2.4 Проблеми гармонізації взаємодії суспільства, природи і матеріального виробництва в умовах сучасної глобально-екологічної ситуації

Американський учений Джонатан Шел у книзі "Доля Землі" висуває два принципи збереження життя на Землі:

1-й - ґрунтується на спільній любові всіх людей до життя на Землі і на тім, що життя загрожує сила людини, що руйнує

2-й - вимагає поважного відношення всіх людей до Землі.

Є прямий зв'язок між збереженням людського роду і людського суспільства й охороною Землі.

У глобальній системі "природа-людина" виділяють 5 взаємодіючих систем:

1. природа (поєднує гідросферу, атмосферу і біосферу);

2. людина (етносфера);

3. техносфера;

4. соціосфера.

5. ноосфера - загальний інформаційний простір, ще не до кінця що сформувалося.

Усі ці системи і підсистеми є об'єктами і суб'єктами безпеки і випробують на собі вплив один одного, що може бути як позитивним, так і негативним.

Суспільство повинне зрозуміти, що його виживання можливе тільки при дотриманні законів функціонування біосфери, коли всі технологічні процеси природокористування і забезпечення життєдіяльності людини вписуються в природні біогеохімічні цикли.

В даний час міжнародне співробітництво в природоохоронній діяльності постійно розвивається. Однак багато питань дотепер залишаються невирішеними. Це зв'язано в першу чергу з тим, що в області охорони навколишнього середовища існують протилежні інтереси між окремими країнами і групами країн, особливо між розвитими і що розвиваються. Це в першу чергу стосується експорту "брудних технологій", "відходів".

У 1968 р. з ініціативи одного з економічних директорів компанії "Фіат" групою учених і суспільних діячів був створений Римський Клуб - авторитетна міжнародна неурядова організація. Її члени поставили метою побудувати прогнози близького майбутнього і представити світовому співтовариству доводи про необхідність мір для запобігання глобальної еколого-економічної кризи. Уперше на основі комп'ютерного системного аналізу і теорії багаторівневих ієрархічних систем вони спробували створити математичні моделі глобальної динамічної єдності економічних, технічних, соціальних і екологічних систем. Власне кажучи мова йшла про прогноз поводження системи людина-природа.

У 1971 р. Дж. Форестер у книзі "Світова динаміка" привів результати розрахунків можливих варіантів світового розвитку. По одному зі сценаріїв, виходило, що при збереженні в майбутньому тенденцій розвитку, характерних для 60-х рр., чисельність населення планети до 2030-2050 р. досягне 6,5 млрд., після чого в результаті різкого виснаження природних ресурсів, забруднення й інших непоправних змін навколишнього середовища почнеться вимирання людей, що за 20-30 років приведе до зниження чисельності населення Землі до 1,5-2 млрд. Досить швидко стало ясно, що прогноз Форестера недостатньо надійний, але багато виявлених тенденцій і застосовані прийоми аналізу зберегли своє значення.

У 1972 р. була опублікована перша доповідь Римського клуба - "Межі росту", складений групою авторів під керівництвом Д. Медоуза. Розглядалися чотири сценарії: продовження виснаження ресурсів ("бізнес як звичайно"); необмеженість ресурсів; обмеження росту населення і техногенеза і стабілізаційний сценарій. У доповіді "Межі рости" наближені прогнозовані терміни кризи в порівнянні з оцінками Форестера й улаштовується неминучість обмеження фізичних обсягів економічного росту. Робиться висновок, що збереження темпів промислового росту приведе людство до порога загибелі вже в кінці ХХІ століття. Людина ще може сам вибрати межі росту і зупинитися, коли побажає, шляхом ослаблення деяких із сильних впливів на природу, викликаних приростом чи капіталу населення, чи шляхом контрвплива чи одночасно двома шляхами.

У будь-якому випадку ясно, що погроза глобальної екологічної кризи реальна і велика; не можна уникнути дуже значних утрат для людства, якщо не стримати ріст, а потім і не зменшити природоемність світової економіки.

Програми охорони навколишнього середовища стали найбільше природною реакцією на погрозу екологічної кризи, тому що дотепер вважається, що саме техногенне забруднення середовища лежить в основі цієї чи погрози є її головним компонентом. Таке представлення зв'язане зі спробою позитивно відповісти питання: чи можна скоротити природоемність економіки, не торкаючись її фундаменту, а лише зменшуючи забруднення навколишнього середовища.

За останні десятиліття в промислово розвитих країнах розроблені і здійснюються багато регіональні і націоналъні програми охорони навколишнього середовища (ПОНС). Постійно росте рівень витрат на реалізацію ПОНС, що складає в розвитих країнах помітну частку ВНП (наприклад, у Японії в другій половині 80-х рр. - до 7,5% ВНП). Уся ця діяльність виглядає як прагнення здійснити "генеральне збирання" і "загальне очищення" при збереженні темпів економічного росту і мінімальному впливі на основні параметри економіки. Чи можливо це в принципі, якщо при цьому не змінюється валова - до перших ступіней очищення - відходність матеріального балансу виробництва?

Відповідно до фундаментальних законів збереження і другим початком термодинаміки ("усі повинне кудись подітися") цілком безвідхідні технології, як і цілком безвідхідні підприємства, існувати не можуть. Тим більше, що будь-яка продукція також є відкладеним відходом. Коли говорять про локальні успіхи очищення на якійсь чи території в якійсь країні, часто забувають, що при цьому сильніше забруднюється інша територія чи інша країна, де добувалося сировину і вироблялися напівфабрикати для "чистого" виробництва, чи куди імпортуються його відходи, у тому числі й у виді імпортної продукції. Наприклад, склад побутових відходів у містах СНД за останні роки помітно змінився за рахунок величезної маси пакувальних матеріалів імпортних товарів. "Екологічно чистий" продукт може бути так упакований, що загальний ефект його утилізації виявиться забруднюючим.

Існують серйозні економічні обмеження стратегії "загального очищення". Вартість очисних пристроїв висока і наближається до вартості капітальних вкладень у виробництво.

Іншим істотним обмежником є той факт, що розвиток індустрії очищення вимагає підключення додаткових виробничих потужностей у машинобудуванні, хімії й інших галузях, що саме по собі веде до збільшення забруднення середовища. Наприклад, Франція займає перше місце у світі по промисловій утилізації виробничих і побутових відходів і пишається цим. Але до кінця 80-х років будівництво, енергозабезпечення і створення устаткування для сміттеперероблюючих підприємств досягли такого рівня, що своїм техногенним навантаженням на національному рівні поглинуло весь ефект збирання і переробки сміття. Звідси і могутня пропозиція експорту сміттеперероблюючих технологій з боку Франції.

Відходність виробництва може бути помітно знижена за допомогою такої виробничої кооперації, при якій відходи одних підприємств служать сировиною для інших. Однак крім організаційних труднощів така кооперація збільшує сумарні енергетичні й інші витрати для одержання одиниці маси кінцевого продукту в порівнянні з некооперованим виробництвом.