2. Нагороди держави Російського 1698 - 1917 рр..

Ордена

Перший російський орден, який отримав ім'я св. Андрія Первозванного, був заснований в самому кінці XVII століття. Його знаки складалися з великої шитою сріблом восьмикутної зірки з девізом "За віру та вірність" і власне знака ордена у вигляді косого "андріївського" хреста блакитної емалі (на якому за переказами був розп'ятий святий). В після петровський час знаку був доданий чорний державний російський орел, який створив фон. Знак-хрест носився на широкій блакитній стрічці через праве плече, а в особливо урочистих випадках - на золотий, прикрашеної різнокольоровими емалями ланцюга, на грудях.  Першим кавалером ордена св. Андрія Первозванного став відомий діяч петровської епохи Ф.А. Головін. Сам Петро I був відзначений цією нагородою лише в 1703 році, за конкретний військовий подвиг - взяття двох шведських бойових кораблів у гирлі Неви. Всього ж в петровський час орден отримали близькосорока чоловік, в тому числі за відзнаку в Полтавській битві п'ятеро. В Історичному музеї зберігається орден, який отримав відомий сподвижник Петра генерал Я.В. Брюс за Полтавську баталію 1709 року, в якій він успішно командував усією російською артилерією.  Ще одна реліквія, збережена і донині, належала знаменитому російському полководцю П. І. Багратіона, учневі і соратнику А.В. Суворова і М. І. Кутузова, герою Вітчизняної війни 1812 року. Це стрічка ордена св. Андрія Первозванного, яка була на грудях Багратіона в момент його смертельного поранення в Бородінській битві.  Особливою щаблем ордена св. Андрія Первозванного були знаки його, прикрашені діамантами або алмазами. Комплект такої нагороди також зберігається в Історичному музеї.  Орден святої Катерини.  Навряд чи ще де-небудь знайдеться орден, в девізі якого були б слова «За любов». Але саме так: «За любов і батьківщину» - написано на стрічці ордена Катерини, затвердженого Петром I ...  Похід Петра I проти Туреччини в 1711 р. виявився не вдалим: 38-тисячне російське військо, що стояло табором на річці Прут, оточила 168-тисячна противника. Сам цар міг стати бранцем султана. Його врятували вправні дипломатичні переговори і коштовності перебувала при ньому дружини Катерини, віддані нею для підкупу турецьких послів. Правда, російські напередодні переговорів дали настільки сильний відсіч ворогові, що на наступний день навіть добірні його частини - яничари відмовилися йти на приступ табору Петра I. За умовами перемир'я турки повинні були випустити російську армію. Дізнавшисьпро це, шведський король Карл XII примчав до великого візира Махмет-паші і намагався переконати його, що так чинити не можна. Але всі умовляння виявилися марними. Згодом така позиція і подарунки Катерини коштували втратили перемогу візиру голови. Але тоді вони зіграли свою роль: цар і йогодружина разом з армією уникнули полону .* На згадку про цю подію і на відзначення гідної поведінки Катерини, яка ділила з государем труднощі цього нещасливого походу, Петро I вирішив створити «орден Свобожденія» (Визволення). Статут його був затверджений у Санкт-Петербурзі  * Книга Дуров В.А. - Російські нагороди XVIII - XX ст.  в 1713 році. У ньому зазначено, що орден «засновується на честь шляхетною і святої мучениці Катерини» і має складатися з «дам чесних і богобоязливих, заміжніх і без чоловіка». Передбачалося, що він буде включати «провідну персону - пані ордена» (нею ставала цариця), дам Великого хреста (вищий ступінь нагороди) з числа всіх «скільки є» принцес царської крові та 12 інших, які не перебували в кровній спорідненості з царем, а так само 94 кавалерственні дами Малого хреста (2-я ступінь). За «пані ордена» закріплювалося право, як шанувати його, так і позбавляти на власний розсуд всіх, крім принцес царської крові, яких міг позбавити нагороди тільки цар.  