Реферат

На тему:

"Великий київський князь Володимир Мономах"

План

Вступ

1. Початок діяльності

2. Велике князювання

3. Шлюби й діти

4. «Поученії» дітям Володимира Мономаха

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед всіх князів до татаро-монгольського періоду, я вважаю, що найбільш яскравою особою є Володимир Мономах.

Вже у молодому віці він здобув славу переможця й поборника про благо рідної землі. Володимир Мономах з змінним успіхом виступав проти половців, закликав роз'єднаних князів до об'єднання й суворо дотримувався введеної Ярославом Мудрим системи ротації на київському престолі.

Мономах був також одним із ініціаторів скликання Любечського з'їзду (1097 р.). На мій погляд, епоха Володимира Мономаха була годиною розквіту стану літературної й художньої діяльності на Русі. У Києві споруджувалися нові кам'яні церкви, прикрашені живописом: при Святоволку був побудований в Києві Михайлівський монастир Золотоверхий, а поблизу Києва – Видубіцкий монастир, окрім цього Володимир перед смертю побудував прекрасну церкву на Альті, на місці загибелі Бориса.

Він був майстерним правителем, найбільшим військовим діячем Русі на рубежі ХI й ХII століть, видатним письменником.

1. Початок діяльності

Народився Володимир Мономах в 1053 р., за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого. Володимир був сином улюбленої дитини ЯрославаМудрого – Всеволода. Мати Володимира – Ганна, дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха, й тому Мономахом називали й її сина. Таким чином, Володимир отримав три імена: княже Володимир, при хрещенні – Василь, по дідові із материнського боці – Мономах.

Ярослав Мудрий виділяв Всеволода, батька нашого героя, серед інших своїх синів – мужніх лицарів, божевільних любителів військової справи й полювання, завжди готових до походу чи війни, бо Всеволод любив книжки й навчання . За спогадами самого Володимира Мономаха, його батько , «сидячи удома, знавши п'ять іноземних мов». Серед них, поза сумнівом, були старогрецька й латинська, знання які на той час були обов'язковим для кожної добро освіченої людини.

Народився Володимир швидше на в стольному граді Староруської землі. Ярослав Мудрий любив Всеволода й тримав сина при собі. Так, мабуть, й ріс малий княжич при пишному дворі діда, помалу вчився грамоти, потім різних наук… Алі на початку 1054 р. помер уже старий Ярослав (йому прийшло 75 років). Згідно його заповіту, Староруська держава був розділена між трьома старшими синами. Ярослав велів: «Доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому синові моєму й братові вашому Ізяславу; слухайтеся його, як слухалися мене, він замінить вам мене. А Святославові даю Чернігів, а Всеволоду Переяслав».

Виконуючи останню волю батька, Всеволод перебрався із обнесеного величезними валами Києва, який захищався усім військом Русі, до невеликого й небезпечного, укріпленого Переяслава. Місто було б висунуте в кочевницький степ й майже завжди перебував у очікуванні нападу ворога. Там, в батьківському теремі, швидко проходили дитячі роки Володимира. У середині XI ст. в південноросійських степах відбулася заміна одних ворогів Русі іншими. Розгромлені Ярославом в 30-х роках печенізькі орди відкочовували до берегів Чорного Моря . Але з'явилися інші, ще сильніші кочівники – половці – й відтіснили печенігів до Дунаю. Половці розмістилися на величезному просторі від Азовського Моря до Чорного, від гирла Дону до гирла Дунаю. Першим на шляху половців повстало Переяславське князівство. Воно прийняло у собі основний удар небаченого раніше ворога, що за військовою потужністю у декілька разів перевищував ворога минулих днів – печенігів. З дитячих років Мономах вимушений був сісти на бойового коня й помірятися силами із половецькими ханами.

Перше широкомасштабне вторгнення половецьких орд на Русь трапилося в 1068 р. Літописець оповідає про цю подію: «Прийшли іноплемінники на Російську землю, половців множина. Ізяслав ж, й Святослав, й Всеволод вийшли їм назустріч на р. Альту. І коли настала ніч, смердоті пішли один на одного . За гріхи наші напустивши Бог на нас поганих, й побігли російські князі, й перемогли половців». Поразка дружин братів Ярославічив на р. Альті 1068 р. важко уразила серця людей. Тодішні писання сповнені платнею на цю половецьку біду, розповідями про ті, як руйнували й знищували половці наші землі, як важко страждали мимовільні, які забирали смердоті із собою й продавали в неволю до чужих країв. Одна із таких розповідей описує перемогу знаменитого половецького хана Шарукана над русичами:

На широкому роздоллі Шарк – велетень похаживае

На широкому роздоллі Шарк – велетень посматривае

Коли не приємно – мечем булатним раскрошивае

Коли не приємно – ногами залізними вытаптывае.

