meddopomga_kn

мал. 41. Артеріальна кровотеча й алгоритм її припинення:

-прямий тиск на рану через шматок чистої тканини (носова хустинка, бинт);

-при продовженні кровотечі, перетискання артерії вище місця кровотечі на 10 хвилин, протягом якого у здорової людини сформується кров'яний згусток (мал. 42-45), у цей час на рану накладають стискальнупов'язку(А, Б);

-у разі продовження кровотечі накладають джгут (В), закрутку (Г) або, при можливості, максимально згинають кінцівку в розміщеному вище суглобі для перетискання артерії (Д) (за відсутності переломів кісток).

На поверхні тіла людини існує до 25 точок, у місцях яких артерії можуть бути притиснуті пальцями до кісток у разі виникнення кровотечі при їх пораненні (мал. 42).

юїї

Мал. 42. Місця притискання артерій: 1 - скроневої, 2 - лицевої, 3 — загальної сонної, 4 - підключичної, 5 - пахвової, 6 - плечової, 7 - променевої, 8 - ліктьової, 9 — стегнової, 10 - підколінної,

11 - задньої великогомілкової, 12 - артерії тилу ступні.

Щоб вміло і швидко зупинити кровотечу цим способом, треба добре знати місця перетискання артерій. Місце знаходження артерії визначають за пульсом. Знайшовши артерію, притискають її до прилеглих кісток вище місця поранення з таким зусиллям, щоб припинилась кровотеча.

При наданні ПМД пораненому, насамперед, потрібно зупинити кровотечу з великих кровоносних судин, захистити рану від подальшого потрапляння інфекції, попередити виникнення у пораненого шоку. Тому практичне значення має перетискання трьох магістральних артерій: сонної, плечової і стегнової.

Загальну сонну артерію (праву або ліву) притискається при кровотечі з ран ділянки шиї, язика і волосистої частини голови. Притискання проводять по ходу судини великим пальцем або одночасно іншими чотирма пальцями разом. Артерію притискають до хребта, при цьому обличчя повинно бути дещо повернутим у протилежний бік (мал. 43).

мал. 43. Техніка перетискання загальної сонної артерії.

Плечову артерію притискають при кровотечі із середніх і нижніх відділів плеча, передпліччя, кисті по ходу судини до плечової кістки на внутрішній поверхні плеча зведеними разом пальцями (мал. 44). Стегнову артерію при кровотечі з ран нижньої кінцівки притискають пальцями обох рук або кулаком (мал. 45).

В обох випадках стискання артерії виконують у напрямку спереду назад у точці, що розміщена нижче або на рівні пахової складки. Артерію притискають до кісток таза. При цьому показником правильного притискання артерії пальцями чи кулаком є припинення, або значне ослаблення кровотечі з рани. Враховуючи необхідність докладання значних зусиль до притискання артерії, цей спосіб припинення кровотечі може бути виконаний тільки в порядку взаємодопомоги.

Після тимчасового припинення артеріальної кровотечі шляхом притискання великої судини на 10 хвилин і при продовженні кровотечі із туго забинтованої рани необхідно накласти джгут або закрутку.

Запам'ятайте, що джгут накладаємо тільки у тому випадку якщо всі попередні заходи виявилися безуспішними (прямий тиск на рану, перетискання артеріальної судини на відстані від рани, туге бинтування рани), або у разі травматичної ампутації кінцівки. Джгут накладають на плече або стегно!

Техніка накладання джгута. Гумовий джгут просовують під кінцівкою, розтягують і обертають навколо неї два-три рази так, щоб наступний тур лягав на третину попереднього. Після того, як наклали перших 2-3 тури, кровотеча повинна припинитись. Наступні тури трохи ослаблюють, але так, щоб не допустити розслаблення перших турів, завдяки цьому зменшується тиск на м'які тканини кінцівки. При накладанні джгута треба стежити, щоб між його сусідніми турами не защемилась шкіра, тому що це призведе до її омертвіння. Вільні кінці джгута фіксують гачком за кільце ланцюжка.