Статут містив опис знаків ордена у вигляді медальйона з зображенням підтримуючої хрест св. Катерини; в кутах останнього поміщені букви DSFR - скорочена в латинському перекладі початок вірша 19-го псалма - «Господи, спаси царя!». Кавалерственні дамам належало носити його «на лівій стороні при серці» на банті з білої стрічки вишитим на ній золотом девізом «За любов і батьківщину». Знаки великого хреста повинні бути крупнішими і багатше прикрашені, а хрест «пані ордени» - «відмінено від всіх як великого, так і в оздобленні багатством». Про зірку в статуті нічого не сказано, але вже в петровський час з'явилася і вона. Спочатку довільної форми, потім восьмикінцева. Виготовляли їх із срібла і в XVIII столітті зазвичай прикрашали діамантами і алмазами, а в центрі поміщали червоний емалевий медальйон із зображенням півкруга, хреста і орденським девізом. Зірка покладалася лише дамам Великого хреста. Носити її слід було на лівій стороні грудей. При цьому знак ордена прикріплювали до стрічки, яка одягається через праве плече.  Павло I, 5 квітня 1797 підписав Встановлення про російських імператорських орденах і ввів більш певний статут і цієї нагороди. За нею було закріплено найменування «Орден св. Катерини Великомучениці »і місце другої за значенням нагороди Росії.  За час існування ордена його знаки видали 724 рази. До речі, за участь у палацовому перевороті 1762 р., в результаті якого був скинутий Павло III і до влади прийшла Катерина II, знаки ордена отримала княгиня Є.Р. Дашкова.  Петром I було задумано установа ще одного ордена, що призначався в нагороду виключно за військові подвиги і отримав ім'я видатного російського полководця Олександра Невського. Сам Петро не встиг нікого нагородити цим орденом. При Катерині ж, його дружині і наступниці (яка стала на чолі держави після смерті чоловіка), в числі самих перших кавалерів ордена св. Олександра Невського потрапили і особи цивільні. Так і увійшов цей орден в число російських відзнак як нагорода, що дається і за військові, і за цивільні заслуги.  З середини XIX століття до знаків ордена св. Олександра Невського, що видаються за військові заслуги, як і до інших орденів за бойові подвиги, додавалися схрещені мечі.  Ідея про нагороду виключно за військові заслуги не була забута, і в 1769 році був заснований орден св. Георгія для нагородження офіцерів і генералів за бойові подвиги. Орден міг отримати, наприклад, той, хто "особисто предводітельствуя військом, візьме над ворогом, в значних силах складається, повну перемогу, наслідком якої буде здійснене його знищення", або, "особисто предводітельствуя військом, візьме фортеця". Ця нагорода могла бути видана також за взяття ворожого прапора, захоплення у полон головнокомандуючого або корпусного командира ворожого війська та інші видатні подвиги. Орден св. Георгія поділено на чотири ступені, причому перший раз видавалася нижча, четвертий ступінь, наступного разу більше висока 3-я, далі 2-я нарешті, здійснив четвертий видатний подвиг міг бути представлений до нагородження орденом Георгія 1-го ступеня.  Судити про те, наскільки почесною була ця нагорода можна по тому, що вищий орден Російської імперії - орден св. Андрія Первозванного - отримало більше тисячі чоловік, у той час як ордена св. Георпс: 1-го ступеня були удостоєні лише 25 осіб, серед них генерал-фельдмаршала П.А. Румянцев-Задунайський, Г.А. Потьомкін-Таврійський, великі російські полководці А.В. Суворов і М.І. Кутузов.  Безпосереднє відношення до ордена св. Георгія мала ще одна нагорода - так зване "Золоте зброя" - клинок з написом на ефесі "За хоробрість" з великим емалевим хрестиком ордена св. Георгія темляком квітів Георгіївської стрічки. Генерали і адмірали отримували "Золоте зброю" з діамантовим прикрасами, офіцери - без цих прикрас. З 1807 удостоєні "Золотого зброї" зараховувалися кавалерам ордена св. Георгія. У 1913 році ця нагород отримала офіційну назву "Георгієвське зброя".  