55. Функції виборів в недемократичних і демократичних суспільствах.

Під недемократичними системами розуміють такі політичні устрої, в яких ліквідовані основні демократичні права, такі як право на об’єднання або вільні демократичні вибори. Колись до числа таких режимів відносили деспотичні монархії. Сьогодні до їх числа належать фашистські, напівфашистські, військові диктатури. Найбільшу кількість таких держав сьогодні маємо в країнах Латинської Америки. 

Існують серед них такі диктатури, де діяльність політичних партій заборонена. Влада в цих державах належить адміністративному апарату, військовим та поліції. Однак в більшості недемократичних режимів діяльність політичних партій у визначених межах допускається.

В даній групі держав виділяють дві ситуації. В першому випадку існує правляча монопартія і не існує інших, легальних чи нелегальних партій, або вони не відіграють жодної ролі в політичному житті. У другому випадку в недемократичному устрої існують легальні чи нелегальні партії, які мають значний суспільний вплив.

Існування легальних опозиційних партій в недемократичних режимах є явищем рідкісним. Як правило, недемократичні політичні режими ліквідовують легальну опозицію. В початковий період режиму легальна опозиція може ще існувати (у фашистській Італії 1922-26рр, більшовицькій Росії 20-х рр.) Але згодом вона ліквідовується.

Опозиційні партії, легальні чи нелегальні, в недемократичній системі націлені на повалення існуючого політичного устрою. Але оскільки в легальний спосіб зробити цього вони не можуть, то виборча функція для них не є істотною. Легальні партій часто є осередками інтелектуального опору режиму. Є вони для суспільства лише символом демократичних можливостей здійснення влади. Дуже часто виступають вони лише прикриттям для нелегальних радикальних організацій руху опору режиму.

Партії ж, які ведуть підпільну боротьбу із існуючим політичним режимом, готуються або до перевороту, або до революції. Як правило прагнуть вони не до зміни уряду, а до зміни всього суспільного устрою. Прикладом такого типу організацій є діяльність російських більшовиків.

Діяльність монопартії в рамках недемократичного режиму також має специфічні риси. Найчастіше вона підміняє державу. Типовим прикладом тут є гітлерівська Німеччина, більшовицька Росія де діяльність всіх інших партій була заборонена.

Теоретично монопартія може виконувати обидві основні функції політичних партій – виборчу та функцію керівництва. Виборча функція стосується діяльності парламенту, вибори до якого і забезпечує монопартія. Насправді ж парламент у недемократичних режимах нічого не вирішує. Є це звичайно також імітацією виборчої функції “монопартією”. Партія в недемократичних режимах виконує у відповідному сенсі функцію відбору еліти оскільки саме через партію відбувається рекрутування на відповідні державні посади. Звичайно, це не є єдиним, але досить важливим каналом формування правлячої еліти режиму. 

Інші функції в умовах недемократичного режиму монопартія виконує подібно як і в демократичних режимах. Насамперед реалізує вона функцію керівництва, призначаючи своїх представників на керівні державні посади. В реалізації цієї функції монопартія іде значно дальше політичних партій в демократичних державах. Монопартія намагається повністю опанувати весь державний апарат, не залишаючи жодних сфер поза своїм впливом (судочинство, армію, науку). Більшість посад в державному апараті, навіть другорядних, залишаються зарезервованими для членів монопартії.

В деяких диктаторських системах, особливо в устроях класичного фашизму (Італія, Німеччина) зустрічаємо ми ще одну особливість. Деякі партійні організації стають одержавленими і виконують державні функції, хоча одночасно і не втрачають свого партійного характеру. Велика Фашистська Рада в Італії стала найвищим державним органом. Державні функції перебирають на себе військові формування. Так було в Німеччині з СС, яка початково була внутріпартійним формуванням, а потім трансформувалась в державну поліцію. Подібне сталося із політичною поліцією в Італії. Звичайні межі між державним та партійним апаратом стираються, державну владу перебирає на себе монопартія.

В специфічний спосіб тоталітарні партії реалізують і інтеграційну функцію – здійснюючи контроль над всіма сферами життя суспільства і громадянина, включно з його сімейним, приватним, інтимним життям. Організовує вона систему, коли в інтересах справи всі доносять один на одного, навіть на найближчих родичів. Бойовики партії готові до самосуду в ім’я “справедливості”. Зокрема т.зв. “ніч довгих ножів” та “кришталева ніч”. в Німеччині є тому яскравими прикладами. 

Певні специфічні функції виконують політичні партії в постколоніальних державах. В першу чергу вони стосуються як мети так і характеру їхньої діяльності. На відміну від політичних партій розвинутих держав основною функцією партій в постколоніальних країнах є інтеграційна, мобілізаційна  функції. Це не означає, що дані партії не виконують виборчої функції чи функції керівництва однак після здобуття незалежності та приходу до влади дані функції політичних партій відходять в постколоніальних державах ( на відміну від  розвинених демократичних країн) на другий план. Пов’язано це часто із фактом переходу цих держав у розряд однопартійних систем. У багатьох державах Африки (Гана, Кенія, Марокко) взагалі довгий час вибори не проводились. Пояснюється це частково і тим фактом, що у багатьох слаборозвинутих державах партії не виконували  власне політичних функцій і не служили розвику демократії. Дуже часто активізували вони сепаратистські тенденції, етнічні та релігійні конфлікти. До цього слід також додати високу безграмотнісь населення та чисто технічні проблеми (складання списків виборців та труднощі комунікації).

У державах, де існує однопартійна система, вибори набирають швидше характеру мобілізації населення на підтримку правлячого режиму, ніж на справжню політичну конкуренцію і відбір кандидатів. Тому власне інтеграційна та мобілізаційна функції для цих партій є визначальними.

Під інтеграційною функцією слід розуміти діяльність, яка спрямована на ліквідацію існуючих племінних, мовних, релігійних суперечностей. Тут партія виступає головним чином інструментом виховання мас. Партія формує в населення почуття національної єдності, культивує і підтримує його шляхом загальнонаціональної пропаганди та агітації, політичного виховання, різного роду загальнонаціональних акцій.

Що стосується мобілізаційної функції, то виконує вона важливу роль і в модернізації соціальних відносин в даних державах. Руйнуючи старі архаїчні структури, партія виходить на їх місце як новий соціальний інститут, що займається опікою над населенням, піднімає і намагається вирішувати місцеві проблеми. Здійснює вона важливі акції в галузі освіти, культури, господарського життя. Партійна робота тут ведеться в напрямку боротьби із безграмотністю, племінними пережитками, за емансипацію жінок. Наприклад в Гвінеї партія виступила проти багатожонства і викупу за жінок.