Не рекомендується накладати джгут у ділянці середньої третини плеча, де можливе травмування променевого нерва з наступним паралічем кінцівки. Сила стискання кінцівки джгутом повинна бути такою, щоб тільки зупинилась кровотеча. Джгут не можна накладати безпосередньо на шкіру, необхідно підкласти під нього яку-небудь м'яку прокладку або накласти зверху на одяг. Потрібно обов'язково вказати час накладання джгута, для цього на видному місці роблять відповідний запис, наприклад чорнильним олівцем на пов'язці або шкірі, папері, який вкладають між турами джгута (мал. 46).

АБ

мал. 46. Техніка накладання джгута: А - підготовчий етап, Б – кінцевий етап. У записці відмічають час накладання джгута.

При кровотечах у верхній третині стегна і плеча після перетискання артерії кінці джгута можна вивести на зовнішню поверхню кінцівки і закріпити: при пораненні плеча — на протилежному надпліччі, а при пораненні стегна — на протилежній частині тулуба (мал. 47).

мал. 47. Фіксація джгута при накладанні його на: А - верхню третину плеча, Б - верхню третину стегна.

Техніка накладання закрутки. Для накладання закрутки використовують підручні засоби: смужки тканини, поясні паски, носові хустинки тощо (мал. 48), а для закручування — палки, гілки, металеві стержні, шматки товстого дроту.

На підведеному під кінцівку матеріалі, який використовують як джгут, роблять вузол таким чином, щоб між поверхнею кінцівки і вузлом можна було ввести палку і зробити нею декілька витків закручування (до припинення кровотечі) (мал. 49).

Для запобігання розкручуванню закрутку фіксують до кінцівки бинтом або іншим способом (мал. 50 А). Необхідно враховувати можливість травмування м'яких тканин при використанні як закрутки тонких шнурків, а також при тугому закручуванні закрутки. Тому забороняється як закрутку застосовувати різні дроти, кабелі, тонкі шнурки та мотузки (мал. 50

Б).

АБ

мал. 50. А - закінчення та фіксація закрутки, Б - забороняється використовувати тонкий дріт без м'якої прокладки з надмірним зусиллям.

Після накладання джгута на рану накладають асептичну пов'язку. Для запобігання сповзанню джгута і виникненню повторної кровотечі проводять іммобілізацію кінцівки. Взимку кінцівку з накладеним джгутом при можливості утеплюють. Термін перетискання кінцівки не повинен перевищувати двох годин в теплу та однієї години в холодну пору року. Через кожні півгодини взимку і годину влітку потрібно на декілька хвилин послаблювати джгут, водночас притискаючи пальцями пошкоджену артерію. Якщо після закінчення максимально можливого терміну перебування джгута немає можливості його зняти, то його повторно накладають дещо вище попереднього місця накладання. Поранені з накладеним джгутом або закруткою потребують особливого догляду, джгут повинен бути добре помітним. У холодну пору року, коли для зігрівання пораненого вкривають ковдрою (пальтом, курткою), на неї необхідно прикріпити мітку - клаптик бинта або білої тканини, змочених червоною фарбою (кров'ю).

Алгоритм зупинки артеріальної кровотечі з використанням джгута наведено на мал. 51.

мал. 51. Алгоритм зупинки кровотечі шляхом накладання джгута (А - зупинити кровотечу шляхом накладанням джгута, Б - накласти асептичну пов'язку, В - іммобілізувати кінцівку, Г- укутати

пораненого, Д – клаптик тканини, змочений кров'ю, прикріпити до одягу пораненого).

Припинення кровотечі шляхом максимального згинання кінцівки. Згинання кінцівки проводять у розміщеному вище рани суглобі й використовують при сильних кровотечах з ран, коли накладання джгута утруднене або неможливе. У таких випадках при кровотечах з артерій верхньої кінцівки руки відводять якнайдалі за спину і фіксують (мал. 52 А), а при кровотечі з нижньої кінцівки ногу фіксують зігнутою і приведеною до живота (мал. 52

Б).

Мал. 52. Фіксація кінцівок у положенні максимального згинання: А-максимальне відведення рук за спину; Б - максимальне згинання в клубовому суглобі,

В - максимальне згинання в ліктьовому суглобі, Г - максимальне згинання в колінному суглобі.

