ДРЕ ( конспект лекцій)

населення. Саме цей показник покладено в основу міжнародних класифікацій,

за якими всі країни поділяють на розвинуті та країни, що розвиваються.

Іншим показником, що широко застосовується і міжнародній практиці, є

галузева структура економіки. Її аналіз проводиться на основі показника валового внутрішнього продукту. Перш за все, досліджується співвідношення між галузями сфери виробництва та сфери послуг. Аналізується питома вага великих народногосподарських комплексів: паливно-енергетичного,

машинобудівельного, агропромислового, будівельного, воєнно-промислового та інших.

Характеризують рівень економічного розвитку країни й показники виробництва деяких основних видів продукції, що є базовими для розвитку національної економіки. Вони дозволяють судити про можливості задоволення потреб країни в цих основних видах продукції. У першу чергу до таких показників відносять виробництво електроенергії на душу населення.

Електроенергетика лежить в основі розвитку всіх видів виробництв, і, отже, за цим показником ховаються й можливості технічного прогресу, і досягнутий рівень виробництва і якості товарів, і рівень послуг і т.п. Співвідношення за цим показником між розвиненими країнами й найменш розвиненими становить

500:1, а іноді й більше.

Серед найважливіших видів промислової продукції, що визначаються як вироблені на душу населення, статистика виділяє також виплавку сталі й виробництво прокату, металорізальних верстатів, автомобілів, мінеральних добрив, хімічних волокон, паперу й ряду інших товарів.

Іншим важливим показником такого роду є виробництво в країні на душу населення основних видів продуктів харчування: зерна, молока, м'яса, цукру,

картоплі й ін. Зіставлення цього показника, наприклад, з раціональними нормами споживання цих продуктів харчування дозволяє судити про ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування (власного виробництва,

про якість харчового раціону й т.п.).

81

4.4. Структурна політика держави

Структурна політика держави – це комплекс заходів щодо розвитку окремих елементів економічної системи, які сприяють вирішенню актуальних проблем суспільства, забезпечують економічний розвиток та конкурентоспроможність економіки.

Світова практика господарювання сформувала два типи структурної політики: пасивний та активний.

Пасивна структурна політика зводиться до створення правової бази для вільного переміщення факторів виробництва з однієї сфери в іншу, з однієї галузі в іншу, з одного регіону в інший. При цьому структура економіки змінюється внаслідок зміни норми прибутковості. Якщо в галузі попит перевищує пропозицію, то це призводить до зростання цін і збільшення норми прибутковості. Капітал з інших, менш прибуткових галузей, переливається в цю галузь, збільшуючи тим самим виробництво товарів.

Активна структурна політика полягає в тому, що, використовуючи державні важелі, органи управління сприяють прискоренню структурних зрушень в економіці. Такими важелями є державна програма структурних перетворень, пряме державне інвестування програм структурної перебудови,

створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій,

податкові і кредитні пільги.

Для визначення моделі структурної політики та обґрунтування заходів щодо майбутнього структурних елементів застосовуються три альтернативи

(варіанти) рішень:

стратегія обмеженого зростання, для якої характерне встановлення цілей «від досягнутого» рівня;

стратегія зростання, що здійснюється через значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фактичного стану базового періоду;

стратегія скорочення, за якою цілі на майбутнє встановлюються на

рівні, нижчому в порівнянні з фактичним станом базового періоду.

82

Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямів структурної трансформації економіки. Для цього здійснюється політика пріоритетів. Найважливіша роль у політиці державних пріоритетів належить напрямам удосконалення галузевої структури економіки. Визначаючи пріоритетну галузь, виходять із таких критеріїв: експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізація ресурсоємності виробництва в цілому; мінімізація дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення та ін.

З огляду на це до основних напрямів державної структурної політики можна віднести:

1.Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експорту.

2.Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.

3.Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних на світовому ринку.

4.Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозберігаючі технології.

5.Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-

технічний рівень та якість продукції.

6.Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

7.Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортованих.

8.Скорочення виробництва в депресивних галузях.

