Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви­ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основні компоненти діяльності:

1. суб'єкт з його потребами;

2. мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3. засіб реалізації мети;

4. результат.

Рушійна сила будь-якої діяльності, вияву в ній ак­тивності - потреби. Завдання педагога — відкрити вихо­ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

Види діяльності

Ігрова, нав­чальна, трудова, художня, спортивна, громадська.

Важлива умова ефективності розвитку особистості у діяльності - її активність, здат­ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколиш­нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця.

Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі.

Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди.

Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци­пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково­му етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз­витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці­кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу пи­сав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитич­ного існування».

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут­нього професійного самовизначення.

Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в ко­лективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Можливості виховання великі, але не безмежні. Вони залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей. Якщо враховується ця залежність, то розширюють можливості виховання, його вплив на розвиток.

Вікова періодизація безпосередньо пов’язана з поняттям про провідну діяльність в житті людини.

На кожному етапі розвитку дитини є своя провідна діяльність, яка характеризується своїми цілями, мотивами та способами виконання.

Провідна діяльність – така, в якій найбільш інтенсивно формується в даний період психіка людини, відбувається її розвиток. Це не просто форма активності, що найчастіше зустрічається у цьому віці. Вона покликана задовольнити актуальні потреби індивіда, що розвивається, у ній диференціюються нові види діяльності, наприклад, елементи навчання у грі, формуються пізнавальні та інші психічні процеси. Характером провідної діяльності зумовлюються у цей період зміни у потребах, інтересах, почуттях індивіда, що розвивається.

Отже, ознаки провідної діяльності:

• відповідність певному віку;

• особливі мета, мотиви, способи здійснення;

• безпосередній вплив на формування пізнавальних та інших психічних процесів;

• зв’язок з іншими видами діяльності.

Основні періоди психічного розвитку особистості визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерні для кожного віку соціальні ситуації розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність, відповідний рівень розвитку свідомості та самосвідомості.

Такими періодами є: ранній вік (від народження до 3 років), дошкільний вік (від 3 до 7), молодший шкільний вік (від 7 до 10), середній шкільний або підлітковий вік (від 10 до 15) і юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).

На кожному віковому етапі розвитку людини формуються і індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, фізичного, духовного розвитку, здібностей, інтересів, характерологічних рис та ін.

Знання закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей - одна з умов ефективної педагогічної діяльності.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус­пішного виконання певних видів діяльності.