Ранній палеоліт на території України

Ранній палеоліт на території України.

Ранній палеоліт (2 500 000 до Р. Х. — 120 000(150 тис. р.т.) до Р. Х. , приблизно): Це був час сокири. Людина цієї доби названа антропологами Хомо Хабіліс і Хомо Еректус. Користувалась примітивними знаряддямми праці з каменю та дерева(загостреними палицями, рубилами). Основними заняттями людини були збиральництво та полювання. Форма існування: стадо. Жили: в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини неподалік с.Королеве в Закарпатській області, у районі м.Амвросіївка на Донбасі, в с.Лука-Врублевецька на Житомирщині.

Середній палеоліт. (150-40 тис. р.т.). Люди – неандертальці. Вдосконалюють виробництво кам’яних знарядь праці, в умовах наступу льодовиків. Колективне полювання, видобувають вогонь.пам’ятки середнього палеоліту вчені виявили в с.Молодове Чернівецької області, а також в Криму та басейні річок Дністра і Десни.

Пізній палеоліт. (40-12 тис. р.т.). Людина – кроманьйонець(людина-розумна). Нові знаряддя праці: різці,наконечники списів, кістяні гарпуни. Житло: землянки; виникає шитий зі шкіри одяг. Первісне стадо родова община. Матріархат(родинні зв’язки визначаються за материнською лінією). Палеолітичне мистецтво(магічні малюнки, різблення по кістці). Релігійні уявлення: анімізм(віра в душув живому і неживому предметі); тотемізм(походження людини від тварини або птаха); магії; фетишизм(віра в надприродне). Стоянки п.палеоліту зафіксовано на всій території України.

Мезоліт на території сучасної України.(10-6 тис. р.т.) У мезоліті на території сучасної України виділялися чотири природноландшафтні зони: лісова - Карпати, Волинь,Полісся; регіони Правобережного та Лівобережного лісостепу; степова зона, регіони гірського Криму. Приручення перших тварин(собаки, свині, кози). Полюваня на невеликих звірів і птпхів, рибальство, збиральництво. Поширення мікролітів(набірних знарядь праці, де мініатюрні ріжучі камінці закріплювалися в дерев’яних чи кісткових пазах) та макролітів(великих кам’яних знарядь). Винайдення лука стріл, човнів і плотів. Стоянки: Мурзак –Коба, Кодак, Гребеники та ін.

Неоліт на території суч.України. (6-4 тис. р. до н.е.). Неолітична революція: перехід від привласнювальних форм господарювання до відтворювальних(від полювання до скотарства, від збиральництва до землеробства). Нові знаряддя праці: мотики, серп. Виникнення нових прийомів обробки каменю: шліфування,свердління, розпилювання. Виникнення кераміки, прядіння та ткацтва. Демографічний вибух. Початок переходу до паріархату. Формування археологічних культур (Буго-Дністровська, культура лінійно-стрічкової кераміки).

Енеоліт. (4-3 тис. до н.е.). мідно-кам’яний вік. У цей період відбувається перехід від кам’яного віку до доби металів, проте камінь відіграє значну роль у господарстві. Скотарство відокремлюється від хліборобства; скотарство стає кочовим. Поруч з кам’яними знаряддями починали виготовляти мідні. Відбувався перехід від мотичного до рільного землеробства. Вирощувалися майже всі сучасні зернові та садово-огородні культури. Було винайдено вози, що сприяло розширенню контактів і розселенню. Прмітивна торгівля.

Трипільська культура. (кін.5 – сер.3 тис. до н.е.). відкрив в 1893 археол Хвойка поблизу с.Трипілля на Київщині. Батьківщина – береги Півд. Бугу й Дністра, а звідти на Схід до Середнього Подніпров’я, на Зах. до Румунського Прикарпаття, на південь до Півн. Причорномор. Та на півн. майже до сучасних кордонів У. Поселееня: Майданецьке,Тальянки та ін. (протоміста, будинки розташовані по спіралі). Житла були дерев’яними, з глиняною піччю та жертовником. Долівку (земляна підлога) робили глиною, стіни рописували фарбами. Господарство: рільне землелобство (пшениця, ячмінь, просо, горох), скотарство (свині, велика і дрібна худоба). Виготовляли мальовану кераміку з використанням червоної,чорної, жовтої фарб.перші застосували свердло. Головне божество – богиня родючості. Поклонялися бику як символу сонця та чоловічої сили, змієві як охоронцеві дому. Створено основи для писемності у вигляді глиняних символів та знаків на кераміці.

