1.4. Забезпечення працівників засобами індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) застосовують тоді, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією та розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колективного захисту.

Відповідно до Закону України « Про охорону праці» (ст.8) на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, в особливих температурних умовах, в забрудненому середовищі робітникам та службовцям безкоштовно видаються спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту. Перелік робіт та професій, що дають право на одержання ЗІЗ, складається на основі галузевих норм адміністрацією підприємства та погоджується із місцевими органами Держгірпромнагляду. Порядок видачі, зберігання та використання ЗІЗ визначається «Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту» (наказ Держнаглядохоронпраці № 170 від 29.10.96 р.).

Постановою кабінту Міністрів України №535 від 20.07.95 р. була затверджена відповідна програма розвитку в Державі виробництва ЗІЗ, створення структур з ії сертифікації.

ЗІЗ поділяються на засоби органів дихання, спецодяг, спецвзуття, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, шкіри, засоби захисту від падіння з висоти та ін.

Захист органів дихання здійснюється за допомогою протигазів та респираторів. За принципом дії вони поділяються на фільтруючі та ізолюючі. У фільтруючих протигазах повітря очищується від токсичних речовин при проходженні через фільтруючу коробку. У випадку наявності в повітрі невідомих речовин, або значного вмісту шкідливих речовин (більше 0,5% за об`ємом), а також при зменшеному вмісті кисню (менше 18% при нормі 21%) застосовувати фільтруючі протигази не можна.

В таких випадках, а також при роботах в колодязях та ємностях застосовують лише ізолюючі протигази – шлангові (подача повітря для дихання з чистої зони відбувається по шлангу), або автономні (з генерацією або без генерації кисню).

Респіратор – полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолей. Вони, як правило, складаються з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від забрудненої атмосфери, та фільтруючої частини. За призначенням респіратори поділяються на протигазові, протипилові та універсальні.

Рис.1.4.а Засоби захисту органів дихання:

а – шланговий протигаз; б – маска.

До спецодягу відносяться: куртки, штани, комбінезони, халати, плащі.

Виходячи із необхідних захисних властивостей, вибираються матеріали для виготовлення спецодягу.

Спеціальне взуття класифікується в залежності від захисних властивостей аналогічно спецодягу. Воно поділяється на чоботи, півчоботи, черевики, півчеревивки, валянки, бахіли.

Рис.1.4.б Взуття спеціальне.

Засоби захисту голови дозволяють не допустити травмування голови при виконанні монтажних, будівельних, навантажувально-розвантажуальних робіт, при видобутку корисних копалин.

Рис.1.4.в. Захисні головні убори:

а – каска захисна; б, в – каски захисні; г – підшоломник.

Засоби захисту рук – це різні види рукавиць, рукавичок, напальчників, дерматологічних засобів (мазі, пасти, креми). Рукавиці та рукавички виготовляють із бавовни, льону, шкіри, шкірзамінника, гуми, азбесту, полімерів та ін. Засоби захисту рук за захисними властивостями класифікуються відповідно до єдиної класифікації (ГОСТ 1.4.103 – 80) аналогічно до спецодягу та спецвзуття.

Рис.1.4.г. Засоби захисту рук.

До засобів захисту обличчя відносяться ручні, наголовні та універсальні щитки. Найбільш часто на виробництві використовуються: щиток електрозварювальника універсальний ЩУ-1, щиток захисний ЩЗ, захисна маска С-40, захисна сітчата маска С-39.

Рис.1.4.д. Окуляри захисні.

1.5.Охорона праці жінок (ст.10 Закону України «Про охорону праці»).

Конституція України (ст.24) на вищому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров`я жінок. Відповідно до ст.174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небзпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного або побутового обслуговування). Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 27.03.1996 р. №381 затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов`язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час .

Забороняється також залучати жінок до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров`я 10 грудня 1993 року видало наказ №241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

- піднімання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою ( до 2 разів на годину) – 10 кг;

- піднімання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати:з робочої поверхні – 350 кг; з підлоги – 175 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тимчасоіий захід (ст.175 КЗпП).

У законодавстві про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст.176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітй віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст.177 КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку, норми обслуговування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст.178 КЗпП).

Відповідно до Закону України «Про відпустки» (ст.17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 після пологів). Після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років. Час цих відпусток зараховується як загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст.181 КЗпП).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за ії бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов`язаних з вагітністю або наявністю дітй віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації пдіприємства, установи, організації, але з обов`язковим працевлаштування (ст.184 КЗпП).

1.6. Охорона праці неповнолітніх. (ст.11. Закону України «Про охорону праці»)

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров`я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема у ст.43 Конституції України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Міністерством охорони здоров`я України видано наказ від 31.03.1994 р.№ 46, яким затверджено Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування неповнолітніх.

Забороняється також залучати неповнолітніх до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми піднімання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені наказом МОЗ України від 22.03.1996 р. №59 (див. таблицю).

Таблиця 1.6.

Граничні норми піднімання та переміщення важких речей неповнолітніми

Календарний вік, років	Граничні норми ваги вантжу (кг)
	Короткочасна робота		Тривала робота
	юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
14	5	2,5	--	--
15	12	6	8,4	4,2
16	14	7	11,2	5,6
17	16	8	12,6	6,3

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцяти років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягли п`ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров`ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст.188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст.192 КЗпП). Усі особи, які не досягли вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і у подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов`язковому мдичному огляду (ст.191 КЗпП).

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлено скорочений 36-годинний робочий тижднь, а для п`ятнадцятирічних – 24 годинний.

Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скорочній тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст.194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надається в літній час або, за їх бажанням, в будь-яку іншу пору року (ст.195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст.198 КЗпП).

1.7. Охорона праці інвалідів (ст.12 Закону України «Про охорону праці»).

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико – соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Охорона праці інвалідів зобов`язує крівника підприємства (власника) у випадках, передбачених законодавством, організовувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до методичних рекомендацій, встановлювати неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створювати пільгові умови праці на прохання інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається. Керівники підприємств, на яких працюють інваліди, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.