2.2 Писанки Чернігівщини

Для писанок Чернігівщини характерний чіткий орнамент графічно витонченого малюнка, заповненого червоним та чорним кольорами з білим контуром. Для чернігівських писанок характерна різноманітність технічних прийомів. Найбільшого поширення набула традиційна воскова техніка, яка дозволяла виконувати орнаменти в кілька кольорів.

В своїй роботі писанкарка використовувала не дуже складне приладдя - горщик з воском, черепок з тліючим вугіллям для розтоплювання воску, саморобна писачка і барвники. Фарби виготовляли вдома або використовували куплені. Частіше їх готували із місцевих рослин.

Жовта фарба - це відвар із кори дикої яблуні, лушпиння цибулі, іноді із квіток бузини.

Синя виходила із відвару товкачиків, гречаної полови, сухих квітів синьої мальви.

Зелену фарбу отримували із ягід чорниці чи дикої бузини (змішували їх з жовтою фарбою), із бруньок осини чи верби, із листя жита, пролісків чи моху, або з квітів темно-брунатної рожі в поєднанні з жовтим барвником.

Чорна фарба з сизим відблиском виходила із кори вільхи або з молодого листя чорноклена.

Червона фарба добувалась із місцевої кошенілі чи "червеця".

Мармурова одержувалась із суміші навару сухого листя з сотовим медом. Нерідко замість неї використовували кольоровий папір чи ситець. Для червоної і синьої фарби часто брали анілінові барвники.

Для знебарвлення використовували хлібний, буряковий чи капустяний квас або розчин галуну (квасци). Тому писанки називають ще галунками. Знаряддям для оздоблення писанок слугувала писачка - тонка жерстяна трубочка довжиною до 1 см, яку закріплювали за допомогою ниток у розщеплену з одного боку невеличку паличку. Ці трубочки робили самі майстрині із тонкої жерсті чи фольги, яку загинали на голці.

Ось як розповідала Текля Дончиха з Київщини про цю роботу: "Писанки роблять увесь великий піст. Як вже яка жінка уміє, так до неї і несуть, щоб вона писала. Кожна писанка по шагу. І то пише на писанці сорок клинців, на єднім яйці непремінно буде сорок клинців - і зелені, і червоні, і жовті, і білі. Зеленить у чорній рожі, бо є і всіляка рожа. Із яблуні наріже кірки, і зварить - і жовте буде. Достає з-під скла бляшки (з образа) і робить кисточки на голці: ущипне кришечку тієї бляшки да на голці скачає, вмочає в віск да й пише". Писачки робились різних розмірів в залежності від потрібної товщини лінії [22, C. 382].

Звичайно писанки готували так. Після того, як на білому яйці написали воском певний узор, його клали перш за все у жовту фарбу як найбільш світлу. В результаті цього отримували жовте загальне тло і білий узор під воском. По жовтому знову пишеться якийсь узор і яйце занурюється в зелену фарбу. Виходить зелене тло і по ньому узори білого і жовтого кольору. По зеленому пишуть воском знову узор, яйце опускають у квас для знебарвлення і добре протирають суконкою, а потім полотняною ганчіркою. Замість зеленого тла з'являється натуральна біла шкаралупа. Потім яйце занурюють у червону чи синю фарбу.

Тлом узору писанки і буде останній колір. Коли бажають мати природній колір яйця, то його насамкінець знебарвлюють. На закінчення яйця злегка нагрівають перед вогнем, щоб стік віск. Потім їх ставлять у мисці в не дуже гарячу піч на 10-15 хвилин. На Чернігівщині побутувала й техніка краплення, тобто капання розтопленим воском на яйце із свічки, що горить. Виходили "крапанки", вкриті плямами на якомусь кольоровому тлі. Вони зафіксовані автором у Щорському районі. Застосовувався й один із найдавніших способів, коли узор продряпувався з-під уже нанесеної фарби, їх називали "скробанки" чи "дряпанки" і готували, наприклад, у селі Ковпита Чернігівського району. У селі Красному Бахмацького району кольоровими олівцями наносили на яйце різнобарвні поздовжні і поперечні смуги, поєднуючи їх іноді з квітами.

Орнаментика писанок Чернігівщини - то справжнє буяння краси оточуючої природи, фантазії майстрів, їх творчої уяви, непересічного народного таланту. Переважна більшість орнаментальних мотивів з'явилась ще в первісному мистецтві. Спіральні, ромбічно-меандрові узори, що близькі до "баранячих рогів", а також "безкінечник" були поширені на різьблених предметах з бивня мамонта, віднайдених на стоянці первісної людини біля села Мезин Корейського району на Чернігівщині доби пізнього палеоліту (40-10 тисяч років тому) [16, C. 5].

В часи енеоліту (ІV-ІП тисячоліття до н.е.) в основному завершилось формування геометричної орнаментики. Ранні зразки негеометричного трактування рослинних зображень зустрічаються з IV тисячоліття до н.е. Набагато пізніше - за нового часу з'явились натуралістичні зображення "вазонів", "гілок", "дубового листя".

Цікавою є думка про те, що в давні часи яйця розписували писанкарі, які в переважній більшості були знахарями. Адже писанки слугували своєрідними оберегами від усякого лиха, а узори на них виступали як магічні знаки. Про це влучно сказав чернігівський поет Володимир Сапон. Давно колись в язичницькій порі

Молили ми Перуна і Ярила.

І волхвами були писанкарі -

Висока доля їх благословила.

З-під вправних рук писанкарів виходили неперевершені твори народного мистецтва. Рисунок чернігівських писанок чіткий, інколи навіть сухуватий. Узагальнення форм, вдалі колористичні вирішення декоративних розписів писанок ставлять досягнення народних писанкарів поряд з кращими творами вишивальниць, ткачів, гончарів. За характером орнаментальних мотивів і стилем виконання писанки Чернігівщини мають багато спільного з розписами хат, скринь, посуду, композиціями на кахлях, народними вишивками й тканинами. Писанки - одна з цікавих сторінок народного декоративного мистецтва Чернігівщини [23, C. 199]