Бронзовий вік. (2 тис. до н.е. – 8 ст. до н.е.) час розпаду первіснообщинног ладу. Виробництво першого штучного металу – бронзи (сплаву міді й олова). Посилення розподілу праці: в лісостепу розвивається землеробство, в степу скотарство. Поява майнової нерівності. Родова община замінюється сусідською. Утвердження патріархату. З роду виділяється парна сім’я. виникнення великих етнокультурних спільнот. Суспільна організація – сусідська (територіальна) община. Суспільна організація – плем’я на чолі зі старійшинами родів.Ямна к-ра: 3 – поч. 2 тис.до н.е. Від нижнього Поволжя до Нижнього Подніпров’я.. Поховання покіників у скорчених позах в ямах. Катакомбна к-ра: кін.3-сер.2 тис.до н.е. Від Волги й Кавказу до Пониззя Дунаю. Поховання в гробницях-катакомбах. Дружину вбивали і ховали разом з чоловіком. Спільне: Кочовий спосіб життя, скотарство, віра в потойбічни світ, обожнювання сонця й вогню.

Кімерійці на Україні. (9-7 ст до н.е.) кочові іраномовні скотарі, що прийшли з території Азії. Територія: Півн. Причорномор’я, Крим, Кавказ. Згадуються в «Одісеї» Гомера, асирійських джерелах. Устрій: міжплемінний союз. Господарство, етнічний склад: кім - кочовики, конярство, гончарство, лиття з бронзи, обробка заліза, зброярство, поховання в курганах (с. Мала Лепетиха, Херсонщина). Чорноліська к-ра: Лісостеп України, рільне землеробство (пшениця, ячмінь, просо, жито), присадибне скотарство (кози, вівці, свині); гончарство, ковальство; праслов’яни, поселення й украплені городища для боротьби з кімерійцями. Військо: кіннота, озброєна залізними мечами, луками та стрілами, молотами і булавами. Здійснювали завойовницькі походи в Малу Азію проти Урарту, Ассирії, Лідії.

Скіфи. (7-3 ст до н.е.) кочові іраномовні скотарі, що витіснили кімерійців і розселилися між Доном і Дунаєм. Територія: від Азовсського моря до Дунаю, від Чорного моря до Чернігівщини, Курщини, Воронежчини. Наприкінці 6-5 ст до н.е утворилась скіфська рабовласницька держава – Велика Скіфія. Вона являла собою союз племен на чолі з царем, влада якого передавалась у спадок. Цареві належала військова, судова, політична влада, він був верховним жрецем. Столиця В. Скіфії - Кам’янське городище на Дніпрі (біля Нікополя). Триторія держави ділилась на номи, очолювані призначеними царем вождями. Суспільство: сім’я, родовід вівся по чоловічій лінії; багатожество. Найважливіші питання розв’язували на радах(зборах), проте з розвитком рабовласницьких відносин їхня роль втрачається. Розрізняють Скіфів скотарів(царських скіфів): причорноморські степи, кочове скотарство(конярство), ремесла, кургани(Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила, Товста Могила). Скіфів орачів(скіфів-землеробів): Лісостеп Подніпров’я, землеробство(пшениця, жито, ячмінь, коноплі), користувалися великим плугом, тягловою силою.(волами).Пам’ятки: Більське городище (Полтаська обл.). Започаткували з греками торгівлю. Військо: короткі і довгі мечі, списи, дротики. Винайшли далекобійний лук, тіло захищали панциром, важкоозброєна кінота. В 514 р. до н.е. перський цар Дарій І вторгся в скіфію. Скіфи відмовилися від генеральної битви й застосували тактику відступу, спустошуючи та виснажуючи ворога незначних зіткненнях. Дарій зазнав поразки і повернувся додому.в 331 р. до н.е скіфи перемогли військо Олександра Македонського. Були язичниками, поклонялися богу Арею. Вірили в потойбічне життя, тому могили облаштовували як підземні житла. Для знатних скіфів насипали курган, найвищими були кургани царів. В 3 ст. до н.е погіршується становище Скіфії: клімат став більш посушливим. Природні ресурси збідніли внаслідок людської діяльності. До кін.3 ст до н.е В. Скіфія припинила існування: сарматські племена витіснили скіфів на Захід (Болгарія, Румунія) та Півд (Крим). У степовому Криму скіфи створили державу Мала Скіфія зі столицею в м.Неаполь(поблизу суч.Сімферополя).

