МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

_{Л. Ф. УДОТОВА}

Підручник

Допущено Міністерством освіти і науки України

Київ

2002

ББК 65.051 У 31

Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу КНЕУ забороняється

Рецензенти

В. Г. Швець, д-р екон. наук, проф. (Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка)

Р. В. Павленко, канд. екон. наук, доц. (Держкомстат України)

Гриф надано Міністерством освіти і науки України Лист № 1/11-2247 від 27.04.2001

Удотова Л. Ф.

У 31 Соціальна статистика: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 376 с. ISBN 966-574-307-4

У підручнику з урахуванням міжнародних стандартів і вітчизняної статистичної практики систематизовано основні положення, визначення, класифікації та показни­ки, застосовувані для аналізу соціальних процесів у суспільстві.

Розглядаються завдання соціальної статистики на сучасному етапі, методи отри­мання та аналізу інформації про соціальне життя суспільства, статистичні характерис­тики умов, рівня, якості й способу життя населення.

Призначений для студентів економічних вузів, що вивчають курс соціальної ста­тистики, працівників статистичних органів та інших організацій, які причетні до ана­лізу соціальних процесів і вивчення рівня життя населення.

ББК 65.051

Навчальне видання

УДОТОВА Людмила Федосіївна

Соціальна статистика Підручник

Редактор Л. Бондаренко

Художник обкладинки Т. Зябліцева

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор /. Савлук

Верстка О. Іваненко

Підписано до друку 12.12.2001. Формат 60x84/16. Папір офсет. № 1.

Гарнітура Тип Тайме. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 21,85. Умов, фарбовідб. 22,29. Обл.-вид. арк. 27,03. Наклад 2000 прим. Зам. № 1-344.

Видавництво КНЕУ 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1

Свідоцтво про реєстрацію №235 від 07.11.2000

Тел./факс: (044)458-00-66; 446-64-58 E-mail: publish@kneu.kiev.ua

ВАТ «КДНК», вул. Багговутівська, 17-21

Isbn 966-574-307-*

Л. Ф. Удотова, 2002 КНЕУ, 2002

Справжнім багатством країни є її на­род. Мета розвитку полягає у створенні для людей умов, за яких їхнє життя бу­ло б довгим, здоровим і наповненим твор­чістю. Цю просту, але важливу істину занадто часто забувають у гонитві за матеріальними і фінансовими благами.

З доповіді про розвиток людини, ООН, 1990 р.

адикальні зміни суспільно-політичного та економічно­го життя України, зумовлені становленням державної незалежності, переходом до ринкової економіки, роз­витком основ демократії, процесами інтеграції у світове співтовариство та іншими перетвореннями, викликали потребу комплексної перебудови всієї системи статис­тики. Ця перебудова почалася в 1993 році з прийнят­тям постанови Кабінету Міністрів України № 326 «Про концепцію побудови національної статистики» та Дер­жавної програми переходу на міжнародну систему об­ліку і статистики, і має завершитися в основному до 2002 року.

Найбільш складні та невідкладні завдання в цей пе­ріод постали перед соціальною статистикою, яка вияв­ляє та аналізує тенденції розвитку соціальних процесів у суспільстві, вивчає умови, а також рівень і спосіб жит­тя різних соціальних груп населення.

Вирішуючи зазначені завдання, державні органи ста­тистики, наукові організації, вузи проводять велику роботу з розробки та вдосконалення методології соціаль­ної статистики, її практичної апробації та впроваджен­ня у практику статистичних спостережень. Розроблено і впроваджується у практику модельний набір соціаль­них індикаторів рівня життя населення, які характе­ризують основні аспекти соціального розвитку суспі­льства; розгорнуто роботу з удосконалення методоло­гічного забезпечення й інструментарію соціально-демо-

графічних обстежень і опитувань населення з використанням міжнародного досвіду. Розробляються й упроваджуються у прак­тику роботи нові статистичні класифікації та класифікатори. По­чали широко застосовуватися методи аналізу диференціації насе­лення за рівнем доходів (споживання) та інтегральні показники оцінювання рівня життя населення, які дають змогу робити між­державні і міжрегіональні порівняння. Регулярно проводяться вибіркові обстеження домашніх господарств із питань економіч­ної активності населення, зайнятості і безробіття. З 1999 року упроваджено вибіркове обстеження умов життя домогосподарств, засноване на нових принципах формування вибірки і проведення обстеження. Нова програма обстеження дозволяє діставати не лише всі показники, потрібні для обстеження сімейних бюдже­тів, а й іншу актуальну інформацію про умови життя і здоров'я населення.

Істотні зміни методології соціальної статистики, у тому числі концептуального характеру, і використання нових для вітчизня­ної статистики соціальних показників зумовили необхідність вне­сення змін у підготовку спеціалістів, які вивчають соціальні ас­пекти життя суспільства, а отже, і створили потребу в забезпе­ченні цієї підготовки відповідною навчальною літературою. Ця проблема особливо актуальна для України, оскільки нині практи­чно немає навчальної літератури із соціальної статистики, що бу­ла б видана державною мовою.

У пропонованому підручнику викладено основні положення сучасної соціальної статистики — одного з важливих розділів ста­тистичної науки і видів діяльності органів державної статистики, які забезпечують систему державного управління та громадсь­кість інформацією про соціальний розвиток і соціальні процеси в суспільстві.

Підручник складається з п'яти частин, які охоплюють питання соціальної статистики з урахуванням сучасних вимог.

У частині І «Загальні положення соціальної статистики» ви­кладається сутність предмета, його роль і завдання в сучасних умовах розвитку суспільства. Розглядаються питання організації соціальної статистики та системи соціальних показників, методи формування вибіркових сукупностей для проведення обстежень населення як основних джерел статистичної інформації про соці­альне життя суспільства.

У частині II «Об'єкти соціальної статистики і їх характеристи­ки» особлива увага приділяється характеристикам населення, сі­мей і домашніх господарств як об'єктів соціальної статистики.

Викладається концепція соціальної стратифікації, яку покладено в основу вивчення соціальної структури суспільства на сучасно­му етапі.

У частині III «Умови життя і соціальне обслуговування насе­лення» розглядаються показники статистики навколишнього се­редовища, розміщення і житлових умов населення, зайнятості й умов праці, забезпечення безпеки і дотримання прав людини. По­даються характеристики таких систем соціального обслуговуван­ня населення, як система освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, викладаються методи оцінювання рівня освіти і здоров'я населення.

У частині IV «Статистика рівня життя населення» розгляда­ються проблеми і методи статистичного вивчення доходів насе­лення та їх розподілу в суспільстві, споживання населенням ма­теріальних благ і послуг, процесів диференціації населення за рівнем матеріального забезпечення, а також вивчення поширено­сті і характеристик бідності. Викладаються методи відшукання інтегральних оцінок рівня людського розвитку.

У частині V «Якість і спосіб життя населення» основна увага приділяється методам статистичного аналізу якісної інформації, що її здобувають у результаті соціологічних обстежень і опиту­вань суспільної думки про якість життя населення, а також аналізу способу життя всіх соціальних груп населення на основі вивчення бюджетів часу і його витрат на різні види діяльності. Розглядаються показники статистики політичного і громадського життя.

Підручник підготовлений з урахуванням того, що його читачі знайомі з основними положеннями теорії статистики.

Під час створення підручника використовувалися теоретичні і практичні розробки вітчизняної і зарубіжної соціальної статисти­ки, окремі методологічні положення, які були опубліковані в на­укових працях в Україні та за рубежем.

Автор, пропонуючи цей підручник широкому колу фахівців у сфері соціальної статистики, розуміє, що йому не повною мірою вдалося глибоко висвітлити всі сторони й проблеми соціальної статистики, і буде вдячний за відгуки та зауваження.

_{і і}

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯСОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

РОЗДІЛІ

ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТИ ТА ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

1.1. СОЦІАЛЬНА СТАТИСТИКА ТА її ПРЕДМЕТ

Кожна людина і суспільство в цілому постійно перебу­вають водночас у трьох сферах: економічній, соціальній і духов­ній. Ці сфери нерозривно пов'язані між собою, безперервно вза­ємодіють і доповнюють одна одну. У кожній з них відбуваються певні процеси та явища, які можуть бути кількісно виміряні і які­сно оцінені.

Кількісні характеристики масових процесів і явищ, притаман­них економічній сфері, вивчає, узагальнює й аналізує економічна статистика. Вона використовує з цією метою відповідні мето­дологічні положення та статистичні методи.

Аналогічні завдання в соціальній і духовній сферах має соці­альна статистика.

Соціальне життя суспільства являє собою сукупність процесів, кожний з яких породжується численними соціальними явищами, їх перебігом у часі і просторі. Соціальні явища — це не що інше, як конкретні вияви взаємодії окремих осіб, суспільних груп і со­ціальних інститутів, спрямовані на задоволення певних інтересів і потреб.

Усі соціальні явища й процеси, соціальне життя в цілому ха­рактеризуються не лише якісними виявами, а й кількісно. У кож­ний момент часу зазначені явища й процеси, а також їх суспільні наслідки можна кількісно визначити: виміряти їх рівні та поши­реність, знайти їх співвідношення, виявити взаємовпливи, оціни­ти перспективи подальшого розвитку. На підставі всієї сукупнос­ті результатів таких вимірювань можна дістати кількісні характе­ристики соціального життя, виявивши закономірності й тенденції їх розвитку.

Соціальна статистика — це суспільна наука, яка прита­манними їй методами вивчає закономірності й тенденції соці­ального життя суспільства та соціальних процесів, що відбу­ваються в ньому, виявляє кількісні характеристики досліджу­ваних закономірностей в нерозривному зв'язку з якісною їх визначеністю, установлює наявність і щільність відповідних взаємозв'язків, моделює соціальні процеси, а також оцінює мож­ливі перспективи їх розвитку за певних умов.

Суспільство є об'єктом вивчення всіх суспільних наук, але кож­на з них зосереджується на пізнанні цілком певних аспектів його функціонування. Свій предмет пізнання має і соціальна статистика.

Предметом пізнання соціальної статистики є кількісний бік масових явищ і процесів соціального життя суспільства в нерозривному зв'язку з їх якісною визначеністю.

Соціальна статистика разом із теорією статистики, еконо­мічною статистикою та статистикою населення утворюють соціально-економічну статистику, або просто статистику, яка вивчає всі суспільні явища й процеси. Усі ці галузі статистики доволі тісно пов'язані між собою завдяки не лише спільному об'єкту дослідження, яким є суспільство в усьому розмаїтті його форм і виявів, а й взаємозумовленості економічних, соціальних і демографічних процесів. Саме тому потрібний комплексний під­хід до вивчення життя суспільства. Принципова різниця між за­значеними галузями статистики полягає в тому, що кожна з них має свій предмет дослідження.

Соціальна статистика досліджує всі аспекти соціального життя суспільства, приділяючи головну увагу тим із них, які на даному етапі суспільного розвитку становлять наигострішии соціальний інтерес і стосовно яких потрібна відповідна соціальна політика.

Уявлення про те, яка статистична інформація може знадоби­тися для вивчення соціального життя й дослідження змін, що без­упинно в ньому відбуваються, дає стислий огляд розвитку суспі­льства з давніх часів до наших днів . Еволюція суспільства почи­налася в натуральних умовах та незабрудненому середовищі, ко­ли його члени мали багато вільного часу. Проте, прагнучи забез­печити свої спочатку насущні, а потім дедалі швидше зростаючі потреби в харчах, одязі та предметах побуту, більшість членів суспільства, коли досягали певного віку, змушені були витрачати чимало свого вільного часу, щоб здобувати чи виробити матеріальні блага, і неминуче завдали певної шкоди навколишньому середо-

Докладніше див.: До створення системи соціальної та демографічної статистики.Технічна доповідь. — Нью-Йорк: ООН, 1975.

вищу. Так зародилася відома проблема, сутність якої полягає в суперечності між прагненням одержати якомога більше мате­ріальних благ, зберігши час на дозвілля, і не завдати непоправної шкоди довкіллю. З поступовим розвитком економіки дедалі більше людей можна було забезпечувати всім необхідним для життя, що зумовило зростання чисельності населення та його густоти по кожній території. Прогрес медичних знань і розвиток системи охорони здоров'я сприяє збільшенню середньої тривалості жит­тя, а отже, і змінам у віковій структурі населення. Розвиток осві­ти й науки сприяє підвищенню інтелектуального та культурного рівня населення, спричинюючись до відпливу значної його час­тини зі сфери виробництва. Сформована система суспільного ви­робництва та поділу праці призводить до нерівності в розподілі доходів, тобто до економічної диференціації населення: загальна бідність перетворюється на бідність окремих прошарків населен­ня, що тягне за собою соціальну напруженість у суспільстві. Не­рівність економічна посилюється соціальною нерівністю, яка зу­мовлюється неоднаковістю індивідуальних здібностей людей і несприятливими сімейними обставинами. Для пом'якшення про­блем, до яких призводить економічна та соціальна нерівність, у суспільстві створюються служби соціального захисту населення. А проте, нерівність неминуче зберігається, породжуючи гноб­лення, дискримінацію, безробіття та злочинність. Ця схема роз­витку суспільства дає в цілому уявлення про те, яка статистична інформація потрібна для характеристики соціального життя.

Насамперед, необхідна інформація про чисельність і структу­ру населення та зміни цих показників. Така інформація становить основу соціальної статистики, оскільки окремі люди та різні їх групи є безпосередніми учасниками всіх соціальних процесів. Більшість людей живе в сім'ях, які утворюють домашні госпо­дарства. Сім'ї різняться за типами, розмірами, складом, етнічним походженням, віросповіданням, соціальним станом, рівнем дохо­дів та добробуту і т. ін.; більшість перелічених ознак застосову­ється й для класифікації домогосподарств. Соціальний устрій су­спільства та ступінь відкритості соціальних класів і груп зумов­люють соціальну мобільність населення. Знати кількісні характе­ристики всіх цих процесів дуже важливо для вироблення соціа­льної політики щодо зайнятості, бідності, рівномірності розподі­лу ресурсів та мобільності населення.

