Розділ 3. Розробка оглядової екскурсії «містичний київ»

3.1. Конспект екскурсії «Містичний Київ»

Екскурсія має свої ознаки (елементи): тривалість проведення (від однієї академічної години до однієї доби); наявність екскурсантів (група чи індивідуал); наявність екскурсовода; показ екскурсійних об’єктів, первинність зорових вражень; пересування учасників екскурсії заздалегідь складеним маршрутом; цілеспрямованість показу об’єктів, розповіді екскурсовода; наявність певної теми. Екскурсія виконує функції інформування, розширення кругозору і пізнання, організації культурного дозвілля, відпочинку, спілкування. Вимоги, що висуваються до екскурсії: повнота і достовірність інформації; культурно-пізнавальна значущість, точність композиції і виконання екскурсії; задоволення естетичних і морально-психологічних потреб екскурсантів.

При розгляді поняття про екскурсію необхідно мати на увазі обумовленість екскурсійного процесу об’єктивними вимогами. Кожна екскурсія представляє особливий процес діяльності, суть якого обумовлена конкретними закономірностями (тематичність, цілеспрямованість, наочність, емоційність, активність та ін.).

Пропонується до розгляду екскурсійний маршруту екскурсії «Містичний Київ». Тривалість екскурсії - 2 години, за цей час екскурсанти подолають відстань у 2,5 км.

З давніх часів Київ славиться таємничими місцями, що мають сумнівну історію, назву яких бояться промовляти вголос, місцями, про які ходять моторошні легенди, породжені розбурханою уявою наляканих мешканців. Деякі з них набули гучності в суспільних колах, а деякі й досі лишаються невідомими навіть для корінних киян.

В кожному місті є споруди, які заслуговують особливої уваги. Зовні привабливі або чудернацькі, незвичні, особливі - подібні споруди не залишають

байдужими нікого. Існують будівлі, оповиті легендами й таємницями, загадками, які часом лишаються нерозгаданими. Є будинки з деяким містичним ореолом, що викликає інтерес до їхньої долі, їхньої історії.

В Києві є багато подібних споруд, популярних серед киян і гостей міста. Нерідко їхній незвичний зовнішній вигляд поєднується із неординарною долею самої будівлі або її мешканців

Екскурсія починається з вул.Десятинної, далі спускаємось до будинку № 15 на Андріївському узвозі.

«Замок Річарда - Левине серце» - опоетизована назва будинку № 15 на Андріївському узвозі - пам'ятки початку XX ст., спорудженого в стилі англійської готики . Названий киянами на честь англійського короля Річарда I Левине Серце, героя роману Вальтера Скотта «Айвенго».

Будинок у вигляді старовинного замку стоїть на складному рельєфі колишньої літописної гори Уздихальниці нижче від Андріївської церкви. Монументальні фасади оздоблено архітектурними елементами фортечно-замкових споруд - різнотипними баштами, шпилями, зубчастими завершеннями стін тощо. З лівого боку будинку підноситься висока башта з фортечними рисами.

На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку українському художнику Г. К. Дядченку (тут він мешкав 1909-1921рр).

Також у будинку, крім згадуваного Г. К. Дядченка, мешкали ряд інших відомих діячів мистецтва та науки - професор Київської духовної Академії С. Т. Голубєв (на початку ХХ ст.), живописець Ф.Красицький (у 1905-1909 роках), скульптор Ф.Балавенський, художник І.Макушенко (початок ХХ ст.).

У 1905-1906 роках тут також містилася редакція сатиричного журналу «Шершень».

Історії будинку та його мешканців присвячено декілька вітрин Музею Однієї Вулиці. В музеї представлено особисті речі і портрети митців, їхні художні роботи, а також плани і фотографії Замку Річарда.

Замок Річарда Левове Серце - одне з найвідоміших і водночас з найзагадковіших споруд. З’явився він на Андріївському узвозі незаконно: ділянка не була викуплена у міста, а поміщик Орлов спромігся відібрати у пітерського архітектора малюнок плану будівлі, не заплативши за нього. Незабаром Орлова вбили. Замок добудовувала його вдова. Ще під час зведення споруда здобула дурної слави. 24 березня 1904 року, коли будівництво добігало кінця, будівля раптом спалахнула. «Чому за кілька років змінилося три господарі? Причиною стали моторошні шуми й стогони, що регулярно лунали в пічних і вентиляційних трубах. Від цього його неофіційна назва «дім, що плаче».

Уже в 1904 (до здачі) будівля горіла, винними визнали робітників, які тут ночували. Після цього за "замком" закріпилася погана слава. А в 1911 році його власник Дмитро Орлов був убитий за нез'ясованих обставин.

