План
Вступ
Історія та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів.
Поняття, завдання, система й об’єкти техніко-криміналістичного дослідження документів.
Методи, що використовуються при техніко-криміналістичному дослідженні документів.
Способи підробки документів.
Висновки
Вступ
Суспільство в своїй діяльності дедалі ширше використовує документи. При чому вслід за науково-технічною революцією документи удосконалюються, стають зручнішими у використанні і оснащуються все більш надійнішими засобами захисту від підробки. Але, незважаючи на всі форми захисту документів злочинний світ знаходить всілякі шляхи обходу всіх стадій захисту для підробки документів та використовує їх для свої злочинних цілей. своїми діями вони наносять значні збитки державі та її громадянам.
Актуальність теми техніко-криміналістичне дослідження документів досить висока, оскільки на сьогодні у порівнянні з попередніми роками значно збільшилась кількість досліджень, що призначаються по документах у різноманітних справах. Значний зріст документообігу, пов'язаний з виникненням ринкових відносин і значним поширенням сучасної друкуючої техніки викликав, з іншого боку,значну злочинну активність, спрямовану на неправомірне використання і підробку документів. Це, в свою чергу, поставило нові питання для дослідників і слідчих, які полягають у вдосконаленні існуючих і створенні нових методик проведення досліджень (засобами криміналістики) документів як носів юридичної інформації і доказів по справах.
Сьогодні без експертного супроводження навіть неможливо уявити процес розкриття і розслідування злочинів. Серед традиційних досліджень криміналістичних експертиз особливе місце займає техніко — криміналістичне дослідження документів.
У процесі слідчо-оперативної та службової діяльності перед правоохоронними органами постає завдання не тільки встановити конкретного виконавця чи автора документа, а й вирішити цілий ряд інших проблем, що безпосередньо пов’язані з подією злочину, який розслідується. Найпоширеніші серед них: встановити спосіб виготовлення документа, виявити зміни і підробку в ньому , заміни фотокарток, відновити зміст нечитабельних записів, встановити підробку підписів, підчистки, травлення, дописки, матеріалу документа тощо.
Як видно вже з цього переліку, результати таких досліджень мають не тільки важливе, а й часом вирішальне доказове значення при розслідуванні та розкритті злочинів. Вирішення цих питань здійснюється шляхом спеціальної експертизи – техніко-криміналістичного дослідження документів.
Техніко-криміналістичне дослідження документів – галузь криміналістичної техніки, яка вивчає та розробляє прийоми, методи й науково-технічні засоби виявлення, фіксації та дослідження різних реквізитів документа ( крім почерку) з метою розпізнання їх справжності або підробки.
В даній роботі я розкрию історію та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів, його завдання, систему, об’єкти та методи. Окремим питанням визначу способи підробки документів.
Історія та сучасний стан розвитку техніко-криміналістичного дослідження документів.
Ще з тих саме часів, коли з’явилися перші документи на глиняних табличках, знаходились люди, що намагались, найчастіше з корисливими намірами, підробити їх або внести зміни в їх зміст. Наприклад, відомо, що у стародавньому Римі підробка документів була дуже поширена: підроблені заповіти, різноманітні документи про позики часто були способами збагачення [9, ст. 11-12].
З огляду на те, що документи доволі часто впливають на юридичні факти й події, розширюють та обмежують певне коло прав і обов'язків, вони завжди ставали та стають об'єктом особливої уваги злочинців, котрі при здійсненні злочинів використовували й використовують різноманітні документи, зміст яких не відповідає дійсності. Широке використання письмових документів у житті людини супроводжувалося й різними їх підробками [8, ст.39].
У різні часи документи підроблювали всі прошарки суспільства і несли за це покарання, відповідно до законів відповідного часу. Так, у 1424 р. у “Псковській судній грамоті” передбачалася сувора відповідальність за виготовлення “лживых грамот”, в “Уставі Великого князівства Литовського” спеціально передбачена ст.5 “Як повинен бути покараний той, хто підроблює великокняжі листи та їх печатки”. У “Судебнику” 1550 р. передбачалася смертна кара за підробку документів, а “Соборное уложение” 1649 р. містить окрему главу IV “о подпищеках и которые печати подделывают”, три з чотирьох статей якої передбачають страту за підробку документів та печаток.