Максимальне згинання кінцівки у ліктьовому чи колінному суглобі з наступною фіксацією в зігнутому положенні при пораненнях передпліччя, гомілки, ступні інколи буває настільки ефективним, що виключає необхідність накладання джгута. Обов'язково в такому випадку на поверхню ліктьового чи колінного суглоба накладають ватно-марлевий валик. Недоліком цього методу є досить сильний біль від згинання та неможливість його виконання при ушкодженнях кісток кінцівки.

Кровотеча з носа. При кровотечі з носа необхідно посадити постраждалого, розстебнути комірець, на перенісся покласти шматочок льоду або міхур з холодною водою, голову дещо нахилити вперед, затиснувши крила носа пальцями (на 1015 хвилин) (мал. 53). Можна також щільно затампонувати носові ходи шматочком вати, яка повинна бути чистою.

Кровохаркання. При кровохарканні потрібно покласти хворого, підкласти під його лопатки подушку, а на ніс покласти міхур з льодом. Розмовляти, ковтати і приймати їжу хворому

не дозволяється. Можна лише прополіскувати рот холодною, підсоленою водою. Необхідно швидко викликати лікаря.

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ЗАКРИТИХ ПОШКОДЖЕННЯХ, ВИВИХАХ І ПЕРЕЛОМАХ

Закриті пошкодження.

Забій м'яких тканин. При падінні чи ударі у людини може бути пошкодження м'яких тканин без порушення цілісності шкірних покривів, так званий забій.

Наслідком цього є пошкодження кровоносних судин, які проходять в глибині тканин, і утворення підшкірних чи внутрішньо м'язових крововиливів. Забій завжди супроводжується болем, який особливо посилюється при рухах. Через декілька годин (рідше днів) після забою виникають набряки, і внутрішні крововиливи (гематоми), котрі, змінюючи забарвлення, поступово розсмоктуються.

Місце забою треба зразу змазати розчином йоду при відсутності алергії на нього або іншим антисептичним розчинам, так як завжди в цих випадках можуть бути дрібні, невидимі на око порушення цілісності шкіри. Потім цю ділянку охолоджують міхуром з льодом або струменем холодної води і накладають на нею стискальну пов'язку. Холодні компреси використовувати не варто, тому, що вони малоефективні і можуть інфікувати травмовану шкіру необхідно надати. Пошкодженій кінцівці підвищене положення і забезпечити її повний спокій. Ці заходи направлені на зменшення набряку і болю в місці забою. В подальшому (не раніше ніж на другу-третю добу) треба застосовувати теплові процедури для швидшого розсмоктуванню гематоми.

Забої рук і ніг, якщо не було крововиливу в суглоб, минають без видимих наслідків. Розтягнення зв'язок. Серед розтягнень найчастіше спостерігається ушкодження

апарату зв'язок в гомілково-ступневому суглобі. При підвертанні ступні, зв'язки частково або повністю рвуться. Утворюються крововиливи, що супроводжуються набряками і сильними болями в місці розтягнення чи розриву зв'язок. Перша допомога полягає в накладанні фіксуючої пов'язки і забезпеченні спокою в дещо піднятому положенні пошкодженої кінцівки. Корисним є використання холоду (місцево). Травмований обов'язково повинен бути оглянутий лікарем для виключення переломів кісток.

Вивихи. До закритих пошкоджень відносять і вивихи - зміщення суглобових поверхонь кісток, які утворюють суглоб, після різких рухів, поштовхів або ударів. Внаслідок цього пошкоджуються суглобова сумка і зв'язки, які утримують суглоб. При вивиху, навіть неповному (якщо суглобові кінці кісток розійшлися частково), відбуваються зміни контурів ділянки суглоба, рухи в ньому стають болючими, а іноді й неможливими (мал. 54).

мал. 54. Алгоритм надання ПМД при вивихах.

ПМД при вивихах обмежується накладанням тугої фіксуючої пов'язки на ділянку суглоба чи шини для іммобілізації кінцівки. Ніякі спроби вправляння вивиху не допустимі, тому що це може погіршити стан постраждалого, нанести йому додаткову травму й ускладнити лікування.

Переломи кісток. Засоби іммобілізації. Транспортна іммобілізація.