Сьогодні у відділі нумізматики Державного Історичного Музею зберігається дорогоцінна реліквія - зірка і стрічка ордена св. Георгія 1-го ступеня, які носив А.В. Суворов. Цього ордена він був удостоєний за визначну перемогу над значно перевершують його корпус за чисельністю силами турків у вересні 1789 року на річці Римник. За цей же бій А.В. Суворов одержав у нагороду золоту шпагу, прикрашену діамантами, "з написом цієї справи" і почесну приставку до прізвища "Римникського".  Особливими відзнаками, близькими за значенням орденів, були золоті хрести на Георгіївських стрічка за взяття Очакова (1788), Ізмаїла (1790), Праги (передмістя Варшави, 1794), Базарджіка (1810) і за битву при Прейсіш-Ейлау (1807). Їх одержували офіцери - учасники цих подій.  Орден св. Георгія і нагородна зброя "За хоробрість" могли отримати лише офіцери та генерали. Для нагородження солдатів і унтер-офіцерів на початку XIX століття був заснований особливий срібний Георгіївський хрест, що мав одну ступінь і носівшійся на помаранчево-чорної "Георгіївської" стрічці. Самецієї нагороди була удостоєна знаменита "кавалерист-дівиця" Н.А. Дурова, яка почала військову службу рядовим уланом і стала згодом першою в Росії жінкою-офіцером.  У середині XIX століття солдатський Георгіївський хрест був поділені на чотири ступені (1-а і 2-я - золоті, 3-я і 4-я - срібні) і став видаватися так само як і ордена св. Георгія, тобто спочатку 4-а, потім 3-а, 2-я і, нарешті, 1-а, вищий ступінь.  До інших відзнак цього періоду можна віднести також хрести, які прикрашали груди російських воїнів - героїв Вітчизняної війни 1812 року, оборони Севастополя в Кримську війну 1853-1856 років, Шипки у російсько-турецьку воєн 1877-1878 років і т. д. Є в зборах музею та цілі колодки Георгіївських хрестів солдатських всіх чотирьох ступенів, так званий "повний бант".  У 1782 році був заснований орден св. Володимира чотирьох ступенів, причому при нагородженні знаком нижчої, четвертого ступеня, за бойові заслуги вже у XVIII столітті належало додаткове прикраса у вигляді банта зі стрічки квітів ордена св. Володимира. Першим кавалером ордена св. Володимира 4-го ступеня з бантом став видатний російський флотоводець Д.М. Сенявін за успішну операцію проти турків восени 1788 року.  З 1855 року до знаків і зіркам орденів, які видавалися за бойові подвиги, за винятком військового ордена св. Георгія, приєднувалися схрещені мечі. У 1828-1874 роках, як особливий ступінь пожалування, до зірок і знаків деяких орденів додавалася корона. З 1845 року на знаках і зірках, які видавалися особам нехристиянського віросповідання, зображення святих і їх монограми замінялися зображенням державного герба - орла.  Деякі з орденів Російської імперії вели своє походження від нагород іноземних, але з часом стали виключно російськими відзнаками.  У 1735 році Гольштейн-готторпський герцог Карл-Фрідріх заснував у пам'ять незадовго до цього померлої дружини Ганни Петрівни, дочки Петра 1, орден св.Анни. З початку 40-х років, коли в Росії прибув голштінського наслідний принц Карл-Петро-Ульріх, майбутній Російський імператор Петро III, орден стали роздавати і російським підданим.  Остаточно орден св. Анни був введений в систему російських нагород в 1797 році Павлом 1, причому нижча ступінь ордена носилася на холодну зброю і отримала додаткове неофіційну назву "Аннінской зброю". З 1829 року на цій зброї, крім знака ордена св. Анни, містилася також напис "За хоробрість", якщо нагорода була заслужена офіцером в бойовій обстановці.  Ордена Білого Орла і Станіслава прийшли в російську орденську систему з Польщі. З приєднанням королівства Польського до Росії вони стали видаватися з 1815 року від імені імператора Олександра 1 уродженцям Польщі, а в 1831 році були зараховані до загальноросійським орденів. Адмірал П.