Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

• можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

• брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;

• вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше 10 000 громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим.

Генезис багатопартійності в Україні супроводжується багатьма проблемами та труднощами:

• відсутність демократичних традицій;

• слабка взаємодія партій із соціальними групами, відсутність стратегії вибору власного електорату;

• економічна та психологічна прірва між партійним керівництвом та масами;

• наявність “кишенькових партій”, а також партій, що штучно створюються безпосередньо перед виборами;

• невідповідність назви партії ідеологічному змісту її програмних документів;

• розчарування в спроможності партій висловити та захистити соціальні інтереси мас.

Як підетапи розвитку багатопартійності можна вказати роки виборів перед якими або після яких партії бурхливо з’являються або ліквідовуються. Взагалі треба запам’ятати, що партії можуть не тільки виникати чи щезати з політичного життя, але й як одноклітинні організми ділитися. Так, в Україні відбулося з Народним Рухом України, який 1999 року разділився навпіл, або з соціал-демократичною партією. Комуністична партія, яка була заборонена у 1991 р. і відновлена у 1993 р. дала від себе ще одну комуністичну партію з добавкою “оновлена”. Крім цього у нас існує ще Комуністична партія робітників і селян, а донедавна існувала створена у 1999 р. “Комуністична партія (трудящих)” (КП(т)).

До негативних факторів сучасного стану української багатопартійності відносяться:

• надмірна чисельність партій, серед яких багато малочисельних за складом партій,

• невизначеність багатьох партій з програмних питань та ідеологічних орієнтирів

• існування майже ідентичних за назвами та ідеологічно-програмним спрямуванням політичних партій, як, наприклад, чотирьох комуністичних партії, декількох соціалістичних (відмінні лише назви) тощо.

Це надзвичайно заплутує виборця і він часто голосує не за партію, а за лідера і його гасла, які той, домігшись влади, зазвичай забуває.

КЛАСИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

На час постання незалежності в Україні налічувалось вже 13 політичних партій, які об’єднували у своїх лавах понад 30 тис. осіб.

Найвпливовішими з політичних партій були:

• Українська республіканська партія (УРП, утворена у квітні 1990 р.),

• Партія демократичного відродження України (ПДВУ, травень 1990 р.),

• Демократична партія України (ДемПУ, вересень 1990 р.),

• Соціалістична партія України (СПУ, постала у жовтні 1991 р., після заборони компартії).

З 13 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, відстоювали ідеї парламентської демократії і приватної власності. Щодо державного статусу України, ті ж 12 партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України або в системі співдружності, або із самостійницьким статусом. Демократична партія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України, Об’єднана соціал-демократична партія, Партія демократичного відродження України, Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська республіканська Селянсько-Демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними у боротьбі за суверенітет, демократію, ринок, плюралізм і проти комуністичної ідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовою спільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичної України. Нові партії були малочисельні, політично наївні, не залучені до механізмів державної політики. Між ними почалися розмежування, протиборство лідерів.

Правові основи діяльності політичних партій на той час визначались Законом “Про об’єднання громадян” (від 16 червня 1992 р.). В ньому зазначалось, що право громадян на свободу об’єднань є невід’ємним правом людини, які закріплені Загальною декларацією прав людини і гарантується Конституцією та законодавством України. Згідно з цим Законом до політичної партії віднесено об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які ставлять за свою головну мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і забезпеченні представництва в їх складі. Ті громадські організації, що такої мети не мають, за своєю юридичною суттю не є політичними партіями. Закон передбачав, що політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Політичні партії наділяються правом безпосередньо висувати кандидатів у депутати всіх рівнів.

Упродовж другої половини 1992-1994 рр. відбувалось бурхливе зростання кількості політичних партій. У 1992 р. в Києві було створено Українську консервативну республіканську партію (УКРП), Християнсько-демократичну партію України (ХДПУ). Внаслідок об’єднання Української національної та Української народно-демократичної партії утворилася Українська національна консервативна партія (УНКЛ).

Серед 30 новоутворених партій найпотужнішими були:

• Комуністична партія України (КПУ, 1993 р., П. Симоненко, 140 тис. членів),

• Селянська партія України (СелПУ, 1992 р., С. Довгань, 80 тис. членів),

• Народний рух України (НРУ, 1993 р., В. Чорновіл, 50 тис. членів).

За становлення партійних систем нових демократій значною є роль інституціональної спадщини авторитарних режимів, насамперед так званих партій-спадкоємиць, що сприйняли ідеологічні позиції цих режимів чи їхні організаційні ресурси, а також партій, що сформувалися на базі масових рухів за демократію. В Україні роль партії-спадкоємиці відіграла КПУ, а її опонента – Народний Рух України (НРУ). Саме вони створили первинний ідеологічний каркас партійної системи України.

Але на той час політичні партії не спромоглися зайняти відведену їм нішу в політичній системі українського суспільства і посідали другорядне місце в ієрархії політичних інститутів. Право на реалізацію політизованих запитів громадян успішно виборювали окремі лідери. Обмеженим був і вплив партій на політичні процеси, першочергово, на політичний курс держави.

У цей період формувався тип партійної системи, який мав елементи багатопартійності та крайньої поляризованості (представлені крайні політичні ідеології: ліва – соціалістами і комуністами та права – національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992 р.). Тобто партійна система в Україні була на той час партійною системою поляризованого плюралізму.

З формуванням багатопартійності процес творення нових партій не припиняється. Так, якщо на час виборів до Верховної Ради у березні 1998 р. в Україні було 52 політичні партії, то на початку 2001 р. їх уже налічувалося 110. Відбуваються типові для багатопартійності міжпартійна та внутрішньопартійна боротьба, розколи в партіях, об’єднання партій, утворення міжпартійних блоків.

Сьогодні (станом на 2011 р.) Мінюстом України зареєстровано 189 політичних партій. Деякі з них з кожним роком все помітніше виявляють себе в політичному житті країни. Це яскраво проявилося під час виборів до Верховної Ради в 1994, 1998, 2002, 2006 та 2007 рр.