Переломом називають пошкодження кістки з повним або частковим порушенням її цілісності. Переломи бувають закриті й відкриті.

При закритому переломі шкіра не пошкоджується. Якщо ж спочатку був перелом закритий, тобто без порушення цілісності шкірних покривів, але потім уламки кістки прорвали м'які тканини і вийшли назовні або покриви змертвіли (тобто закритий перелом перетворився у відкритий), то в такому випадку перелом називають ускладненим. При цьому бувають пошкодження нервів, великих кровоносних судин, мозку або внутрішніх органів.

Основні ознаки перелому: різко виражений біль, який посилюється при спробі рухати пошкодженою кінцівкою, припухлість у місці перелому, неможливість спиратися на пошкоджену ногу або брати будь-що зламаною рукою, поява рухомості в незвичному місці, якщо уламки пошкоджених кісток змістилися, то можливі видиме вкорочення кінцівки і зміна її форми, при спробі рухів або обмацуванні можна відчути хрускіт від тертя уламків кісток один об одний. Але спеціально викликати хрускіт для уточнення діагнозу недопустимо, щоб не нанести додаткової травми і не викликати тяжких ускладнень перелому.

У разі перелому необхідно знерухоміти (іммобілізувати) зламану кінцівку, що зменшить біль, вбереже постраждалого від додаткової травми, покращить його загальний стан. При наявності рани потрібно накласти пов'язку. Не можна намагатись самостійно вправляти уламки кісток. Якщо перелом закритий, тоді шину або інші засоби фіксації уламків з будь-яких підручних матеріалів (дошки, палки, твердий картон тощо) накладають безпосередньо на одяг.

Найбільш широко використовують стандартні транспортні шини (Крамера). Вони гнучкі, їм можна надати будь-яку потрібну форму (мал. 55). Для забезпечення надійної іммобілізації кінцівки потрібно фіксувати суглоби, які розташовані вище і нижче місця перелому.

мал. 55 Шина Крамера

Якщо під рукою немає найпростіших засобів іммобілізації, можна прибинтувати зламану ногу до здорової або руку до тулуба поверх одягу.

Перед проведенням тимчасової іммобілізації пошкоджених ділянок тіла для профілактики шоку обов'язково вводять підшкірно або внутрішньом’язово знеболювальні речовини в м'які тканини стегна, сідниці чи плеча. З цією метою найчастіше використовують шприц-тюбик із знеболювальним розчином. Можливі введення одноразовим шприцом препаратів типу анальгін, приймання їх у таблетках або вживання алкоголю в невеликій кількості (вино, горілка до 50 мл) всередину. Приймати знеболювальні розчини всередину протипоказано при підозрі на закриту травму живота. При наявності відкритого перелому спочатку треба припинити кровотечу, а потім на рану накласти асептичну пов'язку.

Рятувальник перед накладанням шини повинен відмоделювати її на собі або на непошкодженій кінцівці травмованого. Після цього надають найбільш зручного (фізіологічного) положення переламаній кінцівці й фіксують не менше двох суглобів, які прилягають до місця перелому (мал. 56).

мал. 56. Протяжність накладеної шини при переломах кісток різної локалізації (А - кисті, Б - передпліччя, В - плеча, Г - стегна, Д - гомілки, Е - ступні).

Доцільно накладати шину поверх одягу та взуття, а в місцях кісткових виступів під неї треба підкласти м'який матеріал. Не можна накладати шину в тих місцях, де уламки кістки виступають назовні. Шину закріплюють пасами, смугами тканини, бинтами, хустками медичними тощо, але їх не можна занадто туго зав'язувати, тому що будуть стискатися кровоносні судини, що призведе до порушення кровопостачання в іммобілізованій кінцівці.

У холодну пору року треба утеплити пораненого будь-яким підручним матеріалом і,

збоку. При наявності тільки однієї дошки перевагу слід віддати її розміщенню знизу. У тих випадках, коли відсутні всі допоміжні засоби для іммобілізації нижньої кінцівки, її необхідно покласти зверху і прибинтовувати до здорової в кількох місцях (мал. 62 Б).

При переломах кісток гомілки і ступні іммобілізують колінний і гомілковостопний суглоби (мал. 63). Це проводять з метою створення нерухомості литкового м'яза, який одночасно їх рухає. Для іммобілізації також можна використовувати допоміжні засоби.