С. Нахімов за відзнаку в керівництві обороною Севастополя був нагороджений на початку 1855 року орденом Білого Орла.  Ще один орден св. Іоанна Єрусалимського, або Мальтійська, недовго проіснував в Росії. У 1797 році в Росії було засновано Велике Пріорства ордена св. Іоанна Єрусалимського, а в 1798 році в Росії Павло 1 прийняв на себе звання Великого магістра, глави цього ордена, і став нагороджувати їм російських підданих. Зі смертю Павла нагородження Мальтійським орденом у Росії було припинено, а невдовзі було і заборона носити російським підданим ця відзнака .*  Знаки (хрести) російських орденів 1-го ступеня носилися на широкій стрічці відповідного кольору через плече, із зіркою на лівій стороні грудей (зірка ордена св. Анни містилася на правій стороні грудей). Знаки 2-го ступеня носилися на стрічці на шиї (при цьому у орденів св. Георгія і св. Володимира зберігалася зірка). Знаки 3-го ступеня орденів св. Георгія і св. Володимира носилися також на шиї, але вже без зірки. Нижча, 4-й ступінь орденів св. Георгія і св. Володимира, а також 3-й ступінь орденів 

* Белязін В.М., Дуров В.А., Казакевич О.М. - Самі знамениті нагороди Росії.  св. Анни і св. Станіслава носилися у вигляді невеликого хрестика на грудях. Знак ордена св. Анни 4-го ступеня носився на холодній зброї, присвоєному роду військ, в якому служив нагороджений.  Так як до 1870 року при одержанні більш високого ступеня орден нижчого ступеня повинен був зніматися: його наявність, якщо він був заслужений в бойовій обстановці, позначалося приміщенням на ордені більш високого ступеня, отриманому не за військові заслуги, схрещених мечів, але не проходять через центр знака, а розташовувалися на верхньому промені хреста і верхньої частини зірки. З 1870 року всі ордени з мечами, незалежно від наявності більш високих ступенів, не знімалися нагородженими. Пізніше будь-які ступеня орденів, навіть видані за невійськові заслуги, залишалися на одязі.  До 1826 року отримання російського ордена будь-якого ступеня давало нагородженому право потомственого дворянства. У середині XIX століття отримання права спадкового дворянства було збережено тільки для кавалерів орденів св. Георгія і св. Володимира будь-якого ступеня і 1-го ступеня будь-яких інших орденів. Надалі можливості отримання потомственого й особистого дворянства у зв'язку з отриманням ордена були ще більш зменшені.  Після лютневої буржуазно-демократичної революції всі царські ордени були збережені Тимчасовим урядом, зникли лише корони з двоголового орла, та Георгіївський хрест став присуджуватися за "вироку" самих солдатів.  За окремі кампанії або битви засновувалися особливі нагрудні хрести. Таким був, наприклад, хрест "За оборону Порт-Артура" в російсько-японську війну 1904-1905 років. Російський уряд довго не хотіло стверджувати цю нагороду, хоча вже незабаром після війни був вироблений статут цього відзнаки і навіть виготовлені пробні екземпляри хрестів. Лише в 1914 році залишилися до цього часу в живих герої захисту Порт-Артура отримали цю нагороду, причому кілька зміненого вигляду, відмінного від пробних хрестів.  Хрест "За службу на Кавказі" свідчив про зусилля російського самодержавства в завоюванні і підкорення народів Кавказу. Кавказькі війни дали ще одну групу знаків відмінності, які заснував керівник визвольного руху гірських народів Дагестану і Чечні - Шаміль. До 1841 року нагородами в його армії служили: зброя, бойові коні, різні предмети і гроші. За прояв особливої ​​хоробрості відзначився мав право пришити до своєї чалмі почесну нашивку у вигляді чотирикутного шматочка зеленої матерії (за боягузтво в бою існували особливі ганебні знаки, що прикріплюються до правої руки або спині і знімалися після прояву провинилися відваги і мужності у новому битві). У 1841 році Шаміль ввів нові особливі срібні знаки відмінності, що прикріпляються до одягу.  