2. Соціальне протистояння та соціальні конфлікти в Україні в XIX ст.
На початку ХІХ ст. унаслідок знищення Речі Посполитої українські землі Правобережжя були поділені між двома державами:
більшість відійшло до Російської імперії,
західна Україна - до Австрійської імперії.
У Російській імперії правління Катерини ІІ (1762-1796 рр.) сприяло повному відродженню напівфеодального способу виробництва, при якому головною галуззю було сільське господарство, засноване на кріпосницькій експлуатації селян. Розширення торговельних і культурних контактів Росії наприкінці XVIII ст. змушувало поміщиків збільшувати визиск своїх кріпаків.
Тому поміщицькі маєтки, які раніше працювали для задоволення потреб своїх господарів, почали працювати на ринок - як внутрішній, так і зовнішній. Все це сприяло збільшенню феодального визиску селян.
У вказаний період відбувається швидке освоєння Півдня України, земель, які колись належали Запорізькій Січі та Кримському ханству. Поміщики Півдня швидко зрозуміли, що селяни даватимуть більше прибутків якщо працюватимуть як вільні наймані працівники, виплачуючи податки. Родючі південні землі України швидко почали використовувати на капіталістичних умовах, за яких на землях поміщиків працюють вільні орендарі.
В інших регіонах України панували кріпосницькі умови селянської праці. Найважча експлуатація була на Правобережній України, де більшість поміщиків були вихідцями із старої польської шляхти. На цих землях панщина іноді сягала 6 днів на тиждень. Продуктивність селянської праці була вкрай низькою. Головними причинами цього була, по-перше, відсутність зацікавленості селянина у результатах праці, які все одно буде належати поміщику, а, по-друге, застарілі знаряддя праці й способи обробки землі.
Селяни в Україні поділялися на поміщицьких і державних. Державні селяни становили близько 50% їхньої загальної кількості. Вони проживали на державних землях, які знаходилися в основному на Півдні й Лівобережжі. Державні селяни визискувалися менше за поміщицьких, їхнє господарство було сильніше зорієнтоване на ринок. Поміщицькі селяни належали поміщикам, найбільші маєтки яких знаходилися у Центральній і Правобережній Україні.
З 30 -х років XIX ст. в Україні почав з’являтися новий клас трудового населення - робітники. Промисловість Росії, у порівнянні із Західною Європою, була вкрай відсталою. До середини XIX ст. тут панувало мануфактурне виробництво, засноване на ручній праці. Більшість мануфактур були казенними, тобто на них працювали не вільнонаймані робітники, а кріпосні селяни. Продуктивність таких мануфактур, через повну відсутність зацікавленості у результаті праці, була низькою. Але з 30 -х років XIX ст. багато поміщиків, у маєтках яких знаходились ці казенні мануфактури, почали використовувати своїх селян як вільних робітників.
Особливо це було помітне в тих поміщицьких господарствах, які займалися виробленням продукції, що мала великий попит на ринку, - цукор, тканини. Вільні робітники давали більший прибуток, що сприяло розширенню виробництва та його механізацію. Так на Україні почався промисловий переворот - введення машинного виробництва.