Тема 6. Основні райони розвитку сільського зеленого туризму на Тернопіллі

1. Туристичні ресурси Кременецьких гір;

2. Туристичні ресурси Бережанського горбогір'я;

3. Туристичні ресурси Подільських Товтр;

4. Туристичні ресурси Тернопільського Подністров’я.

- 1 -

Кременецькі гори належать до рідкісного типу ерозійних гір, що утворилися внаслідок розмивання древнього Подільського плато водами. Чимало останцевих гір відчленувалися від материнського плато і стоять поодиноко чи невеликими групами обабіч головної гряди, їх невисокі плосковершинні пасма вкриті мішаними лісами, а біля підніжжя та на схилах розкинулись луки з різнобарв'ям трав і квітів. Разом з глибокими сизими долинами вони створюють неповторні краєвиди. Під впливом процесів вивітрювання з вапняків і пісковиків в горах утворились мальовничі скелі, обривисті карнизи, ущелини, чисельні печери та ніші. Кременецькі гори складені морськими осадовими породами. Тут знаходяться одні з найбільших у світі поклади білої крейди. Товщина її пластів сягає 100 м. В товщі білої писальної крейди зустрічається велика кількість оригінальних, часто загадкової форми мінеральних утворень сірого і чорного кременю. Саме з нього люди кам'яної доби виготовляли знаряддя праці.

Унікальним є і рослинний світ Кременецьких гір. Тут росте чимало ендемічних та лікарських рослин горицвіт весняний, конвалія, глід, кровавник, бузина чорна, омела, полин гіркий, верес, медуниця та інші. Фауна регіону представлена багатьма видами птахів і тварин. З водоплавних тут зустрічаються гоголь, морська чернь, крохаль, а на луках куріпка, перепел. У лісах водяться дикий кабан, лисиця, горностай, ласка, вовк, козуля, рідше лось. А ще 10-40 тисяч років тому цю територію заселяли мамонти, шерстистий носоріг, північний олень, печерний ведмідь, лемінг та інші холодолюбиві хребетні тварини. Свідченням їх широкого розповсюдження у минулому є численні знахідки їх костей в околицях Кременця, особливо бивнів і зубів мамонтів.

З огляду на надзвичайне наукове та пізнавальне значення Кременецькі гори були оголошені у 1990 році філією природного заповідника “Медобори”.

Перспективними є Кременецькі гори і у розвитку зимових видів спорту. В урочищі Гниле озеро, що поблизу Кременця, споруджена перша в Україні траса швидкісного спуску на санках. А в урочищі Хрестова гора споруджено комплекс трамплінів, три з яких мають штучне покриття і можуть функціонувати круглий рік.

Місто Кременець

Розкинувся Кременець у довгій вузькій долині, серед мальовничих Кременецьких гір, північні схили яких поступово переходять у рівнину Малого Полісся. З півдня до них примикає Західний Лісостеп.

В околицях міста здіймаються останцеві гори Замкова, Черча, Дівочі Скелі, Страхова. Маслятин, Бужа, Гостра, що є складовою частиною Кременецької гряди. Відносна висота їх 120 -150 метрів. Здалеку видно високу крутосхилу Замкову гору з рештками мурів та веж колись могутньої фортеці. Висота гори 397 метрів над рівнем моря. За звичай її називають тут Боною на честь імені однієї з володарок замку італійки Бони, дружини польського короля Сигізмунда І.

У південно-східній частині міста знаходяться оповиті легендами мальовничі Дівочі скелі. Це цінна ботанічно-геологічна та палеонтологічна пам'ятка, один з найцікавіших куточків Кременецьких гір. Ламані, нагромаджені в первозданному хаосі брили, стрімкі урвища і дивовижні кам'яні композиції, чорні провалля гротів і печер довгою стрічкою оперезують верх гори. Ділянки степової і наскельно-степової рослинності є місцем зростання низки волино-подільських ендеміків, а також реліктових видів. Це шавлія кременецька, молочай волинський, змієголовник австрійський, гвоздика несправжньопізня, спірея пиківська, лещиця дністровська, підмаренник застарілий. самосил гірський. жовтозілля Бессера.

Тут зростають також ендеміки Кременецьких гір - мінуарція збільшена та юринея товстосім'янкова і вузьколокальний ендемік та реліктовий вид береза Клокова.

