конспект философия

2

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1: Гуманістична суть філософських проблем_____________с.4-20

1.1Поняття філософії_______________________с.4-7

1.2Предмет філософії. Основне питання філософії_____с.7-11

1.3Функції філософії______________________________с.11-13

1.4Структура філософського знання_________________с.13-16

1.5Філософія і наука______________________________с.16-20

РОЗДІЛ 2: Передфілософія. Філософія Стародавнього Сходу______с.20-27

2.1Передфілософія, парадигми філософствування____с.20-22

2.2Передфілософія Китаю________________________с.22-26

2.3Передфілософія Індії__________________________с.26-29

РОЗДІЛ 3: Філософія Античності і Середньовіччя_______________с.29-42

3.1Рання класика (7-5 ст. до н. е.)_________________с.29-32

3.2Середня класика (ІІ пол. 5 ст. до н. е.)__________с.32

3.3Висока класика (кін. 5-4 ст. до н. е.)____________с.32-36

3.4Патристика_________________________________с.36-37

3.5Схоластика_________________________________с.37-42

РОЗДІЛ 4: Філософія Вдродження та Нового часу як методологія наукового пошуку_________________________________________с.42-66

4.1Загальна інформація_________________________с.42-43

4.2Філософські ідеї Відродження_________________с.43-47

4.3Суспільно-історичні та наукові передумови формування філософії Новогу Часу__________________________с.47-48

4.4Емпіризм та Раціоналізм. Індуктивний та Дедуктивний методи пізнання_______________________________с.48-57

4.5Вчення про Субстанцію_____________________с.57-62

4.6Філософія Просвітництва (XVIII ст.)__________с.62-66

РОЗДІЛ 5: Німецька класична та європейська філософія ХІХ-ХХ ст._с.66-114

5.1Загальні основи німецької класичної філософії_с.66-68

5.2Теорія пізнання і етика Канта________________с.68-71

5.3Структура і зміст філософської системи Гегеля_с.71-76

5.4Ідеалістична філософія Фіхте та Шеллінга_____с.76-78

5.5Основіні принципи антропологічного матеріалізму Фейербаха___________________________________с.78-80

5.6Основні напрямки у філософії ХХ ст.________________с.80-114

5.6.1Позитивістський напрямок у філософії ХХ ст.__с.81-89

3

5.6.2. Антропологічний напрямок у філософії ХХ ст._с.89-114

РОЗДІЛ 6. Вітчизняна філософська думка_____________________с.115-143

6.1Загальна інформація_________________________с.115-116

6.2Язичницький дохристиянський світогляд східних слов’ян_с.116-118

6.3Християнізація Київської Русі, зміна світогляду________с.118-121

6.4Розвиток філософських ідей в Україні XV-XVIII ст._____с.121-124

6.5Філософія Києво-Могилянської академії______________с.124-126

6.6Філософія Г. С. Сковороди_________________________с.126-128

6.7Філософська думка в Україні на поч. ХІХ ст. М. В. Гоголь

та Т.Г. Шевченко____________________________________с.128-131

6.8Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства___________с.131-135

6.9Філософія кін. ХІХ-поч.ХХст. «Філософія серця»

Д. П. Юркевича_____________________________________с.135-138

6.10Світоглядні процеси в Україні ХХ ст.______________с.138-141

6.11Філософія української діаспори___________________с.141-143

РОЗДІЛ 7: Онтологія – філосфське вчення про буття. Філософське вчення про розвиток________________________________________с.143-156

7.1Онтологічні проблеми філософії_____________________с.143-151

7.1.1Що є буття? Основні сфери і протиріччя буття__с.143-146

7.1.2Особливості і форми існування обєктивної

сфери буття____________________________________с.146-147

7.1.3Рух, простір, час як основні властивості матерії_с.147-151

7.2Діалектика: зміст і форми філософського вчення

про розвіток__________________________________________с.151-156

7.2.1Поняття розвитку, прогрес та регрес____________с.151

7.2.2Принципи та антиподи діалектики_____________с.152-153

7.2.3«Великі» та «малі» закони діалектики__________с.153-156

РОЗДІЛ 8: Гносеологія – філософія пізнання. Проблеми свідомості у філософії_______________________________________________с.156-167

