- •Мовчан в. С Етика Навчальний посібник / к.: Знання, 2007.- 483 c.
- •Передмова
- •1.1. Про предмет етики
- •1.2. Основні поняття науки "етика"
- •1.3. Коло проблем дослідження етики
- •1.4. Основні завдання етики як науки
- •Тема 2. Етика в системі наук про людський дух
- •2.1. Три образи культури
- •2.2. Мораль як явище культури
- •2.3. Мораль і мистецтво
- •2.4. Мораль та релігія
- •2.5. Мораль і право
- •3.1. Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій
- •3.2. Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту
- •3.3. Етика Давнього Вавилону, Палестини, Ірану
- •3.4. Давньоіндійська етика
- •3.5. Давньокитайське етичне вчення
- •Тема 4. Давньогрецька та давньоримська етика
- •4.1. Становлення етичних ідей у Давній Греції
- •4.2. Етика Сократа
- •4.3. Етичні ідеї у філософії Платона
- •4.4. Етика Арістотеля
- •4.5. Етичні школи доби еллінізму
- •Тема 5. Етика доби середньовіччя та відродження
- •5.1. Етика раннього християнства
- •5.2. Візантійська етика
- •5.3. Етика Київської Русі
- •5.4. Етика Західноєвропейського середньовіччя
- •5.5. Етика гуманістів доби Відродження
- •Тема 6. Етика доби раціоналізму та просвітництва XVII-XVIII ст
- •6.1. Два напрямки в етиці Нового часу
- •6.2. Учення Гоббса про мораль
- •6.3. Етика Джона Локка
- •6.4. Етика Спінози
- •6.5. Етика західноєвропейського Просвітництва
- •6.6. Етична думка в Україні XVII—XVIII ст. Етика Сковороди
- •Тема 7. Етика класиків німецької філософії
- •7.1. Етика Канта
- •7.2. "Науковчення" Фіхте
- •7.3. Етика свободи Шеллінга
- •7.4. Етика Геґеля
- •7.5. Евдемоністична етика Фойєрбаха
- •Тема 8. Соціально-етичний радикалізм
- •8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму
- •8.2. Утопічний соціалізм
- •8.3. Декабризм
- •8.4. Революційний демократизм (Росія, Україна)
- •8.5. Революційне народництво: ідея "морального боргу"
- •8.6. Етика марксизму
- •8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї
- •Тема 9. Соціально-етичний лібералізм хіх-хх ст.
- •9.1. Багатство напрямків в етиці хіх-хх ст.
- •9.2. Утилітаризм
- •9.3. Позитивізм
- •9.4. Прагматизм
- •9.5. "Філософія життя"
- •9.6. Феноменологічна етика
- •9.7. Екзистенціалізм
- •9.8. Фройдизм. Неофройдизм
- •9.9. Метаетика
- •9.10. Етика "всеєдності"
- •10.1. Історія ідей походження моралі
- •10.2. Антропогенез і регулювання стосунків
- •10.3. Міфологічна свідомість і мораль
- •10.4. Моральні якості людини ранніх культур
- •Тема 11. Закономірності історичного розвитку моралі
- •11.1. Принципи аналізу історії моралі
- •11.2. Мораль доби рабовласництва
- •11.3. Феодальна мораль
- •11.4. Мораль доби вільної конкуренції
- •11.5. Поняття морального прогресу
- •Тема 12. Сутність, структура та функції моралі
- •12.1. Проблема сутності моралі
- •12.2. Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу
- •12.3. Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральнісне відношення"
- •12.4. Соціальні функції та ціннісний зміст моралі
- •Тема 13. Принципи моральнісного відношення. Альтруїзм-егоїзм. Колективізм-індивідуалізм
- •13.1. Поняття "принцип" в етиці
- •13.2. Альтруїзм-егоїзм — вихідні принципи родового життя
- •13.3. Колективізм-індивідуалізм — принципи соціального буття
- •13.4. Принцип єдності мети і засобів: методологія моральної діяльності