Багата визначними подіями та архітектурними пам'ятками історія міста.

У Кременці народився і провів дитячі роки великий польський пост Юліуш Словацький. На кременецькій околиці Калинівка височіють поміж зеленими шатами мальовничі скелі куди часто любив приходити поет, їх називають скелями Словацького.

А біля підніжжя гори Черчі знаходиться П'ятницький цвинтар XVII століття, де, за переказами поховані козаки Максима Кривоноса, які загинули під мурами фортеці у бою з польською шляхтою. На цвинтарі збереглося кілька десятків монолітних кам'яних хрестів та брил. Одна з них своєю формою нагадує кобзу.

Серед інших пам'яток історії та культури виділяються приміщення колишнього братського Богоявленського монастиря, спорудженого на початку XVII століття., будівля колишньою єзуїтського колегіуму, Миколаївський собор та багато інших унікальних споруд та пам'яток.

Село Підлісці.

Село Підлісці знаходиться одразу під Кременцем. Тут знаходиться ще один пам'ятник часів визвольної боротьби українського народу Богданова каплиця. Тут ідучи на Берестечко, побував Богдан Хмельницький.

- 2 -

Бережанщина входить до географічного району Опілля, яке є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільського плато. В основному територія району рівнинна, лише подекуди здіймаються високі пагорби, які поступово переходять у широкі долини. І тільки північніше Бережан, там, де проходить водорозділ річок Золота Липа і Нараївка, гребенистим пасмом виділяється Подільська гряда. Тут знаходиться найвища точка Подільського плато, яка сягає 448 м над рівнем моря. Найрозчленованішою частиною Опілля є його східний край на межиріччі Гнилої Липи та Золотої Липи, Золотої Липи та Стрини. Межиріччя видовжених кряжів з півночі на південь розчленовані численними річками та ярами. Глибина врізу досягає 150-200 м, абсолютні висоти перевищують 400 м. У північній частині пасма річкові долини, яри і балки досить розлогі, а в південній - круті, часто зі стіноподібними схилами, складеними твердими пісковиками, вапняками, сланцями.

Бережанські краєвиди своєю красою можуть суперничати з найкращими куточками природи Європи. З якого б горба ви не оглядали б місцевість, око не стомиться від одноманітності. А вони, ці горби, чи, як їх називають місцеві жителі, гори, досить високі: гора Сторожинська має 398 метрів, Звіринець 382, Яришків 308. В регіоні знаходиться ціла низка привабливих геологічних пам'яток природи, серед яких: карстові лійки на околиці с.Гутисько, Коржовське відслонення середнього девону, Курянський вапняковий останець, останець - "Чортів камінь".

Природні умови Бережанщини сприятливі для розвитку сільського та лісового господарства. Найбільш поширеними на території району є родючі черноземні та темно-сірі опідзолені ґрунти. У лісах Бережанщини нараховується близько 200 деревних та чагарникових порід. У них зустрічаються дикий кабан, олень, козуля, рідше дикий кіт. З птахів поширені тетерев, рябчик, снігур, кедрівка та інші. У річках багато риби (короп, карась, лин, окунь, щука), водиться водяний щур. Є на Бережанщині горностаї, ласки. З ендемічних видів тут поширені подільський кріт, плямистий ховрашок, чагарникова полівка. Клімат Бережанщини лагідний і досить вологий. Найхолодніші дні в січні, найтепліші в липні. Зима, яку часто супроводжують відлиги, триває з другої декади грудня до середини лютого. Влітку на Бережанщині практично не буває посух.

Лісистість горбогірних регіонів подекуди сягає 33%. Тут поширені букові, грабово-букові ліси. Трапляються дубові, дубово-грабові лісові формації. До схилів південних експозицій приурочені лучно-степові фітоценози, утворені формаціями осоки низької. Прикладом таких унікальних лучно-степових угруповань є рослинність Голицького ботаніко-ентомологічного заказника. На території Опілля зустрічаються : волошка тернопільська, конюшина гірська, кадило сарматське, осока низька, підмареник забутий та ін. Враховуючи високу залісненість території і наявність елітних букових та дубових лісів у районі Бережанського горбогір'я збереглась велика кількість цікавих ботанічних об'єктів: дуб Б. Хмельницького віком понад 500 років, дуб "Богатир" віком 400 років, Бережанська і Нараївська бучини, Мужилівська 140-річна діброва.

