- •Лекція 1. Предмет, методологія та завдання курсу. Закономірності, передумови та принципи рпс
- •1. Характеристика основних понять рпс.
- •2. Методи рпс
- •3. Співвідношення понять закон та закономірність. Характеристика основних закономірностей рпс
- •4. Характеристика основних принципів рпс
- •Лекція 2. Форми розміщення і територіальної організації продуктивних сил
- •1. Визначення основних понять та термінів
- •2. Поняття про територіальний поділ праці. Вплив територіального поділу праці на структуру господарства
- •3. Територіально-виробничі й портово-промислові комплекси, науково-технологічні зони
- •4. Основи економічного районування
- •Лекція 3. Передумови розмiщення продуктивних сил
- •1. Природні передумови. Класифікація природних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал
- •2. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил
- •3. Історико-економічні передумови
- •Лекція 4. Фактори розміщення продуктивних сил
- •1. Сировинний фактор
- •2. Паливно-енергетичний фактор
- •3. Водний фактор
- •4. Фактор робочої сили (трудовий)
- •5. Споживчий фактор
- •6. Транспортний фактор
- •7. Фактор науково-технічного прогрессу
- •8. Фактор ринкової кон’юнктури
- •9. Фактор економіко-географічного положення
- •10. Екологічний фактор
- •Лекція 5. Особливості галузевої організації міжгалузевих комплексів. Паливно-енергетичний комплекс
- •1. Паливно-енергетичний баланс, його сутність
- •2. Вугільна промисловість
- •3. Нафтова промисловість
- •4. Газова промисловість
- •5. Електроенергетика
- •Лекція 6. Металургійний комплекс
- •1. Сировинна база та принципи розміщення чорної металургії
- •2. Сировинна база та принципи розміщення кольорової металургії
- •3. Олов’яна промисловість.
- •Лекція 7. Машинобудівний комплекс
- •1. Види спеціалізації в машинобудуванні
- •2. Особливості розвитку та розміщення машинобудування у світі.
- •3. Галузева структура та особливості розміщення машинобудування в Україні
- •Лекція 8. Хіміко-лісовий комплекс і будівельній комплекси
- •1. Галузева структура, сировинна база та принципи розміщення хімічного комплексу
- •2. Лісова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість.
- •3. Будівельний комплекс
- •Лекція 9. Соціальний комплекс
- •1. Галузева структура легкої промисловості
- •2. Рекреаційний комплекс
- •Лекція 10. Агропромисловий комплекс
- •1. Сутність поняття апк
- •2. Характеристика рослинництва
- •3. Характеристика тваринництва
- •4. Харчова промисловість
- •Лекція 11. Транспортна система
- •1. Залізничний транспорт
- •2. Автомобільний
- •3. Морський
- •4. Транспортний комплекс України
- •Лекція 12. Міжнародний територіальний поділ праці та світові зовнішньоекономічні зв’язки
- •1. Сутність міжнародного поділу праці
- •2. Соціально-економічна типологія країн
- •3. Економічна інтеграція. Економічні союзи
- •4. Форми зовнішньоекономічної діяльності
- •5. Зони спільного підприємництва
- •6. Зовнішньоекономічні зв’язки україни
- •Лекція 13. Економічне районування України
- •Економічні райони україни
- •1. Центральноукраїнський економічний район
- •2. Західноукраїнський економічний район
- •3. Донецько-придніпровський економічний район
- •4. Північно-Східний економічний район
- •5. Причорноморський (Південний) економічний район
- •Практичні роботи з курсу
- •Питання до підсумкового контролю з дисципліни „розміщення продуктивних сил”
- •Список рекомендованої літератури
2. Вугільна промисловість
Розвиток вугільної промисловості у США, Західній Європі та ще кількох промислових державах гальмується екологічними факторами.
Ще однією проблемою є транспортування вугілля від місця видобутку – до місця споживання. Віддаленість покладів від узбережжя – разом з низькою пропускною здатністю залізниць і портів – унеможливлює різке збільшення поставок вугілля на світовий ринок.
Найбільше виросте потреба в енергоносіях у країнах, що розвиваються, – передусім в Азії, де очікуються найвищі темпи економічного зростання. Експерти передбачають істотне зростання використання газу в електроенергетиці, особливо в Європі. За цей самий період уповільняться темпи зростання попиту на вугілля в Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), передусім відбиваючи зрушення в сталеливарній промисловості. Світовий видобуток вугілля буде зростати до 2010 р. пересічно на 3,5% на рік. До 2000 р. він сягне 4,2 млрд т, у 2010 р. – 5,3. Найбільшим виробником вугілля стане Китай – 1,5 млрд т. У Європі видобуток вугілля падатиме в середньому на 3% на рік через збільшення собівартості видобутку.
Відкритих покладів вугілля за сучасними темпами споживання вистачить на 200–300 років. За загальними запасами лідирує Північна Америка (24% світових запасів), по кам’яному вугіллю – Азія (25%), по бурому – Північна Америка (27%). Серед країн світу за покладами вугілля перше місце займає США (23% світових запасів), на другому місці – Росія (13%), на третьому – Китай (11%). Буре вугілля в найбільшій кількості є в США (21% світових запасів), Росії (17%) та Індії (13%). Кам’яним вугіллям багаті також США (26% світових запасів), Китай (10%) і Австралія ).
Вугілля може видобуватися підводним способом, зараз він використовується в Китаї, Канаді, Японії, Великої Британії та інших країнах.