8.1Свідомість як філософська проблема________________с.156-161

8.2Основний зміст пізнавальної діяльності. Критерії істини_с.161-164

8.3Методи наукового пізнання_________________________с.164-165

8.3.1Загальне поняття науки________________с.164-165

8.3.2Форми та методи пізнання_____________с.165-167

РОЗДІЛ 9: Філософія науки і техніки__________________________с.167-178

9.1Філософія науки_______________________________с.167-170

9.1.1Поняття, класифікація та розвиток сучасної науки_с.167-169

4

9.1.2Етика діяльності науковця________________с.169-170

9.2Філософія техніки__________________________________с.170-178

9.2.1Історичні етапи розвитку техніки__________с.170-172

9.2.2Сучасна науково-технічна революція (НТР)___с.172-173

9.2.3Компютерна революція і її особливості_______с.173-174

9.3Інженерно-технічна діяльність________________________с.174-178

РОЗДІЛ 10: Соціальна філософія та філософія історії ___________с.178-196

10.1Суспільство як об’єкт філософського дослідження ____с.178-185

10.2Суспільство як процес . Проблема сенсу історії ______с.185-190

10.3Форми суспільної свідомості ______________________с.190-191

10.4Джерела, спрямованість та рушійні сили історії розвитку людства ___________________________________________с.191-196

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ____________________с.197-198

РОЗДІЛ 1: ГУМАНСТИЧНА СУТНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ ПРОБЛЕМ.

1.1 Поняття філософії.

Слово „філософія” грецького походження (phileo – люблю, sophia – мудрість), що безпосередньо означає любов до мудрості. Це етимологічне значення не вичерпує змісту філософії. У ній мова йдеться про здатність людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та власну сутність, піднятися до усвідомлення свого життя. Адже усвідомлення сутності світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і становить розуміння мудрості.

Термін „філософія” вперше зустрічається у видатного філософа і математика Піфагора (УІ ст. до н.е.), який вважав, що від філософії народжуються три плоди: дар добре думати, дар добре говорити, дар добре діяти. Пізніше Платон (У ст. до н.е.) надає цьому поняттю нового значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у цьому світі. Термін „філософія” він використовував як пізнання сутності. Аристотель (ІУ ст. до н.е.) вважав завданням філософії аналіз причин речей.

Філософія зародилась приблизно 2.5 тисячі років тому в Індії, Китаї, Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйнування традиційних зв’язків і шаблонів поведінки родового суспільства, а також у наслідок суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду. Світогляд є

системою принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, що визначають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей.

5

Світогляд та його структура. Суб’єктами світогляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етнонаціональні чи релігійні громади, класи, суспільства в цілому. Отже, світогляд є своєрідною інтегративною цілісністю знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву й свідомої переконаності.

У структурі світогляду виділяють такі елементи: світорозуміння – пізнавально-інтелектуальний рівень, світовідчуття – емоційно-психологічний рівень, світовідношення – наявність у світогляді спонук до активності. Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальне, ціннісне і спонукально-діяльне настановлення людської життєдіяльності.

Різновидом світорозуміння є життєво-повсякденний і теоретичний світогляд. Життєво-повсякденний світогляд включає досвід, певні навички, забобони, „пам’ять століть”. Він має стихійний несистематизований характер, недостатньо захищений від помилок, піддається впливові; емоції у ньому переважають розум. На відміну від нього, теоретичний світогляд – це більш-менш систематизований комплекс уявлень, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями, що визначають діяльність людини. Порівняно з безособистісністю знань світогляд завжди „чийсь”, він відображає позицію певного суб’єкта, його ставлення до життєвої реальності, що виявляється у діях і вчинках.

Світогляд – невід’ємний атрибут людської свідомості. Його специфікою є те, що він, по-перше, - форма суспільної самосвідомості людини і, по-друге, - спосіб духовно-практичного опанування дійсності. Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об’єктивного світу, мислення – до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, котра виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної свідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не духовно-практичним”, а теоретичним освоєнням світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає, відповідно, як система доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.

