1. Предмет та функції економічної теорії. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

Під впливом різних причин наприкінці XIX — на початку XX ст. єдина економічна наука розгалужується на політичну економію та економічну теорію, відповідно розмежовуються предмети дослідження кожної з них. Термін «політична економія» почав фігурувати з прикметником «марксистська», а назвою «економікс» підкреслювали непричетність цього напряму до соціально-політичних аспектів економічного життя суспільства. На сучасному етапі політична економія та «економікс» є двома відносно самостійними ланками в системі економічних знань, яку виробило людство. предметом «економікс» є дії людей у процесі вибору та ефективного використання обмежених ресурсів для найповнішого задоволення потреб людини та суспільства. предметом політичної економії є виробничі відносини між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ.

Предмет економічної теорії — суспільні відносини між людьми щодо вибору та ефективного використання обмежених ресурсів у виробництві, розподілі, обміні й споживанні благ з метою найбільш повного задоволення потреб індивідів та суспільства.

Економічна теорія як складова системи економічних наук виконує теоретико-пізнавальну, практичну та методологічну функції. А розгляд економічної теорії як складової науки про суспільство висвітлює її світоглядну, виховну, ідеологічну функції.

Теоретико-пізнавальна функція. Полягає у пізнанні сутності, форм виявлення та організації виробничих відносин, притаманних їм економічних законів, механізмів дії та розв'язання протиріч.

Практична функція. Суть її у використанні здобутих знань (щодо закономірностей функціонування та розвитку економічних систем) у практичній діяльності людей, суспільства. Насамперед вона слугує формуванню економічної політики держави, вирішенню конкретних завдань, які постають перед суспільством на певних етапах його розвитку.

Методологічна функція. Полягає у виробленні адекватних її предмету наукових підходів, методів і засобів дослідження та відповідного інструментарію.

Світоглядна функція. Виступає базою пізнання і методології дослідження, має певне значення й для практичної діяльності.

Виховна функція. Орієнтована на формування наукового економічного мислення та відповідної психології кожної соціальної або професійної верстви населення, а в ідеалі — кожної людини. Змістом виховної функції економічної теорії є вивчення економічної поведінки людей та чинників, які її визначають.

Ідеологічна функція. Економічна теорія виконує її передусім через свій зміст, через висвітлення дійсності. Якщо вона не дає теоретичного пояснення процесів, що відбуваються, відмовляється від критичного аналізу накопичених проблем, не дає висновків для правильного вирішення практичних завдань, то всі її ідеологічні умовиводи втрачають життєвість.

2. Метод та засоби економічного дослідження.

Багатоманітність економічних явищ і процесів вимагає певних методів (засобів) їх пізнання. Економічна теорія має такі методи пізнання:

1.     Філософські та загально – наукові принципи (розвиток, саморух, взаємодія, аналіз, синтез);

2.     Закони діалектики (єдність і боротьба протилежностей, закон заперечення);

3.     Категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма);

4.     Закони і категорії економічної теорії (закон вартості, грошового обігу тощо; категорії – вартість, гроші, прибуток та інші);

Особливу увагу має метод абстракції, який означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розпізнання його внутрішніх, суттєвих зв’язків.

Таким чином метод економічної теорії – це шлях пізнання економічної системи, її основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії у теорії діалектики.

Основними способами вивчення економічної теорії є:

1.     Індукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від одиничного до загального;

2.     Дедукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від загального до одиничного;

3.     Аналіз – розчленування явищ на окремі частини з метою вивчення їх окремо;

4.     Синтез – поєднання елементів в єдине ціле з метою вивчення їх разом;

5.     Логіка - теоретичне відображення реальності у відповідних категоріях і законах;

6.     Історизм – вивчення явищ і процесів в тій послідовності в якій вони змінюють одне одного;

7.     Діалектика – вивчення явищ і процесів в русі і розвитку.

3. Економічні закони та категорії

Економічний закон ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). Економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать 4 їх типи:

1. Загальні економічні закони ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).

2. Економічні закони, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі економічні закони відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно – економічних формаціях.

3. Специфічні економічні закони ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Економічні закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють "природно-історичному" розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.

4. Економічна теорія та економічна політика. Завдання економічної теорії в умовах перехідної економіки України.

Економічна політика – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток нац..науки в інтересах усіх соц.груп суспільства. Цілі ек.політики: 1)мета ек.зростання 2)мета ефективної зайнятості(передбачає активну ек.політику держави);3)мета зростання ек.ефективності;4)мета стабільного рівня цін;5)мета захисту і підтримання кокурентного господарського порядку(досягається заходами антимонопольної політики);6)мета соц..безпеки і стабільності;7) мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій  платіжного балансу,ефективного курсу нац..валюти. Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в реальній економіці. Еконо-мічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економіч-ного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення еконо-мічної теорії.  Економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішити три головних завдання:1) які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості;  2) як ці товари і послуги треба виробляти;  3) для кого виробляти.

