Наявність[ред. • ред. Код]

Стан необхідної оборони виникає не тільки тоді, коли посягання уже розпочалося, але й тоді, коли воно погрожувало негайно і без сумніву початися.

Стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоди), а також і тоді, коли напад уже явно закінчився (бо немає потреби в захисті). Необхідна оборона можлива тільки проти посягань, вчинених активною дією, а випадки заподіяння шкоди при бездіяльності потрібно розглядати по правилам крайньої необхідності.

Оцінка наявності чи відсутності нападу повинна ґрунтуватися на фактичних обставинах події. Тому, якщо захисник мав підстави думати, що напад лише припинено і він може розпочатися знову, то він діє правомірно.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 26 квітня 1991 року пояснив, що «...стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.»^[28]

Дійсність[ред. • ред. Код]

Посягання має бути дійсно існуючим, а не тільки уявлюваним, уявним. Також закон не допускає необхідної оборони проти посягання, яке очікується в майбутньому. Недійсне, уявне посягання — це наслідок помилки того, хто неправильно оцінив обставини події і заподіяв шкоду тому, хто фактично не нападав. Такий випадок укримінальному праві називається уявною обороною (ст. 37 Кримінального кодексу України). Відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, вирішується так:

• відповідальність не настає, якщо захисник сумлінно помилявся, тобто при таких обставинах він не міг усвідомити своєї помилки.

• відповідальність настає на загальних підставах, якщо захисник міг з оцінки обставин події усвідомити свою помилку, якби він був трохи обачнішим і уважнішим.

• відповідальність настає за перевищення меж необхідної оборони, якщо заподіяна шкода була б такою і при наявності нападу.

Умови правомірності необхідної оборони, що стосуються властивостей захисту[ред. • ред. Код] Правомірність[ред. • ред. Код]

Захист при необхідній обороні визнається правомірним тільки тоді, коли шкода заподіяна особі, яка нападала, а не комусь іншому. Шкода при захисті може бути завдана нападаючому особисто – його здоров'ю, життю, власності.

Завдання будь-якої шкоди третім особам не може бути визнане необхідною обороною.

Якщо особа, що захищалась, допустила помилку відносно нападаючого, то вона звільняється від відповідальності у випадку сумлінної помилки, коли вона не могла усвідомити такої помилки.

Неперевищення меж необхідності[ред. • ред. Код]

Захист не може перевищувати меж необхідності. Заподіяна шкода нападаючому може бути визнана правомірною тільки в межах необхідності, в даному випадку для захисту.

Кожен випадок має свої межі необхідності. Для цього враховують:

1. суспільну та особисту цінність об'єкта нападу;

2. несподіваність та інтенсивність нападу;

3. кількість та сила нападаючих;

4. місце, час і обставини нападу;

5. стан того, хто захищається;

6. можливість шкідливих наслідків нападу;

7. можливості захисту – фізична сила того, хто захищається, наявність у нього знарядь захисту, кількість осіб, що підпали нападу і т. ін. У стані необхідної оборони особа може (має право) застосувати такі засоби і знаряддя, які з урахуванням усіх обставин, є необхідні і достатні для захисту.

Той, хто захищається, може застосувати такі ж засоби і знаряддя як і нападаючий. Захист не перестає бути правомірним і тоді, коли для захисту застосовуються ефективніші засоби і знаряддя. У випадках, коли має місце напад групи осіб, яка за кількістю переважає тих, хто захищається, і діє агресивно, з очевидною загрозою для життя чи здоров'я, то для захисту ці особи мають право застосувати засоби, які мають у наявності у всякому разі при оцінюванні застосованих засобів захисту необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільне небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди.

Той, хто захищається, може (має право) заподіяти нападаючому таку ж шкоду, якою йому загрожував нападаючий. Захист не перестає бути правомірним і тоді, коли нападаючому буде заподіяна більша шкода, ніж та, якою він загрожував.

Неправомірною визнається лише така шкода, яка явно, безсумнівно, перевищує шкоду загрози, котра в цьому разі не була необхідною^[29].