55.Бурлацькі пісні.

Бурлацькі пісні — належать до суспільно-побутових пісень. Бурлаки — це селяни, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали самі до себе; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити». Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується тісний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Настрій туги за рідним краем, сім’єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних в народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію та повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі — бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває — туга, що точить бурлака. «Забіліли сніги». ВІЮТЬ ВІТРИ ВСЕ БУЙНІЇ,ГОРЕ, ГОРЕ ТИМ СИРОТАМ,ГОСПОДИ МІЙ, СВЯТИЙ БОЖЕ

56. Спорідненими за тематикою, ідейно-художнім пафосом є наймитські пісні, у яких теж домінує мотив невлаштованості життя, марності прожитих років у важкій праці на інших.Наймитування як суспільне явище з´явилось після скасування кріпацтва 1861 р. Звільнені, але обкрадені реформою, збіднілі безземельні чи малоземельні селяни не мали іншого способу для прогодування сім´ї, як іти і найматися на роботу до поміщиків. У пошуках кращої долі вони вирушали до міста, наймались до господарів виконувати різного роду роботу. Тому в наймитських піснях звучать мотиви, подібні до бурлацьких: важка праця, від якої «піт очі заливає», за яку майже нічого не платять, хоч доводиться працювати навіть у неділю. Поширені також мотиви туги за родиною, бажання швидше повернутися додому, нарікання на важкі умови життя (господарі погано годують, кладуть спати на підлозі, примушують працювати з досвіта до опівночі).Але є ряд рис, якими наймитські пісні відрізняються від бурлацьких. На відміну від бурлаків, якими переважно були чоловіки, наймитами ставали і жінки. Вони наймалися покоївками, швачками, куховарками, пралями, а також до роботи в полі. Тому в цих піснях змальовується і трагічна доля жінки-наймички чи дівчини, відданої в найми батьками, що не можуть її прогодувати. Втомлена працею наймичка виливає свою тугу в уявній розмові з матір´ю, скаржиться на важке життя. Думки про нещасне життя, почуття, викликані різними життєвими ситуаціями (заможні родичі відвернулись від бідної наймички; ніхто її не сватає, бо вона не має посагу; батьки, не маючи чим прогодувати, знову женуть в найми і т. п.) породжують мотив бажання померти. У гаю, гаю зеленім,

57. Жебрацькі пісні

Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої твори не просто з метою випросити милостиню. Вони утворювали своєрідні жебрацькі громади, які діяли за всіма законами напівтаємних братств (з певними умовами вступу та поведінки), подібно до кобзарських громад. їхній репертуар міг складатись із історичних пісень чи пісень-хронік, але вони також мали свої особливі пісні, які виконували, просячи милостиню. Ці пісні в народі та фольклористичній літературі 19 ст. називалися «просьбування» або «жебранки»:

Прошу тебе, отець-мати,

Низьким уклоном, покірним словом,

Даруй мені єдиную рубашечку, або убраннячко,

На грішнеє моє тіло прикриваннячко,

Прикрийте ж, отець-мати, моє грішне тіло,

Щоб од буйного вітру воно не марніло,

І од праведного сонечка не вгоряло,

Од морозу не вимерзало, од дощу не вимокало,

То так і вас прикриє Матір Божая чесним своїм омофором.

У них основний мотив — прохання допомоги: дати одяг, їжу чи хоч якісь гроші для існування, як правило, поєднувався з молитовними мотивами накликання добра і процвітання, прохання Божої милості на добродійних людей, що помагають жебракові:

Син єдиний, Ісус Христос правдивий!

Зошли, Господи, ангела-хранителя у сей дом благочестивий!

Особливості побудови таких пісень полягають в тому, що вони, подібно до плачів, не мають силаботонічної структури, виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента, що наближає їх виконання до дум. Така форма сприяє високому рівню їх імпровізації.