Дослідження документів з метою виявлення підробок є одним з найстаріших напрямків серед криміналістичних досліджень. Приміром, ще в Стародавньому Римі підробка документів була досить поширеним явищем. Особливим об'єктом підробки в ті часи були заповіти. У Римі навіть існували особливі фахівці з почерку, котрі виступали як спеціалісти в судах. У джерелах римського права збереглися відомості про високий рівень кваліфікації тогочасних експертів, про їхні здібності помічати найвитонченішу підробку [8, ст. 40].
В історичній науковій літературі вказується про поширеність досліджень документів у Росії. Зокрема, діяльність піддячих Іванівської площі в Москві, що володіли грамотою, підпорядковувалася Стрілецькому приказу, багато в чому була пов’язана з проведенням експертизи документів. Наприкінці XVII ст. для експертизи сумнівних документів залучалися дяки та піддячі, які працюють у Приказі (мається на увазі так званий “поместный приказ”) .
Перша друкована праця з дослідження документів була опублікована в Парижі в 1604 р. Це була книга Ф. Демеля під назвою "Поради з розпізнавання підроблених рукописів, порівняння почерків і підписів для того, щоб уміти бачити та виявляти різноманітні підробки; з докладним і повним поясненням мистецтва письма; про те, як розпізнавати та розшифровувати приховані й таємні письмена". У 1665 р. вийшла книга Ж. Равено "Трактат про підробки". Однак в 1670 р. за королівським наказом увесь наклад її було прилюдно спалено перед будинком суду. Цього зажадала судова влада, котра вважала, що ця книга є підручником для тих, хто підробляє документи.
Значна експертна діяльність велася в Російському технічному товаристві (РТТ), де у 1878 р. був створений п'ятий відділ, який займався фотографією. Відомі російські фотографи виступали як експерти з технічного дослідження документів. Але справжню судово-фотографічну експертизу документів створив своїми науковими роботами і відкриттям методу посилення контрастів Є.Ф.Бурінський (1849-1912 рр.), який є батьком судово-дослідної фотографії, засновником технічної експертизи документів. Серед монографій початку XX ст. широко відомою стала робота Є.Ф.Бурінського ''Судебная экспертиза документов, производство и пользование ею'' . В ній уперше були описані прийоми та методи виявлення підробок документів, висвітлені інші питання, пов'язані з їх експертизою. Вчений у своїх працях описав можливості використання фізичних, фотографічних, хімічних і фізико-хімічних методів [8, ст.48].
До кінця XIX ст. у Російській імперії не існувало спеціальних експертно-криміналістичних установ. Основну допомогу правоохоронним органам надавали приватні особи, які мали необхідні пізнання, та деякі державні і наукові установи, які періодично проводили дослідження щодо кримінальних і цивільних справах.
Після судової реформи 1864 р. коло осіб, яким доручалося проведення експертиз, значно розширилося. Згідно зі Статутом кримінального судочинства (ст. 326) в якості обізнаних осіб могли бути запрошені лікарі, фармацевти, професори, вчителі, техніки, художники, ремісники та інші особи, які мали спеціальні пізнання і набули особливого практичного досвіду. Експертами з дослідження підписів і почерку дозволялося залучати також урядовців поліцейських управлінь.
У справах про підробку грошових знаків та цінних паперів суддівсько-експертною установою періодично виступала Експедиція заготівлі державних паперів, яка випускала паперові гроші, облігації тощо. Статут Кримінального Судочинства 1864 р. передбачав відсилання всіх підроблених паперів у Експедицію заготівлі державних паперів на експертизу для встановлення їх автентичності. Експертиза була приблизно такою: документ спочатку оглядався гравером і каліграфом (ці особи визначали, чи має даний документ ознаки фальсифікації або підробки). Якщо у документі або папері знайдуться ознаки підробки, то цей документ підлягає фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки, відновлення первісного тексту. За результатами дослідження складався акт.
Технічну експертизу документів, фірмових знаків і клейм здійснювали Мануфактурна рада Міністерства фінансів і єдина Медична рада при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ.
Для отримання висновків експертиз для найважливіших справ зверталися в Академію наук, яка здійснювала дослідження переважно судово-медичного і хімічного характеру (у тому числі і різноманітних матеріалівдокументів). Активну участь у проведенні експертиз брали відомі російські вчені Д.І.Менделєєв,О.М.Бутлеров, М.І.Пирогов та інші.
