11.2. Види відповідальності за порушення природоохоронного законодавства

За здійснення правопорушень в екологічній сфері громадяни та юридичні особи несуть відповідальність (інколи її називають еколого-правовою відповідальністю). Така відповідальність є комплексним інститутом екологічного права. Підставою для застосування юридичної відповідальності є факт вчинення еко­логічного правопорушення - протипоавне, винне, соціальне шкід­ливе діяння (дія або бездіяльність), а для кримінальних екологі­чних злочинів - суспільне небезпечне діяння, яке посягає на вста­новлений екологічний правопорядок і за вчинення якого зако­нодавством передбачено юридичну відповідальність.

Сутність екологічного правопорушення визначається його складом - суб'єктом (громадяни, особи без громадянства, іноземці, посадові та юридичні особи, у тому числі й зарубіжні), об'єктом (природне середовище і природоохоронна діяльність, окремі ре­сурсні складові і природоресурсні правовідносини, екологобезпе-чні норми і відносини), суб'єктивна сторона (вина правопоруш­ника, яка може бути як навмисною, так і необережною), об'єкти­вна сторона (протиправність діяння, настання шкоди чи загроза її настання, причинні взаємозв'язки між ними).

За скоєні екологічні правопорушення настають такі види відповідальності:

1. кримінальна - відповідальність за екологічні злочини, яка передбачена Кримінальним кодексом України (близько 20 ста­ тей, у тому числі самовільне заняття земельної ділянки, неза­конні промисли, браконьєрство, жорстоке поводження з тва­ ринами, знищення природних об'єктів...);

2. адміністративна - заходи адміністративного впливу за про­типравні і винні діяння (передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами, у тому числі правопорушення стосовно права власно­сті на природні ресурси, земельні правопорушення - псуван­ня, забруднення, несвоєчасне повернення, надрові, водні, атмо­сферні, фауністичні, лісові, екологобезпечні правопорушення, порушення природно-заповідних та інших природоохоронних норм і правил). До цих заходів належать штрафи, вилучення об'єктів правопорушення, позбавлення права займатися спе­ціальною діяльністю, обмеження або припинення діяльності;

3. дисциплінарна - застосовується до осіб, які порушують еко­логічні вимоги під час виконання своїх посадових обов'язків;

4. матеріальна (майнова або цивільно-правова) – передбачає виконання фізичними та юридичними особами обов'язку щодо компенсації заподіяної шкоди.

11.3. Система екологічного управління

Протягом останніх трьох десятиріч в Україні була сформо-зана система управління природоохоронною діяльністю. Розрізняються два головних періоди розвитку цієї системи:

1. Регулятивний - із 60-х до початку 90-х років, коли було прийнято ряд законодавчих актів із питань охорони на­вколишнього природного середовища.

2. Еколого-економічний, починаючи з 1991 р., коли було введено в дію Закон України "Про охорону навколишньо­го природного середовища", якими були встановлено за­сади формування економічних механізмів природокорис­тування та природоохоронної діяльності.

В подальшому розвиток цього механізму з різною мірою по­вноти здійснювався у розроблених відповідно до цього Закону зе­мельному, водному, лісовому законодавстві, законодавстві про надра, про охорону атмосферного повітря, постановах Кабінету Міністрів України та в ряді іншіх інструктивних та нормативно-методичних документах.

Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є:

• механізм зборів за забруднення навколишнього природ­ного середовища та за спеціальне використання природ­них ресурсів;

• механізм відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;

• система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів через головний розділ у складі Держбюджету "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна без­пека", Державний, республіканський АР Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюджетів.

В сучасний період важливе значення набуває корпоративне

управління. На сьогодні в системі загального корпоративного уп­равління України функціонує комплексна система управління раціональним використанням ресурсів, яка за своїм змістом не відповідає вимогам Європейського регламенту 1836/93, так і міжна­родним та державним стандартам серії І5О14000 (ДСТУ І5О 14000). Нині проблема полягає в перетворені діючої системи корпо­ративного управління ресурсовикористанням на корпоративну сис­тему екологічного управління. Лише за такої умови можна буде го­ворити про цілісну систему корпоративної ідентичності в контексті Всесвітньої стратегії збалансованого еколого-соціоекономічного розвитку і національної стратегії європейської інтеграції.

Система корпотаривного екологічного управління може створюватися на базі існуючих служб екологічної безпеки чи уп­равлінь ресурсовикористуванням у корпорації як складова части­на загальної системи корпоративного управління відповідно до основних передумов, що визначені міжнародним стандартом І5О 14001 (ДСТУ І5О 14001 - 97):

• визначення управління якістю навколишнього середови­ща як вищого пріоритету корпорації;

• встановлення й підтримка зв'язків із внутрішніми й зовнішніми зацікавленими сторонами;

• включення процедур планування та обліку екологічних аспектів у весь життєвий цикл продукції чи послуг;

• оцінка параметрів виробничих процесів, необхідних для досягнення вимог рівня характеристик екологічності;

-- оцінка процесів корпоративного управління для іден­тифікації можливостей посилення його екологічних ас­пектів та екологізації функцій загального корпоративного управління.

Потенційні вигоди, які можуть бути отримані від упровад­ження корпоративної системи екологічного управління, такі:

• підтримка довірчих відносин із населенням, гро­мадськістю;

• відповідність критеріям інвесторів і страхувальників (інвестиційна привабливість);

• підтримка позитивного іміджу і високої ринкової вартості акцій;

• відповідність нормативним вимогам із боку замовника;

• поліпшення контролю витрат;

• зниження рівня аварійності, що спричиняє екологічну шкоду;

• підвищення рівня екологічної та техногенної безпеки;

• економія витрат матеріалів, енергії;

• спрощення процесу одержання різного роду ліцензій і по­ вноважень;

• поліпшення відносин із контрольними органами виконав­чої влади.

Функції управління у сфері екології - основні напрями діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення еко­логічної безпеки.

Основна питома вага управлінської діяльності в даній сфері припадає на центральні органи державного управління, місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самовряду­вання в межах своєї компетенції, визначеної законодавством. Існуюча організаційно-управлінська система має значні недоліки. Зокрема, частково зберігається становище, коли суб'єкти приро­докористування здійснюють загальне управління природними об'єктами, в тому числі й їх охорону; відсутні реальні важелі еко­номічного стимулювання екологічно безпечної діяльності; неуз-годжені, а часто навіть суперечні один одному відомчі норматив­но-правові акти; суб'єкти господарської діяльності економічно не зацікавлені в підвищенні екологічної безпеки виробництв, у за­стосуванні ресурсо - та енергоефективних технологій; відсутні правові засади використання такого механізму, як екологічний ау­дит, що вже довів свою ефективність і активно застосовується в розвинутих країнах; існує невідповідність між ступенем суспільної небезпечності екологічних правопорушень і мірами юридичної відповідальності.

У державній системі екологічного управління застосо­вується загальне управління, яке здійснюється в особі державних законодавчих, виконавчих, правових органів, і уповноважене, або спеціальне управління, яке здійснюється суб'єктами, що ма­ють спеціальне повноваження на екологічне управління відповідно до чинного законодавства. Цей поділ має своє відобра­ження в структурі функцій державній системі екологічного уп­равління - загальні й спеціальні.