Сармати. (3 ст. до н.е – 3 ст. н.е) іраномовні племена, споріднені зі скіфами, з’явилися з уральсько-поволзьких степів. Територія: півн Причорномор’я. Жили племенами(роксолани, алани, аорси). Зберігалися пережитки матріархату, жінка навіть могла володіти зброєю. Використовували рабську працю. Заняття: кочове скотарство, полювання. На поч. нової ери частина сарматів опанувала землеробство. Займалися ремеслами – ткацтво, гончарство, ковальство. Військо складалося з піхоти та кінноти. Зброя: лук, спис, меч; панцирі, щит. Обожнювали сили природи, мали культ богині-матері Астарти, покровительки коней. Вірили в очисну силу вогню. Особливою магією наділяли дзеркало. Пам’ятки: Соколова Могила на Миколаївщині. В 4 ст. сармати були витіснені готами та гунами, частково асимільовані під час Велико переселення.

Античні міста-держави. Давньогрецькі міста виникли в Півн Причорномор’ї в кін 7 ст до н.е., коли почалось активне розселення греків по узбережжях Середземного і Чорного морів. Засновувалися поселення переважно в гирлах річок. Спочатку це були торгові факторії, які згодом виростали в адміністративні й культурні центри. Найб міста: Ольвія(Миколаєв), Тіра (Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Керкінітида (Євпаторія), були засновані виходцями з м.Мілет. Господарство: землеробство (пшениця,гордина, виноград), виноробство, риболовля, ремесла (металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки, ювелірна справа), торгівля. Політ устрій: античні міста-держави Півн Причорном копіювали грецькі міста-держави. Частина з них була рабовласницькими республіками, в управлінні якими могли брати участь усі вільні громадяни, частина – монархія (Боспорське царство). К-ра: зберігали свої традиції в освіті, організації вільного часу, медичні послуги, театри, культ богів Артеміди, Аполона, Афродіти, Діоніса. В 3 ст з’являються перші християни. Боспорське царство: 480 р. до н.е, засноване внаслідок об’єднання держав-полісів Керченського півостр.; монархічна форма, торговельні й культур звязки з Афінами, значна частка не грецького насел. Занепало під натиском гунів. На поч нової ери грецькі міста почали занепадати:це було пов’язано з набігами кочовиків та появою дешевої єгипетської пшениці, яка склала конкуренцію скіфській. В 1 ст до н.е. вони потрапили в залежність до Римської імперії, а в 4-5 ст були захоплені племенами готів і гунів. Але Херсонес і Пантікапей потрапили під владу Візантії.

Етногенез слов'ян. Територія: від Балканського півостр до Балтійського моря, від Ельби до Тихого океану. Праслов’янські племена згадуються вперше в римських джерелах поч 1 ст н.е під іменем венедів, які постійно здійснювали на біги на рисмські прикордонні землі. Під своїм іменем вони вперше фігурують у Прокопія Кесарійського (512 р.) – склавини. В 4 ст, під час великого переселення народів, слов’яни розкололися на склавинів (предків західних і південних слов’ян) і антів (предків східних слов’ян). Єдиного погляду на проблему походження слов'ян не існує. На думку деяких істориків, можна виділити такі етапи формування к-ри слов'ян на терит України: бронзовий вік(білогрудівська –к-ра), раній залізний вік(скіфи античних джерел, вплив кімерійців), 3 ст до н.е-2 ст н.е( зарубинецька к-ра в Середньому Подніпровї), вплив Римської імперії, кін 2-поч 3 ст. н.е (під тиском сарматів народи зарубинецької к-ри розселяються на півн та захд. В контакті з балтами виникає київська культура, яку деякі вчені повязують з праукраїнцями). Господ: підсічне або орне землеробство(пшениця, жито, ячмінь, овес, льон, коноплі, горох, ріпа, цибуля, часник), осіле скотарство( вівці, кози, велика рогата худоба, свині), полювання, рибальство, бортництво. Ремесла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарство, виготовлення скла, знарядь праці та прикрас з кістки, дерева. Торгівляз насел Подунавя, Прибалтики, Північного Причорномор'я. Житло: землянка або напівзем з деревяними або плетеними стінами, розрахована на одну сімю. В кутку камяна або глиняна піч. Реліг: язичництво; три рівня світобудови – світове дерево обєднує потойбічний світ, землю і небо та є втіленням світобудови. Основні боги: Дажбог(сонце), Стрибог(вітер), Перун(блискавка та гром), Велес(худоба та багатство), Мокош(богиня родючої землі). Покійників спалювали, щоб вони швидше діставалися потойбічного світу. Жили племнами, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь. Вождю належала верховна влада. В 5-7 ст починають формуватися словянські племінні союзи (антське обєднання), що є передумовою виникнення держави. У «Повісті минулих літ» згадуються такі племінні союзи: поляни,дреговичі, деревляни, дуліби(волиняни, бужани), уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, вятичі, кривичі, радимичі, поллочани, ільменські словени.

