ДРЕ ( конспект лекцій)

Форма державного регулювання економіки за своєю сутністю являє вплив держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються у суспільстві, за допомогою відповідного елемента економічного механізму.

Відповідно до елементів економічного механізму розрізняють такі форми державного регулювання національної економіки (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Форми державного регулювання національної економіки,

відповідні елементам економічного механізму

Бюджетно-податкове регулювання – це вплив держави на соціально-

економічні процеси, що відбуваються у суспільстві, за допомогою бюджетно-

податкової системи. Проявляється через вплив на доходи та витрати держави.

Грошово-кредитне регулювання – це вплив держави на соціально-

економічні процеси, що відбуваються у суспільстві за допомогою грошово-

кредитної системи. Проявляється через вплив на грошовий обіг та кредитні ресурси в країні.

Цінове регулювання – це вплив держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються у суспільстві, за допомогою системи ціноутворення.

Проявляється через вплив на процес ціноутворення.

У сучасних умовах ринкове ціноутворення (формування цін на ринку під впливом попиту і пропозицій) функціонує не в чистому вигляді, а в поєднанні з

11

державним регулюванням цін. Це регулювання являє собою діяльність держави, що спрямована на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей національної економіки, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри. До того ж – це не просто разові заходи зі встановлення рівня ціни, а комплекс заходів щодо активізації усіх ціноутворюючих факторів.

Державне регулювання цін та тарифів розглядається як засіб досягнення певних соціально-економічних завдань, а відповідно і як складова частина загальної економічної і соціальної політики держави. Таким завданнями є,

зокрема:

- соціальний захист населення – диференційований підхід до встановлення роздрібних цін на окремі товари чи послуги, підтримка малозабезпечених громадян, забезпечення доступу всіх верств населення до товарів та послуг першої необхідності через політику «високих» та «низьких» цін;

-стримування інфляції шляхом блокування цін, установлення граничних цін, відповідне регулювання заробітної плати;

-протидії монопольним тенденціям виробників продукції, створення сприятливого середовища для конкуренції;

-забезпечення економічних гарантій для виробників (стимулювання попиту населення на товари, обсяг яких держава прагне збільшити, через дотування, зменшення податків для виробників, гарантування збуту продукції через державні закупівлі);

-захист внутрішнього ринку від впливу зовнішньої конкуренції (через митне регулювання, квотування або ліцензування зовнішньоекономічної діяльності).

Держава може впливати на процес ціноутворення як прямо, так і опосередковано. Співвідношення між прямим та опосередкованим впливом на процес ціноутворення залежить:

12

-від рівня розвитку ринкових відносин;

-від прийнятої у державі концепції ціноутворення;

-від фази економічного циклу.

Пряме регулювання цін зазвичай переважає на початковому етапі становлення ринкових відносин, коли регулююча здатність ринку ще недостатньо розвинута, а також в умовах кризового стану економіки, в періоди інфляції та дефіциту товарів. За цих умов держава втручається в діяльність підприємств шляхом регулювання цін на найважливіші товари та послуги для населення.

При цьому застосовуються такі методи: установлення фіксованих цін на окремі види товарів; установлення граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; «заморожування» цін на певний строк; введення граничних рівнів торговельно-збутових надбавок/знижок; установлення дотацій виробникам окремих видів товарів.

На етапі зрілих ринкових відносин та в нормальних, безкризових умовах розвитку економіки переважає непрямий (опосередкований) вплив на ціни шляхом зміни рівня ставок податків, які закладені у ціну (податку на додану вартість, акцизного податку), через диференціацію податкових ставок,

маніпулювання ввізним/вивізним митом, введення граничних рівнів рентабельності.

У національній економіці України, відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» (від 21.06.2012 р.) застосовуються такі види цін: вільні,

державні регульовані ціни. Вільні ціни – це ціни, які встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Державні регульовані ціни – це ціни, які запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість,

а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне

(домінуюче) становище на ринку.

13

ТЕМА 2.

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

2.1.Загальна характеристика методів державного регулювання економіки.