Соціальне життя суспільства визначається не лише його соці­альним устроєм, чисельністю і структурою населення, сімей і до­могосподарств, але й умовами життя, на які впливає безліч різ-

номанітних чинників. Одним із найважливіших є забезпечення житлових умов населення, що характеризуються такими показни­ками, як наявність та стан житла, його місцезнаходження й благоус­трій. Не менш істотними характеристиками умов життя населення є можливості, забезпечувані суспільством для реалізації економічної активності населення, задоволення його потреб і гарантування прав і свобод; доступність для населення послуг системи соціального захисту, якісних медичних і освітніх послуг; наявність екологічно безпечного середовища проживання. До важливих чинників, що істотно впливають на умови та спосіб життя людей, належать і такі:

а) змінювана структура розподілу часу, що або збільшує кіль­ кість вільного часу, наявного в розпорядженні членів сім'ї, або зменшує його;

б) існування в суспільстві доступних засобів для раціонально­ го використання вільного часу;

в) реальні можливості населення щодо витрачання певної час­ тини власних коштів на організацію дозвілля.

Усю зазначену інформацію, що характеризує різноманітні ас­пекти соціального життя, можна поділити на кілька груп:

* інформація про кількісні та якісні характеристики об'єктів соціальної статистики;

♦ інформація про соціально-політичний лад суспільства і сус­ пільно-політичне життя;

• інформація про умови життя населення;

• інформація про рівень життя населення в цілому і окремих його соціальних груп;

♦ інформація про спосіб і якість життя населення;

• інформація про джерела одержання коштів і про витрати су­ спільства на соціальну сферу.

Структурну схему соціальної статистики зображено на рис. 1.1.

Зі щойно сказаного випливає, що для відшукання всебічної характеристики соціальної системи в цілому та окремих її частин потрібна найрізноманітніша статистична інформація про окремих осіб та групи населення (сім'ї, домогосподарства, трудові колек­тиви, партії, громадські організації, сукупність мешканців певно­го регіону або країни в цілому). Відтворити повну картину соціа­льного життя суспільства можна, лише простеживши й оцінивши зв'язки як у межах кожного окремого виду інформації, так і між цими видами. Скажімо, коли йдеться про аналіз системи підгото­вки спеціалістів із вищою освітою, не достатньо здобути інфор­мацію про чисельність і структуру студентів за галузями знань, необхідно, крім того, пов'язати цю інформацію з потребою у від­повідних спеціалістах, а також з витратами на їх підготовку.

ВМИХЗИХВХЗ

ВНН31ГЗЗВНКІГ1ГШЕ0С И /(3Bh ХЗЖЇГОїд

КХХИЖBHBjd ИМНІПО

іхоонїґід влихоихвхз

КХХИЖW3H8[d BE

кннзігазвн і

вахГюхзии і

Лхоихее олончігеіпозшКіґзсш и

HHodoxo

илХігоои и

с і xdouoHBdx

-0OU ІНЧ1ГВИ/СИОЛ-ОЯОІГХИ){(

иниіґоііг

и вмзиЕзд

itredu иаоиХ вх чюіхкнив£

ИХШЗО ИіХіГЗОІЛ И BW3X0H3

иаомХ

кіптгааоїГ нвхз

КХХИЖOJOHhHXIlTOU

-ончігшзХз Блихзихвхз

khh3L'3Dbhчхзшчшдсж і dXXd

s.

_І

о

'о

Я"

о о

ЯЗ

<и

X о

и

о

Суспільство не є одноріднім за своєю природою, тому соціальна статистика має давати характеристику не тільки суспільства в цілому, а й вивчати становище та поводження різних груп насе­лення, які йому належать.

Соціальна статистика охоплює визначення джерел статистич­ної інформації, потрібної для розв'язування тієї чи іншої пробле­ми, збір даних, їх обробку, аналіз та інтерпретацію результатів. Соціальна статистика ґрунтується на матеріалах переписів насе­лення, даних державної статистичної звітності, а також на інфор­мації, здобутій у результаті спеціальних вибіркових обстежень, що їх організують і проводять органи статистики.

Соціальна статистика для вивчення соціального життя суспі­льства застосовує як кількісні, так і некількісні дані. Вихідні дані визначають специфіку методів соціальної статистики.

У ній поряд із традиційними статистичними методами вивчен­ня рядів розподілу, виявлення й оцінювання зв'язків між різно­манітними соціальними явищами, широко застосовуються мето­ди аналізу некількісних змінних, непараметричних тестів, що не є чутливими до обсягу даних і характеру розподілу.

Соціальна статистика в Україні має непросту історію. її виник­нення можна віднести до першої половини XVIII століття., коли на доволі високому рівні було проведено переписи робітників фабрик та мануфактур. На їх підставі було зібрано інформацію про походження, вік, виконувану роботу, форму й розмір заробіт­ної плати, а також про родинний стан зазначених робітників. Уперше такий перепис було здійснено разом із загальною (пер­шою) ревізією населення (1718—1727), але пізніше (1732, 1736 і 1741) було проведено спеціальні переписи робітників. Недоліком цих переписів було те, що їх матеріали використовувалися, зде­більшого, з оперативною метою, а це потребувало лише найпрос­тішого узагальнення та аналізу.

У другій половині XVIII століття виник новий тип статистич­них робіт, метою яких було зібрати статистичні дані про соціаль­но-економічного становище суспільства. Протягом 1765—1767 ро­ків було проведено «генеральний опис» Малоросії, матеріали якого давали розгорнуту характеристику не лише економічного становища, а й соціального життя України. Незважаючи на певну цінність, матеріали обліково-статистичних праць того періоду являли приклад описової статистики й характеризували соціальне життя не в комплексі, а фрагментарно.

Становлення соціальної статистики як науки почалося у дру­гій половині XIX сторіччя в загальній системі державності. Знач-

11

ний внесок у її розвиток зробили українські вчені та спеціалісти. Земський статистик Полтавської губернії А В. Пешехонов у дру­гій половині XIX століття вперше провів обстеження бюджетів селянських господарств. Відомий український статистик Ф. А. Щер­бина (1849—1936) у своїх працях «Селянські бюджети і залежність їх від врожаїв та цін на збіжжя» і «Селянські бюджети» заклав основи бюджетної статистики.

Д. П. Жураеський (1810—1856) у праці «Статистичний опис Київської губернії» вперше у статистичній практиці описав наяв­ність диференціації селян за умов кріпацтва. Особливо велике значення для розвитку соціальної статистики мала праця Д. П. Жу-равського «Про джерела і про вжиток статистичних відомостей», де він наголошував на тому, що статистика необхідна для «вивчення всього, що стосується людини» і намітив програму розвитку со­ціальної статистики за найважливішими розділами: соціальна структура населення і його заняття; вивчення народного побуту, житлових умов і харчування населення; статистика театрів, клу­бів і народних розваг; статистика злиденності, бідності, сирітст­ва; статистика самогубств та ін.

Ю. Е. Янсон (1835—1893) у своїх працях приділяв велику увагу соціальним характеристикам населення в поєднанні з характе­ристиками осель; моральній статистиці.

Статистику здоров'я розвивали М. В. Бєляєв, О. С. Берене-вич, К. С. Веселовський, К. Г. Воблий. Вагомий внесок у роз­виток соціальної статистики зробили також М. В. Птуха (1894— 1967), Ю. А. Корчак-Чепурківский (1896—1967), А. П. Хо-менко (1891—1939), Ю. Бузек (1873—1936), В. Ф. Бурлин (1909—1995) та ін.

Розвиток соціальної статистики у нашій країні було фактично припинено в ЗО—50-х роках XX сторіччя. Соціальна статистика в цей період потерпала так само, як і все суспільство. Протягом цих десятиліть було знищено мільйони людей, ідей, матеріальних цінностей, навичок і умінь. Замість соціально-економічних вимі­рювань як прикладної наукомісткої діяльності в зазначений пері­од статистичні праці підганяли під потрібний результат. Соціаль­ну статистику взагалі вилучили з органів державної статистики, віддавши її на «відкуп» міністерствам і відомствам. Усе це при­звело до виродження соціальної статистики, були втрачені нави­чки аналізу та інтерпретації статистичної інформації. Сталося так, що соціальну статистику було відірвано від теорії статисти­ки, що призвело до зниження рівня наукових праць і рівня підго­товки не лише статистиків, а й усіх економістів. З 60-х років

12

почалося відродження соціальної статистики, проте статистика, скажімо, правопорушень залишалася закритою до 90-х років XX сторіччя.

Нині усунено практично всі обмеження щодо вивчення й ана­лізу соціального життя суспільства, але натомість виникла інша проблема: наявна методологія соціальної статистики в нашій дер­жаві була не підготовленою до «роботи» за умов проведення ре­форм і змін соціальної обстановки. У зв'язку з диференціацією рівня життя населення, що відбувається останніми роками, ін­фляцією, появою офіційного безробіття, активізацією політично­го життя суспільства постала потреба удосконалювати методоло­гію та практику розробки цілої низки нових для нашої соціальної статистики показників, яких вона раніше не застосовувала. Швид­кий вихід України на міжнародну арену та вступ її до різних міжнародних організацій висунули перед соціальною статисти­кою ще одне завдання, яке полягає ось у чому. Для забезпечення міжнародного порівняння різноманітних аспектів соціального життя статистичні показники, що розраховуються в Україні, ма­ють бути порівнянними з аналогічними показниками інших країн світу, а отже, методика їх відшукання має відповідати світовим стандартам. Зіставляючи соціальну інформацію, здобуту в Украї­ні, з аналогічною інформацією на міжнародному рівні, можна оцінити фактичний рівень життя населення країни на загальному тлі світового розвитку.

Статистична інформація про соціальне життя суспільства, що її надає соціальна статистика, становить інтерес для широкого кола користувачів. Населення дістає об'єктивну інформацію про стан суспільства і процеси, які в ньому відбуваються, про рівень життя різних соціальних груп та роль цих груп у суспільстві; про стан і розвиток соціальної сфери, яка безпосередньо обслуговує населення і домогосподарства, і про багато іншого. Соціальна статистика має відбивати всі сторони життя населення, оскільки лише повна й об'єктивна інформація про всю сукупність соціаль­них процесів, що відбуваються в суспільстві, дає змогу активно впливати на соціальне життя.

Науковці та спеціалісти, використовуючи інформацію й мето­дологію соціальної статистики, виконують науково-дослідні ро­боти з проблем аналізу розвитку суспільства, основною метою яких є своєчасне виявлення негативних тенденцій, посилення яких може призвести до зниження рівня життя людей та усклад­нити соціальну обстановку в суспільстві. Соціальна статистика за допомогою моделювання соціальних процесів дозволяє на під-

13

ставі аналізу існуючих тенденцій прогнозувати соціальне життя суспільства на перспективу.

Дані соціальної статистики необхідні й органам державного управління, які покликані забезпечувати безпеку й гідний рівень життя населення; розвивати й регулювати структуру робочих місць, оплату праці; розробляти і здійснювати соціальні програми для соціального захисту певних категорій населення. Розробка та ре­алізація соціальних програм передбачають наявність своєчасної, достовірної і науково обгрунтованої інформації. Таку інформацію в нашій країні можуть надати, здебільшого, органи державної ста­тистики, що мають у своєму розпорядженні кваліфіковані кадри, необхідну методологію збору, обробки та аналізу інформації.

Соціальне життя суспільства дуже багатогранне і являє собою складну систему безлічі соціальних процесів, які відбуваються одночасно, взаємно зумовлюються і постійно взаємодіють. Діста­вати статистичні показники, що характеризують одночасно всі грані соціального життя суспільства в цілому, доволі складно і не завжди вдається. Тому соціальна статистика у своїх досліджен­нях широко застосовує прийом виокремлення із загальної систе­ми окремих напрямків соціального розвитку суспільства. До та­ких найбільш значущих напрямків досліджень у соціальній ста­тистиці належать:

а) соціальна структура населення та її динаміка;

б) умови та рівень життя населення і окремих соціальних груп;

в) здоров'я і безпека населення;

г) освіта і культура населення;

д) політичне і громадське життя суспільства;

є) суспільна думка про різні аспекти соціального життя і т. ін.

Результати статистичних досліджень за цими та іншими напрям­ками із застосуванням спеціальних методів побудови інтегрованих показників дозволяють діставати узагальнену інформацію про соці­альне життя, тенденції та закономірності розвитку суспільства.

Соціальна статистика поєднує в собі дві сфери, які нерозривно пов'язані між собою: сферу науки та сферу практичної діяль­ності. Як сфера науки соціальна статистика розробляє методоло­гію збору, обробки та аналізу кількісної і якісної інформації про соціальні явища й процеси в суспільстві. Як сфера практичної діяльності вона виконує збір і аналіз статистичної інформації, що характеризує ті чи інші соціальні процеси та соціальне життя су­спільства в цілому, маючи на меті оцінити реальний стан суспі­льства на певних етапах його розвитку, забезпечити розробку й проведення обгрунтованої соціальної політики.

14

1.2. ОБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

Об'єктом соціальної статистики є соціальна реальність, тобто соціальне життя суспільства в усіх його проявах. Склад­ність і багатогранність соціального життя суспільства зумовлю­ються різноманітністю об'єктів, які беруть у ньому участь.

Об'єкти соціальної статистики можна поділити на два типи¹.

Перший тип об'єктів — споживачі матеріальних благ, усіх видів послуг, духовних цінностей і інформації.

Розрізняють індивідуальні та групові об'єкти першого типу.

Індивідуальні об'єкти — це окремі люди (індивіди). Як ін­дивідуальні об'єкти розглядають також усе населення (як су­купність індивідів), а також окремі його однорідні категорії (діти, молодь, жінки, пенсіонери, безробітні і т. ін.).

Колективні об'єкти — це групи осіб, котрі одночасно беруть участь у якомусь соціальному процесі. До таких об'єктів нале­жать сім'я, домогосподарство, трудовий колектив, житлово-будівельний кооператив, партія, громадська організація тощо.

Другий тип об'єктів становлять окремі особи, організації та інші структури, що утворюють соціальну сферу суспільст­ва і надають населенню матеріальні блага й різноманітні по­слуги, а також організують соціальні процеси в суспільстві.

Соціальна сфера — це сукупність галузей економіки, які тією чи іншою мірою задіяні у процесі задоволення потреб людей, а їх працівники одержують відповідні доходи з коштів, виді­лених суспільством на ці потреби.

Діяльність об'єктів другого типу визначає умови життя лю­дей, обсяг і якість наданих суспільству благ і послуг.

Об'єкти соціальної статистики мають істотні відмінності від об'єктів інших галузей статистики. Перша особливість — це множинність і розмаїття об'єктів досліджень. Друга особли­вість об'єктів соціальної статистики — швидке змінювання в часі.

Наприклад, в економічній статистиці об'єктами є виробничі одиниці, які розташовані на певній території і змінюються рідко та повільно. У соціальній статистиці, навпаки, об'єкти першого типу (споживачі) вельми мобільні й безперервно змінювані. При­родний і механічний рух населення, його соціальна й територі­альна мобільність, економічна активність зумовлюють невпинне змінювання складу та структури населення як у цілому по країні,

Див.: Социальная статистика: Учебник / Под ред. чл.-кор. РАН И. И. Елисеевой. — М.: Финансьі и статистика, 1997. — С. 18—20.

15

так і в регіонах чи окремих соціальних групах. Кожна людина і сім'я доволі часто змінюють свої демографічні та соціально-економічні характеристики. Це створює певні труднощі в органі­зації статистичного спостереження за об'єктами соціальної ста­тистики і змінами в соціальному житті суспільства. Лише перепи­си населення, здійснювані приблизно раз на 10 років, дають змо­гу діставати порівняно повні відомості про населення, але й ці відомості не можуть повною мірою забезпечити потреби соціаль­ної статистики в інформації про об'єкти її дослідження. Тому в соціальній статистиці для відшукання оперативної інформації з багатьох питань соціального життя широко вдаються до різного роду вибіркових обстежень. Найціннішими з них є обстеження умов життя домашніх господарств та економічної активності на­селення. У матеріалах таких вибіркових обстежень міститься док­ладна характеристика об'єктів обстежуваної сукупності, їх дифе­ренціація за складом, умовами життя, зайнятістю та рівнем спо­живання.

1.3. ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

Соціальна статистика покликана допомогти суспільст­ву поглибити й конкретизувати знання про його соціальний лад і соціальні процеси, що відбуваються у ньому, а також виробити соціальну політику, яка полегшувала б життя населенню і допо­магала йому вирішувати конкретні соціальні проблеми, які існу­ють на даному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства. Наявність тих чи інших соціальних проблем на різних етапах розвитку суспільства залежить від цілого ряду чинників. Основні з них такі:

• обсяг наявних ресурсів у суспільстві, які можуть бути спря­ мовані на задоволення потреб населення;

• ступінь розвитку різних видів потреб, рівень усвідомленості їх населенням і збалансованість потреб та можливостей їх задо­ волення;

• національні та культурні традиції, ступінь гуманізації відно­ син у суспільстві;

• ступінь диференціації умов і рівня життя різних груп і кате­ горій населення країни;

• інтенсивність соціальної та територіальної мобільності на­ селення і швидкість зміни умов життя, які визначають можли­ вість адаптації населення до нових умов;

16

• способи вирішення соціальних проблем, що існують у сус­ пільстві, і співвідношення об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на ступінь задоволеності людей умовами свого життя;

• наявність країн з іншим рівнем життя та соціального розвитку. Історичний досвід показує, що в різних країнах умови, які

призводять до соціальних проблем, дуже різноманітні і зміню­ються з розвитком суспільства. Тому, аналізуючи соціальні про­блеми, потрібно враховувати конкретні історичні умови, в яких перебуває суспільство в даний момент часу. Неможливо прави­льно оцінювати й інтерпретувати статистичні показники рівня та умов життя населення, не враховуючи зазначених чинників.

Усе розмаїття завдань, що їх вирішує соціальна статистика, можна звести до двох комплексних завдань:

1. спостереження за соціальними процесами, які відбуваються в суспільстві, з метою відшукання кількісних характеристик со­ ціального життя, поглиблення знань про розвиток суспільства та створення необхідної бази даних для розробки соціальної політики;

2. моделювання соціальних процесів, оцінювання можливого їх розвитку в перспективі та аналіз впливу на ці процеси соціаль­ ної політики, яка реалізується в суспільстві; таке моделювання має на меті своєчасно підготувати об'єктивну інформацію для прийняття рішень щодо .внесення до соціальної політики необ­ хідних коректив.

Із цих комплексних завдань випливають докладніші завдання соціальної статистики, які можна поділити на завдання практич­ного і методологічного характеру.

До практичних завдань соціальної статистики належать:

17

• систематичне спостереження за об'єктами соціальної стати­ стики й відшукання їх статистичних характеристик;

• вивчення умов, рівня та способу життя населення на даний момент часу й у динаміці;

• аналіз змінюваних потреб населення у благах і послугах, їх доступності та ступеня задоволення для різних соціальних груп; оцінювання відповідності рівнів фактичного споживання норма­ тивним значенням;

• спостереження за станом соціальної сфери та виявлення найважливіших тенденцій і закономірностей розвитку соціальної інфраструктури суспільства;

• вивчення процесів взаємодії особистості та соціальних груп із соціальною сферою; оцінка всіх засобів задоволення всіляких потреб на даному рівні розвитку суспільства;

21-344

J

• дослідження чинників, що впливають на соціальні процеси; оцінювання їх співвідношення та ролі у зміні соціального життя суспільства;

• прогнозування найімовірнішого перебігу соціальних проце­ сів на перспективу; аналіз і оцінювання можливих наслідків змін соціальної політики та перетворень соціальної сфери для різних соціальних груп населення.

Завдання методологічного плану в соціальній статистиці пов'я­зані зі складностями вивчення соціального життя суспільства та переходом вітчизняної статистики на міжнародні статистичні стан­дарти. До цих завдань належать такі:

• створення й удосконалення системи соціальної статистики, заснованої на єдиних методологічних підходах до вивчення соці­ ального життя суспільства як цілісної складної системи, усі еле­ менти якої перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Необхідно перебороти автономність окремих напрямків соціаль­ ної статистики, що дозволить усунути непорівнянність багатьох статистичних показників;

• удосконалення методичних прийомів статистичного спосте­ реження, збору й аналізу інформації про соціальні процеси; роз­ робка і впровадження у практику нових статистичних показників, які давали б змогу не лише характеризувати сутність окремих соціальних явищ і процесів, а й оцінювати їх вплив на кінцеві ці­ лі розвитку людського суспільства;

• розширення та поглиблення досліджень соціального життя для більш повного й усебічного виявлення причин соціальних про­ цесів. Нині соціальна статистика досліджує переважно явища та процеси на макрорівні, де, як правило, має справу вже з кінцеви­ ми результатами цих процесів. Підсилення соціального розшару­ вання суспільства зумовлює необхідність статистичного аналізу рівня життя різних соціальних груп населення; удосконалення методології організації та проведення вибіркових обстежень як основного джерела статистичної інформації в соціальній статис­ тиці. Це одна з головних умов побудови повноцінної системи соці­ альної статистики, що підвищують її достовірність і об'єктивність;

• удосконалення статистичних методів обробки та аналізу су­ спільної думки. Актуальність цього завдання визначається тим, що суспільна думка є одним із чинників, що істотно впливають на перебіг соціальних процесів у суспільстві;

• побудова й аналіз моделей соціально-економічних процесів для виявлення та вимірювання взаємодії елементів суспільної си­ стеми. Це необхідно для оцінювання припустимих коливань рів-

18

ня життя населення в даних конкретних умовах, з метою попере­дити соціальну напруженість або надмірне навантаження на на­явні в суспільстві ресурси.

Контрольні запитання

1. Сутність предмета соціальної статистики.

2. Що являють собою об'єкти соціальної статистики і як вони класифікуються? їх відмінності від об'єктів еконо­ мічної статистики.

3. Завдання соціальної статистики в умовах її реформування.

2*1-344

РОЗДІЛ 2

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ, СОЦІАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ, КЛАСИФІКАЦІЇ ТА УГРУПОВАННЯ

2.1. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

ПРО СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Інформація про об'єкти соціальної статистики, соціа­льні явища та процеси в суспільстві збирається із застосуванням різних видів статистичного спостереження: систематичного облі­ку, переписів, регулярних і одноразових вибіркових обстежень, опитувань населення.

Інформація, що її дістають у результаті організації систематич­ного обліку, надходить до органів статистики від установ, підпри­ємств і організацій усіх форм власності у вигляді документів ста­тистичної звітності. У цих документах міститься інформація, що характеризує основні моменти соціального життя суспільства, умови і рівень життя населення, стан і діяльність організацій соціа­льної сфери. Наприклад, в Україні у формах державної статистичної звітності в 2000 році містилося 106 645 соціальних показників, що становило понад половину всіх наявних показників у цих формах.

Основними джерелами інформації про об'єкти соціальної статистики, що охоплюють усю генеральну сукупність, є переписи. Під час переписів населення дістають, як правило, ін­формацію не лише про об'єкти соціальної статистики, а й таку, що характеризує окремі моменти умов і рівня життя населення.

Перепис населення є видом суцільного спостереження, що дає величезний обсяг інформації про соціально-демографічні процеси в суспільстві: про чисельність населення, його демо­графічні характеристики, національний і соціальний склад, рідну мову, зайнятість і види занять, джерела засобів існу­вання, освіту, стан здоров'я, житлові умови та інші характе­ристики. Результати переписів розробляються по країні в ціло­му, за регіонами, стосовно міського і сільського населення. Про­ведення переписів населення вимагає значних витрат, тому вони відбуваються, здебільшого, не частіш як один раз на 10 років. У пе­ріоди між переписами інформації про населення коригують орга­ни статистики на підставі поточного обліку демографічних подій (народження, смерть, укладання і розірвання шлюбу, зміна місця проживання).

20

Інформація, що її збирають під час переписів, з певних причин (значні інтервали між переписами й обмежений перелік питань, які включаються до програм їх проведення), не може повною мі­рою задовольнити всі потреби в інформації про соціальне життя. Соціальні процеси вельми динамічні, відбуваються безупинно, постійно змінюючи життя суспільства. Для спостереження за ци­ми змінами та відшукання більш оперативної і різнобічної інфор­мації, ніж та, що її дають переписи населення, статистичними органами впроваджені і широко використовуються різного роду вибіркові обстеження, які здійснюються одноразово або пері­одично. Для проведення вибіркових обстежень формуються пред­ставницькі вибіркові сукупності населення або домашніх госпо­дарств. Як приклад розглянемо основні принципи й етапи фор­мування вибірок, що розроблені Державним комітетом статисти­ки України спільно зі спеціалістами НДІ статистики' і викорис­товуються під час вибіркових обстежень умов життя домашніх господарств та економічної активності населення України.

Для формування вибірки була застосована одна з моделей по­будови багатовимірних вибірок — процедура багатоступінчасто­го розшарованого відбору з ймовірністю, пропорційною розміру (чисельності населення).

Основними особливостями нової вибірки є такі:

• вибірка формується за територіальним принципом, на відмі­ ну від старої вибірки, яка формувалася за галузевим принципом;

• вибірка є імовірнісною, усі домогосподарства генеральної сукупності мають однакову ймовірність потрапити до вибірки;

• домогосподарства в межах територіальних одиниць, що по­ трапили до вибірки, відбираються за допомогою випадкового від­ бору за списками домогосподарств.

Алгоритм відбору домогосподарств складається з п'яти основ­них кроків:

1. вилучення територій, які не можуть бути обстежені;

2. розшарування (стратифікація) територіальних одиниць ге­ неральної сукупності;

3. відбір одиниць першого ступеня (міст і сільських районів);

4. відбір одиниць другого ступеня (первинних територіальних одиниць вибірки: у міській місцевості — виборчих дільниць, у сільській місцевості — сільських Рад);

5) відбір одиниць третього ступеня (домогосподарств). Загальну схему формування вибіркової сукупності домогос­ подарств зображено на рис. 2.1.

'Див.: Економічна активність населення України у 1999 році: Стат. збірник. — К.:Держкомстат України, 2000.

21

I-J

			!Г	Формування інформаційної бази по регіонах для відбору території					1
				^ " "			^
Ступінь І		Міські населені пункти				1	Сільські території 1
Відбір	r^_J—І ' П_ _._ __ 1
територій		Визначення саморепрезен-тативних міст			Упорядкування міст та селищ міського типу за чисельністю населення		Упорядкування сільських районів за принципом «географічного» серпантину
					Відбір міст та СМТ		Відбір сільських районів
		Визначення кількості ПТОВ					Визначення кількості ПТОВ
Ступінь II Відбір ПТОВ		Формування ПТОВ на базі виборчих дільниць та їх упорядкування					Формування ПТОВ на базі сільських Рад та їх упорядкування
		_zzzzzziizzizzzi_					ZZZZIZZZZZIZZIZZZZZZZZZZIZI
	Відбір ПТОВ І						Відбір ПТОВ
Ступінь III Відбір домашніх господарств		Перевірка повноти списків виборців та складання списків домогосподарств					Уточнення даних книг сільськогосі обліку та складання списку домог		юдарського і зсподарств 1
		Відбір домогосподарств					Відбір домогосподарств |

Рис. 2.1. Загальна схема формування вибіркової сукупності домогосподарств

р я о х х g Й S

я а>-

со х Р

?« °

X -з О\

•< х

2 X о —(2

ж ^ З о а н

— х fa 2. ■= З'

н

Р О

2 v;

те о_

р —: X О

1

«й ^й X "^

І g те «*> " | р З

Хс

fa X із

те а о-ті ю a

S ох2=

о w те

-і а "о

, о р о

w £ 2

2 о

03

о

X із

о S S

2.^5 о

Я О г ^<

їй Ті р *<

Я X

З' о 5 о

н

О" SO 03

fa о

р

&н fa о 5 х ■п те ь Q —: о

х 9 X

СО О

теі о р

■р О У

_ІЦ

о

-fa s fa a °

Ifr

v<> X Ч

^ XT! 03 p

о Ті

■а те

fa

03 О

U

А X

н ^х о <т>

SO і і

те S _.

5 fa

о

со

о

2 о

о о

X

о р

t3

о

CO

р

Р "О

111

а х

0 £ —і те

v; х

X so

03 О"

1 І

CO О

І р

° £

О Р

^{fa^}

р 2 ■а о

X X

І р

x; »

о x

p

fa .

н

v о

t

СГ

о

so

Ті X: О О X те И.

бо 2. О

II

з I^і: З

х х те те

ххх ся

— х

^ст 2

!■!.!

р те

^ те

х

п З те ^

із О

й З

р Ц

О "-^ —. р >3

ч 5³ с Й S х

о х о *° ^{х s}

_{k 11-І і f}

Н — so X

-^ о о х 2-

X

X Х_ __

ОА X О О.

н ^ о чз

^ X X

_і

І

тз х

О fn

о" „—

1 о" о

_{н 1}

Н so

те

о о

^Е -а -, те S. 2 о о

£ со

І

О

О

s

w

5 м ?

S. 5'

Р -:

р х

а й о » а ° ж

G. Р 2 О "О

Ь Сг

о

Сґ

S.o і

*< = S

те w

о

ГЧ*і ^*

~, те

о g х о

о я 2 "О

те р

о х

О

_II

03 W S fD

і ^- sa Р 5

§ S о g х

5 s^s a -а о- чз " х х >р 2 р? Р ИЙ. о g _оОо^

_ШІІ

^ р -І S g

CO O1 X _. Р О

те -^-fa те -

с н о - г^

~ н X х Ц

р х х 2.s

Н Н SO Ja X

If-

о -

pel

^

х о х-^- -^: х^: р 5_ • _а а.

те п

03

те -

X т

tr (

ТЗ 2

X ї

"О _ із -п іі.

? те Т 2: »

те

о тз

Р43

w із а Р tr Р

пах g о 2

Якщо кількість домогосподарств у конкретній територіальній одиниці більша за встановлений поріг або дорівнює йому, то во­на неодмінно потрапляє у вибірку як саморепрезентативна тери­торіальна одиниця. Якщо кількість домогосподарств у територіа­льній одиниці менша від порогу саморепрезентативності, то ця територіальна одиниця може ввійти у вибірку з імовірністю, про­порційною до її розміру (чисельності населення). В Україні під час формування вибірки для обстеження умов життя домогоспо­дарств граничне значення визначене в 118,1 тис. осіб. Це означає, що міста з чисельністю населення, не меншою за граничне зна­чення, неодмінно включаються до територіальної вибірки.

Усі інші територіальні одиниці, чисельність населення в яких не досягає встановленого порога, належать до несаморепрезента-тивних і беруть участь у відборі на умовах об'єднання їх у групи з чисельністю населення, яка дорівнює порогу саморепрезентатив­ності. Відбір несаморепрезентативних одиниць здійснюється окре­мо за кожним шаром генеральної сукупності.

Механізм відбору територіальних несаморепрезентативних оди­ниць у міській і сільській місцевості однаковий. Реалізується він у міській і сільській місцевості окремо в такий спосіб:

• укладається ранжований у порядку зменшення чисельності населення перелік несаморепрезентативних територіальних оди­ ниць у межах кожної області (окремо за несаморепрезентативни- ми міськими населеними пунктами і за сільськими районами);

• визначається кількість міст (сільських районів), яку необхід­ но відібрати в кожній області, розподілом загальної чисельності домогосподарств відповідної групи за порогом саморепрезента­ тивності;

• визначається крок відбору, який дорівнює результату розпо­ ділу загальної чисельності населення відповідної групи на кіль­ кість міст (сільських районів), які мають бути відібрані в даній

області;

• здійснюється відбір першої одиниці територіальної вибірки, тобто першого міста або сільського району в кожній області. Для цього використовується генератор випадкових чисел.

Знайдене за допомогою генератора випадкове число в межах від 0 до 1 множиться на крок відбору. Порівнюючи здобуте зна­чення з кумулятивними чисельностями населення в переліку міст (сільських районів), знаходять першу одиницю територіальної вибірки; далі відшукують решту одиниць територіальної вибірки. Для цього до значення, здобутого в результаті множення кроку відбору на випадкове число, послідовно додається розмір кроку

24

відбору і сума порівнюється з кумулятивною чисельністю насе­лення в переліку територіальних одиниць.

Оскільки щорічно відбувається ротація домашніх господарств, відібраних для обстеження, мінімальний розмір територіальної одиниці відбору має містити таку кількість домогосподарств, що забезпечувала б повне завантаження інтерв'юера протягом усьо­го терміну експлуатації вибірки. Якщо визначений термін екс­плуатації вибірки становить t років, а навантаження інтерв'юера становить т домогосподарств, то розмір несаморепрезентативної одиниці и, має бути не меншим за п, = mt домогосподарств. У разі, коли відібрані територіальні одиниці вибірки мають чисельність населення, меншу за n_tm_f {m_f— середній розмір домогосподарс-

тва), то навантаження на інтерв'юера пропорційно зменшується.

Метою четвертого кроку є формування та відбір первинних територіальних одиниць вибірки (ПТОВ), зі складу яких на останньому етапі будуть відібрані конкретні домогосподарства.

Основою для формування первинних територіальних одиниць вибірки в міській місцевості є виборчі дільниці, у сільській міс­цевості — сільські Ради. Формуючи ПТОВ, об'єднують певну кількість виборчих дільниць (у містах) або сільських Радах (у сіль­ській місцевості) із таким розрахунком, щоб чисельність вибор­ців або домашніх господарств не перевищувала граничної кіль­кості. В Україні граничні кількості такі: 1100 виборців і 750 до­могосподарств. Об'єднання відбувається за принципом найближ­чого розміщення на території.

Під час формування ПТОВ слід ураховувати деякі особли­вості:

• якщо до складу міськради входять інші міські населені пун­ кти і чисельність виборців у них більша за граничну кількість, то в кожному з таких пунктів формується власна ПТОВ;

♦ якщо до складу міськради входять сільські населені пункти і кількість домогосподарств у них більша за граничне число домо­ господарств, то в кожному з таких населених пунктів формується ПТОВ, а якщо така кількість менша за граничну кількість, то за­ значені села об'єднуються з виборчими дільницями міста і вклю­ чаються до єдиної ПТОВ;

* якщо кількість домашніх господарств сільради перевищує гра­ ничну, то на її території створюються дві або більше ПТОВ, із точним позначенням меж кожної з них;

• якщо остання сільрада в області має кількість домогосподар­ ств, меншу за граничну кількість, то вона приєднується до най­ ближчої за розміщенням ПТОВ.

25

Після формування ПТОВ із їх загальної кількості відбирають потрібну кількість ПТОВ, з яких далі відбиратимуться домашні господарства. Принцип відбору необхідної кількості ПТОВ прак­тично аналогічний принципу відбору міст і сільських районів, за винятком способу впорядкування, яке і в міський і в сільській місцевості здійснюється за принципом географічної близькості або «географічного серпантину», а не за зменшенням чисельності населення, як це робилося в першому випадку. Крок відбору ви­значається так: для міських ПТОВ — як відношення загальної чисельності виборців у відібраних містах і СМТ даної області до числа ПТОВ, які потрібно відібрати; для сільської місцевості — як відношення загальної кількості домогосподарств до числа ПТОВ, що їх необхідно відібрати.

Використання різних принципів упорядкування дозволяє вклю­чити до вибірки домогосподарства з різних за розмірами населе­них пунктів і тим самим врахувати при обстеженні особливості досліджуваних явищ в одиницях різного розміру. Проте впоряд­кування за принципом географічної близькості задовольняє ви­могу рівномірного з географічного погляду зору розміщення за територією одиниць вибірки, що забезпечує зменшення витрат, коли потрібно обстежувати кілька територіальних одиниць одно­му інтерв'юеру.

Завершальним кроком є відбір домогосподарств, які братимуть участь в обстеженні. Відбір домогосподарств за кожною первин­ною територіальною одиницею вибірки, яка потрапила до оста-ньої, здійснюється за повним списком домогосподарств із вико­ристанням методів систематичного відбору.

Процедура формування вибіркової сукупності домашніх госпо­дарств складається з трьох етапів: 1) упорядкування списків адрес до­могосподарств у кожній ПТОВ, яка потрапила до вибірки; 2) обчис­лення кроку відбору і номера першого домогосподарства; 3) від­бір домогосподарств за списками адрес і кроком відбору.

Упорядкування списків адрес домогосподарств здійснюється так: у міській місцевості — за даними виборчих комісій; житло­во-експлуатаційних контор; квартирних відділів підприємств, організацій і установ; управлінь кооперативів і домовласників; у сільській місцевості — на підставі господарського обліку, доку­менти якого зберігаються у відповідних сільрадах.

Для визначення кроку відбору домашніх господарств застосо­вують формулу:

де Рз — імовірність потрапити у вибірку для кожного домогос­подарства в конкретній ПТОВ;

k_s — коефіцієнт врахування змін кількості домогосподарств у конкретній ПТОВ через ротацію протягом терміну експлуатації вибірки.

Під час проведення першого відбору k_s = 1. Надалі значення k_s визначається за формулою:

де M_s — число домогосподарств у конкретній ПТОВ на початок обстеження;

М/^т — кількість домогосподарств, що вже зайняті в поточ­ному обстеженні і не можуть бути включені в обстеження наступ­ного року;

М/"" — кількість домогосподарств, які раніше вже брали участь в обстеженні, але після певної часової перерви вони знову можуть бути включені до обстеження.

Конкретне значення ймовірності (Рз) потрапити у вибірку для кожного домогосподарства визначається, з такого співвідношення:

де Р]— ймовірність потрапити до вибірки для конкретного міста (селища міського типу) або сільського району;

Р₂ — ймовірність потрапити до вибірки для конкретної ПТОВ;

кгг — очікуваний коефіцієнт відповідей під час обстеження;

/ — частка домогосподарств, відібраних у вибірку, у складі генеральної сукупності.

Звідси Р_х = /:(/> Р₂ к_п), а отже, h = (k, к„ Р_х Д):/.

Оскільки значення Р\,Ргта/протягом всього терміну дії вибі­рки залишаються незмінними, формулу для розрахунку кроку ви­бірки можна спростити, ввівши до неї замість зазначених параме­трів константу t-{P_x P₂)'f. Тоді h = k_s k_n t.

Для визначення конкретних значень Р\ і Р₂ застосовується та­ка методична схема.

® Для великих (саморепрезентативних) містР] завжди дорівнює 1;

• Для малих міст (несаморепрезентативних) і сільських райо­нів значення Р] обчислюється за формулою:

26

де а — кількість відібраних малих міст у регіоні; М_а — чисель-

27

ність населення міста, для якого розраховується значення ймові­рності потрапити у вибірку; £М, — загальна чисельність насе­лення в малих містах у /-му регіоні. Значення Р\ беруть однако­вим для всіх ПТОВ даної території.

• Аналогічна формула застосовується для розрахунку Рг> із ті­ єю лише різницею, що в цьому разі а, М_а і £М_; позначають відповідно кількість ПТОВ, відібраних у конкретному місті або сільському районі; чисельність виборців (для міст) або домогос- подарств (для сільської місцевості) у ПТОВ, для якої розрахову­ ється ймовірність, і загальна кількість виборців у місті або домо- господарств у сільському районі.

• У разі, якщо під час обчислення Р\ або Рг для деякої терито­ ріальної одиниці вибірки їх значення більше за одиницю, то зна­ чення ймовірності для цієї одиниці береться таким, що дорівнює 1, а значення а і £М, для розрахунку Р\ або Рг територіальних одиниць, які залишилися, зменшують, відповідно на число таких одиниць (з імовірністю, що дорівнює 1) і на чисельність населен­ ня, виборців або домогосподарств у них.

Значення очікуваного коефіцієнта відповідей к_п визначається для кожного конкретного обстеження і типу населеного пункту (великі міста, малі міста і села) на підставі даних попередніх об­стежень або експертних оцінок.

Номер першого відібраного домогосподарства визначається множенням значення кроку відбору на випадкове число, яке діс­тають за допомогою генератора випадкових чисел.

Переписи населення, вибіркові обстеження і статистична звіт­ність дають основний масив інформації про соціальні процеси в суспільстві. Проте під час вивчення соціального життя суспі­льства часто постає потреба використовувати спеціально орга­нізовані види статистичного спостереження — соціологічні дос­лідження як особливу форму одержання соціальної інформації. До цих видів статистичного спостереження вдаються тоді, ко­ли потрібно дістати інформацію про ті сторони соціальних процесів у суспільстві, які недостатньо або взагалі не характе­ризуються статистичною інформацією, яку дістають зі статис­тичної звітності і за допомогою інших видів спостережень. Наприклад, кількісні і якісні характеристики ставлення насе­лення до реформ, здійснюваних у країні, і до соціальної полі­тики держави, ступеня його довіри різним гілкам влади, полі­тичним партіям і їх лідерам, а також оцінки населенням умов, рівня і якості свого життя та інших соціальних процесів можна

28

дістати лише з використанням спеціальних методів збору ін­формації та її опрацювання.

Такого роду інформацію можна відшукати за допомогою спе­ціальних вибіркових обстежень. При цьому не можна обмежить­ся єдиною на всі випадки системою збору даних. З деяких питань проводяться великі комплексні обстеження (наприклад, референ­дум), які коштують доволі дорого, а тому реалізуються досить рідко. З окремих питань потрібна експрес-інформація, яка забез­печує знання поточного стану суспільної думки з актуальних на даний період часу запитань. У такому разі обстеження проводять­ся періодично, за стислою програмою з метою швидко дістати зведені результати та висновки.

Основним методом отримання соціологічної інформації є опи­тування. Розрізняють такі види опитувань:

а) за ступенем охоплення генеральної сукупності — суцільне і вибіркове опитування;

б) за типом респондента — індивідуальне, групове, експертне, масове опитування;

в) за засобами спілкування між респондентом і дослідником — інтерв'ю, анкетне, поштове, телефонне опитування;

г) за типом суспільної думки — політичне, економічне, соціа­ льне, маркетингове, культурологічне, релігійне опитування;

д) за ступенем формалізації — вільне опитування і формалі­ зоване;

є) за змістом інформації — про факти і події, про поведінку людей, про внутрішній світ людей.

В результаті проведення опитувань дістають три види інфор­мації: масову, компетентну й експертну.

Масова інформація, або суспільна думка, репрезентує думки та оцінки людей різних соціально-демографічних груп і регіонів.

Компетентна інформація — це думки й оцінки фахівців з тих питань і проблем, які вони досліджують професійно і про які мо­жуть судити завдяки своїм глибоким знанням і досвіду роботи.

Експертна інформація — це вид компетентної інформації, здобутої від незалежних спеціалістів, тобто не зацікавлених в то­му чи іншому перекручуванні справжнього стану справ.

Інформація, що збирається в результаті опитувань суспільної думки, найчастіше є якісною і потребує застосування особливих методів оброблення та аналізу.

Необхідність постійного спостереження за швидкоплинними процесами в соціальній сфері зумовила впровадження у практику спеціальної форми — моніторингу соціальних процесів.

29

Моніторинг — це система поточного спостереження, оціню­вання, аналізу та прогнозування основних процесів у суспільстві з метою оперативної діагностики стану цих процесів і їх розвитку в динаміці.

У Програмі реформування державної статистики України до 2002 року визначені такі основні напрямки проведення моніто­рингу соціально-економічної сфери: екологічний стан навколиш­нього природного середовища, рівень життя населення, соціаль­но-трудові відносини, соціально-економічне становище сільських населених пунктів, ділова активність підприємств.

Основна мета моніторингу полягає не стільки у знаходженні характеристик досліджуваного процесу, скільки у виявленні на під­ставі отриманих оперативних даних негативних тенденцій його розвитку і чинників, що зумовлюють ці негативні тенденції. Ре­зультати моніторингів, крім того, дозволяють оцінювати ефекти­вність здійснюваної соціальної політики і сприяють прийняттю обґрунтованих рішень щодо управління соціальними процесами.

2.2. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ У СОЦІАЛЬНІЙ СТАТИСТИЦІ

Статистичні показники в соціальній статистиці відігра­ють найважливішу роль у пізнанні й оцінюванні розвитку соці­альних процесів у суспільстві.

Соціальні показники — це статистичні показники, що грун­туються на спостереженнях і мають, як правило, кількісний характер; вони передають певну інформацію про досліджувані сторони громадського життя або зміни, що відбуваються в ній.

Соціальний показник є вельми змістовним і широко застосо­вуваним поняттям. Воно наповнюється конкретним змістом під час вивчення процесів і явищ громадського життя, їх властивос­тей і форм виявлення.

Соціальні показники безпосередньо відбивають кількісні сто­рони соціальних процесів, що тісно пов'язані з їх якісним станом. Отже, соціальні показники — це кількісно-якісні поняття. На­приклад, показник сукупних грошових доходів домашнього гос­подарства характеризує не лише їх розмір, але і якісну сторону рівня життя, дозволяє віднести це домогосподарство до розряду бідних, середнього добробуту або багатих.

Соціальна статистика вивчає соціальні процеси в умовах кон­кретного місця і часу їх виявлення. Тому кожний соціальний по­казник крім кількісно-якісної містить і просторово-часову визна-

30

ченість. Наприклад, у І кварталі 2000 року у великих містах України частка населення віком 22 роки і старшого з повною ви­щою освітою становила 23,4 %'. Тут якісною визначеністю соці­ального процесу — освіти населення — є населення віком 22 ро­ки і старше з повною вищою освітою; кількісна визначеність -23,4 %; просторова визначеність — великі міста України; часова визначеність — І квартал 2000 року.

Соціальне життя суспільства характеризується розмаїттям про­цесів і явищ, в яких беруть участь різні об'єкти. Ці процеси та об'єкти мають різні ознаки, властивості та якості, а тому для їх характеристики доводиться залучати численні конкретні соціаль­ні показники.

Соціальні показники, що характеризують певні процеси та яви­ща громадського життя, можуть стосуватися однієї людини, певної групі людей або суспільства в цілому. Відповідно до цього розріз­няють показники індивідуальні та зведені (групові та загальні).

Показники, що характеризують соціальне життя суспільства на частині території країни, називаються регіональними, або те­риторіальними, по країні в цілому — сукупними. Регіональні і зведені соціальні показники визначаються в результаті обробки (узагальнення) великих обсягів інформації про конкретний про­цес або явище, яку дістають у результаті статистичного спосте­реження. Ці показники дозволяють виявляти закономірності та тенденції, що притаманні соціальним процесам.

У кожному розділі соціальної статистики використовуються свої показники, які характеризують соціальні процеси, що їх до­сліджує цей розділ, наприклад рівень життя населення. Проте знаходження численних розрізнених показників ще не вирішує завдання комплексного вивчення соціального життя суспільства. Оскільки соціальні процеси в суспільстві взаємозалежні, більш того — значною мірою зумовлені станом економіки і системою розподілу матеріальних благ і послуг, цілісна картина соціально­го життя може бути відтворена лише за умови, що й соціальні показники відбивають ці зв'язки, тобто утворюють цілісну, взає­мозалежну й логічну систему показників.

Ця система складається з окремих підсистем показників, які характеризують різні сторони соціального життя суспільства, на­приклад економічну активність і зайнятість населення, освіту і розподіл доходів, споживання матеріальних благ і послуг, проце-

¹ Див.: Основні соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2000 році.: Стат. бюлетень / Держкомстат України."— К., 2000. — С. 42.

си здобуття освіти та охорони здоров'я, політичну і громадянську активність населення і т. ін. Наполегливо ведуться роботи з ме­тою побудувати інтегральні показники, що дозволяли б діставати узагальнену характеристику соціального життя суспільства і да­вали змогу порівнювати соціальний розвиток різноманітних країн і регіонів між собою. Прикладом побудови такого показника є «ін­декс людського розвитку», застосовуваний у світі для порівняння рівня життя в різних країнах.

Управлінням соціальної статистики Держкомстату України для визначення рейтингу регіонів за рівнем життя населення за інтег­ральній показник беруть «загальний композиційний індекс»¹.

Розробка соціальних показників є доволі складним і відпові­дальним процесом, який передбачає збір вихідних статистичних даних із багатьох джерел їх надходження, обробку цих даних і подання їх у вигляді, зручному для використання.

Під час розробки та використання соціальних показників завжди слід пам'ятати про те, що статистична інформація за певних умов може приховувати в собі небезпеку, оскільки її можна використову­вати як для правильного, так і для викривленого відбиття реальної дійсності. Лише ті показники, які знайдено в результаті методоло­гічно обґрунтованих досліджень, можуть нести в собі об'єктивну інформацію і використовуватися для характеристики соціального життя суспільства. При цьому вони повинні мати такі властивості:

• достовірність — будуватися на підставі критеріїв, які під­ даються чіткому визначенню і можуть реально виконувати свою функцію вимірювання намічених параметрів і об'єктивно відби­ вати соціальну реальність;

• надійність — забезпечувати знаходження реальних харак­ теристик соціальних процесів і задовольняти потреби різних ко­ ристувачів;

• послідовність вимірів у реальному масштабі часу — бути придатними для виявлення закономірностей і тенденцій розвитку соціальних процесів, а також для оцінювання реалізації програм соціальної політики та рівня соціального розвитку суспільства;

• здатність до дезагрегації — давати змогу відшукувати ін­ формацію про соціальне життя не лише всього суспільства в ці­ лому, а й окремих соціальних груп та індивідів;

• політичну і соціальну актуальність — розширювати уявлення про проблеми, які існують у суспільстві і на вирішення котрих

Див.: Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник / Держкомстат України. —К., 2000.

32

необхідно прямо або посередньо впливати за допомогою полі­тичних заходів;

* незалежність — бути вільними від впливу на них будь-яких інтересів, здатних привести до перекручування справжнього ста­ну справ.

Для знаходження соціальних показників у соціальній статис­тиці застосовують усі відомі статистичні методи збору, групу­вання й обробки статистичної інформації. Найширше застосову­ються типологічні групування, методи аналізу структур, фактор­ний аналіз, індексний метод, методи вимірювання та оцінювання зв'язків між соціальними явищами та методи дослідження дина­міки соціальних процесів. Особливості застосування конкретних статистичних методів під час вивчення соціального життя суспі­льства розглядаються в наступних розділах підручника.

Соціальні показники використовуються з різною метою. Вони дають можливість конкретними кількісними значеннями схарак­теризувати досліджуваний стан соціального життя суспільства і зміни, що відбуваються в ньому. Такі показники допомагають зрозуміти, чому спостерігається саме такий стан соціального життя або чому в ньому відбулися певні зміни. І, нарешті, вони використовуються для оцінювання результатів та ефективності здійснюваної в суспільстві соціальної політики.

Соціальні показники та інша аналітична інформація, що сто­сується суспільства, застосовуються під час вирішення будь-якого соціально-економічного або політичного питання. З ураху­ванням даних соціальної статистики приймаються рішення з ва­жливих питань економіки та державної політики. Це пояснюється тим, що із соціальними процесами стикаються і взаємодіють всі інші процеси, що відбуваються у суспільстві. Ці зв'язки різні за змістом, інтенсивністю, сталістю, засобами реалізації тощо. Звід­си випливає: соціальна статистика має забезпечувати суспільство достовірною, об'єктивною, точною і своєчасною інформацією про соціальні процеси.

Матеріали соціальної статистики застосовуються на різних рів­нях: по країні в цілому, за адміністративно-територіальними утво­реннями (регіонами, областями, районами), окремими населени­ми пунктами, галузями соціальної сфери, господарськими об'єд­наннями та окремими підприємствами. На різних рівнях управ­ління висуваються різні вимоги до соціальної інформації. З пере­ходом до більш значних територіальних одиниць ускладнюється коло завдань із прогнозування соціальних процесів та розробки довгострокових комплексних програм розвитку, вивчення меха-

33

і 1-344

_І

ня різних завдань. Наприклад, у разі побудови класифікації щодо населення за фасети можна брати стать, національність, рідну мову, громадянство, сімейний стан і т. ін. Місткість таких класи­фікацій визначається кількістю фасетів та кількістю значень ознак у кожному фасеті.

Завдяки розробленню та застосуванню стандартних класифі­кацій забезпечуються адекватний опис економіки й соціальної сфери, а також інформаційна сумісність статистичних даних на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Застосо­вуючи класифікації, статистичну інформацію у процесі її збору й обробки упорядковують й уніфікують за певними напрямками згідно з межами класифікаційних угруповань.

Нині існує понад 60 міжнародних статистичних класифікацій (див. дод.1).

Методологічні принципи міжнародних стандартних класифі­кацій беруть за основу, розробляючи аналогічні національні кла­сифікації з урахуванням відповідних особливостей економічного та соціального розвитку.

Структури конкретних класифікацій розглядаються в окремих розділах підручника на прикладах їх використання для аналізу соціального життя суспільства. Зазначені класифікації дають змогу діставати не лише загальні показники соціального життя, а й док­ладніші його характеристики, які відшукують спираючись на структурні, динамічні та структурно-динамічні угруповання, утво­рені за однією або кількома класифікаційними ознаками. Класи­фікаційні ознаки та їх градації, що застосовуються під час опра­цювання матеріалів вибіркових обстежень, наведені в дод. 2.

Контрольні запитання

1. Головні джерела статистичної інформації про соціальніпроцеси в суспільстві.

2. Якісні характеристики соціальних показників.

3. З якою метою розробляють статистичні класифікації, та за якими принципами їх застосовують, вивчаючи соціальне

життя?

ОБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКИ

РОЗДІЛ З

НАСЕЛЕННЯ ЯК ОБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

3.1. СОЦІАЛЬНА СТАТИСТИКА І НАСЕЛЕННЯ

Населення в цілому, його різні соціально-демографічні групи та окремі особи є неодмінними учасниками будь-якого со­ціального процесу. Тому статистичні характеристики соціальних процесів і явищ були б неповними без урахування чисельності та структури тих груп населення, які беруть у них участь. Виробити ефективну соціальну політику без глибоких знань про її об'єкт, тобто про населення, також неможливо.

Інформація про населення потрібна для вивчення будь-якої соціальної проблеми або будь-якого соціального аспекту життя суспільства. Не можна ефективно здійснювати соціальний захист населення, не маючи конкретної інформації про чисельність і склад тих його прошарків, які потребують цього захисту (пенсіо­нери, безробітні, багатодітні сім'ї, інваліди та ін.). Неможливо дістати об'єктивні характеристики споживання матеріальних благ і послуг без врахування обсягу і структури потреб у різних груп населення, а також чисельності цих груп. Інформація про чисельність дітей дошкільного та шкільного віку дає змогу більш об'єктивно визначати темпи розвитку системи освіти. Знати чи­сельність працездатного населення необхідно для оцінювання його економічної активності та зайнятості.

З огляду на сказане соціальна статистика, вивчаючи соціальні процеси та явища, неодмінно спирається на інформацію про гру­пування населення за демографічними, соціальними, професій­ними, етнічними й територіальними ознаками. Для соціальної статистики велике значення мають угруповання населення за статтю, віком, національністю, рідною та розмовною мовою, сі­мейним станом, складом сім'ї, освітою, професією, заняттям, при-

37

належністю до галузі економіки, рівнем доходів і споживання і т. ін. Для вирішення багатьох соціальних завдань доводиться поділяти населення на міських і сільських жителів, жителів великих міст. Кожне з цих угруповань може використовуватися окремо для харак­теристики населення як об'єкта соціальних процесів, а також у різ­них комбінаціях з угрупованнями, утвореними за іншими ознаками. Одиницями спостереження під час вивчення населення є людина, сім 'я, домашнє господарство і населений пункт. Ос­новним джерелом даних про населення є його переписи, що проводяться, як правило, один раз на 10 років.

Матеріали останнього (1989) перепису населення, дали відпо­віді на запитання про стать, вік, постійне місце проживання, сімейний стан, національність, мову, освіту, тип навчального закладу, види занять, джерела доходу, кількість народжених у період між переписами дітей, житлові умови населення.

У періоди між переписами можуть здійснюватися вибіркові соціально-демографічні обстеження населення, так називані мік-ропереписи. їх програмою може передбачатися ширше коло важ­ливих для дослідження соціальних процесів запитань: стать; дата народження і число років, що виповнилися; приналежність до національності, народності або етнічної групі; мова, котрою пе­реважно користуються вдома, у навчальному закладі, на роботі; освіта; джерело засобів існування; загальна сума доходу, вклю­чаючи всі надходження за місяць, що передує обстеженню; ос­новне місце роботи; становище в занятті (робота за наймом, ро­бота не за наймом, член домашнього господарства, що безопла­тно працює, роботодавець із залученням найманих робітників, безробітний, служитель культу, військовослужбовець); тип і при­належність житлового приміщення, його розміри і число кімнат.

Найважливіші характеристики населення щорічно обчислю­ються на підставі матеріалів перепису та поточного обліку при­родного і механічного руху населення. Статистика природного руху населення базується на реєстрації актів громадянського ста­ну в загсах. Форми запису про народження, смерть, шлюб і роз­лучення містять доволі широке коло показників, що дають змогу утворювати багато різних їх угруповань з метою поглибленого аналізу демографічної ситуації у країні. Повнота врахування ме­ханічного руху населення залежить від реєстрації населення, що прибуло та вибуло в конкретній місцевості. Джерелами інформа­ції про механічний рух населення в міжпереписні періоди є дані паспортних столів, органів внутрішніх справ, сільської адмініст­рації про реєстрацію (прописку) громадян.

38

Деякі відомості про населення можна почерпнути з окремих видів статистичної звітності. Це, здебільшого, дані про чисель­ність окремих категорій населення: осіб, зайнятих у різних галу­зях економіки; пенсіонерів і інвалідів; учнів у навчальних закла­дах усіх типів; дітей у дошкільних установах; відвідувачів музеїв і т. ін. Недолік цих відомостей полягає в тому, що вони не відби­вають структури розглядуваних груп населення.

У матеріалах переписів, що публікуються, є інформація про населення по країні в цілому та за окремими її регіонами, про мі­ське і сільське населення. Матеріали переписів населення і роз­рахункові дані на початок кожного року в періоди між переписа­ми є інформаційною базою, яка містить відомості про генеральну сукупність населення певної території. Дані цієї інформаційної бази є основою для проведення дослідження будь-якої соціальної проблеми і використовуються для проектування вибіркових су­купностей, оцінювання репрезентативності результатів обсте­жень і поширення даних, здобутих у результаті вибіркових об­стежень, на генеральну сукупність.

Соціальна статистика у своїх дослідженнях стикається з двома масивами інформації. З одного боку це інформація про чисель­ність і склад населення, з іншого — про виробництво і спожи­вання різних матеріальних благ і послуг. Ці масиви інформації є цілком автономними, що породжує певні проблеми в дослідженні соціальних процесів. Річ у тому, що інформація про виробництво і споживання матеріальних благ і послуг подається, як правило, у вигляді загальних підсумків, через що лишається невідомою по­ведінка тих чи інших груп населення як споживачів. З'ясувати це можна лише спеціальними вибірковими обстеженнями та різного роду моніторинговими дослідженнями, під час яких вдається уз­годжувати інформацію про споживання та про особистісні харак­теристики населення.

Прикладом такого підходу до узгодження різнорідних масивів інформації є регулярні вибіркові обстеження умов життя домаш­ніх господарств. Матеріали цих обстежень дають змогу вивчати питання споживання товарів і послуг, як у цілому по всій су­купності населення, так і за різними соціально-демографічни­ми групами. За потребою здійснюються одноразові обстеження з інших актуальних проблем соціального розвитку суспільства. Проте яких би питань не торкалися такі обстеження, для їх ор­ганізації, проведення та використання результатів потрібні ві­домості про чисельність і структуру населення конкретних те­риторій.

39

різниця між кількістю прибулих на дану територію і кількістю вибулих за її межі протягом того самого періоду часу:

Лот = Я - В,

де П і В — чисельність відповідно прибулого та вибулого насе­лення.

Якщо сальдо міграції на певній території додатне (кількість

прибулих перевищує кількість вибулих), то на цій території від­бувається механічний приріст населення; якщо спостерігається протилежна картина, говорять про механічний відплив населення. Залежно від завдань, які доводиться вирішувати під час ви­вчення соціальних процесів, розглядають показники постійного

і наявного населення.

Постійне населення складається з усіх осіб, які постійно ме­шкають у момент перепису на певній території, у тому числі й тимчасово відсутніх. До наявного населення відносять усіх осіб, які перебувають у момент перепису на розглядуваній території,

зокрема й тимчасово.

Наприклад, аналізуючи забезпеченість населення певної тери­торії житлом, беруть до уваги лише постійне населення, а оці­нюючи можливості транспорту, торговельної мережі, готельного комплексу тощо, ураховують усе наявне населення. Такі дані особ­ливо важливі, коли йдеться про населені пункти зі значною кіль­кістю тимчасових мешканців (курортна місцевість, селища з вах­товим методом роботи й т. ін.).

3.3. СОЩАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ

Соціальна статистика, вивчаючи соціальні явища і про­цеси, використовує дані не лише про загальну чисельність насе­лення, а й про його склад. Досліджувати соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві, а також виробляти й здійснювати ефективну соціальну політику, спрямовану на стимулювання де­мографічного розвитку й забезпечення належного рівня життя всього населення, неможливо без знання потреб, економічної, сус­пільно-політичної активності та інших характеристик, притаман­них різноманітним соціально-демографічним групам населення, тобто без знання, насамперед, соціальної структури суспільства.

Соціальна структура суспільства — це стійкий зв'язок еле­ментів у соціальній системі, який означає об'єктивний поділ сус-

42

пільства на окремі прошарки (класи, верстви та групи) і зумов­лює різний стан людей щодо одне одного за численними критері­ями. Соціальна структура суспільства є частиною соціальної сис­теми й поєднує в собі:

а) соціальний склад — набір елементів певної структури, до яких належать різноманітні за типом соціальні прошарків та групи;

б) соціальні зв'язки — набір зв'язків між елементами структу­ ри, які різняться як за сферою поширення їх дії, так і за їх зна­ ченням у характеристиці соціальної структури суспільства на пе­ вному ступені його функціонування та розвитку.

Існують дві концепції соціальної будови суспільства: маркси­стська теорія класів і концепція соціальної стратифікації.

Згідно з першою теорією в основу покладено поділ суспільст­ва на класи — великі групи людей, які різняться за їх місцем в певній системі суспільного виробництва, причетністю до засобів виробництва, роллю у громадській організації праці, а отже, за способом одержання та розмірами тієї частки суспільного багат­ства, яку вони мають у своєму розпорядженні. За цією теорією засоби виробництва, поділ праці та відносини власності є го­ловними критеріями соціального розшарування й нерівності населення.

У сучасних умовах розвитку суспільства, коли широкі маси населення стають власниками (акціонерами), а основні власники (держателі контрольних пакетів акцій) відходять від безпосеред­нього управління виробництвом за рахунок залучення до керу­вання найманих менеджерів, відносини власності стають розми­тими, втрачаючи свою колишню важливість і визначеність. Кла­сова модель спрощує реальну дійсність і не відбиває з достат­ньою повнотою багатовимірну картину суспільного ладу. Тому в міжнародній практиці замість теорії класів широко використову­ється концепція соціальної стратифікації.

Концепція соціальної стратифікації розглядає соціальну струк­туру суспільства як багатовимірну систему, в якій поряд із класа­ми, що породжуються відносинами власності, важливе місце на­лежить статусу і владі.

Соціальний статус — це становище людини, що його вона посідає в суспільстві відповідно до віку, статі, походження, осві­ти, професії, сімейного стану тощо. Розрізняють природжені ста­туси (стать, національність, соціальне походження) і досягнуті статуси (освіта, професія, кваліфікація, соціальний стан і т. д.).

Згідно з концепцією соціальної стратифікації вивчення соціа­льної структури суспільства грунтується на багатовимірному ієрар-

43

хічному підході до поділу населення за різними групами, верст­вами та класами за такими критеріями, як позиція у сфері зайня­тості, рівень доходу й освіти, позиція у владній структурі та пре­стиж. Під соціальною стратифікацією розуміємо розміщення людей (верств, груп, класів) у їх статусній ієрархії згори донизу за чотирма основними критеріями соціальної нерівності: неодна­кові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії.

Моделей класової структури суспільства, побудованих за кон­цепцією соціальної стратифікації, існує багато, проте найбільшо­го поширення на Заході набула модель американського соціолога У. Уотсона. За цією моделлю у країнах із розвиненою ринковою економікою суспільство поділяється на 6 класів:

• вищий-вищий клас становлять представники впливових і багатих династій, котрі володіють вельми значними ресурсами влади, багатства і престижу в масштабах держави. їхнє станови­ ще настільки міцне, що практично не залежить від будь-яких со­ ціально-економічних змін у суспільстві;

• нижчий-вищий клас — банкіри, визначні політики, власни­ ки великих фірм, які досягли найвищих статусів у ході конкурен­ тної боротьби завдяки непересічним особистим рисам. Представ­ ники цього класу залежні від політичної та економічної ситуації в суспільстві;

• вищий-середній клас — процвітаючі бізнесмени, наймані ке­ рівниками фірм, знамениті юристи, лікарі, наукова еліта, видатні діячі культури та спортсмени. Представники цього класу не пре­ тендують на вплив у масштабах держави, проте у вузьких галузях діяльності їхнє становище достатньо міцне й стійке. Про них го­ ворять зазвичай як про багатство нації;

• нижчий-середній клас — наймані робітники: інженери, се­ редні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підроз­ ділів на підприємствах, висококваліфіковані робітники і т. д. Ни­ ні цей клас у розвинених країнах є найчисленнішим. Основна ме­ та його представників — підвищити свій статус в рамках свого класу, досягти успіху та зробити кар'єру. Для них дуже важли­ вим чинником є економічна, соціальна та політична стабільність у суспільстві;

• вищий-нижчий клас — наймані робітники, які створюють додаткову вартість у суспільстві. Залежачи від вищих класів щодо здобуття засобів для існування, цей клас безперервно бореться за поліпшення умов життя;

• нижчий-нижчий клас — злиденні, безробітні, бездомні й інші представники маргінальних груп населення.

44

З огляду на те, що сучасне українське суспільство перебуває в перехідній стадії, модель У. Уотсона в чистому вигляді до нього не застосована, але багато її елементів можна використати для вивчення соціальних класів в Україні.

Досліджуючи склад і характеристики населення, будують струк­турні, типологічні та аналітичні угруповання за різними ознаками — соціальними статусами, до яких належать, насамперед, демогра­фічні, етнічні, родинні, економічні, професійні, територіально-по­селенські, політичні, релігійні та інші.

Залежно від цілей і завдань дослідження розглядають різні со­ціальні структури населення: соціально-класову, професійну, сі­мейну (структура домогосподарств), за статусом зайнятості, за джерелами засобів існування та за рівнем доходу (споживання). Соціальні структури вивчаються на різних рівнях:

• соціально-груповий рівень — у рамках усього суспільства, а також окремих великих його складових (територіальних, адмініс­ тративних, соціальних);

• соціально-корпоративний рівень — у секторах економіки, об'єднаннях, підприємствах, суспільних та політичних організа­ ціях і т.ін.;

• соціально-особистісний рівень — стосовно окремої люди­ ни, сім'ї і домогосподарства.