Венеди, анти, склавини. Венеди:Територія: від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. венеди згадуються у: Геродота (5 ст до н. е), перелічуючи племена прибалтійських земель, називає «енетів», у 1-2 століттях венеди згадуються у творах Плінія Старшого, Птолемея, Таціта, пізніше — в творах Йордана. Йордан повідомляє, що в 6 ст. венедів частіше називали антами і склавинами, але, разом з тим, він перелічує венедів, антів і склавінів як три окремі групи племен. Безпосередні нащадки венедів були основою при формуванні східних,західних і південних слов'ян. Жили родовим ладом, який був на стадії розкладу. Городища і невеликі неукріплені поселення венедів належали общинам або родовим групам, а також могильники з трупоспаленнями. Займалися землеробством, скотарством, а також мисливством, рибальством, збиральництвом. Високого рівня досягли у видобуванні та обробці металу, гончарстві. Анти: 4 — поч 7 ст н. е. Заселили територію між Дністром та Сіверським Дінцем. Господарство: орне хліборобство з використанням залізного плуга, осіле тваринництво, мисливство, рибальство, збиральництво. Ремесла: гончарство(з гончарним кругом), залізоробне, склоробне, постійна торгівля, яка мала грошовий х-тер. Анти перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу і формування класових відносин. У них панувало індивідуальне землекористування та зв'язане з ним приватне господарство. Починало виникати і приватне землеволодіння. Глибоким було майнове розшарування, про що свідчать численні багаті скарби монет і дорогоцінних речей. Широко розвивалось рабовласництво, існувала работоргівля. В 4 ст, за свідченням Йордана, анти вели боротьбу проти готів, які претендували на гегемонію в Східній Європі. У 6 столітті розпочався наступ антів разом із спорідненими склавінами на балканські володіння Візантії. Від 568 р у зв'язку з вторгненням аварів і заснуванням в Трансільванії (сучс Румунія) аварського каганату, почалися аваро-слов'янські війни, що на початку 7 ст призвели до розпаду антського політичного об'єднання. Анти обожнювали сили природи. Вони мали капища, де стояли зображення ідолів з каменю або дерева. Високого рівня досягло ужиткове мистецтво, особливо — в ювелірному ремеслі. Відомі кілька орнаментних стилів — геометричний. Склавини: 6 ст. розселенні на півн від Дунаю. Найперша згадка про склавінів міститься у творі Псевдо-Кесарія Назіанзького «Відповіді на запитання» (поч 6 ст). Загалом вірогідні й порівняно ґрунтовні відомості про склавінів подають готський історик Йордан (у книзі «Про походження і діяння готів») та Прокопій Кесарійський (у «Книгах про війни»). За Йорданом, склавіни становили одне з відгалужень венетів і розселялися на південь від витоку Вісли. Обидва автори розміщували склавінів між Дністром на сході та, ймовірно, басейном Тиси на заході. З візантійських джерел відоме ім'я склавінського ватажка Добрета, що правив союзом племен в др пол 6 ст.

