4.3. Законодавчі акти у сфері стандартизації, метрології і сертифікації:

25 травня 1992 року Постановою КМУ № 269 була прийнята і затверджена «Концепція Державних систем стандартизації, метрології і сертифікації», а також «Програма основних робіт по реалізації Концепції створення Державних систем стандартизації, метрології і сертифікації». Затверджені урядом «Концепція.» і «Програма.» говорять про значущість питання якості продукції.

Програмою на найближчі роки було передбачено:

• розробка проектів законів України (зокрема «Про стандартизацію», «Про єдність вимірювань», «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення»);

• розробка проектів рішень КМУ (у питаннях державних цільових програм і державних стандартів);

• утворення фонду стандартів України і приведення його у відповідність з державною системою стандартизації;

• кадрове забезпечення державної системи стандартизації, метрології і сертифікації.

4.3.1. Декрет кму «Про стандартизацію і сертифікацію»

Декрет КМУ №46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» набув чинності 10 травня 1993 року. І був змінений Законами України №540-IV від 20.02.03г. (п. 3), №543-IV від 20.02.03г., №2863-IV від 08.09.05г. (п. 3). Він визначає правові і економічні основи систем стандартизації, встановлює організаційні форми їх функціонування в Україні.

РОЗДІЛ 1. «Загальні положення». Визначає область дії Декрету, яка розповсюджується на підприємства і організації всіх форм власності, а також на суб'єктів підприємницької діяльності

РОЗДІЛ 2 визначає нормативні документи по стандартизації і вимоги до них. Такими документами є:

• державні стандарти України (ДСТУ);

• галузеві стандарти (ГСТУ);

• стандарти науково-технічних і інженерних суспільств, союзів (СТТУ);

• технічні умови (ТУУ);

• стандарти підприємств (СТП).

До державних стандартів прирівнюються ДБН (СНіПи) і державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації.

До нормативних документів відносяться також міжнародні, національні і регіональні стандарти інших країн, з якими Україна має договори з питань стандартизації продукції. Як державні використовуються до їх заміни Гости і Рости.

Державні стандарти розробляються на:

• організаційно-методичні і загально-технічні об'єкти, а саме з організації робіт по стандартизації і метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин тощо;

• вироби загально-машинобудівного застосування (підшипники, інструмент, деталі кріплення і т.п.);

• складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення (банківський-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, оборона і т.п.);

• продукцію для населення і народного господарства;

• методи випробувань і т.д.

Державні стандарти містять обов'язкові і рекомендаційні вимоги. До обов'язкових відносяться:

• вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян;

• вимоги техніки безпеки і гігієни праці;

• дотримання метрологічних норм, правив, вимог і положень.

Вищеперелічені стандарти затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання, а в області будівництва – Міністерством регіонального розвитку та будівництва України.

Галузеві стандарти розробляються на продукції за відсутності державних або у разі потреби встановлення вимог, державних стандартів, що перевищують або доповнюючих вимоги.

Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами і організаціями, що входять в сферу управління затверджуючого їх органу.

Стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів розробляються при необхідності розповсюдження фундаментальних і прикладних досліджень. Ці стандарти використовуються на добровільній згоді споживачів.

Технічні умови містять вимоги, що регламентують відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником продукції). Розробляються постачальником і узгоджуються споживачем. Технічні умови повинні відповідати вимогам державних і галузевих стандартів і підлягають реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання (Держспоживсьандарту).

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що розробляється на конкретному підприємстві.

РОЗДІЛ 4 присвячений питанням сертифікації продукції. Сертифікація продукції в Україні здійснюється уповноваженими на те органами по сертифікації підприємств, установленими і організованими з цілями, головним з яких є запобігання реалізації продукції небезпечною для життя, здоров'я і майна громадян і навколишнього природного середовища.

Державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання, а в будівництві – Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, яке:

• визначає основні принципи, структуру і правила системи сертифікації в Україні;

• затверджує переліки продукції, належні обов'язковій сертифікації і визначає терміни її впровадження;

• призначає органи по сертифікації продукції;

• встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;

• розглядає спірні питання по випробуваннях і дотриманні правил сертифікації продукції;

• організовує інформаційне забезпечення з питань сертифікації;

• веде реєстр державної системи сертифікації.

У Україні сертифікація ділиться на добровільну і обов'язкову.

Обов'язкова система сертифікації проводиться виключно в державній системі сертифікації. Ця сертифікація у всіх випадках повинна включати перевірку і випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний нагляд за сертифікованою продукцією. Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами.

Під час проведення сертифікації, при позитивному її рішенні, заявникові (виробникові) видається сертифікат на право маркіровки продукції спеціальним знаком відповідності.

Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем, а її витрати відносяться на собівартість продукції.

При проведенні обов'язкової сертифікації орган сертифікації несе відповідальність за:

- необгрунтовану або неправомірну видачу сертифікату відповідності;

- порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за невірогідність результатів випробувань.