Активна структурна політика передбачає розроблення та реалізацію комплексу таких заходів: стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі; стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захист і надання фінансової допомоги галузям, які

83

перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату; згортання частини виробництв у депресивних галузях;

розроблення на державному рівні довгострокових планів, цільових програм,

національних проектів для розв'язання актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили,

створення робочих місць тощо.

84

ТЕМА 5

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

5.1.Промисловість як об’єкт регулювання. Показники промислового виробництва.

5.2.Визначення потреб у виробництві промислової продукції.

5.3.Обґрунтування можливого обсягу виробництва промислової продукції.

5.1. Промисловість як об’єкт регулювання.

Показники промислового виробництва

Особлива роль промисловості в розвитку й підвищенні ефективності всієї економіки держави визначається тим, що від рівня її розвитку залежить технічне переозброєння й інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення рівня життя населення, зміцнення обороноздатності країни. Крім того,

промисловість визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва – транспорту й зв'язку, будівництва, торгівлі й громадського харчування й ін.

Промисловість, як сфера економічної діяльності, має внутрішню галузеву структуру. Промисловість України включає близько 20 галузей (підгалузей):

-добувні галузі (електроенергетика, нафтодобувна, газова,

вугільна, торф’яна);

-чорна металургія;

-хімічна і нафтохімічна,

-кольорова металургія,

-машинобудівна та металообробна,

-лісова, деревообробна, целюлозно-паперова;

-промисловість будівельних матеріалів;

-скляна і фарфоро-фаянсова;

85

-переробні галузі промисловості (легка, харчова,

борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна,

поліграфічна тощо).

За кінцевим призначення промислова продукція поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. Відповідно до цього всі галузі промисловості розподілені на дві групи:

-група «А» – це галузі, що виробляють засоби виробництва;

-група «Б» – це галузі, що виробляють предмети споживання.

При характеристиці промисловості виділяють наукомісткі,

високотехнологічні галузі, які визначають науково-технічний розвиток країни;

матеріало -, енерго - та трудомісткі галузі.

Забезпечуючи технікою, машинами, устаткуванням, сировиною,

промисловість визначає розвиток усієї економіки, масштаби та темпи всього суспільного виробництва, зростання матеріального добробуту народу.

Головним завданням промисловості є найбільш повне задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції, забезпечення технічного переоснащення та інтенсифікації виробництва. Для його вирішення необхідно:

1)збільшувати виробництво, поновлювати асортимент та підвищувати якість промислової продукції;

2)здійснювати структурні перетворення у промисловості, підвищувати темпи зростання виробництва предметів споживання;

3)раціонально використовувати основні фонди, виробничі потужності,

матеріальні, трудові та фінансові ресурси,

4)створювати умови для технічного переоснащення та реконструкції основних фондів;

5)підвищувати рівень організації виробництва в галузі та інше.

Об’єктами державного регулювання у промисловості є міжгалузеві комплекси – єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов’язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції.

86

Предметом державного регулювання в промисловості є обсяг виробництва продукції.

Державне регулювання промислового виробництва здійснюється як у формі прямого державного управління підприємствами так і регулювання їхньої підприємницької діяльності.

Пряме управління передбачає управління з боку промислових міністерств

(відомств) об’єктами державної форми власності; організацію монопольного виробництва промислової продукції; індикативне планування; контроль за виробництвом і розподілом продукції, яка виробляється на державних підприємствах.

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать:

-державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств;

-залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм;

-антимонопольні заходи;

-застосування системи податків і податкових пільг;

-грошово-кредитне регулювання;

-регулювання цін на деякі види промислової продукції, включаючи впровадження державних цін;

-використання норм амортизації та інших норм та нормативів.

Упроцесі формування прогнозів, індикативних планів, визначення регуляторів щодо суб’єктів ринку, які функціонують у сфері промислового виробництва, обсяги виробництва продукції оцінюють як у натуральному, так і вартісному вираженні.