Кожен з них виконаний місцевими майстрами-срібними та представляє, крім великого історичного, ще й значний художній інтерес. Написи говорять про заслуги нагородженого, яскраво характеризуючи воїна, який отримав нагороду. На одному із орденів, даному Шамілем наиб Хаджі-Мухаммеду, написано: "Ця відмінність з відмінностей Хаджі Мухаммеда. (Це) герой: здійснений на війні натиск його, а в бою він кидається вперед". На іншому, також виконаному способом вправного чорніння по сріблу, читаємо: "Це знак досконалої доблесті Ідріса Ефенді, подібного лева". Орден, отриманий від Шаміля, носив і знаменитий Хаджі-Мурат, описаний Л.М. Толстим. Зірка на стрічці Знак Ордени Зірка Ордени з мечами Знак Ордени з мечами Точна дата затвердження ордена невідома. Передбачається, що справа зрушила між 1697 і 1699 р. вибір патрона ордена пояснюється церковної легендою про проповіді християнства на російських землях апостолом Андрієм. Статут 1720 р. називав главою ордена царя, але сам Петро був лише шостим за рахунком Кавалером Ордена і від їх у нагороду в 1703 р. за взяття шведських судів у гирло Неви особисто від першого кавалера 1969 р. генерал-адмирала Ф.А.Головина  Статут зазначав нерозумність нагородження орденами малолітніх, і згідно з цим цесаревич Олексій Петрович нагороджений орденом лише у день весілля, а Петро II через молодість і зовсім не від потрапив до списку кавалерів. Але, починаючи з Іоанна VI Антоновича вже кожен новонароджений немовля чоловічої статі у домі Романових ставав кавалером цього ордена. Павло I про в " Установлении про орденах" регламентував порядок нагородження, і відтоді великі князі отримували орден при хрещенні, а князі імператорської крові - після досягнення повноліття. Пожалование ордена Св. Андрія Первозваного робило нагородженого також кавалером орденів Св. Олександра Невського, Білого Орла і перших ступенів Св.Анны і Св.Станислава . Відповідно до статуту, Кавалером Ордена Св. Андрія Первозваного могли стати тільки той "шляхетного, знатного, графського чи княжого звання і безвадного походження". То справді був орден коронованих і перших осіб , у зв'язку з чим це кавалери ордена вважалися "у третій класі чинів, хоча би за службі були і нижче цей ступеня"

Знак ордена з мечами Орден Святий Анни затверджений герцогом Голштейн-Готторпским Карлом-Фрідріхом, батьком майбутнього імператора Петра III на згадку про його дружини Анни Петрівни. Для орденського девізу він запозичив напис початкових літер імені своєї дружини A.Y.P.F ., тобто. "Ганна, Імператора Петра Дщерь ", які розшифровував як "Люблячий правду, благочестя. вірність" ( Amantibus , Yustitian , Pietatem , Fidem ). З 1742 р. гросмейстер ордена (син Карла-Фридриха Петр-Ульрих ) був у Росії; за вказівкою тітки, імператриці Єлизавети Петрівни, він визнано спадкоємцем престолу, й у 1761 р. став императорм безпосередньо з ім'ям Петра III Федоровича. Після перевороту 1762 року, привів до влади його дружину Катерину II Алексеевну , і відтак загибелі Петра III герцогство Голштинское успадкував їх син, великий князь Павло Петрович, який і став новим гросмейстером ордена Святий Анни. Саме тоді орденом нагороджувалися переважно російські піддані, але воно залишалося іноземним. До складу російських орденів він було включено після вступу на престол Павла I. знак ордена з Імператорської финифтяный хрест короною і мечами для шпаги Спочатку орден розділявся на 3 ступеня, причому знак III ступеня призначався для військових і носився як финифтяного хрестика на ефесі шпаги. Знак 1-го ступеня був виконаний вигляді зірки, де містився девіз навколо зображення хреста. стрічка червона з жовтої каймою. З 1815 р. 3-тя ступінь стали іменувати 4-й, та її посів хрест, теж готовий до нагородження військових й отримав в 1828 року бант на стрічці. 