Отже, філософія дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і буття, духовного і матеріального, розробляє загальний цілісний погляд на світ, на місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до світу.

Класифікація світогляду. У цілому світогляд є загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що світогляд відсутній у новонароджених дітей та у душевнохворих. Проте саме загальнолюдський характер світогляду обумовлює його надзвичайну різноманітність, адже люди по-різному уявляють світ та себе в ньому.

Світогляд прийнято класифікувати за різними ознаками:

Залежно від носіїв виділяють індивідуальний, колективний, груповий, національний, регіональний світогляд;

6

За рівнем світовідчуття та світорозуміння світогляд може бути усвідомленим, неусвідомленим, частково усвідомленим, повсякденним, науковим, філософським;

Залежно від історичних епох він може характеризуватися як архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд радянських часів, а також світогляд періоду незалежності;

За моральними та ціннісними орієнтаціями розрізняють егоїстичний світогляд, альтруїстичний, гуманістичний, антигуманістичний, цинічний, шовіністичний та інші;

За будовою він може бути цілісний, фрагментарний, суперечливий, гармонічний, узгоджений тощо;

За ступенем адекватності сприйняття дійсності можна виділити світогляд реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності та частково адекватний.

Джерела філософії. Загальна характеристика феномену філософії багато у чому залежить від визначення та особливості джерел її походження. Відзначимо, що серед цих джерел чи не найголовнішими визнаються міфологія та релігія . Для розуміння специфіки філософського світогляду порівняємо його з цими явищами людської культури, які визначають існування й відповідних історичних типів світогляду. (Міфологія - цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення згуртовані в єдину образну картину світу, що поєднує в собі реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думку і емоції).

В міфологічному світогляді структура Космосу, сутність людини, добро і зло, прекрасне і потворне виражені в конкретних образах, які часто є метафорами або символами. (Наприклад, в слов’янській міфології це – дерево, як образ світу. Дерево поєднує три головних „поверхи” світобудови: небо, землю та пекло. Ось що про це в "Вечорах на хуторі біля Диканьки" пише М.В.Гоголь: „Є десь, в якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям в самому небі, і бог сходить по ньому на землю в ночі перед світлим святом”).

Конкретно-образне міфологічне уявлення світу було безпосередньо включено в сферу практичної життєдіяльності людини (єдність обряду і міфу в первісній культурі). Міфологія - це нероздільна єдність релігійних вірувань (тотемізму, фетишизму, анімізму, магії), початків наукових знань, моральних принципів (життя та діяльність героя в міфі були моделлю поведінки людей, моральною повинністю або забороною), форм естетичного освоєння світу (наука, героїчний епос, легенда, історичний переказ).

Пізніше, коли окремі галузі культури - мораль, релігія, мистецтво, наука - набули свого відносно самостійного існування, міф все ж залишився в духовній культурі, як специфічна мова в мистецтві, а також форма ідеології (політичний, соціальний міф).

7

Якщо міфологія - це образне знання про світ, звернене до почуттів, то філософія - це раціонально обґрунтоване знання, звернене до знання. Міфи тільки описують світ, вони не шукають причинно-наслідкових зв’язків, вони не задаються питанням: "Чому?" "Звідки?" "Як?". Модель Всесвіту в міфології статична і побудована по принципу кровно - споріднених зв’язків між богами та героями. Хто з богів створив (породив) Всесвіт? Ось центральне питання космологічного міфу. В міфології Всесвіт виникає з дії богів, що уособлюють собою ті природні явища, від яких залежала первісна людина. В філософії міфологічна картина переходить в раціональні форми. Вся антична філософія зберігала в тій чи іншій мірі міфологічну форму. Пошук адекватних (філософському змісту) форм, пошук мови філософії уявляв собою довгий процес, що розтягнувся на століття.