Далі - більше. За наступні кілька років змінилося три власники. Причиною стали моторошні шуми й стогони, регулярно звучать в пічних і вентиляційних трубах. По місту поповзли чутки, що в замку оселилася нечиста сила. Знищив "демонів" орендар – історик Степан Голубєв. Втомлений від виття, він сунув руку в димохід і виявив там яєчну шкаралупу, яка і була причиною неприємних звуків – крізь маленькі дірочки в шкарлупі проходило повітря, і вона, коли піднімався вітер, була резонатором. Припускають, що шкаралупу поклали туди робітники, яких "кинув" на гроші Дмитро Орлов. Задумка вдалася – орендарі надовго в замку не затримувалися.

Радянська влада замок націоналізувала. Там оселилися київські художники: Григорій Дядченко, Фотій Красицький, Іван Макушенко. А скульптор Федір Балавенський зі своїми учнями створив копії химер паризького собору Нотр-Дам і встановив їх на терасах і внутрішніх гвинтових сходах подвір'я замку Річарда. На жаль, в 1942 скульптури вивезли німці.

Найцікавіше, що назва його з'явилася в 1967 році. Придумав його В. Некрасов, який у нарисі "Дім Турбіних" про будинок Булгакова (Андріївський спуск, 13) згадав і його сусіда. Там з 1922 жив його найстаріший житель – Річард Юревич, блискучий оповідач історій старого Києва. З колоритним дідусем і товаришував письменник, причепивши назву "Замок Річарда".

Але містика триває: у будинку до цих пір немає господаря. У 1983 році відселили всіх мешканців і почали капітальний ремонт будинку, щоб відкрити відомчий готель. Але в 1990 ремонт припинений. У 1992 знайшовся інвестор, який почав реконструкцію, але поконфліктувавши з тодішнім мером Косаківським, покинув будинок. У 1995 його знову продали. Новий власник обіцяли закінчити ремонт у 2002 році, але замок Річарда досі пустує, оточений парканом.

Далі маршрут прямує на Замкову гору.

Замкова гора, Хоревиця, Киселівка, Флорівська (або Фролівська) гора. Історична місцевість Києва.

Залишок правого, високого берега Дніпра з крутими схилами. Розташована між Старокиївською горою, Щекавицею, Гончарами і Кожум'яками з одного боку та власне Подолом - з іншого. За даними археологічних досліджень, гора була заселена ще наприкінці ІІІ тисячоліття до н. е. Декотрі вчені вважають, що до того, як полянський князь Кий збудував на Старокиївській горі укріплення, що започаткувало Київ, його резиденція знаходилася на Замковій горі. У ІХ—Х століттях тут знаходився заміський князівський палац. Давня назва гори невідома (умовно називають Києвицею). Деякі дослідники ототожнюють її з Хоревицею, де нібито жив один з легендарних засновників Києва Хорив.

У 1370-80-ті роки, коли Поділ став центром Києва, на Замковій горі був споруджений дерев'яний замок литовського воєводи. 1482 року під час навали кримського хана Менгли-Гирея замок був спалений, а близько 1532-1545 років - відновлений та перебудований. У замку налічувалося 15 бойових чотириярусних башт. Його площа становила 16 тисяч м², тобто удвічі більше від площі плато Замкової гори. Замок з'єднувався з укріпленнями на горі Уздихальниця (Андріївська). Киселівкою гору стали називати у середині XVII століття (за іменем воєводи Адама Киселя).

1651 року українські козаки, що повстали, спалили замок, у якому засіли польські загарбники. З тої пори гора спустошилася, її вкрили городи та баштани подолян. З 1816 року на Замковій горі існувало кладовище для населення Подолу, Гончарів та Кожум'як. 1854 року Киселівка перейшла до Флорівського монастиря (звідси й назва «Флорівська гора»). 1857 року була споруджена кладовищенська мурована Троїцька церква та огорожа навколо кладовища. На Флорівському кладовищі були, зокрема, поховані професор М. Петров, професор Алексєєв, інженер-винахідник проката рейок на Воткинських заводах В. Жмакін.

Наразі зусиллями київського еколого-культурного центру Замкова гора оголошена пам'ятником природи місцевого значення.

Одні кажуть що, це одне з найпривабливіших місць Києва, інші що, це місце для любителів гострих відчуттів, містиків, сатаністів і тому подібних. У наші дні гора знаходиться в запустінні, тут практично немає нічого крім: загублених серед дерев залишків старовинного кладовища, ще пустує склеп.

На горі розташоване капище, де язичники проводять свої обряди.

