Зміст

Вступ

Розділ І. Розвиток писанкарства на Україні в історичному ракурсі

1.1 Походження традиції писанкарства

1.2 Писемні та археологічні джерела розвитку писанкарства

Розділ ІІ. Регіональні особливості Української писанки

2.1 Розмаїття орнаментики та кольорів у виготовленні писанок в різних регіонах України

2.2 Писанки Чернігівщини

Розділ ІІІ. Технічні та художні особливості українських писанок

3.1 Техніка виготовлення писанок

3.2 Семантика народних символів, що використовуються у писанкарстві

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Далеко за межами України славиться її самобутнє декоративне мистецтво з його чи не найбагатшим і у світі народним розписом. Українське народне мистецтво виникло в сиву давнину серед чарівної природи, краса якої наповнювала душу працьовитого народу мрією про щастя, дарувала творчу наснагу.

Український декоративний розпис поряд з іншими видами народного мистецтва — це наша гордість, безцінне духовне надбання народу.

Педагогічна наука визнає велике виховне значення народного мистецтва, яке зацікавлює дітей, сприяє розвитку естетичних захоплень і суджень. Вивчення творів народного декоративного мистецтва пробуджує у дітей перші яскраві образні уявлення про Батьківщину й мистецтво, сприяє вихованню патріотичних почуттів, заохочує до світу прекрасного, творчості. Народне декоративне мистецтво сприяє формуванню образного мислення, ініціативи та самостійності, образотворчих здібностей.

Краса писанок - шедеврів народного мистецтва чарує людей вже, мабуть, не одне тисячоліття. Не випадково Т.Г. Шевченко порівнював мальовниче українське село з писанкою:

" Село на нашій Україні -

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло."

Писанкарство - надзвичайно цікава і, можливо, одна з найменш вивчених галузей українського народного мистецтва. Недостатньо вивчені і писанки Чернігівщини,

Традиція виготовлення писанок - розписаних пташиних яєць сягає далеко в глибину століть. Культ пташиного яйця як символу життя, як уособлення його зародження і продовження виник на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Звичай розписувати яйця поширився задовго до розповсюдження християнства і відомий у багатьох народів світу. В народних звичаях і обрядах, особливо весняного циклу, яскраві декоративні писанки відігравали вельми важливу роль. В цьому полягає актуальність даної проблематики.

Метою даного дослідження є намагання розкрити особливості українського писанкарства, розглянувши їх в історичному, технологічному та регіональному ракурсі.

Об’єктом даного дослідження є українська писанка та символіка її орнаменту.

Предметом – особливості виготовлення писанок на Україні.

До проблеми походження феномену писанкарства та особливостей виготовлення писанок зверталися багато дослідників, зокрема Н. Сумцов, Воропай О., Бутник С., Біняшескький Е., Вовчок М., Маркович О., Семенов А., Скорик М.

Врахування всього існуючого літературного доробку з даної проблематики дозволить якомога ширше розкрити тему даного дослідження.

Розділ і. Розвиток писанкарства на Україні в історичному ракурсі

1.1 Походження традиції писанкарства

Яйце існувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займало перше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця було зумовлене уявленнями про весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів були поширені оповіді про яйце як джерело життя і всесвіту. Металеві зображення яєць зберігали в храмах, яйця закопували на місці побудови міст. Існує, наприклад, переказ про те, що місто Неаполь в Італії зведено на яйці.

Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва "її походить від .слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка — одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру.

Зрештою, писанка — це символ весни, сонця, повернення природи до життя.

Писанки характерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді [9, C. 56].

Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.

В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V—II тис. до н. е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

У І тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення — оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія — вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню [15, C. 5].

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X—XIII ст.

Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.

Оздоблювались керамічні писанки узором у вигляді скобок, який наносився за допомогою трубчастого інструменту - глиняної ллячки технікою пастилажу. Одна з таких ллячок була знайдена під час розкопок у Києві. Сплетіння жовтих і зелених смуг зображають "сосонку" - вічнозелену рослину, що стелеться по вологій землі. Ще не застиглий розпис із горизонтальних смуг, нанесений на поливу тла, прокреслювався гострим кінцем то вгору, то вниз. Вертикальні жолобки йшли від полюса до полюса яйця. Тому горизонтальні лінії перетворювались на фігурні скобки, а жолобки вирівнювались під час нагрівання у печі. Розпис у вигляді фігурних скобок виконувався непрозорими поливами на вже готовому полив'яному тлі. Дослідники відзначають, що в епоху середньовіччя такий технічний прийом ніде, крім Стародавньої Русі, не застосовувався. Цей прийом відомий ще з часів Стародавнього Єгипту, де він знайшов застосування у виробництві скла. Таких керамічних писанок знайдено в різних місцях території Київської Русі більше 70.

Із археологічних розкопок попередніх років відомі писанки із кераміки з села Улазовичі на Чернігівщині (нині Брянська область Росії), які входять до групи виробів з південних областей Русі. Загальне тло їх коричневе, зелене, рідше жовте, а розпис виконано жовтим чи зеленим [27, C. 145]

Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьом поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки — яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і плететься, сповіщаючи про прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідше траплялися комбінації білого, червоного і чорного кольорів. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України. Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX — початком XX ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.

В Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.

Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та ін.

В Україні з писанками чинили магічні дії. Дбаючи про майбутній урожай, на весняного Юрія писанки котили по зеленій пшениці і закопували їх у землю. У великодній ранок молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки і срібні монети, що мали надавати їм сили й краси. Писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин охороняли від лихого ока.

Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі. З випорожнілих писанок виготовляли так звані голуби, додаючи з кольорового паперу хвіст, крила, а голову робили з тіста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.

У 20—30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше — покарання.

Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.

У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене [5, C. 78].

У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII—XIX ст.

У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.

У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України — понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

Писанки з глини виготовлялись у великих центрах, де робили цеглу і керамічні полив'яні плитки для оздоблення споруд. Заслуговує на увагу думка академіка Б.О.-Рибакова про те, що виготовлення керамічних писанок було побічною галуззю виробництва плиток для облицювання будівель.

Нові знахідки зроблені в останні роки. Дві керамічні писанки знайдені під час археологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського району Чернігівської області, які проводила експедиція Інституту археології Національної Академії наук України під керівництвом О.П.Моці за участю співробітників Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Вони знаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі.

Ще одна писанка віднайдена науковим співробітником відділу археології Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського О.В.Шекуном під час обстеження давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району на Чернігівщині. Влітку 1987 року працівниками того ж таки відділу археології під керівництвом А.Л.Казакова на території стародавнього Передгороддя (біля середньої школи № 1 по проспекту Миру в Чернігові) також знайдена керамічна писанка з глиняною кулькою всередині. Оздоблена вона полив'яними фігурними скобками між лініями, що з'єднують полюси яйця. В цьому випадку попередньо зроблені в глині заглиблення заповнили поливою. Оболонка яйця досить товста (7-8 мм). Подібні зразки були знайдені і в інших місцях.

Ці знахідки свідчать про високий рівень розвитку керамічного виробництва на Чернігівщині за часів Київської Русі. І це зовсім не випадково. Адже тоді в Чернігові велось інтенсивне муроване будівництво. Були зведені такі видатні пам'ятки давньоруської архітектури як Спаський, Борисоглібський та Успенський собори, П'ятницька та Іллінська церкви. Це ж саме можна сказати про інші міста Чернігівської землі. Підлога споруд часто викладалась керамічними плитками, вкритими жовтою та зеленою поливами, тобто якраз такими, які використовувались для оздоблення писанок [28, C. 30].

Але найбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для приготування таких писанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури - найдавніші і найбільш поширені домашні птахи. Розписані яйця крім того, що знаходили застосування під час дій весняних обрядів, прикрашали інтер'єр народного житла. Вони клались у миснику серед посуду або підвишувались до сволоку під стелею. Найраніші зафіксовані і збережені розписані курячі яйця з Чернігівщини відносяться до XIX ст. Це стало можливим завдяки тому, що тоді пожвавився інтерес до народного мистецтва, почалось систематичне його вивчення і збирання колекцій українських писанок. З'явились перші серйозні дослідження цього виду народного мистецтва, хоча писемні згадки про побутування писанок та звичаї, пов'язані з ними започаткувались ще в XVII ст..

Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з України, так і з української діаспори.

Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники — то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлювання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток — храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня [13, C. 142].

Дослідження візерунків писанок XVI—XVII ст. свідчать про те, що кожний з них — це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни — гаївкам, веснянкам — та іншим звичаям і ритуалам.

Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу, наділяли її особливою святістю, яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, і відповідно розмальовували ту чи іншу писанку.

Яйце птаха — це зародок життя, символ Бога — Сонця.

Фарби "писанки" символічні. Червоне яйце - - любов, радість, життя; жовте — місяць, зорі; блакитне — небо, повітря, здоров'я; зелене — весна, воскресіння природи; бронзове — земля; чорне з білим — пошанування духів — душ померлих. Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими іграми — "Закликання весни", "Молодята", "Воротарі", "Сорок клинців" тощо.

Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується до X—XI ст.

Своїм походженням писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, ще язичницькими, присвяченими весняному пробудженню природи, зародженню життя, початку сільськогосподарських робіт. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пташине яйце пов'язаний із дохристиянським народним обрядом зустрічі весни. Було це свято радості, перемоги життя над смертю — весни над зимою.

За елементами розпису писанки починаючи з архаїчних елементів, що символізують зображення сонця — джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води, дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавий шлях розвитку українського народного розпису [7, C. 279].

У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного орнаменту. Значення яйця як життєдайної сили було надзвичайно великим у наших далеких предків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охороняла житло від блискавки й пожежі, сприяла родючості фруктових дерев, мала різноманітне культове призначення. Такою писанка увійшла і в усну народну творчість -пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала традиційним елементом дівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із весняними святами.

Пізніше писанка зі своїм животворним змістом продовжує побутувати і в християнстві, в період святкування Пасхи, передусім у взаєминах між дівчиною і хлопцем. І досі за давньою традицією на Великодні свята дівчина дарує хлопцеві писанку. Найкраща писанка дарується найближчому до серця хлопцеві. Завдяки неофіційному художньому змаганню за найкращу писанку мистецтво її досягло неабиякого художнього рівня, перетворилось у прекрасне народне мистецтво декоративного розпису.