Філософія поступово виділяється з міфології, відбувається рух від міфу до логосу. Вплив міфологічного світогляду виявляється безпосередньо в особливостях стилю античних філософів: вони часто звертаються до образного мислення, до метафор, притч, до поезії, до діалогу. Діалоги Платона відрізняються глибоким філософським змістом, але при цьому чуттєво - образна, міфологічна форма надто ускладнює розуміння цих діалогів. У філософського змісту ще немає адекватної раціональної форми. Філософія в своїх джерелах не тільки тісно пов’язана з міфологією, а і з релігією. Релігія (від лат. religio благочестя, набожність, святиня, предмет культу) - історичний тип світогляду, в основі якого є віра в існування бога (або богів) чи „сакрального” як певних надприродних сил та їх головну роль в житті людей.

Релігія, що виникла в кам’яному віці приблизно 4050 тис. років тому, довгий період залишалась пануючим світоглядом. Пропонуючи свої варіанти відповідей на складні світоглядні питання, вона і зараз існує і розвивається поряд з наукою та філософією. Філософія в своєму історичному розвитку то зближувалась (майже з’єднувалась) з релігією (середньовічна філософія – богослов’я, теологія), то віддалялась та протистояла їй (атеїзм). Якщо релігія спирається на віру, то філософія в пошуках відповідей на ті ж світоглядні питання спирається на розум. У Л.Фейєрбаха є цікаве порівняння релігії та філософії: „Релігія - це перше кохання, юнацька любов, та любов, що гадає, що вона пізнанням втрачає свій предмет. Навпаки, філософія - подружня любов, любов чоловіка, яка надає йому оволодіння та насолоду своїм предметом, але тому також руйнує всю чарівність ілюзій, які пов'язані з таємністю першого кохання”. Визначення філософії як інтелектуального Еросу (інтелектуального кохання) властиве багатьом філософам і походить з вище наведеної етимології цього слова.

1.2 Предмет філософії. Основне питання філософії.

Філософія, як тип світогляду, по своєму інтерпретує його основне питання -

8

питання про співвідношення людини та світу. Філософія - це теоретично сформульований світогляд, один із засобів духовного опанування людиною світу. В філософії, як у світогляді завжди, явно чи не явно присутня людина. Філософія вивчає Світ, Космос, щоб зрозуміти місце в ньому людини. Спрямованість до людини, гуманістичний пафос філософії складається з того, що вона закликана відповісти на сенсожиттєві питання людини; в тому, що в центрі її теоретичних узагальнень, пошуків, стоїть людина; в тому, що вона служить засобом самопізнання та духовного розвитку людини і людства.

Сама ж філософія і є світоглядом, тобто сукупністю поглядів на світ у цілому та на ставлення людини до цього світу. В одній низці з філософією знаходяться інші форми світогляду: міфологічний, релігійний, художній, натуралістський, повсякденний та інші.

Отже, філософія є вищою теоретичною формою світогляду, спрямованою на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню їх достовірності та надійності. Філософія повинна намагатися бути аргументованою, внутрішньо стрункою та логічно обґрунтованою.

Першою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто вчення про природу, філософія природи. (Натурфілософія - вчення про природу, філософія природи).

Вона була цілісним неподільним знанням про природу та її розвиток, фактично зливалася з природничими науками. Французький філософ ХУІІ століття Декарт порівнював філософію з деревом, коріння якого – метафізика, а гілки – усі інші науки. Такий широкий предмет філософії виправдовувався недостатнім розвитком конкретних знань.

В античному світі філософія була „наукою наук”, але потім від неї при історичному розвитку відокремлювались одна за одною спеціальні галузі наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія тощо. У цих умовах філософія опинилася ніби в становищі шекспірівського короля Ліра, який на старість роздав донькам своє царство, а вони вигнали його, як жебрака, на вулицю. Проте розмежування між філософією та спеціальними науками, безперечно, сприяло формуванню специфічного предмета філософського дослідження, своєрідного проблемного поля філософствування.

Людина, людство, людяність – ось основний спектр тих проблем, що завжди хвилювали мислителів. Німецький філософ Еммануїл Кант сприймав філософію як відображення пізнавального, практичного та ціннісного ставлення до світу. Його триада така: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватись?