Натуральним показником виступає номенклатура промислової

продукції – це перелік основних видів промислової продукції із зазначенням їх

кількості у натуральному виразі.

87

Формування номенклатури промислової продукції здійснюється за двома напрямками: прямі угоди підприємств із споживачами та державне замовлення.

У процесі прогнозування і планування розрізняють:

- номенклатуру найважливіших видів продукції, яка є основою для випуску інших видів продукції (продукція базових галузей промисловості). Ця група включає: електроенергію (млрд. кВт-год); нафту з газовим конденсатом

(тис. т.); газ (млрд. м3); вугілля (млн. т.), сталь (млн. т.), готовий прокат

(млн. т.); мінеральні добрива (тис. т); цемент (тис. т) тощо;

- номенклатуру промислової продукції, яка сприяє розвитку науково-

технічного прогресу (станки з програмно-числовим управлінням, комп’ютери);

- номенклатуру промислової продукції, що входить до складу державного замовлення і державного контракту: шкільні підручники, шкільні зошити,

лікарські засоби тощо;

- номенклатуру продукції, що характеризує рівень життя і добробут населення: телевізори (тис. шт.), легкові автомобілі (тис. шт.), м'ясо (тис. т.),

хліб і хлібобулочні вироби (тис. т.) тощо;

- номенклатуру продукції, виробництво і розподіл якої контролюється державою.

Загальний обсяг випуску промислової продукції, а також за галузями та підгалузями визначається вартісними показниками. До них належать: обсяг валової, товарної, чистої або нормативно-чистої продукції.

Валова продукція (ВП) – це обсяг усієї випущеної промисловістю продукції, з урахуванням вартості внутрішнього обігу (тобто продукції на власні промислово-виробничі потреби). Величину валової продукції обчислюють у діючих і порівняльних цінах. Цей показник використовується для обчислення показника ВНП та його динаміки.

Товарна продукція (ТП) – це продукція, що пройшла всі стадії промислової обробки і готова для реалізації. До її складу включають готові вироби (ГВ), напівфабрикати (НФ) і побічні роботи промислового характеру.

88

На основі даних про обсяг товарної продукції визначають структуру промислового виробництва, фінансові показники. Величину товарної продукції обчислюють у діючих і порівняльних цінах.

Чиста продукція – характеризує додану вартість у промисловості та використовується для обчислення валового національного продукту;

розраховується як різниця між валовою (товарною) продукцією та сумою матеріальних витрат на її виробництво.

5.2. Визначення потреб держави у виробництві

промисловій продукції

Визначення потреб держави у виробництві промислової продукції здійснюється за єдиною загальноприйнятою методикою, але з урахуванням специфіки виду продукції. Використовується для цього балансовий метод. При цьому складаються два види балансів: баланси засобів виробництва (якщо визначається потреба у засобах виробництва) та баланси предметів споживання

(якщо визначається потреба у предметах споживання).

За змістом баланси засобів виробництва та предметів споживання не мають суттєвих відмінностей (їх схеми наведені відповідно у табл. 5.1. та 5.2).

89

Як видно з таблиць, їх ресурсні частини ідентичні. Відмінність мають лише розділи «Використання».

Потреба національного виробництва у сировині і матеріалах включає сумарні їх витрати на виробничо-експлуатаційні потреби та капітальне будівництво. Для прогнозування перспективної потреби розробляють показники питомих витрат найважливіших видів сировини, палива й енергії на виробництво одиниці продукції.

Питомі витрати (коефіцієнти витрат) є укрупненими нормами витрат найважливіших видів матеріальних ресурсів. Їх розробляють для основних видів продукції в натуральних одиницях вимірювання, а також у розрахунку на

1 млн. грн. продукції. Обґрунтовують питомі витрати методами техніко-

економічного проектування, які охоплюють:

-аналіз динаміки питомих витрат на період, який передує прогнозному;

-визначення головних факторів, що зумовлюють зміни питомих витрат у прогнозному періоді, і оцінку їхнього впливу на рівень

питомих витрат;

90