- •13.5. Моральний ідеал — мета діяльності
- •Тема 14. Принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності у феномені моральності
- •14.1. Поняття свободи в моралі
- •14.2. Об´єктивні підстави свободи
- •14.3. Фаталізм. Волюнтаризм
- •14.4. Суб´єкт свободи
- •14.5. Свобода самоутвердження особи
- •14.6. Свобода і безсмертя
- •15.1. Поняття "категорії етики"
- •15.2. Категорії етики як система
- •15.3. Добро-зло — вихідні етичні категорії
- •15.4. Основні категорії моральної свідомості
- •15.5. Поняття "сором"
- •15.6. Категорія честі
- •15.7. Категорія "гідність"
- •15.8. Категорія "обов´язок"
- •15.9. Категорія "справедливість"
- •15.10. Категорії моральної самосвідомості. Категорія совісті
- •15.11. Категорії "сенс життя" і "щастя"
- •16.1. Екологічна етика як наука
- •16.2. Діяльність людини в природі та її наслідки
- •16.3. Унікальність планетарного життя
- •16.4. Еволюційна етика
- •16.5. Етологія
- •16.6. Біоетика
- •16.7. Екологічне виховання
- •Тема 17. Професійна етика
- •17.1. Моральні аспекти професійності
- •17.2. Етика вченого
- •17.3. Лікарська етика
- •17.4. Юридична етика
- •17.5. Педагогічна етика
- •17.6. Етика бізнесу
- •Тема 18. Моральне спілкування як творчість
- •18.1. Методологічні засади культури спілкування
- •18.2. Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •18.3. Моральні засади дружби
- •18.4. Основні принципи морального спілкування
- •18.5. Спілкування — джерело виховання і самовиховання
- •Післямова
14.6. Свобода і безсмертя
Свобідне самоутвердження особистості ставить її у зв´язок із цілісним буттям світу, надає її буттю загальноцінного змісту. На цій підставі етична теорія пов´язує принцип свободи з безсмертям. Свобідний волевияв у вигляді об´єктивації духовного досвіду особи стає об´єктивною підставою закріплення її образу в досвіді людської спільноти, а можливо, і людства. Поняття безсмертя має моральнісний смисл, оскільки служить джерелом для оптимізму, усуваючи відчуття плинності людського існування. Спосіб закріпити цінність досвіду — надати йому індивідуально визначених форм при всезагальності змісту.
Проблема смерті й безсмертя починає осмислюватися в період виділення людини з соціуму завдяки індивідуалізації досвіду. Він персоніфікується в понятті душі, стаючи підставою уявлень про індивідуальне безсмертя. Раніше невизначена у собі цілісність людини як частини природного та соціального цілого зазнає диференціації. Розмежування тілесного та духовного відбувається на тій підставі, що тілесне — це тлінне і минуще (тваринне), тоді як духовне — це вічне, безсмертне (божественне). Тілом вона занурена у повсякденне (природно необхідне), тоді як духом споріднена з вічністю (духовно необхідне).
Змагання людини зі смертю (небуттям) — один із типових мотивів міфології. Досить згадати вавилонського героя Гільгамеша або грецьких Геракла та Орфея. Мріючи про безсмертя, людство осмислювало його умови, основною з яких міфологія бачить незвичні творчі уміння героїв. За незвичну силу та уміння герої отримують безсмертя. Природа їхніх творчих умінь також бачиться божественним даром. Тому вони — виняткові істоти, генетично споріднені з богами (їх народжують земні жінки, батьки їхні — боги).
