Розділ 20. Неспроможності ринку і необхідність |
|
державного втручання в економіку |
313 |
ку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.
Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, неконкурент-
ністю і невинятковістю. Неподільність зумовлює колективний характер споживання блага. Неконкурентність означає, що споживання блага одним індивідом не зменшує можливостей його споживання іншими, а граничні витрати доступу до блага додаткового індивіда дорівнюють нулю. Невинятковість означає неможливість перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього. Невинятковість і неконкурентність зумовлюють виникнення своєрідного позитивного ефекту надання суспільного блага, відомого як „проблема безбілетників”. Якщо чимало громадян спробують уникнути участі у фінансовій підтримці громадських проектів, обсяг суспільного блага буде меншим за Парето-оптимальний. Практично ця проблема вирішується державою за рахунок законодавчого визначення платників податків і обов’язковості їх стягнення.
Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями ви-
користання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.
Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.
Оптимальним є обсяг суспільного блага, за якого сума граничних вигод всіх громадян від його споживання дорівнює граничним витратам
суспільства на виробництво даного блага: MSB = MSC.
Граничну суспільну вигоду визначає крива попиту. Формування попиту на суспільне благо має особливості порівняно з утворенням ринкового попиту – він визначається як сума цін, які всі споживачі готові заплатити за одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Графічно передбачає вертикальну суму „фантомних” кривих попиту (псевдокривих).
Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. В основу теорії суспільного вибору покладене припущення, що фундаментальний принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів можна застосувати для дослідження будь-якої сфери діяльності, пов’язаної з необхідністю вибору, у тому числі для дослідження політичних процесів. При прийнятті рішень головні дійові особи „політичного ринку“ – депутати-законодавці, виборці та державні чиновники – переслідують мету максимізації власної ви-
314 |
Мікроекономіка. Практикум |
годи, як суб’єкти звичайного ринку.
Рішення про реалізацію того чи іншого проекту виробництва суспільних благ приймається за двома основними моделями – прямої і представницької демократії.
Умоделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів. Процедура прийняття рішень більшістю голосів, однак, не дає гарантії, що вибір буде оптимальним. Така модель застосовується рідко через значні витрати її реалізації.
При прийнятті рішень більшістю голосів може виникати „парадокс голосування“, – коли суспільство в цілому неспроможне чітко виявити пріоритетність своїх уподобань. Мажоритарне голосування з одних і тих же суспільних проектів при зміні почерговості їх проходження може надавати інший результат. Серед пропозицій відносно обсягів виробництва суспільного блага обираються ті, котрі відображають позицію „середнього виборця“. Теорема середнього виборця стверджує, що коли варіанти вибору впорядковані за їх наближеністю до оптимального для кожного учасника, при голосуванні за мажоритарним принципом буде вибраний варіант, якому віддає перевагу середній (медіанний) учасник. У цьому випадку послідовність голосування не впливає на його кінцевий результат.
Умоделі представницької демократії рішення приймаються голосуван-
ням депутатів, які теоретично не мають власних цілей і лише виконують волю своїх виборців. Реально депутати можуть переслідувати особисті або корпоративні цілі, лобіювати інтереси певних політичних чи економічних сил. Застосовуються різні стратегії прийняття суспільних рішень, вигідних для меншості.
Лобізм – це діяльність, спрямована на забезпечення прийняття політичних рішень в інтересах групи з особливими інтересами.
Логролінг (перекачування колоди) – обмін голосами різних груп законодавців з особливими інтересами за умови взаємної підтримки вигідних для кожної рішень з певних громадських проектів.
Пошук ренти – це діяльність, спрямована на досягнення чи збереження певних економічних вигод (державних субсидій, обмеження конкуренції та ін.) шляхом використання політичних інститутів.
Вигоду від прийняття таких рішень одержує група зацікавлених, а тягар витрат покладається на решту суспільства. Відтак діяльність держави, покликана коригувати вади ринкового розподілу ресурсів і благ, іноді може призводити до втрат суспільного добробуту.
В процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади.