- •Тема 4. Правове забезпечення управління якістю
- •4.1. Основні законодавчі акти
- •4.2. Закон України «Про захист прав споживачів»
- •4.3. Законодавчі акти у сфері стандартизації, метрології і сертифікації:
- •4.3.1. Декрет кму «Про стандартизацію і сертифікацію»
- •4.3.2. Закон України «Про стандартизацію»
- •4.3.3. Закон України «Про метрологію і метрологічну діяльність»
- •4.3.4. Закон України «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності»
- •4.4. Указ Президента України «Про Положення про Державний Комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики
- •4.5. Законодавчі акти з питань якості в області будівництва
- •4.5.1. Закон України «Про відповідальність підприємств, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування»
- •4.5.2. Положення „Про державний архітектурно-будівельний контроль”
- •Висновки
- •Питання для самоперевірки
Тема 4. Правове забезпечення управління якістю
4.1. Основні законодавчі акти
При вивченні курсу і в подальшій практичній діяльності необхідно, в першу чергу, разом з нормативно-технічною документацією з якості продукції, що стосується як виробника, так і споживача, володіти питаннями якості продукції, викладеними в законодавчих актах.
Починаючи з 1992 року, Президентом, Верховною Радою (ВР), Кабінетом Міністрів (КМУ) України видано ряд законодавчих актів. Основні з них:
1. Постанова КМУ «Про організацію роботи, спрямованої на створення державних систем стандартизації, метрології і сертифікації» від 25.05.92 р. №269.
2. Закон України «Про захист прав споживачів» №3682-ХІІ від 15.12.93 р. із змінами і доповненнями від 02.03.95 р. №82/95-ВР, від 20.06.95 р. №230/95-ВР, від 01.12.05 р. №3161-IV.
3. Декрет КМУ «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення» від 08.04.93 р. №30-93.
4. Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.94 р. №239/94-ВР.
5. Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р. № 46-93.
6. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про Державний архітектурно-будівельний контроль» від 25.03.93 р. № 225 зі змінами і доповненнями Постановами від 07.04.95 № 253, від 11.10.02 № 1510, від 12.05.04 № 609.
7. Указ Президента України «Про Положення про Державний Комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики» від 18 березня 2003 року № 225/2003 із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 5 березня 2004 року № 280/2004, від 10 січня 2005 року № 18/2005.
8. Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.01 р. №2408-ІІІ із змінами внесеними ЗУ від 01.12.05 р. №3164-IV.
9. Закон України «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності» від 01.12.05 р. №3164-IV.
4.2. Закон України «Про захист прав споживачів»
Встановлено, що думка споживачів про якість продукції робить вирішальний вплив на попит. Тому розглянемо в першу чергу законодавчі акти, пов'язані з правами і обов'язками споживачів.
Захист прав споживача регулюється Цивільним кодексом України і Законом України «Про захист прав споживачів» №3682-ХІІ. Цей Закон був прийнятий 15.12.1993 р. і регулярно оновлюється. Останні зміни в його редакцію були внесені 01.12.2005 р. Законом України №3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів». Він складається з 5-ти розділів, які включають 32 статті і завершальні положення.
Розглянемо окремі статті розділів Закону, що стосуються прав споживачів і їх захисту.
Стаття 4 Закону визначає права і обов'язки споживачів. Споживач має право на:
відповідну якість продукції і обслуговування;
безпеку продукції;
відшкодування шкоди (збитків), нанесених дефектною продукцією, а також майнової і моральної шкоди;
звернення до суду і інші уповноважені органи державної власти/
Споживач зобов'язаний:
перед початком експлуатації товару ознайомитися з правилами експлуатації;
у разі потреби перед початком експлуатації товару звернутися за роз'ясненнями до продавця.
Статтею 6 Закону споживачеві надається право на належну якість продукції, яка свідчить:
продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом терміну її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого їм за домовленістю із споживачем, а у разі відсутності такого терміну – протягом 10 років.
