- •Мовознавство як наука.
- •Місце мовознавства в системі наук.
- •Методи вивчення мов.
- •Мова і суспільство.
- •Функції мови.
- •Мова як історичне явище.
- •Специфіка мови як соціального явища.
- •Давні спроби пояснення походження мов і їхня наукова неспроможність.
- •Наукові дані про походження людини і мови.
- •Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.
- •Диференціація й інтеграція – основні процеси розвитку мов.
- •Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
- •Утворення національних мов і різні шляхи їх формування.
- •Національна мова – основа духовного життя народу.
- •Літературна мова і літературна норма.
- •Значення школи в утвердженні норми літературної мови.
- •Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.
- •Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.
- •Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)
- •Артикуляція звука і артикуляційна база.
- •Акустичні властивості звуків. Тембр.
- •Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
- •Склад, типи складів.
- •Наголос і його типи.
- •Принципи класифікації голосних звуків.
- •Принципи класифікації приголосних звуків.
- •Поняття про фонеми. Співвідношення між звуком і фонемою.
- •Диференційні й інтегральні ознаки фонем.
- •Алофони фонем.
- •Комбінаторні уподібнювальні зміни звуків.
- •Комбінаторні розподібнювальні зміни звуків
- •Позиційні й фонетично не зумовлені зміни звуків.
- •Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
- •Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
- •Порівняльна характеристика фонетичних систем рідної та виучуваної мов.
- •Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.
- •Основні етапи розвитку до фонологічного письма.
- •Фонографічне письмо, його виникнення і розвиток.
- •Грецький алфавіт, латинське і кириличне письмо.
- •Орфографія, її основні принципи.
- •Розділи лексикології: семасіологія, описова лексикологія, фразеологія, етимологія, ономастика і лексикографі.
- •Слово – основна значуща одиниця мови.
- •Лексичне значення слова.
- •Як предмети і явища навколишньої дійсності одержують свої назви?
- •Слова мотивовані і немотивовані.
- •Багатозначність слова. Пряме й переносне значення.
- •Розвиток значення слова.
- •Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
- •Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
- •Різні шляхи і способи лексичних запозичень.
- •Мовний пуризм, його позитивні і негативні сторони.
- •Історичні зміни словникового складу мови. Історизми й архаїзми.
- •Етимологія. Принципи і прийоми етимологічних досліджень.
- •Лексико-семантичні групи слів.
- •Терміни й загальновживані слова. Джерела термінології
- •Стилістичне розшарування словникового склад.
- •Синонімія. Типи синонімів.
- •Антоніми й антонімічне вживання слів.
- •Омоніми, їх типи. Пароніми.
- •Фразеологія. Класифікація фразеологізмів.
- •Принципи поділу слів за частинами мови.
- •Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників.
- •Будова словникових статей у словниках різного типу.
- •Граматика, її роль у мові.
- •Граматичні значення і граматичні категорії.
- •Лексичне і граматичне значення, їх відмінність.
- •Типи граматичних значень.
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень.
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень.
- •Типи афіксації: аглютинація і фузія.
- •Види морфем.
- •Історичні зміни в морфемному складі слова.
- •Типи зв’язку слів у підрядному словосполученні.
- •Речення, його основні ознаки.
- •Структура речення як основного мовного знака.
- •Класифікація речень.
- •Порівняльно-історичний метод вивчення мов.
- •Ознаки генеалогічної спорідненості мов.
- •Генеалогічна класифікація мов.
- •Загальна характеристика індоєвропейської сім’ї мов.
- •Слов’янська і балтійська групи мов.
- •Германська група мов.
- •Романська група мов.
- •Морфологічна класифікація мов.
- •Мови синтетичні й аналітичні, номінативні й ергативні.
-
Грецький алфавіт, латинське і кириличне письмо.
Грецький алфавіт - алфавіт грецької мови та інших мов грецької групи. Він безперервно використовується з кінця 9-го або початку 8-го століття до н. е.. Грецький алфавіт, мабуть, перший алфавіт, що містить як приголосні, так і голосні, і використовує для них окремі знаки. У алфавіті 24 літери, крім того в докласичний епоху в деяких діалектах грецької застосовувалися ще 4 букви. Грецький алфавіт розвинувся на основі фінікійського і не пов'язаний з ранніми грецькими системами письма, лінійним листом Б і кіпрським листом. Грецький алфавіт послужив базою, на якій розвинулося безліч алфавітів, широко розповсюдилися в Європі і на Близькому Сході, і використовуються в системах писемності більшості країн світу, у тому числі латинський алфавіт і кирилиця. Крім використання для запису мови, букви грецького алфавіту використовуються як міжнародні символи в математиці та інших науках, використовуються для найменування елементарних частинок, зірок та інших об'єктів.
Кири́лиця або слов’я́нка — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких абеток, переважно слов'янських мов. Кирилиця була створена для церковнослов’янської мови. Замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Містила декілька не використовуваних сьогодні літер. Склад первісної кириличної абетки невідомий. На основі кирилиці створені абетки таких слов'янських мов:
-
білоруської мови (білоруська абетка),
-
болгарської мови (болгарська абетка),
-
македонської мови (македонська абетка),
-
російської мови (російська абетка),
-
сербської мови (вуковиця),
-
української мови (українська абетка),
-
чорногорської мови (чорногорська абетка).
Лати́нська абе́тка або латиниця, абетка латинської мови, історично — відгалуження етруської абетки, що в свою чергу постала з грецької. Виникнення латинської абетки датують 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво, потім справа наліво й, через рядок, зліва направо (так званий бустрофедон), з 4 ст. до н.е. — зліва направо. Писемність на основі латинської абетки застосовують мови балтійської, германської, романської й кельтської груп, а також переважна частина південнослов'янських і всі західнослов'янські мови. Завдяки значній поширеності європейських мов латинська абетка стала основною для всіх країн Америки, а також основою нових алфавітів для мов Африки та деяких мов Азії (в'єтнамська мова, турецька мова). В наш час латинський алфавіт знайомий майже всім людям Землі, оскільки вивчається у школі або на уроках математики, або іноземної мови, крім того для багатьох мов латинський алфавіт є рідним, тож він де-факто є «алфавітом міжнародного спілкування». На латинському алфавіті засновано більшість штучних мов, зокрема, есперанто, інтерлінгва, ідо та інші.
-
Орфографія, її основні принципи.
Орфографія - 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Орфографія будь-якої мови ґрунтується на певних принципах. Орфографічні принципи визначають вибір одного написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі два чи більше різних написань. На основі цих принципів установлюються орфографічні правила. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. Фонетичний принцип. Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють. Фонетичний принцип характерний для білоруської, сербської та хорватської орфографій. Онтологічно фонетичний принцип є першим для всіх мов. Морфологічний принцип. Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється, братський, пісня, агентство, де однакове написання морфем зберігається, незважаючи на вимову [бо-род'ба], [с'м'Уец'а], [брац'киі], [п'їс'н'а], [агенство]. Історико-традиційний принцип. Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі. Ідеографічний, або символічний, принцип. (Його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань. Так, наприклад, в українській мові є слова компанія і кампанія. Слово компанія вживається тоді, коли потрібно виразити значення "товариство", а кампанія, коли слово має значення "сукупність заходів для здійснення в певний період якогось важливого громадсько-політичного або господарського завдання".