- •Мовознавство як наука.
- •Місце мовознавства в системі наук.
- •Методи вивчення мов.
- •Мова і суспільство.
- •Функції мови.
- •Мова як історичне явище.
- •Специфіка мови як соціального явища.
- •Давні спроби пояснення походження мов і їхня наукова неспроможність.
- •Наукові дані про походження людини і мови.
- •Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.
- •Диференціація й інтеграція – основні процеси розвитку мов.
- •Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
- •Утворення національних мов і різні шляхи їх формування.
- •Національна мова – основа духовного життя народу.
- •Літературна мова і літературна норма.
- •Значення школи в утвердженні норми літературної мови.
- •Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.
- •Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.
- •Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)
- •Артикуляція звука і артикуляційна база.
- •Акустичні властивості звуків. Тембр.
- •Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
- •Склад, типи складів.
- •Наголос і його типи.
- •Принципи класифікації голосних звуків.
- •Принципи класифікації приголосних звуків.
- •Поняття про фонеми. Співвідношення між звуком і фонемою.
- •Диференційні й інтегральні ознаки фонем.
- •Алофони фонем.
- •Комбінаторні уподібнювальні зміни звуків.
- •Комбінаторні розподібнювальні зміни звуків
- •Позиційні й фонетично не зумовлені зміни звуків.
- •Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
- •Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
- •Порівняльна характеристика фонетичних систем рідної та виучуваної мов.
- •Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.
- •Основні етапи розвитку до фонологічного письма.
- •Фонографічне письмо, його виникнення і розвиток.
- •Грецький алфавіт, латинське і кириличне письмо.
- •Орфографія, її основні принципи.
- •Розділи лексикології: семасіологія, описова лексикологія, фразеологія, етимологія, ономастика і лексикографі.
- •Слово – основна значуща одиниця мови.
- •Лексичне значення слова.
- •Як предмети і явища навколишньої дійсності одержують свої назви?
- •Слова мотивовані і немотивовані.
- •Багатозначність слова. Пряме й переносне значення.
- •Розвиток значення слова.
- •Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
- •Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
- •Різні шляхи і способи лексичних запозичень.
- •Мовний пуризм, його позитивні і негативні сторони.
- •Історичні зміни словникового складу мови. Історизми й архаїзми.
- •Етимологія. Принципи і прийоми етимологічних досліджень.
- •Лексико-семантичні групи слів.
- •Терміни й загальновживані слова. Джерела термінології
- •Стилістичне розшарування словникового склад.
- •Синонімія. Типи синонімів.
- •Антоніми й антонімічне вживання слів.
- •Омоніми, їх типи. Пароніми.
- •Фразеологія. Класифікація фразеологізмів.
- •Принципи поділу слів за частинами мови.
- •Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників.
- •Будова словникових статей у словниках різного типу.
- •Граматика, її роль у мові.
- •Граматичні значення і граматичні категорії.
- •Лексичне і граматичне значення, їх відмінність.
- •Типи граматичних значень.
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень.
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень.
- •Типи афіксації: аглютинація і фузія.
- •Види морфем.
- •Історичні зміни в морфемному складі слова.
- •Типи зв’язку слів у підрядному словосполученні.
- •Речення, його основні ознаки.
- •Структура речення як основного мовного знака.
- •Класифікація речень.
- •Порівняльно-історичний метод вивчення мов.
- •Ознаки генеалогічної спорідненості мов.
- •Генеалогічна класифікація мов.
- •Загальна характеристика індоєвропейської сім’ї мов.
- •Слов’янська і балтійська групи мов.
- •Германська група мов.
- •Романська група мов.
- •Морфологічна класифікація мов.
- •Мови синтетичні й аналітичні, номінативні й ергативні.
-
Розвиток значення слова.
Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми.
-
Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
Є три типи перенесення: за подібністю, за функцією і за суміжністю. Перенесення за подібністю називається метафоричним. Метафора за своєю суттю є прихованим порівнянням (скороченим порівнянням). Перенесення за функцією - перенесення, за якого речі можуть бути абсолютно різні, головне, щоб вони виконували однакові чи подібні функції. Так, наприклад, колись писали гусячим пером. Згодом цю функцію перебрав металевий предмет, який також було названо пером. Годинником називають не тільки механічний прилад, а й пісочний, водяний, сонячний, бо всі вони виконують одну функцію - визначають час. Функціональне перенесення є різновидом метафоричного, оскільки в його основі лежить також подібність, тільки не за формою, а за функцією. Перенесення за суміжністю називається метонімічним. Суміжність може бути просторовою (уважна аудиторія, школа на канікулах), часовою (літературний вечір), причиново-наслідковою (чудовий переклад, вивчення словотвору).
-
Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
Серед активної лексики виділяється основний словниковий фонд - ядро словника, найбільш необхідні слова. Критеріями основного словникового фонду є три ознаки: ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіх випадках. Основний словниковий фонд дуже стійкий, майже не змінюється. Говорячи про активну і пасивну лексику, слід також згадати про такі явища, як табу й евфемізми. Табу- полінезійське слово, яке стосується етнографії: означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань. У сучасних мовах до табу можна віднести тенденцію не говорити прямо про смерть, тяжку хворобу, уникати згадок про "непристойні" предмети тощо. Евфемізми (гр. euphemismes від еu "добре" і phèmi "говорю") - слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Так, замість умер в українській мові вживають упокоївся, спочив (у Возі), відійшов у вічність; в російській мові - скончался, преставился, отправился к праотцам, отдал Богу душу, приказал долго жить. Подібне маємо в англійській мові: to be no more, to be gone, to lose one's life, to breathe one's last, to pass away, to be gathered to one's fathers, to join the majority, to go the way of all flesh. Замість пропасниця в українській мові вживався евфемізм тітка, в сербській мові замість оспа - богин>е. У багатьох областях України в день перед святвечором заборонено вимовляти слово мак (щоб не завелося комашок як маку) і замінюють його словами насіння, зернятка. Евфемістичною є українська назва журавля веселик, пов'язана зі словом веселий. За народним повір'ям, той, хто, побачивши журавля, який повертається з вирію, скаже журавель, буде цілий рік журитися. Замість старої назви ведмедя (лат. ursus) слов'яни стали використовувати описову назву (рос. медведь, укр. ведмідь, білор. мядзведзь, польськ. niedzwiedz, серб, медвед та ін.), що буквально означає "той, що їсть мед". Подібне маємо і в інших мовах: нім. Ваг, анг. bear буквально означає "бурий", лит. lokys - "лизун". Евфемізмами є укр. домовик, змія "земна", медичні вирази летальний кінець (рос. летальный исход) "смерть" і новоутворення (замість пухлина) та звороти поїхати в Ригу, відхилитися від істини тощо, французьке executer "страчувати", яке буквально означає "виконати", польське ротос domowa замість sluzqca. Інколи трапляються випадки повторного табуювання: рос. медведь - хозяин, ломака, мохнач, лесник, потапыч, косолапый, он.