2.2.Методи прямого регулювання економіки та їх інструментарій.

2.3.Опосередковані методи державного регулювання економіки.

2.1.Загальна характеристика методів державного регулювання

економіки

Вплив держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються у суспільстві, здійснюється за допомогою конкретних інструментів (прийомів)

регулювання, кожний з яких має певний засіб впливу. Сукупність прийомів впливу держави на соціально-економічні процеси, які мають єдиний засіб впливу, визначають як метод регулювання.

Різноманіття об’єктів, цілей та задач державного регулювання ринкової економіки зумовили необхідність використання різноманітних методів впливу на соціально-економічні процеси. У свою чергу це зумовлює необхідність їх класифікації. Класифікаційними ознаками можуть бути: суб’єкт регулювання,

форма впливу, функції, функціональне призначення (див. рис. 2.1).

Методи регулювання національної економіки

за суб’єктом регулювання

Рис. 2.1. Класифікація методів регулювання економіки

14

Залежно від суб’єкта регулювання, уся сукупність методів впливу на соціально-економічні процеси поділяється на дві групи – методи державного регулювання та методи суспільного регулювання.

Методи суспільного регулювання здійснюється суспільними організаціями, що переслідують мету захисту законодавчо закріплених прав усіх учасників економічного процесу, як споживачів, так і виробників. Арсенал засобів впливу у суспільних організацій обмежений, однак, вони можуть бути досить ефективними. Перш за все, це ініціювання в органах державної влади змін окремих положень у прийнятих Законах України, постановах Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актах. Крім того, це акції непокори (страйки, протести та ін.), які досить активно використовуються найбільш масовою суспільною організацією – профспілками.

Методи державного регулювання розроблюються та реалізуються офіційними виконавчими, законодавчими та судовими органами,

оформлюються у вигляді законів, норм, інструкцій, указів.

Залежно від форми впливу методи державного регулювання поділяються на методи прямого та опосередкованого впливу. Методи прямого регулювання прямо спрямовані на досягнення бажаного результату. Методи опосередкованого впливу створюють сприятливі умови для досягнення бажаного результату за допомогою певних важелів та стимулів.

Залежно від функцій, що виконують державні інструменти впливу на соціально-економічні процеси, їх можна об’єднати у такі методи державного регулювання економіки: адміністративний, бюджетний, податковий, грошово-

кредитний та амортизаційний.

Прийоми впливу, що засновані на силі державної влади, утворюють

адміністративний метод державного регулювання.

Бюджетний метод утворюють інструменти, що засновані на використанні ресурсів Державного бюджету.

15

Грошово-кредитний метод базується на функціях Національного банку та включає сукупність заходів впливу на грошову масу у країні та обсяг кредитів.

Заходи впливу держави на соціально-економічні процеси в країні за допомогою податків об’єднуються в податковий метод державного регулювання національної економіки.

2.2. Методи прямого державного регулювання та їх інструментарій

Адміністративний метод державного регулювання економіки Адміністративний метод державного регулювання представляє собою

сукупність дій адміністрації держави (регіону), які спрямовані на збалансованість інтересів господарюючих суб’єктів за допомогою нормативних актів, указів та розпоряджень. Адміністративні міри базуються на силі державної влади та включають в себе заходи заборони, дозволу та примусу.

Адміністративний метод покликаний:

установити межі приватного підприємництва з метою запобігання об'єктивно притаманних йому недоліків;

регламентувати взаємини між різними виробниками, виробниками і споживачами з метою захисту їх інтересів від недобросовісного бізнесу;

захистити від незаконного втручання державних і суспільних структур у підприємницьку діяльність;

ввести обов'язкові економічні, соціальні стандарти, санітарні норми;

забезпечити антимонопольні заходи;

забезпечити державні та суспільні потреби.

Усі інструменти адміністративного методу прийнято поділяти на адміністративно-економічні та адміністративно-правові.