мал. 62. Найпростіші прийоми транспортної іммобілізації при переломі стегнової кістки (А - із використанням підручних засобів,

Б - методом фіксації до здорової ноги).

мал. 63. Найпростіші прийоми транспортної іммобілізації при переломі гомілки і ступні (А - з використанням підручних засобів,

Б - з використанням шини Крамера).

Якщо є підстави підозрювати перелом хребта, потрібно пам'ятати про небезпеку защемлення або пошкодження уламками хребців оболонок та самої речовини спинного мозку. Такого постраждалого, якщо його свідомість збережена, потрібно покласти на ноші з твердою основою або на широку дошку (лавку, зняті двері), покриту ковдрою (мал.64А), зроблений з дошок каркас (мал. 64 Б), зафіксувати згорнутими простирадлами і транспортувати до лікарні в цьому положенні (див.мал.22А) У разі відсутності твердої основи можна транспортувати його лежачи на животі. Травмовані з переломом хребта потребують особливо щадного перевезення. Під шийну і поперекову ділянки слідпідкласти валики для виповнення природних згинів тіла.

мал. 64. Транспортна іммобілізація при переломі хребта.

ноги, щоб не змістились уламки кісток таза.

При переломах ребер кожен вдих і струс тіла спричиняють біль. Тому потрібно накласти кругову пов'язку на груди в період видиху нарівні пошкоджених ребер, щоб обмежити рухи грудної клітки при диханні. Для цього використовують рушники, простирадла, скатертини тощо (мал. 66).

мал. 66. Транспортна іммобілізація при переломах ребер.

Для запобігання повторним травмуванням голови під час транспортування пораненим, які мають черепно-мозкові травми і зберегли свідомість, кладуть під голову будьяку м'яку підкладку або пальто, трохи піднімають головний кінець і повертають голову вбік з метою уникнення потрапляння блювотних мас у трахею (див. мал. 22 Б).

Множинні. переломи. Найважче створювати іммобілізацію при множинних переломах скелета. Це вимагає тривалого часу і неминуче зумовлює додаткове травмування постраждалого. У таких випадках, якщо це можливо, найраціональніше викликати бригаду швидкої допомоги. До прибуття лікаря можна лише обережно зафіксувати руку до тулуба, а пошкоджену ногу - до здорової. При переломах обох ніг накладають шини згідно з описаними вище правилами. Постраждалого обережно виносять з небезпечного місця (див.

рис. 21), тримаючи за шию, сідниці та ноги, надають допомогу в повному обсязі (зупинка кровотечі, штучне дихання, масаж серця) і очікують прибуття фахівців. Категорично забороняється перевозити такого постраждалого в попутному непристосованому транспорті й без іммобілізації, оскільки це неминуче спричинить шок і смерть хворого.

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЧНОГО ШОКУ. ОСНОВНІ СПОСОБИ ЗНЕБОЛЮВАННЯ ТА НАДАННЯ ДОПОМОГИ

Надзвичайно сильний біль, велика втрата крові, пошкодження внутрішніх органів та великих нервових стовбурів нерідко спричиняють розвиток шоку.

Травматичний шок - це загальна реакція організму, яка супроводжує тяжкі механічні травми і характеризується порушенням діяльності органів і систем (нервової, серцевосудинної, дихання, обміну речовин, діяльності ендокринних залоз тощо).

Ця реакція залежить від характеру, локалізації, ступеня тяжкості пошкодження та ускладнень, які при цьому виникають (крововтрата, порушення діяльності органів, інтоксикація і т. ін.).

До чинників, що знижують енергетичні ресурси і, відповідно, стійкість організму до травми та сприяють розвитку шоку, належать:

-виникнення повторних, навіть незначних, кровотеч;

-несвоєчасне надання медичної допомоги;

-створення недостатньої іммобілізації або її відсутність при переломах кісток;

-додаткове травмування при наданні ПМД та винесенні пораненого з місця події, а також під час транспортування - недостатнє знеболювання і повторна травматизація під час перев'язок і операцій;

-переохолодження, перегрівання, перевтома, неповноцінне харчування або голодування, авітаміноз.

