Словник основних термінів

Агон (д.-грец. ἀγών) – словесне змагання між дійовими особами в давньогрецькій комедії, завдяки якому розкривається ідейний смисл твору; змагання (спортивні, поетичні, музичні, театральні) під час релігійних свят у Давній Греції. 

Александрійська лірика – поетична творчість давньогрецьких поетів елліністичного періоду Каллімаха, Феокріта, Аполлонія Родоського та інш. (перша половина ІІІ ст. до н.е.), пов’язаних своєю діяльністю з містом Александрія та Александрійською бібліотекою.

Альба (старопрованс. «alba») – жанр трубадурської лірики; «пісня зорі», ранкова пісня, сюжетом якої є прощання закоханих після нічного побачення.

Аед (від грец. ἀοιδός, aoidos – співець) – поет у Стародавній Греції, який виконував власні твори, акомпануючи собі на лірі або кіфарі.

Архетип (д.-грец. ἀρχέτυπον – «першообраз») – первісна модель-взірець, універсальна структура, що належить колективному несвідомому.

Ателлана (від назви міста Ателла в Кампанії) – невелика комічна вистава з імпровізованим сюжетом, в якій були задіяні чотири постійні карикатурні персонажі-маски: Макк (дурень і бабій); Букк (хвалько і ненажера); Папп (скупий простуватий старий); Доссен (хитрий, злий горбань).

Балада (від прованс. ballar – танцювати) – жанр трубадурської лірики, любовна танцювальна пісня.

Буколістична поезія (від д.-грец. βουκόλος (от др.-греч. βουκόλος — bukolos, «пастух»)  – один із жанрів олександрійської поезії, засновником якого вважають Феокріта. Основна тема –життя пастухів на лоні чарівної природи.

Ваганти (від лат. vagantes – мандруючі) – мандрівні поети та актори, які складали вірші або пісні латинською мовою вільнодумного, антиклерикального та легковажного характеру.

Гекзаметр (грец. hexámetros – шестимірник) – в античній поезії шестистопний дактиль, де в кожній стопі, окрім п’ятої, два короткі склади можуть замінюватися спондеєм; цезура в стопі є обов’язковою.

Гіменеї (д.-грец. Ὑμήν) – різновид хорового мелосу в Стародавній Греції, шлюбні пісні.

Гіпорхема (грец. hyporchema) – різновид хорового мелосу в Стародавній Греції; пісня для хору, що супроводжувалась танцем.

Гнома (гномічна поезія) (грец. gnomos – думка, судження, висновок) – афористичний вислів філософсько-повчального характеру, який має універсальне значення.

Діатриба (лат. diatriba) – жанр античної літератури, в якому переважала філософсько-етична тематика та була наявна настанова на суперечку з уявним співрозмовником.

Дифірамб (грец. Διθύραμβος) – хорова пісня на честь бога Діоніса; визнається одним з джерел формування грецької трагедії.

Ексод (грец. exodos – вихід) – заключна частина давньогрецької драми, остання пісня хору.

Елегія (грец. elegeia, elegos – скаpга) – жанр давньогрецької лірики різноманітного змісту; являв собою двовірш, що складався з гекзаметра і пентаметра.

Елліністична література – давньогрецька література доби еллінізму (сер. IV ст. до н.е. – IV-V ст. н.е.), повязаної із завоюваннями Александра Македонського.

Епілій (грец. epyllion – малий епос) – невеличка поема на міфологічний сюжет, написана гекзаметром.

Епінікій (др.-греч. ἐπινίκιον – переможна пісня) – різновид хорового мелосу в Стародавній Греції; пісня, що уславлювала переможця в спортивному змаганні.

Епісодій (грец. Epeisodion – вступаючий) – діалогічні частини (між хором і акторами) давньогрецької трагедії і комедії.

Епіталама  (від грец. Epithalamios – вільний) – різновид хорового мелосу; шлюбна пісня юнаків та дівчат, що виконувалась перед входом молодят до опочивальні.

Жонглери (д.-франц. – «jougleor», «jongleur», з «лат.  joculator» – «потішник») – мандрівні співці, лицедії та музиканти, виконавці героїчних жестів у Франції.

Кансона (оксит. canso – «пісня») – жанр трубадурської лірики, невелика пісня любовного характеру.

Комос – хода з музикою, танцями і піснями під час святкування сільських Діонісій. Від ходи комоса з його веселими витівками пішов термін «комедія».

Коммос – частина давньогрецької трагедії, спільний піднесено-скорботний плач хора і акторів.

Корифей (греч. κορυφαῖος) – керівник хору в давньогрецькій драмі.

Лірика – род літератури, який виник у VII ст. до н.е. в Стародавній Греції. Походить від слова «ліра» - музичний інструмент, під акомпанемент якого віконувалися поетичні твори. У Давній Греції вірші супроводжувалися музикою. Давньогрецькі ліричні жанри визначалися у зв’язку з видом струнного музичного інструменту, яким супроводжувалась пісня. Виділялись два блоки лірики: декламаційна лірика та мелос. Декламаційна поезія виконувалась речитативом у супроводі флейти та була представлена двома жанрами: елегією та ямбом. Мелос був третім і найпоширенішим жанром давньогрецької лірики, являв собою, за словом Платона, поєднання слів, гармонії (музики) і ритму (танцю). Мелос був представлений у двох видах: хоровий мелос та сольний (монодійний).