5. Потреби та споживчі блага. Класифікація потреб. Закон зростання потреб.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють: * фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення); *духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення); *соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ). За способом задоволення виділяють: - індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.; - колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін); - суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо. За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на: - абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством; - дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни; - платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення). Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи: * матеріальні і духовні; * загальні і конкретні; * поточні та перспективні; * задоволені і незадоволені; * дійсні та абсолютні. Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу. Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. (Це закон зростання потреб своїми словами) Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб - виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

Зако́н зроста́ння потре́б — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

6. Економічні інтереси

"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" - ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес (від лат. іпteresse - мати важливе значення) - форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси - усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:

- особисті;

- колективні, групові;

- суспільні.

За нагальністю, важливістю:

- головні, першочергові;

- другорядні.

За часовою ознакою:

- поточні;

- перспективні. За об'єктами:

- майнові;

- фінансові;

- інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

За можливостями реалізації:

- реальні;

- утопічні.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

- економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих ціні доходів;

- економічні інтереси підприємцівспрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

За територіальною ознакою виокремлюють такі економічні інтереси:

- муніципальні;

- регіональні;

- національні;

- об'єднання держав;

- загальнолюдські (глобальні).

Територіальний зріз системи економічних інтересів окремої країни формується на основі розподілу повноважень між органами державної влади та місцевого самоуправління. Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення потреб певної територіальної спільноти.

Водночас державні та муніципальні службовці, покликані здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених інтересів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію - негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових корпоративних інтересах.

Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, перевищення владних або посадових повноважень, розкрадання державного або колективного майна, нецільове використання бюджетних коштів тощо.

Згідно з Міжнародною конвенцією проти корупції, прийнятою 29 березня1996 р., корупція - це спроба отримати прямо чи опосередковано урядовим чиновником чи особою, яка виконує публічні функції, будь-якого предмета, що має грошову вартість або іншу користь (подарунка, послання, обіцянки, переваги) в обмін на будь-яку дію чи бездіяльність під час виконання службових обов'язків; пропозиція або надання прямо чи опосередковано такої користі; будь-які дії чи бездіяльність під час виконання урядовими чиновниками або особами, які виконують публічні функції, своїх обов'язків з метою отримання незаконного доходу для себе або третьої сторони; шахрайське використання або приховування майна, отриманого внаслідок зазначених дій.

Практика засвідчує, що основними інструментами подолай ня корупції є:

- контроль за дотриманням законності та забезпечення прозорості діяльності органів державної влади;

- чітка специфікація прав власності;

- конкурсне розміщення державних і муніципальних замовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;

- гласність у питаннях надходження та використання бюджетних коштів;

- впровадження принципу "єдиного вікна", за якого всі необхідні документи для реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності розглядає уповноважений орган управління.

Система взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

- субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

- координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною. Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

Командно-адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів  на основі пріоритетності та абсолютизації державного інтересу, який ототожнюється із суспільним і протиставляється колективним та особистим інтересам. При цьому субординація і підпорядкування інтересів забезпечується централізованим директивним плануванням та ідеологічною пропагандою.

У міру розвитку суспільства та ускладнення економічних інтересів жорстке адміністрування і відсутність оберненого зв'язку починають суперечити принципам функціонування складних систем, що самоорганізуються. Ігнорування ролі та значення особистого інтересу як потужного чинника соціально-економічного прогресу, підпорядкування його державному в умовах командно-адміністративної економіки спричиняє неузгодженість системи економічних інтересів, у тому числі:

- спотворення мотиваційної поведінки економічних суб'єктів;

- пригнічення стимулюючої ролі потреб;

- послаблення відповідальності та стимулів до високоефективної праці;

- втрату трудових цінностей і соціальних установок населення;

- розвиток психології утриманства й економічної залежності від держави.

На відміну від командно-адміністративної системи у ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Практика успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.

За умов економічної свободи та конкуренції суб'єктів господарювання створюються передумови для формування цілісної, органічної системи взаємопов'язаних і взаємообумовлених економічних інтересів. їх суперечлива взаємодія заснована на принципах зворотного зв'язку та самоорганізації, має творчий характер і сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Процес еволюції сучасних розвинених країн на основі соціально орієнтованої та регульованої ринкової економіки створює передумови для координації та гармонійного розвитку системи економічних інтересів громадянського суспільства. Водночас корпоратизація економічного життя породжує проблему узгодження економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної поведінки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та корпоративних інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє держава.

Відстоювання та сприяння реалізації інтересів окремих груп у сучасному суспільстві набуло форми лобізму. Лобізм (від англ. lobby - кулуари) - вплив на законодавців і чиновників, спрямований на підтримку окремих підприємств, галузей, соціальних груп, верств, шляхом особистої зацікавленості посадовців.

На думку відомого західного дослідника М. Олсона, лобістська діяльність єсвогороду колективним благом,яке потребує певного рівня організованості групи. При цьому менші за чисельністю та краще організовані групи часто виявляються ефективнішими у відстоюванні власних інтересів. Яскравим прикладом такої діяльності є надання податкових пільг окремим фірмам або галузям, наслідком чого є зростання податкового тиску на інші групи підприємців, на суспільство в цілому. Як зазначає М. Олсон: "Організовані та активні інтереси малих груп схильні перемагати неорганізовані і незахищені інтереси великих груп. Часто порівняно мала група або галузь домагається митного тарифу або податкових знижок за рахунок мільйонів споживачів або платників податків, незважаючи на нібито домінуюче правило більшості.