Змагання зі смертю — це змагання заради збереження зв´язку з життям. Поняття "життя" при цьому слід розуміти не як фізичну реальність, а як реальність зв´язків людини з іншими. У людському сенсі смерть страшна саме втратою зв´язку з родом, що тотожне втраті людської сутності. Розірвати ланцюг цілісності буття єдиного суспільного "ми" значить впасти у невизначеність. Припинити спілкування — означає перестати жити. В цій же площині знаходиться релігійна віра в безсмертя душі за умови дотримання моральних вимог. Віруючий байдужий до факту смерті, оскільки "в ньому непорушне переконання", "що "господь кличе його до себе", що на нього чекає винагорода за земні страждання" [9, с. 128]. Завдяки поняттю "душа", що бачиться безсмертною, людина зберігає надію постійно перебувати в роді (народі), а отже, і надію зберігати власну визначеність: представника роду людського. На цій же підставі вигнання з роду було в ранній період історії найтяжчим покаранням: вигнана з роду людина втрачає свою ідентичність. Вона перестає бути людиною. Отже, безсмертя є поняттям, що відображає суспільність людини як вищу цінність. Бути в роді безмежно, тобто не втрачати зв´язку зі світом (що є світом духовного досвіду) і означає бути без смерті. Смерть Тотожна поняттю "забуття", тобто втрати зв´язку з суспільним Цілим. Герої постійно залишаються в роді, бо вони задали йому Ясиття (рід живе діяннями героїв, ідентифікує себе з ними). В трагедії Есхіла "Прометей закутий" людство не лише врятоване діяннями титана, що дарує людям священний вогонь. Воно в собі несе творчі уміння, передані героєм. Моральне ставлення титана до людей опредметнене в його вчинку. Бог християнства — це Боголюдина, що здобуває підстави безсмертя не божественністю походження (син Бога), а досягненням заради врятування людства. Через хресну муку він "смертю смерть поправ" (подолав).
Філософське розв´язання проблеми пов´язане з об´єктивацією духу в світі інших людей (людства) на ґрунті суспільних зв´язків та опредметнення духу в діяльності. Дослідження проблеми безсмертя започатковане в античній філософії Сократом. Велика увага приділена проблемі в працях Платона та Арістотеля, що виходять з ідеї "безсмертя душі".
У римській античності розробляється інший її аспект: усвідомлення невідворотності смерті й гідного її сприйняття (Сенека, Марк Аврелій).
В етиці Нового часу, зокрема в етиці Спінози, проблема смерті переходить на другий план активністю духу, що прагне самоутвердження. "Людина свобідна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, а про життя" [11, с 548]. У "доведенні" філософ наголошує, що свобідна людина живе згідно з приписами розуму і тому керується не страхом смерті, а прагне до добра, до діяльності, до життя.
В етиці Канта поняття безсмертя ґрунтується на моральних підставах. Філософ говорить про "моральне призначення нашої природи", хоча і вважає, що досягнути моральної досконалості, яка мислиться в ідеї Бога, смертній людині неможливо. Однак у безкінечному прогресі, шляхом якого рухається людство, можна припустити повну відповідність діяльності з моральним законом. Прогрес він бачить як "цілокупний моральний прогрес". Його варто розглядати як ідею.
Отже, правомірно виділити кілька етапів руху людства до свободи, що одночасно є етапами поглиблення та удосконалення образу людяності. Перший — етап виділення людства з природного світу та усвідомлення себе духовним, а не суто природним буттям. Свобода виявляє себе у формі морального регулювання стосунків із природним та соціальним світом. Другий - становлення свободи як регулювання стосунків у єдності суспільних установлень та індивідуального почуття звільнення стихії природних спонук. Третій — свобода в суб´єкті, що є єдністю моральнісності мети та засобів і дієвість волі на її реалізацію.
Методологічною засадою моральної діяльності є принцип діалектичного зв´язку свободи і необхідності при тому, що все-загальна та індивідуальна воля співвідносяться як необхідність і свобода.
Прагнення людини до безсмертя — відображення її духовної сутності: потреби відбутися, щоб залишитися в людстві. Смертною частиною єства вона належить до природи, що живе вічним оновленням. Безсмертна її частина покладена в розумності, в моральній сутності людини та опредметненні останньої досконалим способом — у вічному становленні.
Розділ IV. ГНОСЕОЛОГІЯ МОРАЛІ |
325 |
Тема 15. КАТЕГОРІЇ ЕТИКИ |
|