4.3. Заходи щодо зменшення рівня впливу шкідливих і небезпечних факторів

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним, штучним і суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Штучне освітлення передбачається у всіх приміщеннях будівель, а також на відкритих робочих ділянках, місцях проходу людей та руху транспорту. Від якості прийнятої системи освітлення залежить продуктивність та безпека праці, а також здоров’я працівників. Раціонально виконане штучне освітлення приміщень при одній і тій же витраті електроенергії може підвищити продуктивність праці на 15-20%. Як джерела світла при штучному освітленні використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основними характеристиками джерел світла є номінальна напруга, споживана потужність, світловий потік, питома світлова віддача та строк служби.

Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча. Недостатнє освітлення, як і осліплююче, негативно впливає на збереження зору людини, стан його центральної нервової системи, знижує продуктивність праці, збільшує стомлення працівника. Недостатня освітленість на виробництві часто викликає розвиток зорового стомлення і може призвести до захворювання – короткозорості.

Освітлення повинне бути рівномірно розподіленим по робочих поверхнях, не викликати різких тіней на робочому місці, не викликати сліпучої дії на око людини, стабільним (тобто коливання напруги в електричній мережі не повинне перевищувати 4%). Норми освітленості регулюються ДБН.В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення». Фактичне значення освітленості знаходиться в межах 180-220 лм, при умові, що встановлені значення нормованої мінімальної освітленості для точних робіт складають 300 лм. Для роботи, пов’язаної зі сприйняттям інформації з екрана, спосіб освітлення всього приміщення не є достатнім. При необхідності реєстрації та сприйняття інформації з екрану, яскравість робочого місця, створювана місцевим освітленням, повинна відповідати яскравості екрана (75-100 кд/м²), при чому екран має бути захищеним від прямого влучення променів світла.

На робочому місці інженера-програміста джерелами шуму є сам персональний комп’ютер (вентилятори систем охолодження системного блоку та блоку живлення) і периферійне устаткування (принтери ударної дії, кондиціонер). Джерела шуму в ЕОМ і периферійному обладнанні – це рухомі частини, до яких можна віднести системи вентиляції обладнання, дисководи, каретки й приводи принтерів. Джерелом високочастотних шумів є електронна частина персонального комп’ютера і периферійного обладнання. Тривала дія інтенсивного шуму може привести до патологічного стану слухового органа, до його стомлення та часткової втрати слуху. Шум викликає зміни серцево-судинної системи, що супроводжується порушенням тонусу й ритму серцевих скорочень, змінюється артеріальний тиск, порушується нормальна функція шлунка. Особливо піддається впливу центральна нервова система. Відзначається зміна органів зору, вестибулярного апарату, збільшення внутрішньочерепного тиску, порушення обмінних процесів організму.

Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 (1999) «Шум. Загальні вимоги безпеки» визначаються допустимі рівні звукового тиску у октавних смугах частот, еквівалентні рівні звуку на робочих місцях, приведені в табл.4.1.

Таблиця 4.1

Рівні звукового тиску (дБ) в октавних смугах з середніми геометричними частотами, Гц										Рівень звуку в дБА
31,5	63	125	250	500	1000	2000	4000	8000
86	71	61	54	49	45	42	40	38	50