Схарактеризувавши світові запаси вугілля, розгляньмо теперішній рівень його видобутку. Протягом останніх років видобуток вугілля у країнах Західної Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим – зростає. Відкритий вуглевидобуток протягом останніх 30 років виріс більш як удвоє й становить тепер близько 50%, включно з США – 60% та Німеччиною – 60%. За видобутком кам’яного вугілля перед ведуть Китай, США, Індія, ПАР та Австралія, а за видобутком бурого – США, ФРН, Росія.
Теперішні основні експортери вугілля – Австралія, США, ПАР – і надалі вестимуть перед у цій галузі. На їхню частку припадає 67% обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізують зусилля щодо збуту вугілля й нові продавці – Індонезія, Колумбія, Китай та, меншою мірою, Венесуела. Вуглевидобуток у цих країнах провадиться відкритим способом за наявності надлишкової дешевої робочої сили. Через це витрати на вуглевидобуток нижчі, ніж у країнах, що є традиційними експортерами. Прогнозують, що додатковий попит на вугілля у майбутньому задовольнятиметься саме новими його продавцями. Спостерігається також істотне зростання пропозиції вугілля з боку України, Польщі, Росії.
Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна виокремити дві групи: країни Західної та Східної Європи, а також Тихоокеанського реґіону. Європейські країни розширюють попит на вугілля через скорочення власного видобутку внаслідок високої собівартості та неконкурентоспроможності місцевого вугілля порівняно з імпортним (австралійським, американським, південноафриканським), собівартість видобутку якого удвоє нижча.
Другий ринок збуту енергетичного вугілля – держави Тихоокеанського реґіону: Японія, Тайвань, Республіка Корея. Майже половина попиту припадає на Японію, чому великою мірою сприяє введення до ладу нових ТЕС, що працюють на вугіллі, загальною потужністю 7,5 млн кВт на рік, а також скорочення власного видобутку до 10 млн т через високу собівартість.
За прогнозами фахівців, обсяг світової морської торгівлі енергетичним вугіллям до кінця поточного сторіччя істотно зросте, а коксівним – здебільшого залишиться без змін. Розміщення вугільної промисловості за країнами й реґіонами.
Вугілля оцінюється за кількома параметрами:
1) За глибиною залягання. Вугілля видобувають відкритим або закритим (шахтовим) способами: від цього залежить собівартість. У США відкритим способом видобувають 60% вугілля; загальні витрати на 25–30% нижчі, ніж при підземному видобутку. У Росії відкритим способом добувається понад 40% вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-Якутський басейни тощо), в Україні – Дніпровський буро-вугільний басейн, у Казахстані – Екібастузький. Кам’яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток невпинно зростає. 2) За марочним складом та якістю. Щодо цього вугілля поділяється на кам’яне, буре, коксівне, енергетичне. У Росії та Україні на кам’яне вугілля припадає 2/3 запасів. У США та Німеччині переважає буре вугілля, в Китаї та Індії – кам’яне .
Хоча загальні світові запаси кам’яного вугілля великі й воно є у багатьох країнах, на деякі марки високоякісного вугілля – зокрема коксівного – вони бідні. Наприклад, Японія, Франція, Індія мають чималі родовища кам’яного вугілля, але відчувають брак коксівного.
Кам’яновугільна промисловість Великої Британії задовольняє коксівним вугіллям потреби лише власної країни. Канадська чорна металургія працює на коксі, що надходить з США. А канадське коксівне вугілля експортується (переважно –до Японії).
Великі запаси кам’яного вугілля зосереджені в Австралії, Канаді, ПАР, де видобуток неухильно зростає, що пов’язано з наявністю в Австралії та Канаді чималих родовищ дефіцитного коксівного вугілля, а у ПАР – розташованого близько до поверхні високоякісного низькосірчистого енергетичного вугілля, що поєднується з напрочуд низькою собівартістю робочої сили.
З держав Східної Європи постачальниками кам’яного вугілля є Росія, Україна, Польща. Найбільшими у світі імпортерами кам’яного вугілля й коксу є Японія, Франція, Італія, Канада. Тому основні потоки експортного вугілля скеровуються до Японії та Західної Європи.
За даними Світової економічної конференції, достовірні та ймовірні поклади бурого вугілля на земній кулі оцінюються на 512 млрд т. Буре вугілля широко використовується як хімічна сировина та в електроенергетиці. Наприклад, в ФРН в електроенергетиці використовується близько 85% добутого бурого вугілля. На експорт воно надходить виключно у вигляді брикетів.
У Росії переважає видобуток кам’яного вугілля. Понад 10% становить коксівне вугілля. 90% геологічних запасів російського вугілля припадає на східні райони, де розташовуються найбільші у світі за своїми запасами басейни, як-от Тунгуський, Ленський, а також Кузнецький.
На території Казахстану є три басейни: Екібастузький, Карагандинський, Майкубенський. Найважливіший – Екібастузький басейн, де кам’яне вугілля видобувається відкритим способом. У Карагандинському басейні – поклади коксівного вугілля, у Майкубенському – бурого.
Найбільшим басейном в Україні є Донбас із запасами 240 млрд т. Тут є усі марки вугілля: коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотвірну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує його конкурентноспроможність. У 1998 році видобуто 77,2 млн т вугілля, в тому числі – 75,8 млн т – кам’яного і 1,4 млн т бурого.
В Україні вугілля видобувається також у Львівсько-Волинському та Дніпровському вугільних басейнах, проте поклади тут невеликі. Україна імпортує вугілля з Росії та Польщі, а експортує – у Словаччину, Австрію, Фінляндію, Чехію.