Предмет філософії відображається в теорії у трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному. Онтологічний аспект полягає в тому, що філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття як форма суспільної свідомості дає людині знання про світ і власне людину. Гносеологічний

9

аспект виявляється в тому, що предмет відображається не дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного ставлення людини до світу і до самого себе. Логічний аспект – це результати пізнання, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії.

Отже, Філософія - це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце у ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке виявляється у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і суспільство й володіє певною мірою логічного доказу.

Основне питання філософії. В історії філософії була спроба виділити основне питання філософії. Воно було в найбільш узагальненому вигляді сформульоване Ф.Енгельсом у праці? Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії? За Ф.Енгельсом основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з працею Енгельса, розглядається з двох сторін:

Що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові?

Як стосуються наші думки про світ, що нас оточує, власне цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати правильне відображення дійсності? Іншими словами доступний чи недоступний

навколишній світ для пізнання?

Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, який вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм.

Матеріалізм – філософське вчення, що первинним вважає природу, буття, матерію. Вирізняють стихійний матеріалізм Античного світу за яким не бачили чіткої різниці між фізичними й психічними, духовними явищами буття; механістичний матеріалізм Нового часу за яким природа та її елементи розглядались як безякісні неживі; діалектичний матеріалізм який стверджує свідомість як продукт матерії, відображення зовнішнього світу.

Представники об’єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першопочаток об’єктивні ідеалісти вбачають у певній ідеальній силі, що існує об’єктивно, ззовні незалежно від свідомості суб’єкта. До об’єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Аквінський, Гегель та інші мислителі. Представники суб’єктивного ідеалізму

первинною вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб’єкта. Суб’єктивні ідеалісти – Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та інші.

10

Ідеалізм - філософське вчення, яке вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм. Представники об’єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першопочаток об’єктивні ідеалісти вбачають у певній ідеальній силі, що існує об’єктивно, ззовні незалежно від свідомості суб’єкта. Представники суб’єктивного ідеалізму первинною вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб’єкта.

Звертаючись до питання про те, пізнаваний чи непізнаваний світ, Ф.Енгельс зазначає, що більшість філософів стверджує пізнаваність світу. Інша група мислителів сповідує філософію принципової непізнаваності світу – агностицизм, відповідно їх самих називають же агностиками. Агностицизм (від грецького agnosis - недоступний пізнанню) – філософське вчення, яке заперечує можливість осягнення сутності речей і закономірностей розвитку дійсності.

Окремі ідеалісти, визначаючи пізнаваність світу, розуміють під цим не відображення об’єктивної реальності, а пізнання людиною „абсолютної ідеї”, світової волі тощо (об’єктивний ідеалізм) або пізнання власне людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови тощо (суб’єктивний ідеалізм).

Матеріалісти визнають свідомість властивістю високоорганізованої матерії, сутність якої полягає у відображені дійсності в ідеальній формі, стверджують пізнаваність світу. Історія розвитку філософії свідчить про те, що іноді важко визначити, чи є філософ матеріалістом або ідеалістом.

Сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаваність світу. Філософію завжди цікавили такі питання: Змінюється, рухається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і через яку причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості й матерії, також є світоглядними і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії є два погляди на стан та розвиток світу. Перший, діалектичний, у рамках якого вважають, що всі предмети та явища взаємопов’язані, рухаються, розвиваються. Джерелом розвитку є внутрішня суперечливість, притаманна всьому світові, тобто визнається саморух, саморозвиток природи і суспільства.

Діалектика – 1) метод пізнання; 2) наука про розвиток, відповідно до якої важаються, що всі предмети та явища взаємопов’язані, рухаються, розвиваються. Розвиток розуміється як якісне перетворення одних речей та явищ на інші, як знищення старого і ствердження, розвиток нового.

Другий погляд репрезентує метафізика. Джерелом змін метафізики вважають зовнішній поштовх або зіткнення різних предметів, визнають Бога – надприродну силу.