У 1903 р. Є.Ф. Бурінський опублікував велику монографію, що підсумувала тривалий досвід його роботи у сфері експертизи документів [10,ст. 31].
Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лабораторія при Петербурзькому окружному суді, яку створив на власні кошти вчений-криміналіст Є.Ф.Бурінський. У 1912 р. лабораторію розформували, а замість неї організували кабінет науково-судових експертиз, підлеглий прокурору Петербурзької судової палати. Дещо пізніше, протягом 1913-1914 рр., розпочали роботу аналогічні кабінети у Москві, Києві та Одесі. Коло їх експертної діяльності було набагато ширше, ніж у лабораторії. Кабінети науково-судових експертиз призначалися для проведення досліджень щодо кримінальних і цивільних справ за допомогою фотографії, хімічного і мікроскопічного аналізів та інших прийомів, за винятком досліджень, які проводять медичні відділення губернських правлінь. Структурно кабінети складалися з трьох відділів: фотографічного, кримінально-технічного і хімічного. У фотографічному відділі застосовувалася метрична, репродукційна, проекційна фотографія, мікрофотографія і фотографія в ультрафіолетових променях (у тому числі і різних документів). Таким чином, була створена мережа судово-експертних установ, що сприяли використанню досягнень науково-технічного прогресу у боротьбі зі злочинністю.
Київський кабінет науково-судових експертиз, заснований у лютому 1914 р., очолив відомий криміналіст С.М. Потапов (1873 - 1957 рр.). У 1932 р. побачив світ посібник А. С. Осборна "Техніка дослідження документів", перекладений російською мовою й опрацьований С. М. Потаповим. Однією з особливостей таких перекладних праць, а в подальшому й праць вітчизняних авторів, є наявність абзаців або навіть пунктів, розділів, присвячених критиці буржуазних теорій [8, ст.49]. До роботи в новій установі С.М. Потапов привернув відомих представників природничих наук, що активно займалися дослідницькою діяльністю. Наприклад, у 1914 р. за допомогою ультрафіолетового опромінення було отримано видиму люмінесценцію ділянки витравленого тексту, що дозволило прочитати невидимі записи.
В Одесі керівником відкритого у квітні 1914 р. кабінету науково-судових експертиз став учений-криміналіст М.П.Макаренко.
Свідоцтв про дореволюційну діяльність Київського і Одеського кабінетів науково-судових експертиз збереглося дуже мало, тому що більшість матеріалів була втрачена під час Громадянської війни. Із звітів, опублікованих у літературі, відомо, що в середньому за рік в кабінетах проводилося майже 300 різноманітних експертиз (у тому числі і експертизи документів). Про високий рівень і багатопланову тематику експертиз, проведених співробітниками цих кабінетів, а також про їх значний внесок у криміналістику свідчать матеріали 1-го з'їзду експертів-криміналістів, який відбувся 1-9 червня 1916 року. Його учасниками були керівники кабінетів науково-судових експертиз, їх помічники, деякі судді і судові слідчі. Серед виступаючих на цьому форумі були і українські криміналісти, доповіді яких сприймалися з великою увагою (наприклад, М.П.Макаренко виступив про способи відновлення тексту спалених документів, про методи дослідження залитих та механічно видалених текстів тощо).
Перші кабінети науково-судової експертизи проіснували недовго - під час революції 1917 р. і Громадянської війни більшість з них практично припинила свою діяльність. Але і за ці декілька років вони внесли значний внесок в розвиток вітчизняної криміналістики взагалі і техніко-криміналістичного дослідження документів зокрема, запроваджуючи в слідчу практику науково-технічні прийоми і методи.
У жовтні 1925 р. кабінети науково-судової експертизи були перетворені на інститути науково-судової експертизи. З цих пір, власне, і починається плідна науково-дослідна і експертна діяльність українських експертних установ, на базі яких сформувалася перша українська школа криміналістів - професорів М.С.Бокаріуса, В.І.Фаворського, С.М. Матвєєва та інших. 7 липня 1930 р. СНК РРФСР прийняв спеціальну ухвалу про подальші заходи щодо розвитку застосування науково-технічних методів у роботі з розслідування злочинів [ 10, ст. 34].