Дехто із істориків допускає, що 15-річний Володимир Мономах бравши участь тій нещасливій битві Русі із половцями в 1068 р. Адже із написаного Володимиром уже на схилі віку «Повчання дітям» відомо, що уже в 12–13 років княжич виконував відповідальні доручення свого батька , найчастіше – військового характеру. Справа у тому , що Мономах Всеволод жахливо не любив ходити в походи й взагалі воювати, він надаючи перевагу книжкам й бесідам із вченими людьми. Ставши Володимир бойовим мечем в руці свого батька, який посилав сина замість себе скрізь, куди лише міг.

У 1093 р. помер Всеволод, який після смерті старших братів ставши великим князем київським. Сам Володимир в ту годину перебував у розквіті сил – фізичних й розумових. Сильний, мудрий й дуже амбітною, він бачив в собі велике політичне майбутнє. Безперечно, Київ як столиця Русі його вабив. Але Володимир був ще й дуже обережним, навіть хитрим. Він розумів: його претензія на Київ є достатньо ризикованою, адже законне декларація про Київ мав Святополк – його старший брат. А вести братовбивчу війну Володимир не хотів. Тому він спочатку княжив в Чернігові, потім – в Переяславі. Ці міста давали йому нові сили, а головне – досвід. Він вчився управляти провінційними містами, у тому, щоб з часоом керувати Державою.

Тільки-но поселившись в Переяславі, в 1094 р. Володимир проводить блискавичний кінний рейд в місця кочовища половців й за річкою Сулою завдає поразки великій орді. То була перша серйозна перемога русичів над половцями за декілька останніх років. Мономах переміг половецьких ханів, котрі майже завжди малі чисельну перевагу з нього, завдяки великому таланту полководця. Він, здається, першим на Русі зрозумів стратегічну користь, якої наносив удар у вразливе місце ворога зібраною в сталевий кулак важко озброєної кінноти, несподіванку обхідного маневру. Так саме, як усі інші кочівники, половці, впадали в паніку, коли ворог заходив в тил, й кидалися безладно тікати. Князь Володимир спирався на викохану ним бойову дружину – рицарську кінноту, котра швидко долала, збивала на грішну землю й затоптувала легкоозброєного, позбавленого захисного устаткування, ще й мало дисциплінованих половців, котрі сиділи на малих, хоч й прудких, але й слабосильних конях.

Питання «як отримати Київ?» було б ключовим для Володимира протягом багатьох років. Столиця Русі й положення її правителя давно вабили Мономаха . І він йшов до цієї мети поволі, але й упевнено. Він належав до тих , хто не дає собі декларацію про помилку. Саме загрозу із боку половців для Русі використовував Володимир Мономах як політичний козир, який забезпечить йому шлях до Києва. Протягом двадцятирічного князювання в Переяславі він вів постійну боротьбу з степовими загарбниками. Неперевершеною заслугою Володимира Всеволодовича перед своїм народом було б те , що він позбавив Русь на чверть століття постійної половецької загрози. Один з староруських письменників мовив про Мономаха : «Їх половці лякали дітей в колисці».

Роки битв із половцями принесли Володимиру гучну славу захисника Русі від цих нападаючих. Авторитет Володимира безперервно ріс. До його слів прислухалися російські князі, а також іноземні правителі. Володимир Мономах міг Дозволити собі у присутності інших князів корити київського князя Святополка , що він не відправився в похід проти половців. Мовляв, користується тим , що Київ захищений. При цьому Володимир як далекоглядний політик застерігав, що таке відчуття безпеки може бути раптово знищене половцями.

Найбільші походи Володимира Мономаха проти половців доводяться на 1103, 1109, 1111 рокта. Колі в 1120 р. Син Володимира Ярополк опинився із військом на Доні, він не зміг навіть відшукати там половців, ще недавно повновладних господарів донських степів. як видимий, саме Володимир, а чи не київський князь Святополк є головним ініціатором походів. То були справді блискучі перемоги геніального полководця Володимира Мономаха.

Слава половецьких походів зробила Мономаху самим поважаним політиком, й він вийшов на Перші ролі. Київ ставши йому близьким. Йому не потрібно було б боротися за нього. Він сам прийшов до Володимира Мономаха в особі віча з знатних городян й бояр.