25. Грюнвальдська битва та її наслідки для Великого князівства Литовського.

Невдоволені політикою Вітовта, в 1406-1408 рр. переходять на службу до московського князя стародубський князь Олександр Патрикійович, син київського князя Олександра Іван Гольшанський, молодший брат Ягайла подільський і новгородсіверський князь Свидригайло, звенигородський, путивльський, перемишльський князі, а також частина чернігівських, стародубських і сіверських бояр. У 1409 р., готуючи змову проти Вітовта, був заарештований князь Свидригайло, що повернувся з Москви (у Кременецькому замку він провів 9 років).

Саме в цей період посилилася загроза як Польщі, так і Литві з боку Тевтонського ордена. «Велика Війна»розпочалася 1410р. Її центральною подією стала битва під Грюнвальдом, що відбулась 15липня. Характерно, що з 17 полків Литви 10 набиралися на території України, Білорусі та Смоленської землі, а з 16 польських полків 6 складалися з мешканців Поділля і Галичини. Битва завершилася поразкою Ордена. Загинув великий магістр Ульріх фон Юнгінген, а разом з ним — цвіт німецького лицарства. Бойова міць Тевтонів була підірвана і вже ніколи не відновилась.

Перемога у Грюнвальдській битві значно зміцнила позиції Литви. За Торунським миром (1411 р.) Тевтонський орден передав їй Жемайтію, а Польщі — Добжинську землю. Просування хрестоносців на схід схід було зупинене, і поступово Тевтонський орден зійшов з історичної сцени.

Після Грюнвальдської битви становище Вітовта зміцнилось. У1413 р. на сеймі в м. Городлі була укладена нова унія. Городельська унія визнала існування великокнязівського престолу в Литві. Свою самостійність Литва мала зберегти і по смерті Вітовта, але під суверенітетом польського короля. Запроваджувався інститут спільних польсько-литовських сеймів. Городельський акт підтвердив привілейоване становище католиків у Литві. Найвищі посади у державі — воєвод, каштелянів — мали обіймати лише католики; лише вони мали право входити і до складу великокнязівської ради. Литовська католицька шляхта діставала такі ж самі права, як і польська шляхта в коронних землях. Ці пункти унії викликали антагонізм між католиками і православними та стали причиною боротьби православної знаті за відновлення свого політичного впливу (адмініст-ративних посад як джерел основного збагачення). У 1418 р. на Волині почалося повстання, яке очолив князь Свидригайло Ольгердович, що втік із в'язниці. Повстання було невдалим. Імператор Священної Римської імперії Сигізмунд Люксембурзький помирив Свидригайла з його братами Ягайлом та Вітовтом і добився для нього Новгород-Сіверського і Брянського уділів.

26. Церковна політика великого князя Литовського Вітовта Кейстутовича.

Вітовт ( 1350 — 27.10.1430) — Великий князь Литовський (1392-1430).

15 листопада1415 за ініціативою Вітовта собор єпископів у Новгородку висвятив всупереч волі Константинопольського Патріарха митрополитом Київським і Литовським Григорія Цамблака.Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив за всяку ціну здобути окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав, що московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви, церкви не строїли,... але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні — хто може порахувати, скільки вони повиносили?

З своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріарха свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського манастиря, Григорія Цамблака, небожа митрополита Кипріяна. Однак, саме тоді приїхали до патріарха посли від Фотія і так скомпрометували Григорія, що патріарх позбавив його ієрархічної гідности й піддав анатомі. Вітовт з єпископами знову звернувся до патріарха з проханням висвятити митрополита, обраного патріярхом. Відповіді не одержано. Тоді, 15 листопада 1415 року, скликав Вітовт у Новгородку собор єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький, Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та Холмський — з Галичини; священики та багато бояр. Собор висвятив на митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його обрання прикладами Клима Смолятича 1147 р., а також подібними прецеденсами в Болгарії і Сербії. Обрання Цамблака викликало обурення Фотія та патріярха, і вони його викляли. Але факт залишився фактом: з 1416 року православні Литовсько-Руського князівства мали власного митрополита, незалежного від сусідніх держав. Однак, це тривало лише п'ять років і не створило традиції. Григорій Цамблак тримався незалежно від Царгородського патріярха. У 1418 році він був висланий на собор у Констанці Яґайлом і Вітовтом, де вирішувалося справу Яна Гуса. Посольство з Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського хана, Великого Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар Сігізмунд. Григорій Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на переведення унії Східньої та Західньої Церков, чого, мовляв, бажають багато православних та володарі Ягайло і Вітовт. Але, — казав він, — провести унію можна тільки через скликання собоРУ з участю видатних богословів і знавців з обох сторін. Такий спосіб переведення унії не відповідав бажанням папи, і на цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені репрезентацією Цамблака. З року 1419 вже не згадується ім'я Григорія Цамблака. Г. Лужницький, не зазначаючи джерела, подає, що він помер у Києві від чуми. Існує інша версія: що він подався до Молдавії і довгий час .прожив, як чернець, у Нямецькому манастирі. Після 1420 року митрополит Фотій знайшов шлях примиритися з Вітовтом, який визнав його, і до смерти в 1431 році Фотій був єдиним митрополитом.