Статтею 7 забезпечуються гарантійні зобов'язання виробником (виконавцем), зокрема:
він забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, зокрема комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами або договором;
гарантійний термін повинен наголошуватися в паспорті на продукцію або на етикетці, або в якому-небудь іншому документі, який додається до продукції;
продаж товарів, на яких не відмічений термін придатності або відмічено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких закінчився, забороняється;
гарантійний термін обчислюється, починаючи з дня передачі товару споживачеві, або його установки (підключення) або збірки;
що стосується продукції, на яку гарантійні терміни або термін придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцеві (виробникові, виконавцеві) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом двох років, а відносно об'єктів будівництва – не пізніше 10 років з дня передачі їх споживачеві;
при виконанні гарантійного ремонту гарантійний термін збільшується на час перебування продукції на ремонті. Відмічений час розраховується з дня, коли споживач поводився з вимогою ліквідації недоліків;
при обміні товару його гарантійний термін розраховується наново з дня обміну;
гарантійні зобов'язання не припиняються у разі неможливості виконання такого зобов'язання унаслідок відсутності необхідних для виконання матеріалів, комплектуючих або запасних частин.
Статтею 8 встановлюються права споживача у разі придбання їм неякісній продукції. Вона свідчить, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного терміну недоліків, споживач має право вимагати:
пропорційного зменшення ціни;
безкоштовного усунення недоліків товару в розумні терміни;
компенсацію витрат на усунення недоліків товару;
розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми;
заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа тих, що є у продавця (виробника).
Стаття 9 дає право споживачеві право обміняти товар відповідної якості протягом 14 днів, не рахуючи дня покупки. Обмін товару відповідної якості проводиться, якщо товар не використовувався і якщо збережений його товарний вигляд, споживчі здібності, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.
Стаття 15 дає право споживачам на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про продукцію.
Інформація про продукцію повинна містити:
найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати дана продукція;
дані про властивості продукції;
дані про вміст в продукті шкідливих для здоров'я речовин;
дані про ціну і умови придбання;
дату виготовлення;
найменування і місцезнаходження виробника і т.д.
Якщо продукція підлягає сертифікації, то споживачеві повинна надаватися інформація про наявність сертифікату.
У випадку, надання недостовірній, неповній або невчасній інформації споживач має право розірвати договір і вимагати компенсації збитків, а також вимагати надання її в строк не більше одного місяця. Якщо інформація в зазначений термін не надається, споживач має право розірвати договір і вимагати компенсації збитків.
Збитки, нанесені споживачеві недобросовісною рекламою підлягати відшкодуванню в повному об'ємі. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виробника відповідної інформації про товар.
Статтею 23 визначається відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів. У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання несуть відповідальність за:
відмова споживачеві в реалізації його прав, встановлених частиною першої статті 8, - в десятикратному розмірі вартості продукції, виходячи з цін, які діяли на момент придбання цієї продукції, але не меншу двох неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
виготовлення або реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі 50% вартості проведеної або отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. А у разі, коли згідно Закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
реалізацію продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, - у розмірі 50% вартості отриманої від реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. А у разі, коли згідно Закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат – у розмірі десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
виробництво або реалізацію продукції, яка загрожує життю, здоров'ю, майну споживача і природному навколишньому середовищу, – 300% вартості проведеної продукції або тридцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
реалізація забороненої до випуску продукції – 500% вартості проведеної продукції або ста неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
реалізацію небезпечних товарів без належної маркіровки – 100% вартості проведеної продукції або двадцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
відсутність достовірної і своєчасної інформації про продукцію – 30% вартості проведеної продукції або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
створення перешкод перевірці якості продукції уповноваженими органами – 1-10% вартості виробленої продукції або десять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
невиконання або невчасне виконання розпоряджень уповноважених органів – двадцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
реалізацію товару, термін придатності якого закінчився – 200% вартості продукції, що залишилася, або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
порушення умов договору – 100% вартості виробленої продукції або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.
Державний захист прав споживачів покладений на Державний комітет України із захисту прав споживачів і його органів, якому надані відповідні повноваження.
Стаття 24 «Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)» свідчить, що з метою захисту своїх прав і інтересів споживачі мають право об'єднуватися в громадські організації, які діють на підставі Закону України «Об громадських організаціях».
Статтею 25 визначаються права об'єднань споживачів. До них відносяться:
вивчення споживчих властивостей продукції і попиту на неї;
проведення експертизи і випробувань продукції;
отримання від органів виконавчої влади і місцевого самоврядування інформації, необхідної для реалізації своїх цілей і завдань;
сприяння відповідним державним органам в здійсненні контролю якості продукції і обслуговування;
надання юридичної і консультаційної допомоги споживачам і т.д.