16

Адміністративні економічні передбачають використання регуляторів, що регламентують вимоги до організації господарської діяльності, до якості продукції (робіт, послуг). До таких регуляторів відносять: державне замовлення, ліцензії, квоти, норми та стандарти, санкції та штрафи.

Адміністративними правовими називають заходи регулювання, за допомогою яких установлюються суворі правила і обмеження при здійсненні господарської діяльності та міри відповідальності за їх порушення. Серед правових методів регулювання економіки важливе місце посідають прийняті Верховною Радою України закони України, які спрямовані на тривале правове регулювання ринку. Постанови, рішення Кабінету Міністрів України, укази,

декрети Президента України, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування виконують функції короткотермінового або оперативного регулювання.

Ефект правових методів регулювання ринку знижується у зв’язку з протиріччями між прийнятими законами, постановами та рішеннями, які приймаються урядом та органами виконавчої влади на місцях.

Державне замовлення як інструмент державного регулювання економіки

Механізм державних замовлень використовується як метод прямого впливу держави на суб’єкти ринку.

Державне замовлення – це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, що необхідні для забезпечення державних потреб, розміщення державних контрактів на їх постачання (закупівлю) серед підприємств,

організацій та інших суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Державними замовниками виступають: Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні

17

адміністрації, державні організації та інші установи – головні розпорядники коштів державного бюджету.

За формою державне замовлення – це договір, що укладається між державою, від імені якої виступає певне міністерство (відомство) або адміністрація регіону, з підприємством (організацією) на виробництво

(надання) певного виду й обсягу продукції або послуг; а за своєю суттю

державне замовлення – це спосіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем;

форма співпраці держави і підприємства (організації).

Державне замовлення зазвичай фінансується з власних джерел підприємства, а держава надає при цьому певні привілеї, пільги (в

оподаткуванні, кредитуванні). Виконавцям держзамовлення держава гарантує реалізацію виготовленої продукції, що в умовах жорсткої конкуренції є важливим фактором успішної господарської діяльності.

Державна закупівля фінансується з державного бюджету. Виконавець держконтракту централізовано забезпечується фінансовими ресурсами та матеріальними ресурсами, використання яких контролюється державою. Саме тому такий інструмент державного регулювання розглядається у складі інструментів бюджетного методу.

Державне замовлення розміщується на конкурсних засадах, і договори укладаються з тими підприємствами, які забезпечують найкращі умови їх виконання та найкращі результати. Розміщення державного замовлення документально підтверджується укладанням угоди, у якій визначаються умови виконання державного замовлення та обов’язки сторін.

Закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій;

попередня кваліфікація учасників; переговорна процедура закупівлі.

Формування та розміщення державних замовлень в Україні здійснюється відповідно до річного плану. Річний план, зміни до нього надсилаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, або

18

обслуговуючого банку за місцем обслуговування замовника протягом п’яти робочих днів з дня їх затвердження.

Ліцензія як інструмент державного регулювання економіки

У практиці адміністративного регулювання господарської діяльності доволі широке розповсюдження отримало ліцензування, правовою засадою якого в Україні є Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 №222-VIII. Зазначеним нормативно-правовим актом визначено, ліцензування – засіб державного регулювання провадження видів

господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування,

захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

-банківська діяльність;

-надання фінансових послуг;

-професійна діяльність на ринку цінних паперів;

-діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

-діяльність у сфері електроенергетики;

-освітня діяльність закладів освіти;

-виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

-діяльність у сфері телекомунікацій;

-будівництво об’єктів IV і V категорій складності;

19

-виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів);

-виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад

4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду,

торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;

-виробництво вибухових матеріалів промислового призначення;

-надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

-поводження з особливо небезпечними речовинами та небезпечними відходами;

-медична практика;

-діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини;

-ветеринарна практика;

-випуск та проведення лотерей;

-туроператорська діяльність;

-посередництво у працевлаштуванні за кордоном;

-промисловий вилов риби, крім внутрішніх водойм та річок;

-культивування окремих видів рослин;

-діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням, постачанням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації;

-перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів

річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним

20