотвореному надмірному почутті провини, то є сенс почати аналіз установок і провести раціонально-емоційний тренінг за А. Еллісом.

Бесіда. Відкрита бесіда або комунікація в поведінковій терапії вважається найбільш цивілізованим способом розв’язання проблем. Пацієнтові пропонується скласти список осіб, з якими він може обговорити свою біду. Не обов’язково ці бесіди мають бути приємними, але обов’язково - відкритими й чесними. Очікується, що пряма розмова "зніме камінь із душі" і дасть змогу перевірити деякі, можливо, помилкові припущення. Такі бесіди часто вимагають тривалого часу й детального аналізу на наступних зустрічах із психотерапевтом.

Систематична десенсибілізація полягає в тому, що на тлі релаксації клієнт уявляє травмуючі події, які раніше викликали тривогу, страх. При правильному застосуванні методу стимули, що раніше викликали негативні почуття, після тренінгу автоматично викликають релаксацію.

Мисленнєві зупинки. Щораз, коли клієнту спадають тривожні думки про пережите, йому пропонується говорити собі "стоп" (або уявляти відповідний образ, наприклад, знак "Проїзд закритий"), робити невелику паузу й переходити до зовнішнього або внутрішнього відволікання. Цей прийом також вимагає багаторазового повторення й контролю з боку психотерапевта. Очікується, що частота "зупинок" із часом зменшується.