Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 кк)

На кваліфікацію злочину впливають:

• потерпілий від злочину – особа чоловічої чи жіночої статі, котра не досягла статевої зрілості.

Статева зрілість – це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю до повного виконання статевих функцій (дітонародження, запліднення).

Питання про досягнення потерпілою особою статевої зрілості вирішується на підставі висновку судово-медичної експертизи, призначення якої у таких випадках є обов’язковим;

• суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 16-річного віку (її стать має бути протилежною статі потерпілої особи).

• суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (встановлюється з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішній вигляд і поведінку, інші фактори).

Особливості кваліфікації. Відповідальність за цей злочин настає як у випадку одноразових, так і багаторазових добровільних статевих зносин, що не поєднується із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Якщо потерпіла особа через своє розумове відставання чи малолітній вік не могла розуміти характеру та значення здійснюваних з нею дій, вчинене має кваліфікуватися як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 155 КК): 1) вчинення його батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) спричинення ним безплідності чи інших тяжких наслідків.

Тема №4. Злочини проти власності

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні посягання, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів (ст. 185–198, розділ VI Особливої частини КК).

Об’єкт злочинів проти власності – врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Додатковими необхідними об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи, а при знищенні або пошкодженні майна – громадський порядок і екологічна безпека.

Предметом цих злочинів можуть виступати:

• чуже майно (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, одяг, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо). Чужим є майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

• право на майно – це документи, що мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (зокрема, заповіт на кварти­ру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка, тощо);

• будь-які дії майно­вого характеру (виконання певних робіт або надання певних послуг – ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди, тощо).

Не є предметом злочинів проти власності:

• природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо).

Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов кваліфікується за ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК.

• вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали.

Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст. 262–267 КК.

• транспортні засоби.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 289 КК.

• предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 297 КК.

• наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори.

Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст.ст. 308, 312 КК та ін.

• офіційні чи приватні документи (паспорти, дипломи, атестати або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки.

Їх заволодіння або (пошкодження) кваліфікується за ст. 357 КК.

• військове майно.

Заволодіння ним кваліфікується за ст. 410, 411 КК.

• речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 432 КК, тощо.

Спосіб вчинення злочинів проти власності – основний критерій відмежування різних форм викрадення майна та іншого протиправного заволодіння ним, зокрема:.

• таємний (при крадіжці – ст. 185 КК);

• відкритий (при грабежі – ст. 186 КК);

• шляхом нападу (при розбої – ст. 187 КК);

• погроза заподіяння певної шкоди (при вимаганні – ст. 189 КК);

• обман або зловживання довірою (при шахрайстві – ст. 190 КК).

Суб’єкт цих злочинів: фізична осудна особа, що досягла 14-річного (зокрема, ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК) або 16-річного (зокрема, ч. 1 ст. 194 КК).

Суб’єктивна сторона цих злочинів – зазвичай прямий умисел і корисливий мотив (при розбої – ще й мета заволодіння чужим майном).