Перші директори Київського інституту науково-судової експертизи - В.І.Фаворський, Н.А.Петров, Ю.С.Сапожников, Б.О.Вахліс були не лише організаторами науки, але і зробили вагомий внесок в практику судової експертизи, запровадили фізико-хімічні методи дослідження речових доказів.
Харківський інститут науково-судової експертизи очолив всебічно обдарований професор судової медицини М.З.Бокаріус. Одеський інститут науково-судової експертизи очолював професор С.М.Матвєєв, фахівець у галузі дослідження вогнепальної зброї. Д.Д.Хміров, який також працював в Одеському інституті науково-судової експертизи, запропонував методику використовування ультрафіолетового проміння для відновлення витравлених текстів у документах.
Наступний етап розвитку криміналістики пов'язаний з відновленням народного господарства України у складі СРСР, проведенням нової економічної політики. Аналіз літературних джерел з історії вітчизняної криміналістики свідчить про те, що раніше створені криміналістичні експертні установи продовжували активно функціонувати.
У Київський інститут науково-судової експертизи прийшли С.І.Тихенко, М.М.Зюскін, Б.Р.Киричинський, Є.Ю.Брайчевська та інші, які з часом стали провідними вченими-фахівцями у галузі судової експертизи. Наприклад, М.М.Зюскін розробив фотографічний метод контрастування шляхом використання сенсибілізованих фотоматеріалів, які у той час використовувалися експертами. Б.Р.Кирічинський є піонером упровадження в експертну практику інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських променів при технічному дослідженні документів.
В розвиток документознавства та деяких його напрямків свого часу зробили внесок Л. Є. Ароцкер, Г. А. Беляева, М. В. Бобовкін, С. М. Вул, А. І. Вінберг, М. Д. Вороновський, В. Ц. Грабовсъкий, П. П. Іщенко, А. В. Іщенко, Є. І. Казаков, A. М. Компанієць, П. М. Кошманов, Б. М. Комаршець, Н. І. Клименко, B. К. Лисиченко, З.С. Меленевська, В. В. Серьогін, В. Ф. Орлова, B. М. Палій, С. Ю. Петряєв, С. М. Потапов, В. А. Ручкін, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай, В. К. Стринжа, М. В. Терзієв, М. І. Тихенко, C. О. Цепенюк, В. Ю. Шепітько та ін. [8, ст.53].
Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського і Одеського університетів, Харківського юридичного інституту, а також діяльністю експертно- криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Була створена ціла наукова школа українських криміналістів. До неї можна віднести таких відомих вчених, як В.Є.Коновалова, В.К.Лісиченко, М.В.Салтевський, Г.А.Матусовський, М.Я.Сегай, В.І.Г ончаренко та ін.
Харківській інститут науково-судової експертизи після смерті М.С.Бокаріуса у 1931 р. очолив його син - М.М.Бокаріус. З 1967 р. керував інститутом талановитий організатор М.В.Скорик, який реорганізував структуру закладу і відновив його матеріально-технічну базу. Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені заслуженого професора М.С.Бокаріуса нині є однією з провідних науково-дослідних експертних установ України.
Сьогодні у системі Міністерства юстиції України функціонують сім науково-дослідних інститутів судових експертиз: Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Дніпропетровський, Донецький та Кримський.
Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. Центральною експертною установою МВС України є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр у м.Києві. У цьому центрі функціонує відділ, що займається дослідженням документів, а також збиранням колекцій справжніх і підроблених документів та криміналістичними обліками підроблених паперових грошей (відділ технічної експертизи документів та почерку). Експертні криміналістичні підрозділи є і в Службі безпеки України, і у військових округах Міністерства оборони України.
Більшість судових експертиз (у тому числі і експертизи документів) за постановами і ухвалами органів дізнання, попереднього слідства та суду виконується у криміналістичних підрозділах системи Міністерства внутрішніх справ України, а також у експертних установах Міністерства юстиції України.
Як бачимо, техніко-криміналістичне дослідження документів пройшло довгий поетапний шлях свого становлення – від візуального порівняння письмових заповітів у Стародавньому Римі до сучасних, витончених способів скоєння злочинів [10, ст.35].