Мелос (др.-греч. Μῆλος) – жанр давньогрецької лірики, поряд з елегією та ямбом. Мелос виконувався у супровід ліри.

Містерія (від грец. Mysterion – таїнство, тайна) – один з жанрів європейського середньовічного театру, пов'язаний з релігією. В основу цієї релігійної драми були покладені біблійні сюжети. Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Христа. 

Міф (др.-грец. μῦθος) – слово про богів і героїв.

Орхестра (від грец. orcheomai – танцюю) – основна частина театральної споруди в Стародавній Греції; круглої форми майданчик, на якому стояв хор і актори.

Палліата (від лат. pallium – просторий грецький плащ) – давньоримська комедія з грецьким сюжетом.

Парабаса (вихід вперед, до глядачів) – звернення хору до глядачів під час комедійної вистави, коли хор знімав маски.

Парод (др.-греч. Πάροδος – вихід) – частина давньогрецької трагедії та комедії; перший вступ і перша пісня хору на орхестрі.

Пасторелла (д.-прованс. pastorela / pastoreta, д.-франц. – pastourele / pastourete, – «пісня пр. пастушка») – жанр трубадурської лірики; вірш, сюжетом якого є розмова пастушки або селянки з рицарем, охопленим пристрастю до неї; сюжетом пасторелли другого типу може бути споглядання поета-рицаря за сільським веселим святом.

Претекстата (лат. praetexta) – трагедія з римським сюжетом, персонажі якої були одягнуті в претексту (тога з пурпуровою каймою, одяг римських сенаторів і жерців).

Провансальська лірика – рицарська поезія Південної Франції – королівства Прованс, де зародилась лірика трубадурів у ХІ – ХІІ ст.

Протагоніст (грец., від рrotos – перший, і agonistes – борець) – в давньогрецькій драмі виконувач головної ролі.

Пеан (грец. παιήων, παιάν, παιών) – різновид хорового мелосу, гімн на честь бога Аполлона.

Рапсод (грец. rapsodos від rapto – зшиваю та ode – пісня – «зшивач пісень») – мандруючий співець, виконувач епічних пісень, який об’єднував пісні в єдине ціле, користуючись власним естетичним смаком.

Сага – (д.-сканд. Saga – сказання) – епічні прозові героїчні або історичні твори, записані в Ісландії в ХІІІ – XIV ст. Вони розповідають про життя скандинавських народів у Х-ХІ ст. Ірландські епічні твори також можна називати сагами, але ірландці називають їх скелами (ірл. Scel – «повість», «історія»), адже в них були присутні віршовані вставки і фантастичні сюжети, що надавало цим епічним творам більшої художньої виразності та драматичної напруженості у порівнянні з ісландськими сагами.

Скена (дав.-грец. skene — «намет») – частина споруди в давньогрецькому театрі, знаходилась поза орхестрою і виконувала функцію приміщення, де переодягалися актори та зберігався реквізит.

Сколії (від грец. skolios — кривий) – різновид хорового мелосу, веселі застільні пісні.

Сирвента (окситан. sirventes) – один з жанрів трубадурської лірики; пісня супільно-політичної, моральної, релігійної тематики, часто це були випади поета прогти його ворогів. 

Стасим (д.-грец. στάσιμον – нерухомий, стоячий) – стоячі пісні хору в давньогрецьких трагедіях і комедіях.

Театрон (д.-грец. θεάομαΐ – «дивлюсь) – одна з основних частин театральної споруди в Стародавній Греції, місця для глядачів.

Тенсона (фр. tenson, прованс. окс. tenso, від лат. tensio) – жанр трубадурської лірики, вірш, написаний у формі діалогу між двома поетами на визначену тема (політичну, філософську, літературну, моральну, побутову.

Тогата (лат. comoedia togata або fabula togata, букв. – комедія тоги) – національна давньоримська комедія, персонажі якої носили національний римський одяг – тогу. Писалися тогати на національно-римські сюжети.

Трубадури  (франц. troubadours, окс. trobador – вишукувати, віршувати) – середньовічний провансальський поет (ХІ – ХІІІ ст.), який виконував свої твори під акомпанемент музичного інструменту.

Трувери (франц. trouvere, від trouver – знаходити, вигадувати, вигадувати тропи) – так називали поетів на півночі Франції, який складав епічні та ліричні твори під впливом трубадурської поезії.

Фабліо (від лат. fabula – байка, оповідь) – один з поширених жанрів середньовічної міської літератури; невелика віршована новела

Френос (греч. threnos) – поховальний плач, що виконувався по черзі хором і актором.

Шансон де жест (Жести) (фр. Chanson de geste – «пісні про діяння») – французький героїчний епос, що створювався у Х – ХІІ ст. на історичні сюжети; в центрі знаходився один герой, часто це був Карл Великий.

Ямб (грец. ἴαμβος iambus – напасник ) – в античній ліриці це і поетичний розмір, і жанр давньогрецької лірики. Як розмір – це двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад; як жанр – це вірш жартівливого, насмішкуватого, сатиричного характеру.