19 .Зміст та особливості літератури Київської Русі. Володимир Мономах.

Література

До нас дійшло майже 1500 літописних списків, що є невичерпним джерелом історичних знань. До визначних оригінальних пам'яток давньоруської літератури належить «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, перша давньоруська енциклопедія «Ізборник» (1073), «Слово про Ігорів похід» та ін. Ці твори були не тільки апробацією різних літературних жанрів, а й поступальними кроками в розвитку політичної культури, суспільної думки, оскільки майже всі вони торкалися важливої проблеми державотворення — відносин світської та церковної влад.

Друковане слово відкрило нові горизонти й у сфері правової культури. У стародавніх слов'ян спочатку було звичаєве усне право, що фіксувало норми поведінки, які передавалися з покоління в покоління і увійшли в побут та свідомість у формі звичаїв і традицій. У роки князювання Ярослава Мудрого з'являється перше писане зведення законів Київської Русі — «Руська правда». Цей правовий документ дійшов до нашого часу в 106 списках, які прийнято поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка редакція, що містить Правду Ярослава (правові норми, які стосуються вбивств, тілесних ушкоджень, образ, порушення права власності), Правду Ярославичів. До Розширеної правди, крім названих правових документів, належить устав Володимира Мономаха, який суттєво розширює та диференціює давньоруське законодавство: з'являються норми, що регулюють питання боргових зобов'язань і кабальних відносин; регламентують соціальні відносини у вотчинах, питання спадкоємства; визначають діяльність судово-адміністративного апарату тощо. Вважається, що Скорочена правда створена на основі Розширеної у пізніші часи, у XV або навіть у XVII ст.

Кириличною системою письма написані всі відомі давньоруські твори: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073 і 1076 pp., "Слово о законі і благодаті" митрополита Іларіона, "Мстиславове Євангеліє", "Повість временних літ" та ін. Ці твори - не єдині пам'ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі.

Володимир Мономах

Епоха Володимира Мономаха була часом розквіту стану художньої та літературної діяльності на Русі. Великих письменників у Давній Русі було чимало: Іларіон, Нестор, Симон і Полікарп, Кирило Туровський, Климент Смолятич, Серапіон Володимирський багато інших.

Природно, що маючи правителя, інтересам якої було б чуже бажання жити в культурно розвиненій державі, Київська Русь навряд чи змогла досягти тих висот літературного і культурного життя, до яких прийшла на чолі з Володимиром Мономахом.

Причому, слід зазначити, що перші оригінальні твори, написані східнослов'янськими авторами, відносяться саме до часу правління на Русі Володимира Мономаха. Серед них такі видатні пам'ятки як "Повість временних літ", "Сказання про Бориса і Гліба», власне «Повчання». Жанрова різноманітність давньоруської літератури на той момент вже було досить велике: літописання, житіє, слово, міфи і билини. Літопис займає центральне місце серед давньоруських літературних жанрів.

Давня Русь часів Володимира Мономаха залишила багато коротких похвал книгам. Розвиток художньої культури Київської Русі ми також схильні співвідносити зі зв'язками, які завдяки Володимиру Мономаху були налагоджені з Візантією.

У процесі діяльності Володимира Мономаха основні сфери художньої практики: стінопис, іконопис, рукописна і ілюмінованих книга, як у свою чергу архітектура, і всі види декоративно-прикладного мистецтва, були предметом виключної уваги і напруженого художньої творчості.

З «Повчання» ми винесли думка про те, що з численних і різноманітних завдань християнської культури була обрана її основна мета - "виховання внутрішньої людини", а звідси постійна спрямованість до внутрішнього світу з метою його (людини) очищення і досконалості. Саме це було головним, що вибрала для себе і міцно засвоїла в практиці своєї художньої культури Давня Русь. "Внутрішня людина", його життя, борні й духовне сходження стали справжнім стрижнем всіх скарбів російської художньої культури аж до наших днів.