Соціальні структури вивчаються як щодо всього населення, так і за статтю, віком, національністю, рівнем освіти місцевістю (міською чи сільською), за різними регіонами та територіями.

Найважливішими демографічними характеристиками населен­ня є його віковий і статевий склад. Ці показники не лише відби­вають процеси відтворення населення в минулих періодах, а й становлять основу для оцінювання перспектив його подальшого відтворення.

Групуючи населення за віком, найчастіше беруть одно-, п'яти-та десятирічні вікові інтервали. У соціальній статистиці широко застосовують також збільшені вікові угруповання населення:

а) за віком демографічних поколінь — діти (0—14 років), батьки (15—49 років) і прабатьки (50 і більше років);

б) за віком працездатності — населення у віці, меншому за працездатний (0—15 років), працездатному (чоловіки — 16—59, жінки — 16—54 років) і більшому за працездатний (чоловіки— 60 років і більше, жінки — 55 років і більше).

Перше угруповання дозволяє оцінити тип вікової структури на­селення: прогресивний (діти — 40 %, батьки — 50 %, прабатьки — 10%), стаціонарний (відповідно, 27, 50 і 23 %) і регресивний тип

45

;

(20, 50 і 30 %). Скажімо, на початок 1998 року вікова структура населення України була типово регресивною: діти становили 19,2 %, батьки — 50,3 % і прабатьки — 30,5 %, що свідчить про старіння населення і скорочення можливостей з його відтворення.

Угруповання населення за віком працездатності дозволяють діставати складніші узагальнюючі показники, які характеризують його віковий склад — так звані коефіцієнти демографічного на­вантаження населення працездатного віку. Розрізняють три такі коефіцієнти: коефіцієнт навантаоїсення дітьми, коефіці­єнт навантаження населенням у віці, що перевищує праце­здатний, і сумарний коефіцієнт демографічного навантажен­ня. Обчислюють зазначені коефіцієнти як відношення відповід­ної кількості непрацездатних осіб до 1000 працездатних, скільки непрацездатного населення припадає на 1000 працездатних осіб.

Віковий склад населення характеризується такими узагаль­нюючими показниками, як середній, модальний і медіанний вік усього населення або окремих його категорій. Ці показники об­числюють на підставі інтервальних рядів розподілу населення за віком, застосовуючи відповідні формули, де за варіанти взято се­редини інтервалів, а за ваги — чисельність або частки кожної віко­вої групи.

Найважливіші угруповання населення за віком будують, роз­глядаючи як усе населення, так і окремо чоловіків і жінок. Крім абсолютних даних застосовують відносні показники у вигляді часток або відсотків різних статевих і вікових груп у загальній чисельності населення, а також показники, що характеризують спів­відношення між різними групами населення. Наприклад, 1970 року у складі населення України було 45 % чоловіків і 55 % жінок, тобто на кожну 1000 чоловіків припадало 1211 жінок. За ста­ном на початок 1999 року це співвідношення дещо поліпшилося: відповідні частки становили: 47 і 53 % (на 1000 чоловіків —

1150 жінок).

Поряд із групуванням за статтю і віком застосовують поділ населення на міське і сільське. Це пояснюється тим, що міське і сільське населення має різні умови та спосіб життя, різні джерела формування доходів. Окрім того соціальна інфраструктури в мі­ській і сільській місцевості розвинена вельми не однаково.

Важливим для вивчення процесів національного відродження є групування населення за національним складом і рідною мо­вою. Джерелами цієї інформації є переписи населення, за допо­могою яких визначають чисельність населення кожної націона­льності в цілому і за типами населених пунктів; чисельність осіб,

46

які вважають рідною мовою державну або мову своєї національ­ності; чисельність громадян України та осіб без громадянства. Крім абсолютних значень показників переписи дозволяють об­числювати відповідні частки в загальній чисельності населен­ня, а також співвідношення між чисельністю українців і осіб інших національностей, темпи зміни чисельності і частки осіб різної національності й осіб, які вважають рідною мовою укра­їнську.

Згідно з концепцією соціальної стратифікації однією з ознак приналежності до того чи іншого класу є рівень освіти. Тому під час вивчення соціальної структури широко застосовують групу­вання населення за рівнем освіти. Виконуючи поділ усього насе­лення за рівнем освіти, обчислюють також показники, які харак­теризують число осіб із даним рівнем освіти на 1000 осіб насе­лення в певному віці (10 або 15 років і більше) або на 1000 осіб зайнятого населення і т. ін. У періоди між переписами поділ на­селення за рівнем освіти коригують на підставі даних про приро­дний рух населення і про чисельність випускників навчальних закладів різних типів, які беруть з відповідних звітів.

Структура населення за джерелами засобів існування в пере­писах 1970, 1979 і 1989 років визначалася за такими категоріями: 1) зайняте населення, крім зайнятого в особистому підсобному господарстві; 2) зайняте населення в особистому підсобному гос­подарстві; 3) особи, які одержують стипендії; 4) пенсіонери та інші особи, які перебувають на державному забезпеченні; 5) утри­манці окремих осіб; 6) особи, котрі мають інше джерело засобів існування.

Нині, із переходом на міжнародні статистичні стандарти, на­селення за джерелами засобів існування поділяють на розглянуті далі групи. їх становлять особи:

• які працюють за наймом — на підприємствах, в організаці­ ях, установах, селянських (фермерських) господарствах, з обслу­ говування домогосподарства, в окремих громадян;

• робота не за наймом — на власному підприємстві, у власно­ му селянському (фермерському) господарстві, на індивідуальній основі, на сімейному підприємстві, в особистому підсобному го­ сподарстві;

• одержують дохід від власності;

• одержують державне забезпечення: стипендії, пенсії, допо­ могу (крім допомоги з безробіття), допомогу з безробіття і т. ін.;

• перебувають на утриманні інших людей;

• мають інші джерела засобів існування.

47

Для вивчення рівня життя населення, його соціальної та еко­номічної диференціації в соціальній статистиці використовують­ся й інші групування населення: за статусом в зайнятості, за ви­дами економічної діяльності, за становищем в занятті, за рівнем доходів або споживчих витрат і т. ін.

3.4. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ І ЗМІНИ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ

Склад населення, а отже, і його структура під впливом демографічних і соціально-економічних чинників постійно змі­нюється. Відбувається це насамперед тому, що будь-які характе­ристики кожної людини мають різний ступінь сталості. Усі соці­ально-демографічні показники особистості за ступенем їх сталос­ті класифікують так:

• стабільні характеристики — стать, час і місце народження, соціальне походження, національність;

• змінні характеристики — місце проживання, родинний стан, освіта, професія, рід занять та інші соціально-економічні харак­ теристики, особливо на ранніх етапах життєвого циклу особисто­ сті, а також у передпенсійний період;

• абсолютно змінна характеристика — вік, який, починаючи від народження і до смерті людини безперервно змінюється.

Зміна статусів кожної особистості спричинюється до зміни всієї соціально-демографічної структури населення. Залежно від можливих змін складу населення у статистиці застосовують різні способи моделювання типових структур населення, досліджуючи вплив тих чи інших чинників на їх зміни і прогнозуючи склад населення на перспективу. Вихідним моментом вивчення змін складу населення є виявлення чинників, які найістотніше впли­вають на ці зміни, і поділ цих чинників на демографічні, соціаль­ні, економічні, політичні, етнічні і т. ін.

Оцінювання впливу окремих чинників на зміну складу насе­лення — завдання доволі складне в методичному розумінні. Труд­нощі зумовлюються цілим комплексом причин і, насамперед, нез'ясованістю механізмів впливу кожного чинника та відсутніс­тю показників, які дозволяли б вимірювати вплив соціальних, економічних і політичних чинників на зміну складу населення.

За відсутності інформації про вплив різних чинників на склад населення офіційна статистика не в змозі надати повну поточну інформацію для прогнозування очікуваних змін складу населен-

48

ня, через що ускладнюється вироблення ефективної демографіч­ної та соціально-економічної політики, спрямованої на поліп­шення умов та підняття рівня життя населення, нормалізацію со­ціальних процесів у суспільстві. Здобути таку інформацію можна за допомогою спеціальних цільових досліджень у ході одноразо­вих вибіркових обстежень.

S,,-S

JO

Для оцінювання загальної зміни складу населення беруть аб­солютні показники збільшення чи зменшення чисельності со­ціальних груп за досліджуваний період, а також відносні показ­ники динаміки цих змін. Інтенсивність збільшення (зменшення) чисельності соціальної групи можна оцінити за допомогою кое­фіцієнта змін:

■100%,

де 5/і і 5}о — чисельність населення ву'-й соціальній групі відпові­дно на початок і кінець досліджуваного періоду.

Цей коефіцієнт може набувати як більших (у разі зростання чисельності соціальної групи), так і менших (у разі спадання чи­сельності) від нуля значень. Якщо коефіцієнт змін за абсолют­ною величиною перевищує 10 %, вважається, що чисельність розглядуваної соціальної групи змінилася істотно.

Оцінюючи інтенсивність зміни всієї соціальної структури на­селення, застосовують показники динаміки структури — ліній­ний ]j або середньоквадратичний a_d коефіцієнт структурних зрушень:

1 я

_J0

S

_J0

- d

= ~S d_n - d

де dju djo — питома вагау-ї групи у структурі населення відповід­но у звітному та базисному періоді; т — кількість груп.

Коли коефіцієнт структурних зрушень перевищує 3 %, можна говорити про істотну зміну структури населення.

Зміна соціально-економічних статусів тягне за собою не лише зміни складу населення, а й зміни соціального стану окремих осіб, тобто зумовлює соціальну мобільність населення.

Соціальна мобільність — це зміна особою або групою осіб соціального статусу, а відповідно і місця, займаного в соціальній структурі суспільства.

Розрізняють такі види соціальної мобільності: усередині по­коління і між поколіннями. Соціальна мобільність усередині по-

49

41-344

коління — це зміна статусу осіб протягом їхнього життя. Мобі­льність між поколіннями — зміна статусів дітей щодо статусів їхніх батьків. Соціальна мобільність може мати різні напрямки: горизонтальний (соціальне переміщення), угору соціальними сходами (соціальний підйом) і вниз (соціальне переміщення вниз або деградація).

Кількісна оцінка ступеня соціальної мобільності, особливо між поколіннями, є характеристикою відкритості класів і со­ціальних груп суспільства. Якщо мобільність велика, це озна­чає, що члени суспільства незалежно від соціального походження мають реальну можливість завдяки власним зусиллям підвищити свій соціальний стан при народженні. Навпаки, мала мобільність між поколіннями свідчить про глибинну нерівність у суспільстві, через яку і шанси окремої особи посісти високе становище в сус­пільній ієрархії залежать не стільки від неї самої, скільки від її «стартового положення».

Статистичні характеристики соціальної мобільності можна ді­стати лише на підставі спеціальних вибіркових обстежень насе­лення, під час яких фіксуються соціальні статуси вибіркової су­купності населення: для мобільності всередині поколінь на поча­ток і кінець досліджуваного періоду, для мобільності між поко­ліннями — статуси дітей і статуси батьків. Статуси батьків фік­суються для віку, в якому перебувають їхні діти на момент об­стеження.

Здобута в результаті обстеження інформація застосовується для розрахунку показників соціальної мобільності, до яких належать:

• питома вага (частка) осіб, котрі змінили свій соціальний ста­ тус, в ідентичних прошарках населення за станом на дві дати (початок і кінець досліджуваного періоду) у розбитті за віковими групами на початок періоду, статтю, освітою, а також за міськи­ ми і сільськими районами;

• середня кількість змін статусу на душу населення за той са­ мий період;

• частка синів або дочок, які належать не до тієї соціальної групи (класу), в якій перебували їхні батьки або матері в тому самому віці, у розбитті за віковими групами синів або дочок, мі­ ськими і сільськими районами, соціальними групами (класами);

• процентне відношення кількості синів або дочок у віці 25 років і старших, котрі мають закінчену освіту, до відповідної кількості батьків або матерів.

Класи в цьому дослідженні визначаються за статусом у занятті. Розглядають вісім таких класів.

50

Клас І — професіонали найвищого рівня кваліфікації, зайняті у сфері керування та влади; керівники, адміністратори й мене­джери великих промислових підприємств; великі власники.

Клас II— професіонали нижчого рівня кваліфікації, зайняті у сфері керування та влади; адміністратори й менеджери невеликих промислових підприємств; керівники середнього рівня, які вико­нують управлінські функції стосовно зайнятих не фізичною пра­цею найманих працівників.

Клас III— працівники не фізичної праці, представники серед­ньої ланки адміністративних органів, сфери торгівлі, обслугову­вання, комерції (технічний персонал державних установ і місце­вих органів влади, секретарі, касири, контролери, оператори ЕОМ та ін.).

Клас IV — дрібні приватні власники, а також особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; фермери.

Клас V — технічний персонал без вищої або середньої профе­сійної освіти, а також керівники нижчої ланки, котрі здійснюють управлінську діяльність щодо зайнятих фізичною працею найма­них робітників — бригадирів, виконробів, майстрів та ін.

Клас VI— кваліфіковані працівники фізичної праці у промис­ловості, будівництві, на транспорті.

Клас VII — малокваліфіковані і некваліфіковані працівники фізичної праці у промисловості.

Клас VIII — малокваліфіковані і некваліфіковані працівники фізичної праці в сільському господарстві.

Населення України характеризується інтенсивною класовою мобільністю між поколіннями (табл. 3.1)¹.