Сучасне виробництво нерозривно пов’язане з використанням електроенергії. В умовах експлуатації потужних енергосистем, електричних машин та апаратів, розвитку обчислювальної техніки і приладобудування, роботизації та комп’ютеризації виробництва. Діяльність інженера також щільно пов’язана з роботою з електронним обладнанням. Електробезпека – це система організаційних та технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля та статичної електрики (згідно ГОСТ 12.1.009-76 (1999) «Електробезпека. Терміни та визначення»). Електричні прилади, установки, обладнання, з якими людина має справу, становлять для неї велику небезпеку, яка посилюється тим, що органи чуття людини не можуть на відстані виявити наявність електричної напруги, як, наприклад, теплову, світлову чи механічну енергію. Тому захисна реакція організму виявляється тільки після безпосереднього потрапляння під дію електричного струму. Другою особливістю дії електричного струму на організм людини є те, що струм, проходячи через людину, діє не тільки в місцях контактів і на шляху протікання через організм, а й викликає рефлекторні порушення нормальної діяльності окремих органів (серцево-судинної системи, системи дихання). Третя особливість – це можливість одержання електротравм без безпосереднього контакту із струмопровідними частинами – при переміщенні по землі поблизу ушкодженої електроустановки (у випадку замикання на землю), ураження через електричну дугу. ГОСТ 12.1.038-82 (1996) «Електробезпека. Гранично допустимі значення напруг дотику і струмів» встановлює гранично допустимі значення напруг дотику і струмів, що протікають через тіло людини, призначені для проектування способів і засобів захисту людей, при взаємодії їх з електроустановками виробничого і побутового призначення постійного і змінного струму частотою 50 і 400 Гц. Згідно даного стандарту напруги дотику і струми, що протікають через тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі електроустановки, не повинні перевищувати значень, зазначених у табл.4.2.

Таблиця 4.2

Струм	Напруга, В	Сила струму, мА
Струм	не більше
Змінний, 50 Гц	2,0	0,3
Змінний, 400 Гц	3,0	0,4
Постійний	8,0	1,0

Електромагнітне випромінювання є шкідливим виробничим фактором що також має вплив на працівника при роботі з комп’ютером

Електромагнітне випромінювання – це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Його головними джерелами є телевізійні передачі та радіолокаційні станції, пристрої стільникового й інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, комп’ютерна техніка тощо.

Ступінь біологічного впливу електромагнітних полів на організм людини залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Від цього страждає передусім нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль і перевтома, знижується точність робочих рухів, порушується сон. Електромагнітне випромінювання викликає зміни тиску крові, гіпотонію або гіпертонію.

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини взагалі залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру опромінення, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, яке опромінюється, та індивідуальних особливостей організму. У результаті дії електромагнітного поля (ЕМП) на людину можливі гострі та хронічні форми порушення фізіологічних функцій організму. Ці порушення виникають в результаті дії електричної складової ЕМП на нервову систему, а також на структуру кори головного та спинного мозку, серцево-судинної системи.

Електромагнітне випромінювання викликає окрему радіохвильову хворобу. Тяжкість її наслідків знаходиться у прямій залежності від напруженості ЕМП, тривалості впливу, фізичних особливостей різних діапазонів частот, умов зовнішнього середовища, а також від функціонального стану організму, його стійкості до впливу різних чинників та адаптації.

У результаті дії на організм людини електромагнітних випромінювань в діапазоні 30 кГц - 300 МГц спостерігається: загальна слабкість, підвищена втома, сонливість, порушення сну, головний біль та біль в ділянці серця. З'являється роздратованість, втрачається увага, сповільнюються рухово-мовні реакції. Виникає ряд симптомів, які свідчать про порушення роботи окремих органів – шлунку, печінки, підшлункової залози. Погіршуються харчові та статеві рефлекси, діяльність серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та вуглеводневого обміну, змінюється склад крові, зафіксовані зміни на рівні клітин.

При систематичній дії ЕМП високої та надвисокої частоти на організм людини спостерігається підвищення кров’яного тиску, трофічні явища (випадіння волосся, ламкість нігтів). ЕМП викликають зміну поляризації молекул та атомів, які є складовою частиною клітин, в результаті чого виникає небезпечний нагрів. Надмірне тепло може нанести шкоду як окремим органам, так і всьому організму людини. Професійні захворювання виникають у працівників при тривалому та інтенсивному опроміненні. Із ростом інтенсивності електромагнітного випромінювання відбуваються електро-кардіографічні зміни, при хронічному впливі – тенденція до гіпотонії, змін у нервовій системі, спостерігається прискорення пульсу, коливання об’єму крові.

