Тема 12. Внутрішня політика російського самодержавства у 80 -х - на поч. 90-х років XIX ст.

План.

1. Суспільно-політична криза на зламі 70-х - 80-х років. «Диктатура серця» М.Т.Лоріс-Мелікова.

2. Убивство Олександра II. Історична оцінка діяльності Олександра II.

3. Олександр III. Внутрішня політика уряду. Контрреформи.

4. Підсумки внутрішньої політики самодержавства 80-х-початку 90-х років XIX ст.

Література.

Вдовин В.А. Сборник документов по истории СССР для семинарских и практических занятий /Период капитализма/. Вторая половина XIX века. - М.,1975.

Дневник государственного секретаря А.А.Половцева. В 2-х т.- М.,1996.

1 марта 1881г. Казнь императора Александра II. Документы и материалы.-Л.,1991.

Александр II. Документы и материалы.- Л.,1991.

Победоносцев К.П. Письма Победоносцева к Александру III.- М.,1925-1926.-Т.1-2.

Победоносцев К.П. Сочинения.- Спб.,1995.

Феоктистов Е.М. Воспоминания. За кулисами политики и литературы. 1848-1896.-Л.,1929.

Зайончковский П.А. Кризис самодержавия на рубеже 1870-1880гг.- М.,1964.

Захарова Я.Г. Александр II // Вопросы истории.-1992.-№6-7.

Оржеховский И.В. Самодержавие против революционной России /1826-1880/.-И.,1982.

I марта 1881 года: Казнь императора Александра II.-Л.,1991.

Геллер М. Первое марта // Смена.-1991.-№3.

Полунов А.Ю Политическая индивидуальность К.П.Победоносцева // Вестн. Моск. ун-та. Сер.8, История.-1991.-№2.

Рутыч Н. Судьбоносное заседание /8 марта 1881г./ //Смена.-1991.-№3.

Руднев М.А. Русский консерватизм II пол.XIX - нач.XXв.// Вісник Дніпропетровського ун-ту: історія та археологія. -Д.,2002.- Вип.№1.

Чернуха В.Г. Александр III // Вопросы истории.-1992.-№11-12.

Филиппова Т.А. Британские историки о России на рубеже 70-80-х годов XIX века: Поиски альтернатив // История СССР.-1990.-№3.

Великие государственные деятели России. - М.,1996.

Щетинина Г.И. Университетский вопрос 70-х - 80-х гг. XIX века и Университетский устав 1884 г.- М.,1992.

Розгляд теми найліпше розпочати з аналізу причин та суті суспільно-політичної кризи на зламі 70 -х – 80 -х рр. XIX ст. Намагаючись вийти з кризи, уряд вдається до політики маневрування, виразником якої був М.Т.Лоріс – Меліков. Тому потрібно зупинитися на його діяльності, оцінити висунуту ним програму. Зауважимо, що на перешкоді до здійснення цієї програми стало вбивство народовольцями Олександра II.

Зі вступом на престол Олександра III внутрішня політика самодержавства набуває реакційного характеру. Першим актом, який засвідчував про зміну урядового курсу, був Маніфест «Про непорушність самодержавства» від 29 квітня 1881 року, написаний К.П. Победоносцевим за участі М.М.Каткова. Важливо розкрити історичний портрет Олександра III, дати характеристику його оточенню, яке значно впливало на внутрішньополітичний курс держави. Слід мати на увазі, що поворот до реакції відбувається не одразу. Це був перехідний період, пов’язаний з міністерською діяльністю М.П.Ігнатьєва. Розкриваючи його політику, потрібно зупинитися на деяких поступках селянству, земствам, циркулярі «Про недоторканість прав дворянства та міського стану», «Положенні про заходи до збереження державної безпеки і громадського спокою», а також на його проекті скликання Земського собору.

Із призначенням міністром внутрішніх справ Д.А.Толстого, уряд відкрито переходить до реакції. Тому необхідно розкрити політику уряду у царині цензури і освіти, аграрно-селянському питанні, дати оцінку національній політиці царату.

Далі слід зупинитися на внутрішньополітичному курсі міністра внутрішніх справ І.М.Дурново. Зокрема, охарактеризувати «Положення про земських дільничих начальників», наголошуючи на тому, що це був один із найбільш реакційних заходів уряду Олександра III.

Питання земської і міської контрреформ потрібно розкривати на основі аналізу нового «Положення про губернські і повітові земські установи» від 12 червня 1890 р. та нового «Міського положення» від 11 червня 1892року. Що ж до спроби провести судову контрреформу, то тут доцільно зупинитися на заходах уряду, які обмежували гласність у судочинстві, а також роль присяжних засідателів. При цьому треба зазначити, що супротив з боку російської громадськості не дозволив уряду провести судову контрреформу.

Загальні висновки по темі повинні полягати у наступному: внутрішня політика царату у 80-х - на початку 90 -х рр. XIX ст. носила суперечливий характер. Загальний напрямок виражався у реакційному курсі. Самодержавству вдалося здійснити реакційні заходи у царині освіти і цензури, провести контрреформи у галузі місцевого самоврядування. Тим не менше Олександрові III не вдалося остаточно знищити земства і міське самоврядування. Не вдалося провести і судову контрреформу. Загалом реакція не змогла повернути навпаки реформаційний процес, який набув незворотного характеру.