Дані, наведені в табл. 3.1, показують, що від 65 (класи І і II) до 98 % (клас IV) дітей змінили класову позицію, на якій перебува­ли їхні батьки, причому перемістилися діти, здебільшого, до кла­сів, суміжних із класами їхніх батьків, тобто на «короткі дистан­ції». Наприклад, серед дітей — вихідців із класу VIII, лише бли­зько 17 % характеризуються висхідною мобільністю — перемі­щенням до класів І і II, близько 21 % спинили свій рух у класах III—V, а понад 42 % перемістилися до двох суміжних класів ква­ліфікованої і некваліфікованої праці — VI і VII. Майже аналогіч­на картина спостерігається й щодо інших класів, із тієї лише різ­ницею, що в них соціальній мобільності був притаманний як вис­хідний, так і низхідний напрям.

¹ Подвижность структури. Современньїе процессьі социальной мобильности / С. А. Ма-кеев, И. М. Прибуткова, Е. В. Симончук и др. — К.: Ин-т социологии НАН Украиньї, 1999. — С. 84.

51

44-344

J

Таблиця 3.1

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ МІЖ ПОКОЛІННЯМИ В УКРАЇНІ

Клас батька	Частка, % респондентів, які належать класу
	І	II	111	IV	V	VI	VII	VIII	Усього, осіб	Частка, %, у вибірці
І	35,0	25,1	10,2	2,7	4,2	11,4	9,0	2,4	334	11,2
II	21,7	35,4	13,7	3,1	5,6	7,4	10,6	2,5	161	5,4
III	10,1	26,1	14,3	1,7	4,2	10,9	24,4	8,3	119	4,0
IV	13,0	12,0	7,6	2,2	12,0	12,0	23,8	17,4	92	3,1
V	22,0	15,3	14,8	1,8	10,3	14,8	15,2	5,8	223	7,5
VI	11,4	16,2	13,7	1,4	8,8	20,9	23,6	4,0	569	19,1
VII	11,7	15,6	14,3	2,6	7,9	17,4	25,7	4,8	622	20,9
VIII	6,3	10,9	12,1	2,1	7,1	17,2	24,8	19,5	860	28,8
Усього, осіб	417	500	384	64	222	482	639	272	2980
Частка, %, у вибірці	2,0	15,0	12,9	2,2	7,1	16,7	22,6	11,5	100,0	100,0

Закінчення табл. 3.2

Клас батька	Вік респондента, років	Частка, %, респондентів, які належать класу
		І —II	III —V	VI — VII	VIII
НІ —V	Понад 60	26,4	19,8	34,9	18,9
	45—59	40,0	16,4	38,2	5,4
	30—44	34,0	31,3	27,8	6,9
	18—29	38,9	25,0	31,9	4,2
VI —VII	Понад 60	25,1	26,8	38,7	9,4
	45—59	31,4	18,9	47,1	2,6
	30-44	29,9	26,2	41,3	2,6
	18—29	23,2	24,0	48,5	4,3
VIII	Понад 60	16,1	15,4	40,7	27,8
	45—59	18,6	24,7	37,7	19,0
	30—44	16,7	21,0	49,0	13,3
	18—29	17,1	31,7	37,8	13,4

Таблиця 3.3

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОСВІТНЬОЇ МОБІЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Процес досягнення особою різних соціальних статусів пов'я­заний з її віком та рівнем освіти, тому крім загальної характерис­тики соціальної мобільності, розглядають тенденції останньої за віковими та освітніми ознаками населення. Приклади таких угру­повань наведені в табл. 3.2 і 3.3.

Таблиця 3.2

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ МІЖ ПОКОЛІННЯМИ В УКРАЇНІ В РОЗРІЗІ ВІКОВИХ КОГОРТ

Клас батька	Вік респондента, років	Частка, %, респондентів, які належать класу
		1 — П	III —V	VI —VII	VIII
І —II	Понад 60	52,5	16,4	22,9	8,2
	45—59	70,0	10,9	15,5	3,6
	30—44	61,7	21,1	16,2	1,0
	18—29	48,0	22,4	29,6	0,0

52

Освіта батька	Частка, %, респондентів, які мають освіту
	неповну середню	середню	професійно-технічну	середню спеціальну	вищу	Усього, осіб	Частка, % у вибірці
Неповна середня	28,1	25,6	9,2	21,9	15,2	1688	. 52,4
Середня	8,3	30,1	11,6	26,3	23,7	575	17,9
Професійно-технічна	11,3	17,9	23,8	29,8	17,2	168	5,2
Середня спеціальна	6,5	19,8	7,5	26,9	39,3	308	9,6
Вища	6,9	10,2	4,2	18,2	60,5	479	14,9
Усього, осіб	594	746	305	740	833	3218
Частка, %, у вибірці	18,4	23,2	9,5	23,0	25,9	100,0	100,0

53

Вивчаючи соціальну мобільність, досліджують не лише її ін­тенсивність і спрямованість, а й залежність від різних факторів.

Щоб виявити й оцінити зв'язки між результатами соціальної мобільності та факторами, які впливають на неї, застосовують спеціальні статистичні методи встановлення й вимірювання вза­ємозв'язків між розглядуваними ознаками. Найбільш теоретично обґрунтованим, поширеним і перспективним є конфігураційно-частотний аналіз.

Сутність цього методу полягає в дослідженні зв'язку в багатока-тегоріальних багатовимірних таблицях спряженості виділенням з вихідної багатовимірної таблиці чотириклітинкових таблиць 2x2, кількість яких дорівнює кількості ступенів свободи вихідної табли­ці, і подальшим розрахунком для них критеріїв %² («хі-квадрат»):

-1

1² =

УУ

^^ f f

о./

' 1 JiOJt

де fy — фактичні частоти розподілу; F_fJ — теоретичні частоти розподілу; f_i0 — сума частот за ознакою де; f_0J — сума частот за

змінною у; п — обсяг сукупності.

Розкладаючи вихідну таблицю на серію компонентних таб­лиць 2x2, додержують таких правил:

• кожна з клітинкових (фактичних) частот f_{j вихідної таблиці

має входити як клітинкова частота лише до однієї з компонент­них таблиць;

• кожна сумарна (маргінальна) частота /,₀ або f_Oj вихідної

таблиці має входити до однієї з компонентних таблиць як частота певного типу — клітинкова або маргінальна;

• кожна частота, що міститься в одній із компонентних таб­ лиць, але не належить вихідній таблиці (утворена з клітинкових частот вихідної таблиці), має ввійти до іншої компонентної таб­ лиці як частота іншого типу — клітинкова, якщо була маргіналь­ ною, або навпаки.

Здобуті значення критерію %²для компонентних таблиць порі­внюють з його критичними значеннями і на підставі цього порів­няння виокремлюють ті комбінації, для яких %² > х,²табл- Такі ком­бінації дають змогу оцінити істотність зв'язку між ознакою (фак­тором) і змінною (результатом соціальної мобільності): чим бі­льше значення %² компонентної таблиці, тим зв'язок істотніший. Між значенням х,² вихідної таблиці і сумою значень х компонент­них таблиць існує наближена рівність.

Для дослідження соціальної мобільності можуть застосовува­тися й інші математичні методи, зокрема імітаційне моделюван­ня, марковські моделі соціальної мобільності, метод шляхового аналізу та ін.

Сутність методу шляхового аналізу розглянемо на прикладі¹ оцінювання впливу таких факторів, як освіта батька х\, соціально-професійний статус батька xj, освіта сина хз і соціально-профе­сійний статус сина х₄ на початку трудової діяльності на соціально-професійний статус сина, х$ досягнутий ним на момент обстеження.

Аналіз залежності досягнутого соціально-професійного стату­су сина від вихідних факторів xj — Х4 грунтується на таких при­пущеннях:

• освіта сина на початку його трудової діяльності залежить від освіти і соціально-професійного статусу батька;

• початковий соціально-професійний статус сина залежить від його освіти і соціально-професійного статусу батька, але не за­ лежить безпосередньо від освіти батька;

• досягнутий сином соціально-професійний статус на момент обстеження багато в чому визначається як його характеристика­ ми на початку трудового шляху, так і соціально-професійним статусом батька.

Наведені припущення можна записати у вигляді матриці, еле­ментами якої є 0 або 1 (табл. 3.4). Стовпці такої матриці утворю­ються значеннями пояснювальних змінних, а рядки — значення­ми функцій. Тоді наявність одиниці на перетині у'-го стовпця та /-го рядка означає, що у'-та змінна належить г'-й функції; нуль означає відсутність змінної в цій функції.

Таблиця 3.4

ВИХІДНА СТРУКТУРА ЗВ'ЯЗКІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

X і
	Х\	Хі	хг	х4	Хі
Х\	1	0	0	0	0
хг	0	1	0	0	0
*з	1	1	1	0	0
х4	0	1	1	1	0
х5	0	1	1	1	1

Социальная статистика: Учебник / Под ред. чл.-кор. РАН И. И. Елисеевоії. — М.: Фи-нансьі и статистика, 1999. — С. 39.

54

55

Цю матрицю можна подати як систему структурних рівнянь, які записано далі, та орієнтований граф зв'язків (рис. 3.1), де вершини відповідають змінним, а ребра відбивають вплив однієї змінної на іншу. Кількість вхідних до кожної вершини стрілок дорівнює кіль­кості зумовлених і ендогенних (внутрішньо системних) змінних.

		/ Щ
V
І	/	V	\	щ
^ U-,	х2		Xt

Кожну змінну Хі може подати так:

*і = РіЛ + Рі2^Х2 + - + P,j-l^Xi-l + Рій",-

Підставивши цей вираз у попередню формулу, дістанемо: r₀- =-I_lx_J{p_nx₁ + р,₂х₂ +... + р_іНх,_₁ +р_ши,)= , , I.XjX_t Y^x) YXjU, . .

дек — номер змінної, кФіФ j .

Кореляція Uj з Хі, за означенням, дорівнює нулю, тому

(*)

Параметри р_щ оцінюємо за формулою:

_t Рис. 3.1. Граф зв'язків для вивчення соціальної мобільності

Головне правило побудови графа зв'язків — відсутність пе­тель (замкнених контурів), тобто таких шляхів, якими можна по­вернутися в ту саму вершину, із якої вийшов.

Система структурних рівнянь, що відповідають графу зв'язків, набуває такого вигляду:

Рш, =^-LP_l]r,_]-

7=1

Систему оцінних рівнянь, складених згідно з графом зв'язків (див. рис. 3.1), має наступний вигляд:

Р53 ІРЗІ ⁺ РП^ГП ) +

^Х3 - Рз\^Х\ ⁺ Р32^Х2

^Г35 =

Р53 + Р52^Г23

Pb4^X4

Р₅2^Х2

де p,j — шляховий коефіцієнт, яким вимірюється прямий вплив змінної Xj на змінну х,;

Uj — змінна, що не вимірюється, а відбиває вплив факторів, які не входять до моделі і не корелюють з х,-.

Щоб знайти оцінки коефіцієнтів ру , застосовують такий при­йом. Обчислюють коефіцієнти кореляції між залежною змінною та кожною змінною, яка впливає на неї:

Ця система рівнянь не містить повної декомпозиції кореляційних зв'язків змінних. Як приклад розкриття кореляцій між двома змін­ними хз (освіта сина) і Х4 (соціально-професійний статус сина) роз­глянемо вираз, утворений згідно із системою оцінних рівнянь:

гіРз2 + АЛі)= Р*3 + Ра2^Г32 +

= Аз

= Р43 +

де/?4з — причинний компонент кореляції між: освітою і соціа­льно-фаховим статусом сина;

56

57

P42P32, Р42^2\Рз\ — результат помилкової кореляції, зумовленої наявністю у змінних Хз /' х$ спільних причин X], Х2 і не аналізова­ної в рамках даної моделі кореляції між перемінними х\ іх%.

Проводячи декомпозицію всіх кореляцій, можна встановити, які з них мають причинний компонент (прямий або посередній вплив змінних Xj на змінну х,), а які не мають. Прямий вплив од­нієї змінної на іншу вимірюється шляховики коефіцієнтом p\j. У цьому разі між причинною і залежною змінними немає промі­жних ланок. Непрямий (посередній) вплив — це вплив, що ви­никає, коли враховується ефект переданая впливу змінної Xj на X) через проміжні ланки. Оцінки значень шляхових коефіцієнтів знаходять двокроковим методом найменших квадратів.

Застосовуючи шляховий аналіз можна встановити причинні залежності, які визначають соціальну мобільність, виявити роль причинних і непричинних компонентів (помилкової кореляції). Оскільки всі висновки залежать від правильності припущень про структуру зв'язків між змінними (вихідної матриці), вельми важ­ливо перевірити правильність вихідних гіпотез. З цією метою в розглянутому прикладі можна із системи оцінних рівнянь виклю­чити рівняння для Г|4 і Г\₅, а далі розв'язати здобуту лінійну стру­ктуру й відшукати всі/)/,-. Підставивши у виключені рівняння роз­рахункові значення відповідних шляхових коефіцієнтів і розв'я­завши ці рівняння, дістанемо розрахункові значення коефіцієнтів кореляції. Порівнявши їх з емпіричними значеннями ги і гіз, мо­жна дійти висновків про адекватність моделі. Значні розбіжності між розрахунковими та емпіричними значеннями коефіцієнтів кореляції свідчитимуть про те, що передбачувана вихідна при­чинна структура не відповідає емпіричним фактам.

Отже, статистичні методи дають змогу аналізувати різні види соціальної мобільності населення й виявити основні фактори, що впливають на неї, а також оцінювати їх роль.

Контрольні запитання

1. Сутність концепції соціальної стратифікації та моделісоціальної структури сучасного суспільства.

2. Угруповання населення, застосовувані в соціальній ста­ тистиці.

3. Показники змін соціальної структури.

4. Види та статистичні характеристики соціальної мобільності.

РОЗДІЛ 4

СІМ'Ї ТА ДОМОГОСПОДАРСТВА