Питання для самоконтролю

Розкажіть про фразеологію як розділ мовознавства.

Дайте визначення фразеологічної одиниці.

За якими ознаками фразеологізми відрізняються від слів та вільних синтаксичних словосполучень?

Розкажіть про класифікацію фразеологічних одиниць за семантичним принципом запропоновану В. В. Виноградовим.

Що Ви знаєте про прислів’я, приказки, крилаті вислови, афоризми?

Розкажіть про сентенцію, максиму, парадокс, літературну цитату, ремінісценцію.

Назвіть шляхи формування та джерела української фразеології.

Що Ви знаєте про способи трансформації фразеологізмів?

Розкажіть про стилістичне використання засобів фразеології.

Що ви знаєте про особливості перекладу фразеологічних одиниць?

Тема 14. Етимологія. Стилістичні можливості внутрішньої форми слова

План

1. Етимологія як розділ мовознавства.

2. Народна етимологія.

3. Деетимологізація слів.

4. Стилістичні можливості етимології.

Література

1. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 112-121.

1. Українська мова: Енциклопедія. –К., 2000. – С.162-163, 371.

Етимологія як розділ мовознавства

Етимологія (грец. ‘істина, першооснова’ та ‘слово, вчення’) – розділ мовознавства, що вивчає походження слів. Внутрішня форма слова – це його семантична структура, тобто морфологічні властивості, що символізують зв’язок даного звучання з даним значенням. Походження слова встановлюється зіставленням його із спорідненими словами своєї мови, а також із словами інших мов, які перебувають у ближчій чи дальшій спорідненості. Наприклад, російське слово пранка з погляду сучасної російської мови пояснити не можна. Треба зіставити його з українським прати, білоруським праць, давньоруським пьрати, болгарським перя та іншими слов’янськими мовами аж до праслов’янського рьrati та латиського pērt і т. д.

Етимологія – досить цікавий і захоплюючий розділ мовознавства. Але це дуже складна справа, тут іще багато білих плям. Легко пояснювати тоді, коли похідне слово, і те, від якого воно походить, є в сучасній мові: віконниця, підвіконня від вікно; воротар, підворіття від ворога – тут дуже прозорі етимологічні зв’язки. Так само ніхто не сумнівається, що слова біліти, білити, білуватий, білявий, підбіл, забілювати та інші походять від білий. Деяких коментарів потребує слово білка, що теж походить бід білий. У давньоруській мові було словосполучення бђла вђверица ‘біла білка’ (при виникненні назви малася на увазі рідкісна біла порода цих тварин). Потім прикметник бђла субстантивувався, набувши згодом суфікса -к-: білка.

Не беззастережно можна сприйняти походження слова вікно від око. Спочатку треба усвідомити, що основою для зв’язку цих слів стала спільна ознака (внутрішня форма): око – ‘орган людей і тварин, через який вони бачать навколишній світ’; вікно – ‘отвір, через який до приміщення проникає світло’. Тепер лишається з’ясувати, що праслов’янське okъno є суфіксальним утворенням від око. Разом з іншими слов’янськими успадкувала з мови-праматері це слово й українська мова, у якій воно зазнало фонетичних видозмін: у нього з’явився протетичний звук в – вокно (як вулиця, вухо), а потім за фонетичним законом нашої мови звук о в закритому складі перейшов в і. Тож і маємо сучасне вікно.

Але бувають слова, етимологічна спорідненість яких, на перший погляд, викликає сумнів. Наприклад, вода ‘безбарвна речовина, найпростіша хімічна сполука водню з киснем’, видра ‘хижий водяний ссавець із цінним хутром’, відро ‘посудина на воду’. Слова ці є в усіх слов’янських мовах, видра й відро тісно пов’язані з водою. Вода – спільне для всіх слов’янських мов; праслов’янське voda пов’язане з литовським vanduo, готським wato, грецьким hydor ‘вода’, латинським unda ‘хвиля’, які зводяться до індоєвропейського кореня ued-, uod-, ud- ‘вода, мокрота’; видра й відро через праслов’янські vydra, vēdro сягають індоєвропейських udra, uodor, утворених від кореня uod-, від якого походить і вода.

Часом слова, запозичені з якоїсь мови, належать до одного джерела, але тепер уже не сприймаються як такі: космос уживається в нас у значенні ‘всесвіт, цілий світ’, косметика означає ‘мистецтво прикрашання’. У спільності походження їх можемо переконатися лише тоді, коли візьмемо до уваги, що обидва вони утворені від багатозначного грецького іменника kosmos ‘упорядкованість, прикрашання, порядок, світовий порядок, світобудова’, який виник на базі дієслова kosmео ‘упорядковую, ладнаю, прикрашаю’.

Трапляється, що слова в процесі свого розвитку зазнають не тільки фонетичних, а й семантичних видозмін. Сучасне українське слово шпаргалки (жаргонний варіант – шпори), яке означає ‘допоміжний матеріал студента у вигляді записок, таємно від викладача використовуваний на іспиті’, є суфіксальним утворенням від давнішого шларгали ‘записка, нотатки’. Саме в такому значенні його вживає Леся Українка у вірші “Товаришці на спомин”:

От, може, вам колись, – часами се буває, –

Розглянути старі шпаргали прийде хіть,

Ваш погляд сі щілки, блукаючи, спіткає

І затримається при них на мить.

Шпаргали через однозначне польське szpargały та латинське sparganum ‘пелюшка, клапоть’ сягає грецького spargaпоп із тим самим значенням.

Багаторічні дослідження в галузі етимології зводяться до створення етимологічних словників.