- •Програма державного екзамену з теорії та практики навчання і виховання
- •2. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) - основа національної система виховання, її складові частини.
- •3. Сутність та особливості національної системи виховання, її зародження, становлення та розвиток.
- •5. Зміст понять: людина, особистість. Розвиток, формування особистості. Аналіз сучасних теорій розвитку особ-ті.
- •7. Роль біологічних та соціальних факторів у розвитку осо-ті
- •8. Роль діяльності та спілкування в розвитку особистості
- •9. Проблема мети вих-ня в іст-ї педагогіки. Ідея всебічного гармонійного розвитку особистості як мета вих-ня.
- •10. Характеристика основних категорій дидактики. Основні проблеми сучасної дидактики.
- •11. Процес навчання як взаємодія вчителя і учня. Функції процесу навчання.
- •12. ІІсихолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мотиви навчання.
- •13. Закони. Закономірності, принципи, правила навчання.
- •14. Характеристика дидактичних принципів: науковості, систематичності, послідовності, доступності та зв’язку теорії з практикою.
- •15. Характеристика дидактичних принципів: наочності, свідомості та активності учнів у навчанні, забезпечення міцності знань, умінь та навичок.
- •16. 3Агальні поняття про методи, прийоми та засоби навчання. Класифікація методів навчання.
- •17. Характеристика дидактичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •18. Характеристика дидактичних методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.
- •20. Умови вибору методів навчання.
- •21. Суть понять, зміст освіти його класовий та історичний характер. Основні критерії удосконалення змісту шкільної освіти
- •22. Навчальні плани, програми, підручники сучасної загальноосвітньої школи України, тенденції їх вдосконалення.
- •23. Характеристика різних систем навчання, їх розвиток в історії дидактики.
- •24. Сутність класно-урочної системи навчання. "Велика дидактика" я.А.Коменського як теоретична основа цієї системи.
- •25. Урок, як основна форма організації навчальною процесу в сучасній вітчизняній школі. Типологія та структура уроків.
- •26. Сучасні вимоги до уроку, підвищення його ефективності.
- •27. Дидактичні засади підготовки вчителя до уроку. Етапи підготовки:
- •28. Характеристика нетрадиційних форм навчання (екскурсії, семінари, заліки, конференції, факультативи, та ін.).
- •29. Домашня навчальна робота школярів як дидактична проблема. Шляхи оптимізації домашніх завдань.
- •30. Функції та методи перевірки знань учнів. Різні системи оцінювання учнів в історії педагогіки.
- •31. Основні ідеї національної доктрини розвитку освіти України в 21 ст.
- •32. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України “Про освіту”.
- •33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.
- •34. Основні етапи процесу виховання, його рушійні сили.
- •Рушійні сили пв
- •Етапи процесу виховання:
- •35. Закономірності та принципи виховання. Характеристика принципів: єдність свідомості і поведінки, природовідповідності, зв’язок виховання з життям, працею, виховання особистості в колективі.
- •36. Характеристика принципів виховання: опора на позитивне, індивідуально-особистісний підхід, єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості.
- •38. Характеристика методів формування свідомості особистості.
- •39. Характеристика методів організації діяльності та Формування досвіду суспільної поведінки.
- •40. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.
- •41. Умови вибору методів виховання.
- •43. Колектив і особистість. Особливості діяльності та спілкування в колективі.
- •44. А.С.Макаренко про етапи розвитку колективу та шляхи його створення.
- •45. Сімейне виховання – перша і найголовніша ланка національного виховання.
- •46. Основи козацької педагогіки як культурного феномена української духовності.
- •47.Форми взаємозв'язку школи та сім'ї. А.С.Макаренко та b.О.Сухомлинський про сімейне виховання..
- •48. Зміст, форми, методи морального виховання учнів Етнопедагогіка про моральне виховання молоді.
- •49. Основи статевого виховання учнівської молоді. Установка українського народознавства з питань кохання, шлюбу, міцної сім’ї, виховання дітей.
- •50. Сутність та функції прані, завдання трудового виховання.
- •51. Система профорієнтаційної роботи у школі, її форми та методи.
- •52. Естетичне виховання учнів, його завдання та зміст. Роль національного мистецтва, народних традицій в естетичному вихованні.
- •53. Фізичне виховання учнів, його роль, завдання, зміст та форми організації.
- •54. Виховання особистості в системі учнівського самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
- •55. Позакласна робота в системі виховання цілісної особистості. Національні школи у вирішенні завдань позакласної та позашкільної роботи.
- •56. Класний керівник, як вихователь особистості школяра. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника.
- •Пед.Здібності:
- •58. Зміст, завдання, форми і методи розумового виховання учнів.
- •59. Основи управління школою. Типи шкіл. Функції керівних осіб.
- •60. Мета, зміст та форми методичної роботи в школі. Підвищення кваліфікації та атестація вчителів.
31. Основні ідеї національної доктрини розвитку освіти України в 21 ст.
(див доктрину)
32. Становлення та розвиток національної освіти в Україні. Закон України “Про освіту”.
Київська Русь. Найвищим досягненням раннього феодалізму було створення буквено - звукової графіки письма - глаголиці. За часів язичництва існування письменності на Русі підтримувалось як індивідуальним гак і груповим навчанням грамоті. До прийняття християнства існувати школи двох тинів: язичницька і християнська. З прийняттям християнства освіта і шкільництво набули подальшого розвитку. У 11 ст. існувати школи "книжного вчення", монастирські школи грамоти, жіночі школи.
Українське Відродження (16- пер.пол. 17ст.). В умовах поневолення (литовські, польські та угорські феодали), насадження католицької віри, національного гноблення освіта занепадає. Діти української знаті та заможного міщанства навчаються в католицьких закладах. З кінця 16ст. відкриваються братські школи. Засновникам братства давали підвищену освіту, але були середніми навчальними закладами. Першими національними закладами вищого типу стати Острозька школа-академія і Києво-Могилянська академія.(І Федоров. Стефан та Лаврентій Зизанії, І. Вишенський. І. Борецький, М.Смотрицький).
Друга половина 17- кінець 18ст. Освіта правобережжя розвивається тим же шляхом що і у Польщі і була представлена різними навчальними закладами - католицькими, єзуїтськими школами (діти польської і української шляхти), латинські школи. У Західній Україні було здійснено декілька шкільних реформ, але наприкінці 17ст. на початку 18ст. під тиском впливових польських кіл українське шкільництво скорочується. Українці позбавлені можливості навчати своїх дітей рідною мовою. Почала запроваджуватись німецька мова навчання. Єдиний на той час вищий навчальний заклад на західно-українських землях - Львівський університет (недоступний для простих людей). Народні школи грамоти - при православних церквах. Колегії - нові навчальні заклади середнього тину, що виникли на початку 18ст. - підготовка державних службовців, вчителів початкових шкіл, музикантів. Із відкриттям університетів та середніх спеціальних закладів - перетворилися на духовні семінарії. У лівобережжі єдиним вищим закладом була Києво-Могилянська академія.(С. Яворський, Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода).
Перша половина 19ст. Типи навчальних закладів: парафіяльні училища (однорічні), повітові училища (дворічні), гімназії (4-річні). університет. Перші гімназії на Україні з'явилися в Харкові. Чернігові. Катеринославі, Новгород - Сіверському. Полтаві, Одесі. (І.Котляревський, Т.Шевченко, П.Куліш, М.Корф, О.Духнович, К.Ушинський.
Друга половина 19- поч.. 20ст. Кількість початк. шкіл у підросійській Укр. зріс у 12 разів, однак вони ще не задовольняли всі потреб. Рівень грамотності населення становив 15-20%.Відповідно до прийнятого у 1864р. "статуту гімназії і прогімназії. встановлюватися класичні та релігійні гімназії" - неповні середні навч. заклади. Але їх була не достатня кількість та зависока платня. На поч. 20 ст. усі вищі навч. заклади зосереджувалися лише в Києві. Харкові, Одесі й Катеринославі (Х.Д. Алчевська, Б.Д. Грінченко, С.В. Васильченко, І.Я. Франко, Л. Українка).
Україна у 20ст. 1927-І919рр., влада належала Тимчасовому Рос. уряду, тоді було введено в школи укр. мову як другу, але обов'язкову. У 1918р. (ЦР) ведеться активна українізація шкіл, було створено акад. наук. Кінець 1918р. до влади приходить директорія і укр. освіта набуває розквіту. З грудня 1919р. встановлюється радянська влада, починається формування нової системи освіти. У роки війни (1941-1945рр) всі зусилля було спрямовано на збереження школи і перебудову її роботи відповідно до умов воєнного часу. У 1949р. здійснено перехід до загальнообов'язкової семирічної освіти. 1956 - поява шкіл-інтернатів. 1964 - середня школа стала 10-ти річною.(С.Ф. Русова Г.Г. Ващенко. A.C. Макаренко. В.О. Сухомлинський)
Сучасний розвиток системи освіти в Укр. визначено "законом Укр. про освіту"(1991) та державною національною програмою "освіта"("Україна 21 ст").
Основна мета нацшнапьноі доктрини розвиту освіти України: головна мета української освіти - створити умови для особистого розвитку і творчої самореатізашї громадянина України, формувати покоління, здатність надаватися впродовж життя, сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський та світовий простір. Держ, нац. прогр. "Освіта" передбачас такі напрями освіти:
Розбудова нац. сист. освіти з урахув. умов суспільного жаття Укр.;
Забезпечення моральної, інтелектуал., психолог. готовності всіх громадян до здобуття освіти;
Досягнення якісно нового рівня у вивченні базових предметів;
Створення умов для задоволення освіти, та проф. потреб;
Забезпечення умов у вищих навч. закладах.