6. Сонячний удар.

При сонячному ударі відбувається ураження центральної нервової системи, викликана інтенсивною дією прямих сонячних променів на область голови. Сонячний удар звичайно вражає людей, що працюють у польових умовах з непокритою головою, при зловживанні сонячними ваннами на пляжах, важких переходах в умовах жаркого клімату. Сонячний удар може відбутися як під час перебування на сонці, так і через 6-8 годин після інсоляції.

6.1.Клініка.

Загальне нездужання, розбитість, головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, а іноді блювання. При огляді — гіперемія (нерідко під часвідсутності потовідділення) шкіри обличчя, почастішання пульсу (його частота може сягати 160-180 уд/хв), підвищення температури тіла, іноді носова кровотеча. У важких випадках виникає сильний головний біль, знижується артеріальний тиск, температура тіла досягає 40-41°С и більше, хворий впадає в дезорієнтацію, прострацію, знепритомніє. Подих частішає, потім уповільнюється й може перейти в подих Чейна-Стокса. Пульс рідкий. Можливий розвиток набряку легенів. У деяких випадках виникають судоми, коматозний стан, іноді порушення зору, галюцинації, марення. Можливий судинний колапс зі смертельним результатом.

6.2. Невідкладна допомога.

У більшості випадків досить помістити хворого в тінь, звільнити від одягу, дати випити холодної води, покласти холодний компрес на голову, обернути простирадлом, змоченим холодною водою та дати вдихнути нашатирний спирт. У важких випадках ці заходи варто доповнити короткочасним зануренням у холодну воду, обкладанням льодом зон максимального теплообміну тіла, обережним внутрішньовенним введенням 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. При зниженні АТ, розладах дихання варто ввести підшкірно 1-2 мл 10% розчину кофеїну або 1-2 мл кордіаміну. При тяжкому колапсі вводять вазопресорні препарати, уникаючи при цьому застосування a-адреномиметиків. При зупинці дихання необхідно проводити ШВЛ. При виникненні набряку легенів вводять в/в 0,5-0,75 мл 0,05% розчину строфантину або 1 мл 0,06% розчину корглікону в 20 мл 40% розчину глюкози, призначають сечогінні засоби - фуросемід (2 мл 1% розчину в/в), урегіт (50 мг). При судомах вводять в/м 2-4 мл 0,5% розчину седуксену (діазепаму).

Госпіталізація. У важких випадках хворі підлягають госпіталізації до реанімаційного відділення.

7. Гіпертермічний синдром

Під гіпертермічним синдромом розуміють стійке підвищення температури тіла вище 38,5ºС, що призводить до значних змін з боку гемодинаміки та нервової системи й проявляється порушеннями свідомості та появою симптомів набряку мозку.

7.1. Етіопатогенез.

Температура тіла визначається рівновагою між теплопродукцією і тепловіддачею. Гіпоталамус безпосередньо сприймає сигнал про локальну температуру та, інтегруючи її з аферентною інформацією, відповідним чином регулює тонус вегетативної нервової системи.

Всі існуючі причини підвищення температури за патогенетичними ознаками можна об’єднати в декілька груп.

Алергічні, аутоалергічні та імунні причини (всі процеси, які можуть викликати значні імуногематологічні зрушення: розпад клітин з вивільненням білків, здатних викликати утворення аутоантитіл, або наявність інфекційного агента з вивільненням ендо- чи екзотоксину).

Порушення співвідношення іонів калію і натрію (після інфузії сольових розчинів).

Подразнення теплорегулюючого центру (внаслідок перелому основи черепа, пухлини гіпоталамуса або внутрішньочерепного крововиливу).

При підвищенні температури тіла збільшується споживання кисню, порушується вуглеводний обмін. Відзначається зменшення кількості глікогену в печінці, що обумовлено підвищенням глікогенолізу при високій температурі. Активність деяких ферментів зменшується внаслідок їх температурної інактивації.

Люди похилого віку більш чутливі до змін температури.