Багато спільного з шоковим станом має колапс, основною причиною якого є різке і раптове зниження артеріального тиску (АТ). Найчастіше колапс настає при кровотечі, а також при інших станах, пов'язаних з порушеннями серцево-судинної діяльності. При шоці й колапсі організм не може утримувати один з основних параметрів діяльності серцево-судинної системи

-артеріальний тиск - на рівні його мінімальних потреб. Симптоми (зниження АТ і збільшення частоти пульсу) можуть розвиватись поступово чи дуже швидко, що загрожує життю і залежить від тяжкості травми та її ускладнень, пристосувальних можливостей організму, термінів і проведених заходів реанімаційної допомоги.

Травматичний шок проявляється: повною апатією до всього навколишнього при збереженні свідомості, тихим голосом, зниженням температури тіла, блідістю шкірних покривів, холодним липким потом, слабким частим пульсом, поверхневим диханням, нерухомим ("як у трупа") виразом обличчя, зменшенням кількості виділеної сечі. У деяких випадках у початковій фазі шоку спостерігаються явища психічного й емоційного збудження.

На біль, зазвичай шоковий, хворий не скаржиться.

Лікування травматичного шоку починають з проведення заходів ПМД на місці події. Своєчасне і повноцінне проведення заходів ПМД має важливе значення в профілактиці й лікуванні травматичного шоку (мал. 67).

18 19 20 21 22

мал. 67. Алгоритм надання ПМД при травматичному шоці (1, 2 - припинення дії травмуючих і шокогенних факторів; 3, 4, 5 — відновлення прохідності

дихальних шляхів; 6 — при необхідності - штучна вентиляція легень; 7 - перевірка пульсу на сонній артерії (наявність серцебиття); 8 - перевірка пульсу на променевій артерії; 9, 10, 11 - припинення артеріальної кровотечі за допомогою джгута, закрутки або максимального згинання кінцівки у розміщеному вище суглобі; 12 - припинення венозної кровотечі; 13 - накладання герметизуючої пов'язки при пневмотораксі; 14 - знеболення; 15-перенесення (при необхідності); 17, 18-транспортнаімобілізація; 19-дати тепле пиття; 20 - не давати при травмах живота; 21зігрівання постраждалого; 22 - виклик бригади швидкої допомоги або самостійна евакуація постраждалого в лікувальну установу лежачи).

Перше завдання рятувальників - припинити дію травмуючих і шокогенних факторів. Без цього не ефективні інші протишокові заходи. Негайно усувають дію термічного фактора (гасіння палаючого одягу), постраждалих витягують з-під завалів, звільняють від тривалого стискання кінцівки, таз, грудну клітку. Далі проводять такі заходи ПМД, як тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі, ліквідація гострих дихальних розладів методом штучного дихання "рот - у - рот". Після цього виконують інші заходи (транспортна іммобілізація, накладання пов'язок тощо).

При накладанні джгута з метою тимчасової зупинки кровотечі потрібно пам'ятати, що джгут є додатковим шокогенним фактором, а тривале перебування його на кінцівках може стати причиною гострої ниркової недостатності й омертвіння кінцівки.

Для ліквідації гострих дихальних розладів (синюшність, блідість шкіри і слизових оболонок; булькаюче, аритмічне і часте дихання), залежно від їх причин, негайно здійснюють:

-усунення западання язика і фіксацію його серветкою;

-туалет порожнини рота і носоглотки пальцем, замотаним у марлеву серветку або хустинку;

-надання ураженому положення, яке полегшує йому дихання (напівсидячи при збереженій свідомості, стабільне бокове або на животі - при втраті її).

Для запобігання затіканню в дихальні шляхи крові, слини, блювотних мас поранених у щелепно-лицеву ділянку потрібно покласти на ношах на живіт. При проникних пораненнях грудної клітки і відкритому пневмотораксі накладають герметизуючу (оклюзійну) пов'язку за допомогою зовнішньої прогумованої оболонки перев'язувального пакета індивідуального або поліетиленової плівки. Для цього внутрішньою стерильною поверхнею оболонки накривають рану з попередньо накладеною на неї стерильною марлевою серветкою, притискають