Суспільний розвиток та культура східних слов’ян. Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів. Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання. Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок. Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби. Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо. Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч. Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість. Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

Концепції походження назви Русь. На думку українських істориків, Руською землею назівали територію суч Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, деревлян, сіверян). Дослідники не мають одностайної думки щодо походження назви: 1) усами назівали племена норманів («роотсі» - гребець, слово має давньоскандинавський корінь «рос»). Вони заснували словянську державу і дали їй свою назву. Автори теорії: Баїєр, Міллер, Шльоцер.2) слово «русь» має кельтське походження.3) Руси – словянські племена Середнього Подніпровя, які дали свою назву річкам Рось, Росава, Роставиця.4) Рось, Росава, Роставиця мають не словянську а іранську назву, тож з іранської «рос» означає світлий. 5) Рус - давньословянське божество. 6) в прасловянській мові «річка», Русь – «країна річок»

Виникнення Київської Русі. Із часом воєнна демократія в основі якої влада належала військовому вождеві, народним зборам(віче) та радам старійшин; також в основі залишався племіний союз, народне ополчення, отже вона перетворилася на княжіння. Військовий вождь став державним правителем – князем. Віче стало збиратися рідше. Племінний союз став племінним князівством з центром у великому місті. Вісько: княжа дружина з професійних вояків, яка виновула роль армії, податкової служби, особистої охорони. Згодом дружинники утворюють боярську думу – дорадчий орган при князеві. Таким чином, у 8-9 ст сформувалося кілька східнослов’янських князівств: полянське з центром у Києві, словенське з центром у Новгороді, сіверське з центр в Чернігові, кривецьке з центр в Смоленську. Саме об'єднання Київського і Новгородського князівств поклало початок ранньофеодальній державі східних слов'ян, яка стала назив Київська Русь(9 ст.).

Політичний портрет княгині Ольги.(945-964) Загибель Ігоря привела до влади його молоду вдову, княгиню Ольгу, яка правила до повноліття свого сина Святослава. За час правління вона помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря, спаливши деревлянське місто Іскоростень, упорядкувала збір данини: встановила устави(порядок збору данини) і погости(місця для збору данини(полюддя)), розділі податки на державні та князівські, відвідала Константинополь, де прийняла хрещення під іменем Єлена, уклала договір з Візантією, за яким Київстка Русь допомогала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину, відновила привілеї для руських купців у Візантії, спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією. Отже, княг Ольга сприяла створеню єдиної держави, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії перед військовою силою, підвищила міжнародний авторитет Київської Русі.

Київська Русь за Святослава. У 964 р вся повнота влади зосередилась в руках Святослава(964-972). Зробив своїх синів намісниками в Києві, Овручі та Новгороді. Залишався прибічником язичництва, руйнував християнські храми, приєднав племена вятичів(межиріччя Оки та Волги), розгромив Волзьку Булгарію й Хозарський каганат, підпорядкував племена ясів і касогів(Півн Кавказ), здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомогаючи Візантії придушити болгарське повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця, загинув від рук печенігів, найнятих Візантією. Численні війни знесили Русь, розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам, які завдавали великої шкоди Київській Русі, були втрачені дипломатичні звязки із західноєвропейськими державами, більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені.

Князювання Володимира Великого. Невдовзі після загибелі Святослава між ого синами – Ярополком, Олегом та Володимиром, розпочалась боротьба за владу, в яеій переміг Володимир Великий(980-1015), який завершив процес формування території Київської Русі, приєднавши вятичів, радимичів, хорватів, дулібів, зміцнив кордони: здійснив походи проти литовського племені ятвігів(983) та волзьких булгар(985), ряд успішних походів проти печенігів, для захисту південних земель збудував систему укріплень, заснував нові фортеці-міста, провів своєрідну адміністративну реформу: ліквідував племінні князівства, усунув від політичної влади місцеві династії, поділив державу на землі уділи, на чолі яких поставив синів і довірених осіб, у військовій галузі замінив племінну організацію війська на феодальну(за військову службу надавалися земельні уділи), почав карбувати власні монети(злотники і срібляники), запровалив християнство як державну релігію. У 980 Володимир здійснив спробу язичницької реформи: у центрі Києва він установив ідолів найбільш поважних слов’янських богів на чолі з Перуном. Однак язичництво вже не відповідало потребам централізованої держави, і Володимир вирішив запровадити нову державну мототеїстичну релігію, зупинивши вибір на християнстві візантійського зразка (православї). Літопис повідомляє, у 988 Володимир хрестився сам та охрестив Русь. Але процес прийняття християнства тривав не один рік, оскільки нова релігія зіткнулась із пережитками язичницьких вірувань. Нова релігія сприяла остаточному розпаду родового устрою і формуванню феодальних відносин у східних слов’ян. Православя зміцнило авторитет князя та сприяло розбудові централізованої країни. Зріс міжнародний авторитет держави, активізувались кукльтурні процеси.

