Ранні роки

Розп'яття у храмі Санта Марія Новелла (Флоренція) вважають найбільш ранньою роботою Джотто, збереженої до наших днів

Майбутній живописець та маляр народився у містечку Веспіньяно, біля Флоренції — одного з найбільших культурних і торгових центрів середньовічної Італії. Веспіньяно у той час славилося своїм якісним сукном і велику частину населення становили саме ткачі.

Художник та архітектор Джорджо Вазарі (1511-1574) на сторінках своєї праці «Життєписи найвідоміших живописців, різьбярів і архітекторів» (1550) пише, що Джотто був сином хлібороба. Його помітив на полі відомий тоді художник Чімабуе, коли Джотто малював на камені зображення. Натомість у анонімних коментярях «Божественної комедії» (XIV ст.) автор стверджує, що хлопця віддали до майстерні ткача, але Джотто втік від ремісника до майстерні художника. Згідно з іншими даними вчителем юного маляра був П'єтро Кавалліні, чільник римської художньої школи.

Найпершим твором, який зберігся до сьогодні, вважають велике (5-метрове) полотно із зображенням розп'яття Христа у церкві Санта Марія Новелла(Флоренція). Про час його виконання достеменно відомо лише те, що воно було створене ще до поїздки маляра до Риму.

У кін. 1290-х — поч. 1300-х років Джотто працював у Римі, де виконував величну мозаїку для базиліки св. Петра. Мозаїка «Новічелла» (італ. navicella — човен) зображала Христа та човен з апостолами і загинула на початку XVI сторіччя під час розвалювання старої базиліки, на місці якої постав Собор Святого Петра.

Після повернення купив будинок, де поселився із дружиною — Чінтою ді лапо дель Пела.

[ред.]Фрески капели Скровеньї (Падуя)

У 1303-1306 рр. Джотто працював у Падуї. Там художник виконував замовлення місцевого багатія Енріко Скровеньї — покривав його фамільну капелу фресками на сюжети з життя Ісуса Христа і Діви Марії. Фрески капели Скровеньї називають найкращими творіннями художника. У цей час Джотто вже остаточно сформував власні творчі методи і стиль, а фрески у храмі збереглися дуже добре, що є цінною знахідкою для мистецтвознавців.

На повздовжніх стінах капели, яка є невеликою однонефною базилікою, розміщено 37 картин, одна над одною, у три яруси. Для малюнків характерні світлі і чисті тони фарб. Майже крізь усі фрески проходить колір небесної блакиті, який об'єднує зображення.

Заслуга Джотто у розвитку італійської малярської школи у тому, що художник вийшов за межі середньовічного живописного канону, де людей зображали зовсім неприродньо — дещо оживив свої фрески. Замість звичних до того аскетичних і строгих виразів обличчя Джотто зумів прекрасно виразити ідею кожного свого образу живими, емоційними поглядами. Він ще не дбав про точність перспективи та тривимірність малюнка, але майстерність вітдворення тіней і розміщення герої його малюнків створює ілюзію просторовості.

Також у його малюнках можна помітити тонкий психологізм, який видно, наприклад, у творі «Поцілунок Юди» — попри багатолюдність картини всю увагу привертають насамперед фігури Ісуса та Юди. Близкість цих протилежних персонажів і плащ Юди, котрий ніби поглинає фігуру Ісуса зосереджують на собі весь конфлікт і всю ідею картини.

[ред.]Пізня творчість

Закінчивши роботи у капелі, Джотто ще на певний час залишається у Падуї і покриває фресками (не збереглись) на світські теми велику залу Палаццо Раджоне.

Після цього художник, у зеніті слави повернувся до Флоренції. Там він розписує стіни двох капел церкви Санта Кроче (капела Барді та капела Перуцці), а у 1310 р. створює для церкви Всіх Святих славнозвісну сьогодні картину «Мадонна Оньїсанті», де зображено Діву Марію з немовлям у оточенні ангелів та святих.

Трактування образу Марії у Джотто вийшло свіжішим і світлішим порівняно з класичними релігійними образами середньовіччя.