У 1816 році на Замковій горі було облаштовано цвинтар. У 1840 його передали Фролівському монастирю. Тоді й обгородили цвинтар парканом, частини якого сьогодні можна бачити на горі. У 1935 була постанова територію кладовища перетворити на парк і місце для відпочинку.

У 1940 на горі розмістили, військову частину обслуговуючу радіостанцію, так звану « глушилку ». Вона простояла до початку 1990 і була розібрана через непотрібність.

З початку 90- х років черниці Флорівського монастиря ведуть безперервні судові воїни, щоб повернути собі територію кладовища. Вони вважають, що міська адміністрація просто не хоче її повертати. На сьогоднішній день територія кладовища на Замковій горі знаходиться в оперативному управлінні Київського науково - методичного центру з охорони , реставрації та використання пам'яток історії, культури і заповідних територій.

Головними прикрасами вулиці до цих пір залишилися Андріївська церква XVIII століття - творіння Б.Растреллі і романтичний будинок - замок над літописної горою Уздихальницею. А під нею, на незручному ділянці, київський архітектор І.І. Горденін сто років тому поставив будинок № 13. Саме в цьому будинку в 1906 році оселилася сім'я професора Київської духовної Академії Афанасія Івановича Булгакова.

Велика професорська сім'я займала другий поверх будинку - «всі сім повних і запорошених кімнат». Тут, в порівняно невеликому будинку «споруди дивовижної ( на вулицю квартира Турбіних була в другому поверсі, а в маленький, похилий, затишний дворик - у першому )» і поселив Михайло Булгаков героїв свого улюбленого роману і п'єси « Дні Турбіних». Прізвище Турбіних для Булгакова - рідна: це дівоче прізвище його бабусі Анфіси Іванівни. Рідними стали для Михайла Опанасовича і стіни цього будинку.

Меморіальна дошка на будинку була встановлена ​​лише в лютому 1986 року, а в березні вісімдесят дев'ятого Київським міськвиконкомом було прийнято рішення про створення музею М.А. Булгакова як філії Музею історії міста Києва (Додаток З).

15 травня 1991, в день столітнього ювілею Михайла Опанасовича Булгакова, будинок Турбіних розкрив свої двері для друзів і шанувальників таланту великого письменника.

Технологічну карту екскурсії наведено в Додатку Ж.

Маршрут екскурсії являє собою найбільш зручний шлях проходження екскурсійної групи, що сприяє розкриттю теми (Додаток К).

Одне із завдань маршруту - сприяти найбільш повному розкриттю теми (Додаток Б).

Основні вимоги, які повинні бути враховані укладачами маршруту - організація показу об'єктів у логічній послідовності й забезпечення зорової основи для розкриття теми.

У практиці екскурсійних установ існують три варіанти побудови маршрутів:

- хронологічний (наприклад, екскурсії, присвячені життю й діяльності видатних людей);

- тематичний (екскурсії, пов'язані з розкриттям певної теми в житті міста;

- тематико-хронологічний (Всі оглядові міські екскурсії).

Показ об'єктів варто проводити, не допускаючи непотрібних повторних проїздів по одній і тій самій ділянці маршруту (вулиці, площі, мосту, шосе), тобто так званих «петель»;

Наявність доступності об'єкта (площадки для його огляду й упоряджених зупинок, у тому числі санітарних, і місць паркування транспортних засобів);

Переїзд або перехід між об'єктами не повинен займати більше 10-15 хвилин, щоб не було занадто тривалих пауз у показі й розповіді;

Рекомендується до моменту проведення екскурсії мати кілька варіантів руху групи. Необхідність зміни маршруту в ряді випадків викликається транспортними «пробками», ремонтними роботами на міських магістралях. Все це повинне бути враховане при створенні різних варіантів маршруту.

Об'їзд (обхід) маршруту є одним з важливих етапів розробки нової екскурсії. При організації об'їзду (обходу) маршруту вирішуються наступні завдання:

1) ознайомитися із плануванням траси, вулицями, площами, по яких прокладений маршрут;

2) уточнити місце, де розташовані об'єкти, а також місце передбачуваної зупинки екскурсійного автобуса або пішохідної групи;

3) освоїти під'їзд на автобусі до об'єктів або місць стоянок;

4) провести хронометраж часу, необхідного для показу об'єктів, їхньої словесної характеристики й пересування автобуса (пішохідної групи), а також уточнити тривалість екскурсії в цілому;

5) перевірити доцільність використання намічених об'єктів показу;

6) вибрати кращі точки для показу об'єктів і варіанти розташування екскурсійної групи;

7) вибрати методику ознайомлення з об'єктом;

8) з метою безпеки пересування туристів по маршруту виявити потенційно небезпечні місця й вжити заходів.