Розквіт Київської Русі 10-11 ст. Визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їх освоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології -- християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів розв'язання міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

Ярослав Мудрий. Після сметрі Володимира розпочалась міжусобна війна між його синами, у якій переміг Яррослав Мудрий(1019-1054). До 1036 він правив разом зі своїм братом, чернігівським князем Мстиславом(на Лівобережжі), а сам на Правобережжі, потім, як свідчить Нестор, став самовладцем Руської землі, сприяв відновленню сильної князівської влади, склав перше рукописне зведення законів – «Руські правду», яка визначала вартість життя певних категорій населення. Опякувався будівництвом нових міст і розвитком тих, що вже існували, в Києві побудував Софійський собор, Георгіївську та Ірининську церкви, Печерський монастир, сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона(1051), піклувався про розвиток освіти та культури: відкривалися школи, в тому числі для дівчат, започатковано літописання, пр Софійському соборі засновано бібліотеку, розбив печенігів, здійснив похід на Візантію, внаслідок чого укладено договір про службу руських дружин у Константинополі, а дочка візантійського імператора стала дружиною сина Ярослава – Всеволода, розширив територію Русі за рахунок угрофінських племен(Прибалтика) і Червоної Русі(Польша), сприяв укладанню династичних шлюбів з європейськими монархічними династіями. Перед смертю, в 1054 Ярослав поділив Русь між своїми синами. Старші сини отримали головні міста: Ізяслав – Київ, Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяслав.

Соціально-економічний та етнічний розвиток Київської Русі. За часів Київської Русі у східних слов'ян формується ранньофеодальне суспільство: вільне насел потрапляє в залежність від військової знаті(князя та дружини), общинне землеволодіння зменшується, земельна власність зосереджується в руках князів, верхівки служивої знаті та православної церкви, оформлюються васальні відносини: за службу князь дарував служилій знаті міста і села, які з часом перетворюються на вотчини, тобто потрапляють у спадкове володіння. В нових умовах ускладнюється структура суспільства: основними катогріями панівного класу були князі, бояри та дружининники, вільне населення складалось здухівництва, міського населення – заможних купців та ремісників, дрібних торговців, ремісників, черні(міської бідноти) та більшої частини сільського населення – смердів (селян-общинників, що мали господарство, землю, платили данину князю), з'являється кілька категорій напівзалежного та залежного насел: закупи(напіввільні селяни, які брали в землевласника позику – «купу» і за це мали виконувати феодальні повинності), рядовичі(напівзалежні люди, які уклавши угоду з феодалом – «ряд», відбували феодальну повинність), челядь та холопи(особи, що перебували в повній власності федала через утрату господарства, полонені, злочинці), поза суспільством перебували ізгої – особи, що вибули з однієї суспільної категорії і не потрапили до іншої(вигнанці з сільських общин, звільнені раби). Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство – землеробство(передусім зернове) та скотарство, допоміжними – промисли(мисливство, рибальство). Подальшого розвитку у східних слов'ян набули ремесла – залізообробне, гончарне, ткацьке. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчині та міські. Поступово зростає обсяг торгівлі. Територією Русі проходило кілька важливих торговельних шляхів – із варяг у греки (через Дніпро звязував Прибалтику та Причорноморя), шовковий(через Надніпрянщину зєднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм), соляний та залізний(Кавказ та Прикарпаття). Активні торговельні відносини сприяли становленню грошової системи: спочатку роль грошової одиниці відігравали монети інших держав, куни(хутро куниці або білки), з часом хутряні гроші поступаються гривнам(злиткам срібла вагою 160-196 грам), за часів Володимира Великого почали карбувати перші вітчизняні монети. Тимчасові поселення сх слов'ян(городища) замінюються постійними містами, що стають економічними, політичними, адміністративними та культурними центрами.

Феодальна роздробленість Київської Русі. Період феодальної роздробленості – закономірний етап у розвитку суспільства: у цей час відбувається остаточне формування феодальної системи(визначаються права феодалів та повинності селян, відбувається становлення феодально станової ієрархії). Водночас цей процес супроводжується негативними явищами: князівські міжусобиці призводять до зниження обороноздатності русі, посилення тиску з боку сусідніх держав. Причинами ф.р. : розвиток феодальних відносин: панування натурального господарства та зміцнення великого землеволодіння посили прагнення місцевих князів до економічної та політичної самостійності, відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади, значна територія КР та етнічна неоднорідність населення, посилення кспансії степових кочівників(половців).