Поступово художник із Флоренції став чи не найбажанішим малярем усіх італійських вельмож. У 1330-1333 роках Джотто малював у Неаполі при дворі короля Роберта. Неаполітанські роботи, на жаль, не збереглись.Петрарка згадує про розписи придворної капели, Вазарі — про велику залу в замку Кастель дель Уово, на стінах котрого майстер виконав портрети батьох славетних людей. Згодом Джотто працював у Болоньї таМілані. Малюнки, створені там, теж не дійли до наших днів.

Останні 20 років життя живописець провів у Флоренції. У 1334 році флорентійська Синьйорія призначила «великого майстра Джотто ді Бондоне» головним керівником будівництва міського собору. Того ж року почав спорудження соборної дзвіниці (т. зв. «кампаніла»), але протягом життя закінчив лише перший ярус, який прикрасив рельєфами скульптор Андреа Пізано. Ймовірно, що Джотто теж брав участь у створенні цих рельєфів.

Джотто ді Бордоне помер 8 січня 1337 року у Флоренції і був похоронений за міський кошт з найвищими почестями.

Будівництво кампаніле завершив Франческо Таленті. Пізніше Донателло прикрасив ніші у стінах верхнього ярусу стутуями пророків. Елегантно облицьована мармуром 84-метрова дзвіниця і дотепер називається на честь першого будівника — «Кампаніле Джотто». Поряд з собором Санта Марія дель Фіоре дзвінницю вважають одною з архітектурних окрас Флоренції.

Сімоне Мартіні (*1284 — †1344) — італійський художник готичного періоду Відродження, майстер мініатюри та портрету, визначний представник Сієнської школи.

[ред.]Життєпис

Народився у Сієна. Про його батьків замало відомостей. Відомо, що Мартіні вчився у Дуччо ді Буонінсенья. У 1305 році виконав перші свої роботи, в яких помітний вплив його вчителя Дуччо. Сімоне займається переважно виконанням замовлень для місцевих церков та монастирів. Ймовірно він швидко досяг успіху та поваги.

З огляду на це у 1312 році йому доручають розпис Палацо Публіко — головної державної будівлі Сієнської республіки. Над цим замовленням працював досить довго, час від часу відлучаючись для виконання інших фресок (каплиці Святого Мартина у Ассізі у 1313–1318 роках з перервами). Мартіні завершив розпис Палацо Публіко у 1321 році. У 1317 році виконував деякі замовлення у Неаполі для короля Роберта I Анжуйського. Тут працював над вівтарем Святого Людовіка Тулузького. В якості нагороди Мартіні отримує посвячення у лицарі. Тоді ж Сімоном Марніті було написано перший в італійському живописі портрет живої людина — короля Роберта I. Час від час повертався до Сієни для роботи у Палацо Публіко. Виконання цього замовлення значно підняло вагу Мартіні серед тогочасних художників. Досвід роботи у Сієні та Неаполі сприяв піднесенню Сімоне Мартіні в якості світського портретиста.

З 1318 року працює у Сієні, Орвієто та Пізі, здебільшого над розписами вівтарів для церков. У 1325 році надовго переїздить до Сієні, де має багато замовлень, плідно працює. У 1330 році повертається до роботи над фресками у Палацо Публіко.

У 1335 році на запрошення папи римського Бенедикта XII переїздить до Авіньйону. Тут робить численні роботи для папського двору, кардиналів, приватних осіб. У Авіньйоні Мартіні затоваришував із Франческо Петраркою. У 1340 році папська курія визнала Сімоне Мапртіні офіційним представником Сієнської школи. Саме у цьому місті Сімоне Мартіні сконав у 1344 році.

[ред.]Творчість

Всього у доробку Мартіні біля 30 робіт. Попервах був під впливом робіт Дуччо ді Буонінсенья. Згодом виробив власний стиль. Його фрески та картини відрізняються більшим реалізмом образів за попередників. Полюбляв використовувати більш широку колірну. Образи розташовував по діагональним паралельним лініям, які сходяться у глибині, створюючи ілюзію простору. Дотримувався чітких архітектурних рамок й реалістичної ілюзії світла і тіні, їх гру. Поєднував тонкість, вишуканість та витонченість образів та об'єктів, постійно вдосконалював натуралізм осіб. Часто роботи поєднували в собі казкову атмосферу з гострим почуттям реальності.

Сімоне Мартіні мав багато учнів, зокрема, П'єтро Лоренцетті, Донато Мартіні, П'єтро і Наддо Чеккареллі, Федеріка та Ліппо Меммі.