У глибину тисячоліть сягає неписана історія Бережанщини. На території сучасних Бережан тривалий час існувало давньоруське поселення. Зручні природні умови приваблювали сюди, на береги Золтої Липи, первісних людей. Селилися вони недалеко від річки, на високих, укритих лісом сухих берегах.

Багато хвилюючих сторінок історії Бережинщини пов'язані з періодом першої світової війни. На схилах тутешніх гір точилися криваві бої за участю відродженого українського війська Українських Січових Стрільців. Численні свідчення тих тривожних часів можна спостерігати і сьогодні.

Село Гутисько

Особлива, дещо містична атмосфера панує в цій місцині. Тут, в селі Гутисько сам Бог поєднав частинки в єдине ціле так ,що не виникає сумніву: людина не віддільна від природи.

Частина Бережанського горбогір'я з горою Голиця , розлогі букові ліси що ваблять своєю величчю та могутністю, незвичайні творіння природи карстові лійки та воронки. І все це тут, у Гутиську. Місцеві жителі цінують Природу, віддаючи їй належне. Село Гутисько є осередком лемківської культури (донедавна саме тут походив її фестиваль) Це чи не єдине село, де так добре збереглися залишки лемківських традицій. Вишиванки рукодільниць та різьба по дереву місцевих майстрів-умільців такі прекрасні, що виникає бажання придбати будь-яку річ.

Ліси Гутиська надзвичайно багаті ягодами та грибами. Опеньки, підберезники, печериці, лисички обирайте до смаку. А скільки тут суниць! Сезон полювання привабить в село мисливців

Село Куряни.

Село Куряни розкинуте серед лісів на березі річки Нараївки по обидві стороні шляху, що йде з Бережан на Рогатин, за 15 кілометрів від районного центру і за 4 кілометри від залізничної станції Підвисоке на лінії Тернопіль-Ходорів. У селі є ставок, над яким посеред лісу колись стояв панських фільварок. Поблизу села у лісі розташована мальовнича вапнякова скеля останець.

- 3 -

Подільські Товтри перетинають хвилясту рівнину Подільського плато з північного заходу на південний схід через міста Збараж, Скалат, Гримайлів, Кам'янець-Подільський аж до Молдавії. Горбисте товтрове пасмо має різну ширину: від двох-трьох до п'ятнадцяти-двадцяти п'яти кілометрів і довжину понад 250 кілометрів. Середня висота головного товтрового валу триста-чотириста метрів над рівнем моря.

За густі ліси-бори, за уквітчані сонячні галявини, за напоєні медом і росами трави в народі ці гори назвали Медоборами

На вершинах Медоборських гряд і горбів видніються мальовничі скелі, кам'яні поля. Місцями у вапняках розвинені карстові форми рельєфу (карри, гроти, ніші, колодязі), що жадібно поглинають дощові і талі води. В таких місцях рослинність бідна. Зате біля підніжжя горбів, де підземні води рясними джерелами виходять на поверхню, буяє багата і різнобарвна рослинність.

Серед рослинного розмаїття Подільських Товтрів є ряд рідкісних видів. Наприклад, таких як легендерна „неопалима купина" - ясенець білий. У теплі сонячні дні квіти цих рослин виділяють багато ефірних масел, які на мить спалахують при піднесенні сірника. Сам же ясенець при цьому залишається неушкодженим, що й дало цій цінній лікарській рослині народну назву „неопалима купина".

Окремі ділянки Подільських Товтрів взято під охорону як важливі ботаніко-геологічні пам'ятки природи, а на найбільш цінній з них, від села Вікно до Збруча у 1990 році створено Медоборський державний заповідник.

Медобори - чарівний край подільської землі, оповитий легендами, переказами про сиву давнину, про героїчні події минулого. Тут знаходять сліди поселень людини кам'яної доби і місця словянських городищ, тут були столиці руських удільних князівств і укріплені замки родовитих магнатів.

У 1848 році в Збручі недалеко від села Личківці було знайдено скульптурне зображення чотиригранну фігуру-стовп із сірого вапняку висотою 2,67 метра, давньослов'нського бога Святовида. Припускають, що на найвищій у цьому районі Медоборів горі Богут, висотою 414 метрів, в дохристиянські часи знаходилося святилище на якому і стояла ця фігура.