1 ст. - для носіння стрічки через плече з зіркою 2 ст. - для носіння на шиї 3 ст. - для носіння в петлиці 4 ст. - для носіння на шпазі Орден давався, як і орден Володимира, і поза військові подвиги і поза вислугу 35 років. Зірка, стрічка і це ознака Ордени Укладання Усі нагороди унікальні й цікаві. Їх зобов'язані знати «межи очі» кожен громадянин і пишатися ними. Вивчаючи їх походження, ми вивчаємо історію, нашу гордість. Враховуючи те, якими працями вони діставалися людям, ми мають ознайомитися з повагою ставитися до героям нашої країни, яких на жаль залишилося обмаль. Напередодні війни 1812 року в Російській імперії існувало п'ять орденів для нагородження офіцерів та генералів: Святого Андрія Первозванного; Святого Олександра Невського; святого рівноапостольного князя Володимира; Святої Анни та найбільш шанований орден Святого Георгія, що вручався лише за особливу мужність. Ордени св. Георгія та Св. Володимира мали чотири ступені, орден Св. Анни – три ступені. Нагороджувались ними відповідно до «Табеля про ранги», тому молодші офіцери не могли отримувати ордени вищих класів, а старші офіцери і генерали не отримували орденів нижчих ступенів.

Нагородні труби і ріжки.  Окрім орденів і медалей - нагород індивідуальних, в російській армії існували і знаки відмінності, що призначалися за хоробрість у бої цілим військовим частинам. У їх числі були нагородні срібні труби та ріжки, нагородні прапори, а також особливі почесні зовнішні відмінності, що говорять про те, що відвагу в бою проявила вся військова частина. У 1760 році в ході війни з Пруссією російські війська вперше ввійшли в Берлін. Усі полиці отримали на згадку взяття столиці Прусського королівства особливі срібні труби з відповідними написами, наприклад: "На знак перемоги міста Берліна 1760 28 вересня дня".  Ще за кілька десятиліть до цієї події, в 1737 році, один з батальйонів лейб-гвардії Ізмайловського полку за відзнаку при штурмі турецької фортеці Очаків також був нагороджений срібними трубами, але без особливих почесних написів.  Надалі, після заснування ордена Георгія, до почесних срібним трубах стали прикріплювати Георгіївські хрести і Георгіївські стрічки. Цим як би ще раз підкреслювалося, що нагорода - виключно бойова.  Нагородні стяги.  Особливі бойові стяги-нагороди з написами, за які подвиги вони видані, були встановлені Павлом I, який нагородив ними в 1800 році за бойові відзнаки чотири полки: Таврійський, Московський, Архангелогородський і Смоленський. При Олександрі 1 нагородні прапори стали ще більше відрізнятися від простих - на вершині держака прикріплюється зображення хреста ордена св. Георгія, а знаменне кисті привешивается не на срібній стрічці, а на Георгіївських стрічках. Перші такі Георгіївські прапори були видані кільком полкам за відзнаку в кампанії з французами в 1805 році з написом: "За подвиги при Шенграбені 4 листопада 1805 в битві 5 т. корпусу з ворогом, що складається з 30 т.".  При цьому в піхотні частини видавалися нагородні прапори, а в кавалерійські - нагородні штандарти, присвоєні цих частин.  Десятки частин російської армії отримали право на цю колективну нагороду. При вчиненні частиною, вже нагородженої Георгіївським прапором, новихподвигів на прапорі робилася додатковий напис, коротко розповідає про новий відмінність.  Надалі система нагородних прапорів була розширена пожалуванням так званих ювілейних знаменних стрічок, що мали кольору російських орденських стрічок: нагородні стрічки "За відзнаку", для гвардії - блакитного кольору (ордена св. Андрія Первозванного), для армійських частин - червоного (ордена св. Олександра Невського).