БІЛЕТ № 1

1.Історія української державності як навчальна дисципліна, її предмет, мета та завдання.

Предметом вивчення вузівського курсу "Історії України" є процес формування та розвитку українського народу, його діяльності в усіх сферах суспільного життя з давніх часів до сьогодення.

Мета дисципліни - формування історичної свідомості молоді, в якій поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток, усвідомлення нею нерозривного зв'язку між минулим і сучасністю, традиціями і досвідом різних поколінь українців, виховання громадянського патріотизму, відповідальності за долю своєї Батьківщини, спонукання до активної наполегливої праці в розбудові і зміцненні держави Україна.

Завдання дисципліни - допомогти студенту зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого, оволодіти основами методики історичного дослідження, зокрема ретроспективного, порівняльного, діалектичного методу, історичної хронології. Виробити навички наукової роботи з історичними першоджерелами, різноманітною навчальною літературою.

2.Річ Посполита, її економіка, суспільний і державний лад

Певні зміни відбулися і в державному ладі. Реч Посполита була конституційною, становою монархією, на чолі з избиравшимся королем. Законодавчим органом був двопалатний парламент - Вальний сейм, який складався з сенату (ради) і посольської хати. Сенат був вищою палатою сейму, в нього входили вищі посадові особи державного апарату, верхівка католицького духовенства. Кількість сенаторів не перевищувало 150 чоловік. [[19]]

Сейм з числа сенаторів вибирав 28 осіб в Королівську раду строком на два роки. Рада ділився на чотири групи по сім осіб, кожна з яких працювала в Королівській раді по шість місяців.

……………………..

3.Революція 1848 – 1849 рр. В Австрійській імперії та участь в ній українців. Руські ради

У березні 1848 р. в поліетнічній Австрійській імперії розпочалася революція, яка виявила не лише гостру необхідність соціально-економічних перетворень, й поставила на порядок денний справу національного визволення пригноблених народів. Українців революційна ситуація застала абсолютно не готовими до такого перебігу подій. У той час, коли інші народи імперії, вимагаючи запровадження конституційного устрою і демократичних свобод, прагнули забезпечити свої національні права, українці не мали не лише досвіду політичної боротьби, належної інфраструктури і відповідного керівництва, а й навіть чіткого усвідомлення свого становища і власних потреб. Поодинокі українські активісти були захоплені хвилею боротьби за «польську справу», яка в їхніх очах, особливо серед студентської молоді, ототожнювалася з революційним рухом узагалі. Найголовнішим серед цих заходів було оголошення 22 квітня 1848 р. про скасування панщини з 15 травня цього ж року. Скасування панщини унеможливило повстання селян, але не внесло повного заспокоєння в їхнє середовище. Віденський уряд скасував панщину в Галичині на кілька місяців раніше, ніж в інших провінціях монархії. Очевидно, вирішення цієї важливої проблеми було одним з найбільших досягнень революції 1848 р. в краї. початок революційних подій 1848 р. поставив українське суспільство Східної Галичини перед дилемою: взаємодія із польським революційно-визвольним рухом (що означало погодитись із програмою реставрації Речі Посполитої) чи лоялізм до Австрійської імперії. Не маючи власного політичного досвіду чи хоча б програми не погоджуючись з гаслом відновлення «історичної Польщі», провід українського руху, насамперед ієрархія греко-католицької церкви, обрали шлях лоялізму щодо офіційного Відня. революційні події 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях істотно активізували всі сторони суспільно-політичного життя краю. Вони, зокрема, дали початок процесу інституційного та програмного оформлення українського національного руху в краї. Саме тоді відбулася перша (проте невдала) спроба політизації цього руху й постановка завдань, які у майбутньому стануть підґрунтям державницьких устремлінь західноукраїнських політичних сил. Революція 1848-1849 рр. спричинила гостре протистояння між представниками українського та польського національних рухів. Віденський уряд всупереч вимогам українського руху зберіг і навіть посилив адміністративно-територіальне розчленування українських земель Австрійської імперії. Революція 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях закінчилася поразкою: всі демократичні перетворення були згорнуті, а в імперії відновлений абсолютистський політичний режим. У результаті цього віденському уряду відпала потреба мати в особі українського руху ефективну противагу діячам польського революційно-визвольного руху. Однак все-таки революційні події спричинили неабияке пожвавлення в усіх сферах суспільного життя Східної Галичини. Найбільшим здобутком революції 1848–1849 рр. треба вважати вирішення найбільш актуальної соціальної проблеми – ліквідацію панщини.

БІЛЕТ № 2