Для попередження професійних захворювань, які виникають у результаті тривалої дії електромагнітних випромінювань, встановлені гранично допустимі рівні електромагнітних випромінювань, відповідно до ГОСТ 12.1.006-84 (1999) «Електромагнітні поля радіочастот. Допустимі рівні на робочих місцях та вимоги до проведення контролю».

Основними технічними заходами щодо попередження електротравм при замиканнях на корпус є захисне заземлення, занулення, захисне відключення.

Відповідно до ГОСТ 12.1.009-76 (1999) «Електробезпека. Терміни та визначення», захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмовідних частин електроустановок, які можуть опинитись під напругою.

Захисне заземлення також як і занулення усуває небезпеку поразки людей електричним струмом у разі появи напруги на конструктивних частинах електрообладнання, тобто під час замикання на корпус.

Захисне заземлення, згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила влаштування електроустановок», застосовується, в основному, в мережах із ізольованою від землі нейтраллю в особливо небезпечних умовах (шахти, рудники, кар’єри, торфорозробки тощо) при обов’язковому постійному надійному контролю стану ізоляції. Максимально допустимий опір захисного заземлення визначається умовами виробництва, напругою, значенням сили струму короткого замикання на землю. Опір заземлення електроустаткування напругою до 1000 В не повинен перевищувати 4 Ом, в установках напругою вище 1000 В – не більше 0,5 Ом.

Заземлюючий пристрій звичайно розташовують по периметру виробничого приміщення (контурний), що більш ефективно, або збоку (виносний). Він являє собою сукупність заземлювачів – забитих у ґрунт металевих стержнів або труб, з’єднаних між собою зварюванням з горизонтальною шиною або круглим провідником (рис. 4.1). Глибина траншеї має бути більшою за глибину промерзання ґрунту у даній місцевості. До корпусів електрообладнання провідники занулення (заземлення) прикріплюються болтами з контргайками.

Рис. 4.1 Схема захисного заземлення в мережі з ізольованою нейтраллю:

1 – трансформатор; 2 – мережа; 3 – корпус струмоприймача; 4 – обмотки електродвигуна; 5 – заземлювач; 6 – опір заземлення (умовно).

Відповідно до ГОСТ 12.1.030-81 (2001) «Електробезпека. Захисне заземлення, занулення» захисному заземленню (зануленню) підлягають усі електроустановки при номінальній напрузі 380 В і вище змінного струму та 440 В і вище постійного струму, а також підлягають при роботах в умовах підвищеної небезпеки і особливо небезпечних зонах електроустановки при номінальній напрузі від 42 В до 380 В змінного струму та від 110 В до 440 В постійного струму.

У разі пробою ізоляції струмоведучих частин на корпус, ізольований від землі, він виявляється під фазовою напругою U_Ф.

За наявності заземлення унаслідок стікання струму на землю напруга дотику зменшується і, отже, струм, що проходить через людину, виявляється менше, ніж у незаземленій установці. Щоб напруга на заземленому корпусі устаткування була мінімальною, обмежують опір заземлення. В установках 380/220 В він повинний бути не більше 4 Ом, в установках 220/127 В – не більше 8 Ом. Якщо потужність джерела живлення не перевищує 100 кВА, тоді опір заземлення може бути в межах 10 Ом.

В якості заземлюючих пристроїв електроустановок в першу чергу повинні бути використані природні заземлювачі. Можливе застосування залізобетонних фундаментів промислових будівель і споруд. За відсутності природних заземлювачів допускається застосування переносних, наприклад, сталевих труб, стрижнів, кутків, що угвинчуються в землю. Після заглиблення в землю на глибину 1-2 м вони повинні мати кінці завдовжки 0,1-0,2 м над поверхнею землі, до яких приварюються сполучні провідники.

Принцип дії захисного заземлення засновано на зниженні напруги відносно землі, зумовленої замиканням на корпус, до допустимих рівнів напруги дотику U_ДОТ та кроку U_К:

U_ГР.ДОП≤U_ДОТ

U_К.ДОП≤U_К